Професіограма діяльності соціального працівника

 

Професіограма являє собою сукупність вимог, запропонованих професією до особистості, здатностей, майстерності й можливостей фахівця. Професіограма визначає психологічну структуру професійної діяльності, її основні компоненти й зв'язки між ними.Психологічна структура діяльності, у свою чергу, детермінується загальним характером діяльності, її змістом і завданнями, що стоять перед фахівцем. Соціальний працівник націлений на рішення цілого комплексу різноманітних завдань, таких як:

· адаптація клієнтів у суспільстві, формування їх активної життєвої позиції у вирішенні своїх проблем;

· створення умов для самоствердження представників уразливих соціальних груп;

· діагностика соціальних і особистісних проблем;

· соціальна профілактика;

· соціальна допомога й соціальне забезпечення людям, які потребують допомоги;

· консультування;

· соціальна реабілітація й терапія;

· соціальний нагляд і піклування;

· соціальне проектування;

· посередництво між клієнтами й різними організаціями;

· інноваційна діяльність у сферіі соціальної роботи й т.д.

Соціальний працівник піклується про створення умов для прояву здатностей клієнтів, що збільшують ступінь його самоконтролю й самоорганізації. Реалізація соціальної роботи здійснюється на безпосередньому й опосередкованому рівні. Безпосередній рівень – це рівень особистих контактів фахівця із клієнтом. Опосередкований рівень пов'язаний з вирішенням загальних соціальних завдань у рамках суспільства.

Серед різноманіття професійних функцій, які визначають успішність діяльності соціального працівника, можна виділити наступні функції: комунікативну, психологічну, організаційну й педагогічну.

Комунікативна функція обумовлює всі процеси професійного спілкування. Соціальний працівник відповідає за встановлення контакту із клієнтом, вибір оптимальної стратегії взаємодії, своєчасне інформування й вироблення загального змісту інформації. Він сам моделює спілкування й управляє ним. Реалізація комунікативної функції припускає вміння людини спілкуватися з різними людьми у віктимогених обставинах. У той же час соціальний працівник може займатися проблемами клієнта й в умовах дозвілля, що включає в себе різні способи структурування часу, такі як розваги й ритуали. Тому діапазон комунікативних умінь професіонала досить широкий. Однією з найбільш складних проблем, що повинен вирішувати соціальний працівник у спілкуванні із клієнтом, є подвійність його комунікативної позиції. З одного боку, він управляє спілкуванням і, у певному змісті, займає домінуюче положення, інший, – він сам націлений на діалогічні, суб'єкт-суб'єктні відносини. Дане протиріччя комунікативної діяльності є ключовим. Його вирішення залежить від професіоналізму й особистісних якостей соціального працівника.

Педагогічна функція пов'язана з виховним і навчальним аспектом діяльності фахівця, тому що нерідко виступає як консультант або експерт. Він навчає користувачів соціальним навичкам доцільної поведінки в тих або інших життєвих ситуаціях, здійснює правову освіту своїх клієнтів, знайомить їх з різними нормативними актами, спрямованими на надання допомоги й т.ін. Багато клієнтів сприймають соціальних працівників не тільки як представників певних служб, але і як помічників, наставників, порадників, здатних знайти й підказати правильне рішення в складній соціальній ситуації.

Організаційна функція пов'язана зі створенням і керуванням соціальних служб у різних установах і на місцях (у регіонах, населених пунктах за місцем проживання). Соціальний працівник виявляє інтереси людей і сприяє організації дозвілля, залучаючи до співробітництва різні установи (державні і суспільні) і їхніх представників. Ця діяльність спрямована на попередження й подолання соціальних проблем. Крім того, соціальний працівник надає безпосередню й опосередковану підтримку представникам інших верств населення. Опосередкована підтримка обумовлена розробкою й здійсненням різних соціальних проектів, що впливають на підвищення якості життя людей.

Психологічна функція реалізується в діагностичній, прогностичній, психотерапевтичній діяльності соціального працівника, що прагне актуалізувати креативні сили людини в боротьбі з деформуючими соціальними умовами життя. Діагностичні основи соціальної роботи пов'язані з виявленням джерел, передумов виникнення й формування різних особистісних деформацій і способів поводження, що ведуть до соціальної дезадаптації. На прогностичному рівні виявляються умови, що сприяють становленню успішно функціонуючих, продуктивних членів суспільства, які переборюють соціально-психологічні труднощі. Психотерапевтичний рівень передбачає вирішення проблеми: яким чином зусилля соціального працівника можуть сприяти подоланню негативних впливів середовища й попереднього соціального досвіду клієнтів? При цьому найбільш важливим є спонукання власної соціальної активності клієнта.

