Поняття медичної допомоги та її види за законодавством України.

 

Види лікувально-профілактичної допомоги населенню

 

Вданий час розрізняють такі види лікувально-профілактичної допомоги:

 

- первинна лікувально-профілактична допомога;

 

- вторинна лікувально-профілактична допомога;

 

- третинна лікувально-профілактична допомога.

 

Первинна лікувально-профілактична допомога є основною частиною медико-санітарної допомоги населенню і передбачає консультацію лікаря, просту діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення пацієнта для подання спеціалізованої і високоспеціалізованої допомоги. Первинна лікувально-профілактична допомога надається переважно за територіальною ознакою сімейними лікарями або іншими лікарями загальної практики.

 

Вторинна (спеціалізована) лікувально-профілактична допомога надається лікарями, які мають відповідну спеціалізацію і можуть забезпечити більш кваліфіковане консультування, діагностику, профілактику і лікування, ніж лікарі загальної практики.

 

Третинна (високоспеціалізована) лікувально-профілактична допомога надається лікарем або групою лікарів, які мають відповідну підготовку у галузі складних для діагностики і лікування захворювань, у разі лікування хвороб, що потребують спеціальних методів діагностики та лікування, а також з метою встановлення діагнозу і проведення лікування захворювань, що рідко зустрічаються (ст. 35 Основ законодавства України про охорону здоров'я).

 

Світовий досвід, узагальнений ВООЗ, свідчить, що розвиток первинної допомоги на засадах сімейної медицини є одним з найефективніших механізмів підвищення результативності роботи закладів охорони здоров'я, справедливого розподілу і раціонального використання ними коштів. У більшості країн Західної Європи структуру системи охорони здоров'я становлять первинна медико-санітарна допомога та спеціалізована допомога. При цьому заклади первинної медико-санітарної допомоги надають до 90 відсотків загального обсягу медичної допомоги. Кількість лікарів загальної практики - сімейної медицини становить від ЗО до 50 відсотків кількості усіх лікарів, що працюють в галузі охорони здоров'я.

 

Спеціалізована і високоспеціалізована лікувально-профілактична допомога. Цей вид медичної допомоги надається громадянам при захворюваннях, що вимагають спеціальних методів діагностики, лікування і використання складних медичних технологій.

 

Основним місцем надання таких видів медичної допомоги є однопрофільні та спеціалізовані лікарні (наприклад, інфекційні, наркологічні, онкологічні, офтальмологічні лікарні).

 

Важливість знання організаційно-правових особливостей надання спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги в ракурсі медичного права пояснюється такими чинниками:

 

спеціалізована медична допомога надається переважно пацієнтам з важкими захворюваннями;

 

- спеціалізована медична допомога вимагає значної кількості матеріальних і кадрових витрат;

 

- найчастіше в лікарнях знаходяться клінічні бази медичних вузів, де здобувають освіту і удосконалюються медичні працівники;

 

- саме при наданні спеціалізованої медичної допомоги найбільш вірогідне виникнення порушень прав пацієнтів.

 

10Закріплене в ч. 1 статті 49 Конституції України право на медичну
допомогу є особистим немайновим правом фізичних осіб, що забезпечує їх
фізичне існування.

Реалізація даного права опосередковується вступом у відповідні
правовідносини. Відносини з приводу надання медичної допомоги
характеризуються специфічними рисами та особливостями, основними з яких
є підстави виникнення й правовий статус суб’єктів даних правовідносин. У
зв’язку з чим правовідносини з надання медичних послуг можна розділити
на публічно-правові та приватноправові.

Публічно-правові відносини виникають з прямої вказівки закону
(наприклад: пп. 15, 24 ч.1 ст. 10 Закону України “Про міліцію”, ч. 4 ст.
18 Закону України “Про пожежну безпеку”, ч.2 ст. 30 Закону України
“Основи законодавства України про охорону здоров’я), носять характер
підпорядкування одного суб’єкта іншому (пацієнта - лікарю) і є
реалізацією публічної функції по охороні здоров’я населення держави.

Сферу приватноправових складають всі інші правовідносини, яким
притаманні ознаки цивільних правовідносин, такі як:

• самостійність та незалежність суб’єктів;

• юридична рівність суб’єктів;

• диспозитивність у регулюванні таких відносин.

Під поняттям “медична допомога” слід розуміти комплекс заходів
медико-соціального характеру, що включає профілактичну, лікувальну,
діагностичну, реабілітаційну, протезно-ортопедичну і зубопротезну
допомогу, а також догляд та обслуговування дітей, хворих, непрацездатних
та інвалідів.

