Роль психології й психологічної допомоги в соціальній роботі

 

Оскільки соціальна робота має справу з особистістю, роль психології тут важко переоцінити. Однак у практиці соціальної роботи часто виникає проблема розмежування функцій психолога й соціального працівника. Існує думка, що «предметом соціальної роботи, головним чином, є подія, а предметом роботи психотерапевта - переживання». Але на практиці важко розділити подію й переживання, і соціальний працівник змушений працювати, що називається, «по свіжих слідах» події, намагаючись одночасно розібратися в психологічній проблемі. Тому саме соціальний працівник дає першу оцінку психологічного аспекту події. І тут важливе знання психодіагностики.

Крім того, ситуації постійно вимагають від соціального працівника вміння надавати психотерапевтичну допомогу. Будь-яка проблемна ситуація, що має соціальний характер, – це біль. Так, Б. Ливехуд виділяє три рівні психотерапевтичної допомоги:

1. Взаємна допомога. Індивідуальні мовні й групові терапії, при яких спільно обговорюються викликані соціальними причинами порушення нормального плину життя й нездатність знайти мету життя й самостверджуватися.

2. Допомога в рішенні більш серйозних проблем, що виникають, наприклад, у критичні моменти життя і проявляються як неможливість власної раціональної оцінки життєвих ситуацій. Сюди ж відноситься порушення біографії як ще більш серйозний випадок. На даному рівні терапія концентрується на тім, щоб дати людині нові установки.

3. Допомога в подоланні психозів. Порушення на цьому рівні мають психосоматичний характер.

Соціальний працівник, безумовно, повинен володіти першим рівнем психотерапевтичної допомоги; серйозні випадки, що відносяться до другого рівня, вирішуються за допомогою професійного психолога й третій рівень передбачає невідкладне звертання до психолога або, залежно від ускладнень, – до психіатра. Основним завданням соціальної роботи служить допомога у відновленні психічного здоров'я індивіда, порушеного соціальними процесами й ситуаціями. Всесвітня організація охорони здоров'я вважає, що психічно здорова людина – це та, у якої нормально розвинені психічні функції, відзначається фізіологічне, духовне й соціальне благополуччя, а також збережена здатність адекватної адаптації до навколишнього природного й соціального середовища, активної виробничої й іншої діяльності. Таким чином, психічно здорова людина – це особистість, гармонійно включена в соціум, адаптована до нього й прагнуча до самоактуалізації. У роботі із клієнтом соціальний працівник (якщо необхідно із психологом) покликаний працювати над відновленням наступних факторів психічного здоров'я:

1. 1. Людина повинна почувати відповідальність за своє життя, вона не повинна підкорятися обставинам і бути їхнім бранцем. Фрази «мені погано», «життя не склалося», «не судилося» - тривожна ознака, що означає проблеми із психічним здоров'ям.

2. 2. Здатність до саморефлексії й самоаналізу. Людина повинна уміти давати адекватний аналіз своїм діям, учинкам, думкам. Бажання до самопізнання повинне поєднуватися з активною життєвою позицією.

3. 3. Наступний крок – визнання себе таким, який ти є, саморозуміння, доповнює попередній фактор.

4. 4. Уміння жити в сьогоденні. Людина, що живе минулим, так само як людина, що живе далеким майбутнім, – відірвана від життя, тому така особистість не може самоактуалізуватися й самореалізуватися.

5. 5. Свідомість індивідуального буття пов'язана з потребою вибудувати власну систему цінностей, створити власний світ, простір, адекватний своєму «Эго».

6. 6. Здатність до розуміння інших означає, що людина не просто слухає, але й чує. Проникнення в зміст думок і вчинків інших означає прийняття не тільки себе, але й навколишнього соціуму, і є запорукою адаптації.

Надаючи допомогу клієнтові, соціальний працівник повинен керуватися наступними засадами роботи: комплексністю, креативністю, принципом «внутрішнього спостерігача», зміцненням і розвитком позитивних установок. Комплексність означає оздоровлення на всіх рівнях: фізичному, психічному, духовному, а також усунення соціальних причин. Креативність – вибір гнучких засобів рішення психологічних і соціальних проблем. Принцип «внутрішнього спостерігача» вимагає уваги до власної персони, здійснення природного контролю за внутрішнім станом організму й психіки. Розвиток позитивних установок полягає, у тому числі, у подоланні й руйнуванні установок негативних.

Отже, основним завданням соціальної роботи є спостереження за психічним здоров'ям особистості/клієнта, його профілактика й відновлення.