Сучасна психологічна наука пов'язує активну позицію людини стосовно зовнішнього світу з розвитком такої інтегральної характеристики людини, як і нтернальність. Інтернальність являє собою здатність і вміння людини брати на себе відповідальність за те, що з нею відбувається, і контролювати різні аспекти власної життєдіяльності. У значимих для себе ситуаціях люди в одному випадку локалізують контроль на власній діяльності, а в іншому – на зовнішніх обставинах. У зв'язку із цим виділяють два протилежних типи особистості: з інтернальним і екстернальним локусом контролю. Інтернали проявляють більшу самостійність, слабко піддаються тиску інших, здатні продуктивно діяти в умовах самітності, більш активні в пошуках необхідної інформації для виходу зі складної соціальної ситуації. Екстернали проявляють протилежні характеристики. При взаємодії з іншими людьми екстернали вибирають пасивні соціальні ролі, прагнучи пристосуватися до поведінки більш активних у соціальному відношенні суб'єктів. Більшість людей, що випробовують потреби в соціальній допомозі, є екстерналами.

Подолання труднощів соціального життя й успішна соціальна адаптація можлива тільки на основі інтернальної позиції людини. Перехід від екстернальної до інтернальної позиції забезпечується за рахунок формування вольової регуляції поведінки. Всі вольові дії здійснюються на основі усвідомлення й навмисності виходячи з їхньої необхідності (соціально заданої або прийнятої за власними мотивами). Такі дії реалізуються через додатково створене спонукання до них. Як провідний механізм вольової регуляції можна використовувати зміну змісту діяльності й поведінки людини в складній або екстремальній ситуації, коли потрібна максимальна мобілізація сил на подолання труднощів. Зміст усвідомлюється й переживається звичайно як значення чогось для особистості, емоційно пережите відношення до чогось, більш-менш ясно усвідомлюване. Якщо змінити або створити додатковий зміст дії, коли воно виконується вже не тільки заради мотиву, за яким дія була прийнята до здійснення, але й заради особистісних цінностей людини або інших мотивів, притягнутих до заданої дії, то формування спонукань до вольової дії буде здійснено.

Яким чином соціальний працівник може вплинути на зміну змісту ситуації для людини, щоб розбудити його інтернальність?

По-перше, через переоцінку значимості мотиву або предмета потреби. Це може бути здійснено за допомогою оцінок і думок інших людей, через різні зовнішні символи, що нагадують про наслідки обраних дій, через порівняння привабливих і негативних сторін предмета потреби й навмисне зменшення привабливості однієї сторони при збільшенні привабливості іншої сторони.

По-друге, через зміну ролі, позиції людини. Так, наприклад, залучення найбільш нужденних до соціальної роботи може позитивно впливати на формування інтернальних характеристик особистості.

По-третє, через передбачення й переживання наслідків дії або відмови від її здійснення. Індивід може уявити собі наслідки свого вчинку, і ці уяви певним чином впливають на зміст дії.

По-четверте, зміна змісту заданої дії може досягатися сполученням в одній дії двох змістів, один із яких заданий життєвою або екстремальною ситуацією, а інший створюється через зв'язок дії з новим реальним мотивом, що актуалізується зовні. Нова дія у формі старої може бути задана іншою людиною. Наприклад, у рамках старої дії задається нова мета, що відповідає новому мотиву. Додатковий зміст заданої дії створюється й через постановку більш конкретних цілей при виконанні певного обсягу діяльності або при роботі за певною кількістю часу.

Реалізація психологічної функції соціальної роботи досить часто припускає вирішення більш глибокої проблеми клієнта, однак не завжди рівень професіоналізму соціального працівника може відповідати виконанням настільки складного завдання. Психологічна функція відіграє особливу роль у професійній діяльності соціального працівника. Вона пронизує всі сфери його діяльності й багато в чому визначає ефективність її результату.

Всі функції соціальної роботи взаємозалежні й взаємообумовлені. Більше того, вони інтегровані між собою і їхнє виділення доцільно лише з погляду аналізу й вивчення особливостей діяльності. У реальній практиці соціальної роботи фахівця вони становлять єдине ціле. Спонукаючи клієнтів до соціальної активності, до подолання труднощів на основі реалізації свого творчого потенціалу й досягнення нових цілей, соціальний працівник повинен сам прагнути до самоактуалізації в професійній діяльності та за її межами, оскільки жодна професійна проблема не може бути вирішена на рівні вже існуючих алгоритмів дій і стандартних проектів.