З історії розвитку психодіагностики

Історія розвитку сучасної психодіагностики починається з першої чверті 19 ст., тобто з початку так званого клінічного періоду розвитку в розвитку психологічних знань. Цей період характеризується тим, що ключову роль у добуванні й аналізі емпіричних психологічних знань про людину починають відгравати лікарі. Лікарів цікавлять причини походження важко виліковних і розповсюджених у ті роки в розвинених країнах світу клінічних захворювань і неврозів. Лікарі-психіатри починають вести в клініках Європи систематичні спостереження за хворими, записуючи й аналізуючи результати своїх спостережень. У цей час з'являються такі методи психодіагностики, як спостереження, опитування, аналіз документів. Однак у цілому психодіагностика в цей час носить ще довільний характер, що проявляється в різних висновках і доводах, до яких приходять лікарі, спостерігаючи за тими самими хворими й вивчаючи їх за допомогою тих самих методів. Це, зокрема, відбувається тому, що методи психодіагностики в той час носять ще якісний характер.

Початком створення кількісних методів психодіагностики можна вважати другу половину 19 ст. – той час, коли під керівництвом видатного німецького психолога В.Вундта була створена перша експериментальна психологічна лабораторія. До цього ж часу відноситься відкриття основного психофізичного закону, що показує кількісний зв'язок між фізичними й психологічними явищами який прискорив створення засобів кількісної психодіагностики. Він відкрив можливість виміру психологічних явищ, і це відкриття призвело до створення так званих суб'єктивних шкал для виміру відчуттів. Відповідно до цього закону основним об'єктом виміру стали відчуття людини, і довгий час, аж до кінця 19 ст., практична психодіагностика обмежувалася виміром відчуттів.

Початковим періодом становлення сучасних методів психодіагностики, що стосуються основних психологічних процесів, властивостей і станів людини, варто вважати кінець 19 - початок 20 ст. У цей час досить активно й не без участі професійних психологів розвиваються ті галузі теорії імовірності й математичної статистики, на які згодом стали опиратися наукові методи кількісної психодіагностики.

Трохи пізніше почали використовуватися спеціальні засоби для кількісної психодіагностики психологічних явищ, наприклад, факторного аналізу. Уперше він був використаний для психодіагностики рис особистості й рівня інтелектуального розвитку.

Перша спеціальна психометрична установа була створена в Англії видатним англійським психологом Гальтоном в 1884 р. Він заснував антропометричну лабораторію, одним із завдань якої стало одержання статистичних даних про людські здібності. Відвідувачі цієї лабораторії мали можливість виміряти свої здібності, і через цей психометричний експеримент пройшло близько 10 000 чоловік. Гальтон є ініціатором застосування статистики в психології, запропонував використовувати метод кореляції, залучив до співробітництва Пірсона й Фішера.

У другій половині 20-х років минулого сторіччя стали з'являтися нові психологічні, у тому числі інтелектуальні й особистісні тести, що дозволяють проводити психодіагностику різних процесів і властивостей людини (соціометрія Морено).

У 60-і роки 20 ст. створена основна кількість різноманітних психодіагностичних методик. Криза психологічної науки, що виникла саме на рубежі 19-го і 20-го сторіччя виявила недоліки старої, інтроспективної психології, пов'язані в першу чергу з відсутністю науково обґрунтованих засобів точної психодіагностики, особливо таких складних явищ, як здібності, інтелект і особистість. Розробка відповідних методів є початком виходу психології зі стану кризи, тому що знову створені методи дозволяли одержувати не суб'єктивні, а точні й об'єктивні знання про психологічні процеси, властивості й стани людини. У результаті досить швидко психологія збагатилася новими, більш надійними теоріями й стала не тільки гідною академічною, але й практично корисною наукою. Відкрилися широкі можливості для розвитку базованих на психодіагностиці прикладних галузей знань, у тому числі психології праці, психофізіології, інженерної і медичної психології, педагогічної психології.

Сучасна психодіагностика виділилася в окрему галузь наукових і практичних психологічних знань. Створено безліч психодіагностичних методик, число яких продовжує швидкими темпами збільшуватися.

У деяких країнах, наприклад у США, у Німеччині, з'явилися спроби комплексної систематизації й викладу психодіагностичних методів у ряді багатотомних наукових і практичних видань. Аналогічні спроби в останні роки з'явилися й у Росії, однак без єдиної концепції й належної наукової основи. Під концепцією розуміється наявність достатньо обґрунтованої, детально продуманої системи, яку можна було б покласти в основу класифікації психодіагностичних методик. Під науковим обґрунтуванням розуміється наявність великого, теоретично обґрунтованого досвіду кваліфікації психодіагностичних методик, оцінки їх сильних і слабких сторін. Методики, які публікуються, не супроводжуються даними, що вказують на те, яким чином вони перевірялися і в якій мір відповідають прийнятим критеріям науковості. Це не формальна вимога.