Надання кожного виду допомоги може бути врегульовано нормами цивільного
права, що регулюють зобов’язання підрядного типу або зобов’язання про
надання послуг.

Розмежування цих видів зобов’язань проводиться виходячи з того, що є
результатом. В зобов’язаннях підрядного типу результат в уречевленій
формі (створення індивідуально-визначених речей), в другому виді
зобов’язань - немає уречевленої форми та споживається в момент надання
послуги. Послуги носять нематеріальний характер і пов’язані з особою
виконавця договору

Для виокремлення тих послуг, що входять до зобов’язань підрядного типу,
від тих, що входять до зобов’язань про надання послуг, необхідно навести
їх дефініції.

Профілактика - система гігієнічних та медичних заходів, направлених на
забезпечення високого рівня здоров’я й попередження хвороб.

Термін терапія (від грецького therapeia - лікування) в сучасній медицині
вживається в двох значеннях, одне з який означає так звані консервативні
методи лікування, яке співіснує з поняттям “терапія” з первинним
змістом, який є більш ширшим і означає лікування взагалі.

Реабілітація в медицині - комплекс медичних, педагогічних, професійних
та юридичних заходів, направлений на відновлення (або компенсацію)
порушених функцій організму та працездатності хворих, інвалідів. Медичні
заходи (медична реабілітація), лікувальні заходи, направлені на
відновлення здоров’я.

Протезно-ортопедичну і зубопротезну допомогу об’єднує такий вид

тезну допомогу об’єднує такий вид
допомоги, як протезування. Протезування - вид лікувальної допомоги, що
забезпечує хворих, інвалідів різноманітними протезами та ортопедичними
виробами як для заповнення анатомічних дефектів (на останньому етапі
медико-соціальної реабілітації), так і з лікувальною метою (на етапах
відновлювального лікування).

Поєднання в одному договорі кількох видів медичних послуг є договором на
медичне обслуговування, тому догляд та обслуговування дітей, хворих,
непрацездатних та інвалідів є договором на медичне обслуговування.

З переліку допомог лише протезування має уречевлений результат, що дає
нам підстави констатувати віднесення протезно-ортопедичної та
зубопротезної допомоги до зобов’язань підрядного типу а всі інші - до
зобов’язань про надання послуг.

Даний договір слід також відмежовувати від договору про надання
ритуальних послуг. Договір про надання медичних послуг спрямований на
надання послуг, які задовольняють потребу в охороні здоров’я, лікуванні,
тобто підтриманні, відновленні здоров’я, в той час, як ритуальні послуги
надаються з метою поховання фізичної особи, яка померла.

Договір про надання медичних послуг є консенсуальним, двостороннім
(сторонами є замовник та виконавець), може бути оплатним чи безоплатним.
Проект Цивільного кодексу України відносить його до публічних договорів,
але такий висновок випливає з аналізу діючого законодавства (Закону
України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”). Спеціально
правового регулювання щодо форми договору немає. Практика свідчить, що
вона є як усна, так і письмова.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, можемо дати визначення такого
договору.

Договір про надання медичних послуг - це договір, за яким одна сторона
(виконавець) зобов’язується за завданням іншої сторони надати послугу
профілактичного, лікувального, діагностичного, реабілітаційного
характеру, а замовник зобов’язується прийняти й оплатити зазначену
послугу.

ЛІЦЕНЗІЙНІ УМОВИ
провадження господарської діяльності з медичної практики

I. Загальні положення

1.1. Ці Ліцензійні умови розроблені відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров'я, Законів України "Про лікарські засоби", "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" та встановлюють кваліфікаційні, організаційні та інші вимоги для провадження медичної практики.

1.2. Дія цих Ліцензійних умов поширюється на всіх суб'єктів господарювання, що зареєстровані в установленому порядку, незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які провадять господарську діяльність з медичної практики.

1.3. Термін "медична практика" у цих Ліцензійних умовах має таке значення - вид господарської діяльності у сфері охорони здоров'я, який провадиться закладами охорони здоров'я та фізичними особами - підприємцями, які відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, з метою надання видів медичної допомоги, визначених законом, та медичного обслуговування.

Інші терміни вживаються у значеннях, визначених Основами законодавства України про охорону здоров'я.

1.4. Суб'єкти господарювання для отримання ліцензії, переоформлення ліцензії, отримання копії ліцензії, анулювання ліцензії, отримання дубліката ліцензії та повідомлення про зміну даних у документах, які додавались до заяви про видачу ліцензії, подають до Міністерства охорони здоров'я України (далі - МОЗ України) документи, передбачені статтею 10 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", постановою Кабінету Міністрів України від 04 липня 2001 року N 756 "Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності" та додатками 1 - 7 до цих Ліцензійних умов.