Проблема довірчого поводження повинна стати однієї із центральних проблем теорії соціальної роботи. Не можна говорити, наприклад, про етику соціальної роботи, не згадуючи про значення довіри. Ефективна діяльність соціальних служб безумовно залежить від відношення до них клієнтів, від складання довірчих відносин. Але в першу чергу, людина повинна навчитися довіряти собі. І це одне із завдань соціальної роботи. Для того, щоб працювати над зазначеною проблемою, варто домовитися щодо поняття «довіра».

Насамперед довіра – це відношення людини до різних об'єктів реального світу, відношення, що виражене в суб'єктивних переживаннях. Так, «якщо в процесі ціннісного відношення до об'єкта й переживання зв'язків з ним у людини з'являється оцінка об'єкта як значимого й одночасно безпечного для нього, то в цьому випадку виникає довіра».

Людина не може жити, не довіряючи нікому. Якщо це відбувається - можна говорити про складні негативні наслідки й, зокрема, про дезадаптацію людини, яка ніби випадає із системи соціальних взаємодій. Як наслідок виникає відчуття розпаду цілісності світу, його ворожості. Індивід займає оборонну позицію, активність у цьому випадку може підмінюватися або агресивним поводженням, або пасивним апатичним спостереженням. Не маючи змоги адекватно оцінювати ситуації й своє становище, людина готує собі місце аутсайдера в будь-якій соціальній групі.

У житті існують різні довірливі стосунки, які соціальний працівник повинен враховувати для аналізу проблемної ситуації. Зокрема соціальною психологією виділяються наступні види довірчих відносин:

1. 1. Обидва суб'єкти взаємодії довіряють один одному. У цьому випадку виникає довірче діалогічне спілкування.

2. 2. Кожний із взаємодіючих суб'єктів довіряє тільки собі й не довіряє іншому. Результат такого спілкування – суперництво й конфронтація.

3. 3. Обидва партнери довіряють один одному більше, ніж самі собі. Такий вид взаємодії супроводжується перекладанням відповідальності один на одного та призводить до безвідповідальності взагалі. Один партнер довіряє рівною мірою собі, а інший – тільки собі. Такий взаємозв'язок призводить до маніпуляції з боку другого.

4. 4. Один партнер довіряє рівною мірою собі й іншому, а другий довіряє першому більш, ніж собі. У цьому випадку перший перетворюється в авторитарну особистість.

5. 5. Один довіряє тільки собі, а другий – тільки іншому. У цьому випадку в наявності залежність другого, перший може використовувати його як засіб.

Отже, людина рівною мірою повинна довіряти собі й іншим. Людина, що довіряє собі, – як правило, незалежна, упевнена в собі особистість. Однак при абсолютизації цих якостей і без довіри до інших людина направляє свою енергію лише на підтримку власних амбіцій і стає підозрілою і брехливою. Така життєва стратегія асоціальна й може призвести до ізоляції. Точно так само людина, що не довіряє собі, не здатна приймати самостійні рішення й постійно змушена звертатися за підтримкою ззовні. Розглянута психологічна проблема довіри обов'язково повинна враховуватися в соціальній роботі. Соціальний працівник, моделюючи й застосовуючи в роботі із клієнтом довірчі відносини, повинен показати переваги таких відносин, постаратися зняти страхи й побоювання перед саморозкриттям індивіда суспільству. Показати можливість і міру з'єднання психологічного захисту й довіри в єдиній стратегії. Людина повинна довіряти не сліпо, а раціонально прораховуючи ситуацію, відслідковуючи власні цілі й засоби. Лише така людина – захищена.

 

Висновок

Соціальний працівник активізує здатність людей вирішувати проблеми й виходити зі скрутних ситуацій; налагоджує зв'язки людей із системами, які забезпечують їхні ресурси, послуги й можливості; сприяє ефективному й гуманному функціонуванню цих систем; розвиває соціальну політику й виконує безліч інших функцій, що полегшують або роблять можливим актуалізацію власних особистісних, індивідуальних і соціальних ресурсів суб'єктів соціалізації.

Надаючи допомогу клієнтові, соціальний працівник повинен керуватися наступними засадами роботи: комплексністю, креативністю, принципом «внутрішнього спостерігача», зміцненням і розвитком позитивних установок.

Запитання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте основні принципи соціальної роботи.

2. Проаналізуйте професійні функції соціального працівника.

3. Охарактеризуйте особливості психологічної позиції соціального працівника.