Кримінальна відповідальність медичних працівників за вчинення професійних злочинів. Види професійних злочинів.

Під професійним медичним злочином слід розуміти умисне або необережне діяння, вчинене медичним працівником при виконанні професійних обов'язків, заборонене кримінальним законом під загрозою покарання.

Медичний працівник з позиції кримінального права розглядається з урахуванням двох особливостей.

Перша полягає у сприйнятті медика як загального суб'єкта вчинення злочину.

Друга зводиться до сприйняття медичного працівника як спеціального суб'єкта вчинення злочину, пов'язаного з фактом здобуття медичної освіти.Керуючись такими особливостями, а також можливістю медика виконувати певні службові обов'язки, всі злочини, за які медичні працівники можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності, поділяються на три групи:

 

1. Професійні медичні злочини.
2. Службові медичні злочини.
3. Злочини, за які медичні працівники притягуються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

До першої групи належать злочини, які пов'язані з професійною діяльністю медичних працівників:

1. неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131);

2. розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132);

3. незаконне проведення аборту (ст. 134);

4. неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137);

5. незаконна лікувальна діяльність (ст. 138);

6. ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139);

7. неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140);

8. порушення прав пацієнта (ст. 141);

9. незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142);

10. порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143);

11. насильницьке донорство (ст. 144);

12. незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145);

13. підміна дитини (ст. 148);

14. незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. 151);

15. незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 319);

16. порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 320);

17. порушення правил боротьби з епідеміями (ст. 325) тощо.

^ Другу групу злочинів, за які медичні працівники можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності, складають суспільно небезпечні діяння, які пов'язані з виконанням медиком службових обов'язків:

1. розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст.132);

2. неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137);

3. порушення права на безоплатну медичну допомогу (ст. 184);

4. зловживання владою або службовим становищем (ст. 364);

5. перевищення влади або службових повноважень (ст. 365);

6. службове підроблення (ст. 366);

7. службова недбалість (ст. 367);

8. одержання хабара (ст. 368) та інші.

^ Третю групу з представленої класифікації складають злочини, за які медичні працівники притягуються до кримінальної відповідальності на загальних підставах. До них можуть відноситись ті злочини, за які медичний працівник притягується до кримінальної відповідальності як загальний суб'єкт цього злочину, тобто без урахування відношення до професійної медичної діяльності.

^ Ненадання допомоги хворому - найбільш значне серед навмисних злочинів, вчинених медичним працівником. Кримінальна відповідальність настає за наявності наслідків у вигляді смерті, заподіянні тяжкої або середньої тяжкості шкоди здоров'ю людини.

Обставини, які виключають злочинність діяння:

1. хвороба самого медичного працівника;

2. непереборна сила;

3. відсутність для надання конкретного виду допомоги кваліфікації;

4. стан крайньої необхідності;

5. відсутність необхідних ліків, інструментів для надання медичної допомоги.

Перелік цих обставин не може бути вичерпним. Судово-слідчі органи визначають такі обставини у кожному конкретному випадку ненадання допомоги хворому. Не є обставинами, які виключають злочинність діяння, виклик у нічний і неробочий час, перебування у відпустці, відсутність згоди хворого або його законного представника на медичне втручання у невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною і таке ін.

Невиконання чи неналежне виконання професійних обов'язків може бути як одноразовим, так і систематичним.

За ст. 140 можуть кваліфікуватись, зокрема, такі діяння:

1. несвоєчасний або неправильний діагноз захворювання;

2. залишення хворого без належного медичного догляду;

3. переливання крові іншої групи;

4. залишення сторонніх предметів в організмі хворого під час хірургічної операції;

5. застосування неправильного лікування;

6. недостатній контроль за медичною технікою;

7. невиконання медсестрою вказівки лікаря щодо застосування до хворого ліків чи процедур тощо.

Обставини, які виключають злочинність діяння.
1. крайня необхідність (ст. 39 ККУ);

2. діяння, пов'язане з ризиком (ст. 42 ККУ).

^ Щодо крайньої необхідності кримінальний закон визначає, що не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в цій обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

^ Діяння, пов'язане з ризиком -ще одна підстава, що виключає злочинність у діях медичного працівника.

Стаття 42 ККУ визначає, що не є злочином діяння, яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.
Незаконна лікувальна діяльність 49

Заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснюване особою, яка не має належної медичної освіти, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого,-карається виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є життя або здоров'я особи, а його додатковим обов'язковим об'єктом - порядок подання громадянам.якісної та кваліфікованої медичної Допомоги2. Об'єктивна сторона злочину виражається у занятті особою, яка не має належної медичної освіти, лікувальною діяльністю як професією, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого.Заняття лікувальною діяльністю означає такі дії, як огляд хворого, встановлення діагнозу, консультування, призначення до вживання ліків, визначення засобів, методів і прийомів впливу на організм людини, проведення процедур, хірургічне втручання тощо. При цьому не обов'язково, щоб лікувальна діяльність здійснювалась особою тривалий період і була. для неї джерелом існування. Проте незаконне заняття лікувальною діяльністю як підприємницькою у разі отримання доходу у великих розмірах кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 138 і ч.1 ст. 202.У разі, якщо незаконна лікувальна діяльність здійснюється забороненими методами чи засобами, вчинене підлягає кваліфікації за ст. 138 і додатково, залежно від конкретного забороненого методу чи засобу, за ст. ст. 141, 142, 143, 152 чи 155, 314, 315, 324 тощо.Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків для хворого. Під тяжкими наслідками слід розуміти спричинення смерті, заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження. При цьому під хворим розуміється не тільки особа, яка насправді має певне захворювання, а й будь-яка інша особа, яка звернулась до винного тому, що сама вважала себе хворою або її вважали хворою батьки, опікуни тощо. Для інкримінування особі ст. 138 необхідно довести, що вказані суспільне небезпечні наслідки перебувають у причинному зв'язку з незаконним лікарюванням. Заняття медичною практикою особою, яка не має належної медичної освіти, без отримання ліцензії на такий вид підприємництва, що не мало своїм наслідком тяжких наслідків для потерпілого, тягне за собою адміністративну відповідальність за ст. 164 КАП. Проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, кваліфікується за ст. 134.3. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку І не має належної медичної освіти.Згідно із законодавством про охорону здоров'я лікувальною діяльністю можуть займатись особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Отже, особами, які мають належну медичну освіту, відповідно до ст. 138 є особи, які отримали у встановленому порядку один із належних документів: а) диплом про медичну освіту, виданий державними вищими навчальними закладами різного рівня акредитації або такими, що до них прирівняні; б) свідоцтво (довідку) про підвищення кваліфікації за останні 5 років, видане державними вищими навчальними закладами різного рівня акредитації, науковими закладами, закладами підвищення кваліфікації І перепідготовки кадрів або такими, що до них прирівняні; в) свідоцтво про присвоєння (підвищення) відповідної кваліфікаційної категорії; г) сертифікат про присвоєння звання лікаря-спеціаліста; д) атестаційно-експертний висновок Української асоціації народної медицини. Особи, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн, допускаються до професійної діяльності, у т.ч. на підприємницьких засадах, після перевірки Їх кваліфікації.До осіб, які мають належну медичну освіту, відповідно до законодавства про охорону здоров'я прирівнюються особи без спеціальної освіти, які здійснюють діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини, але тільки за сукупності таких умов: 1) володіння певним обсягом професійних знань та вмінь в галузі народної та нетрадиційної медицини, що засвідчується свідоцтвом, атестатом, дипломом, іншим документом, виданим МОЗ України чи Українською асоціацією народної медицини); 2) отримання дозволу на таку діяльність в установленому порядку; 3) здійснення її. під контролем лікаря.

Право лікарювання у межах, визначених законодавством про охорону здоров'я, мають такі представники медичного персоналу, як лікар, фельдшер, акушер, медична сестра. Медичною практикою дозволяється займатись лише за спеціальністю, визначеною у сертифікаті або посвідченні про спеціалізацію, за переліками відповідних медичних спеціальностей, які затверджуються МОЗ. Якщо особи бажають застосувати методи, не передбачені кваліфікаційними вимогами певної спеціальності, але дозволені у медичній практиці для лікарів або середнього медичного персоналу, до документів, які подаються для отримання ліцензії на заняття медичною практикою, додаються посвідчення про опанування такими методами в закладах, яким надано право видавати посвідчення до диплома певної спеціальності державного зразка.

Медичних працівників, які займаються лікувальною діяльністю не відповідно до документально посвідченої спеціальності, у контексті відповідальності за ст. 138 також слід визнавати особами, які не мають належної медичної освіти. Не є суб'єктом цього злочину, наприклад, медична сестра, яка за плату робить призначену хворому медичну маніпуляцію, або лікар-окуліст, який за плату оглядає хворого і рекомендує йому окуляри. Якщо ці медичні послуги надаються в державному чи комунальному закладі охорони здоров'я, то незаконна вимога їх оплати може бути кваліфікована за ч. 1 ст. 184,

Якщо особа з належною медичною освітою займається проведенням розрахованих на масову аудиторію лікувальних сеансів, Інших аналогічних заходів з використанням гіпнозу чи інших методів психічного або біоенергетичного впливу без отримання на такий вид медичної практики спеціального дозволу МОЗ, то вчинене, за наявності інших ознак, має кваліфікуватися за ст. 142.

4. Суб'єктивна сторона злочину визначається ставленням до наслідків і характеризується необережністю.

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (cm. cm. 74-75).

Наказ МОЗ "Про подальше удосконалення атестації лікарів" № 168 від 21 листопада 1991 р.

Перелік вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатись медичною і фармацевтичною діяльністю. Затверджений наказом МОЗ № 195 від 25 грудня 1992 р.

Наказ МОЗ "Про порядок допуску до медичної і фармацевтичної діяльності в Україні громадян, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн" від 19 серпня 1994 р.

Положення про організацію роботи цілителя, який здійснює медичну діяльність, в галузі народної та нетрадиційної медицини. Затверджене наказом МОЗ № З6 від 11 лютого 1998р.

Зважаючи на збільшення кількості позовних заяв громадян щодоненалежного надання медичної допомоги, проблемам юридичноївідповідальності медиків за професійні правопорушення требаприділяти значно більше уваги.

Правові, організаційні, економічні та соціальні засадиохорони здоров'я в Україні визначають Основи законодавства Українипро охорону здоров'я (2801-12) (далі - Основи).

Так, відповідно до статті 80 Основ (2801-12) особи, винні упорушенні законодавства про охорону здоров'я, несуть цивільну,адміністративну або кримінальну відповідальність згідно іззаконодавством.

При цьому слід зазначити, що згідно з частиною третьоюстатті 34 Основ (2801-12) лікар не несе відповідальності заздоров'я хворого у разі відмови останнього від медичних приписівабо порушення пацієнтом встановленого для нього режиму.

Кримінальна відповідальність є найбільш суворим видомюридичної відповідальності медичних працівників за правопорушення,що вчиняються ними під час здійснення професійної діяльності.Згідно з частиною першою статті 2 Кримінального кодексуУкраїни (2341-14) (далі - ККУ) підставою кримінальноївідповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння,яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом (2341-14).Медичні працівники відповідальні за вчинення злочинів назагальних засадах, до того ж у ККУ є ряд складів злочинів, якімають відношення саме до професійної діяльності лікарів.Злочини, що вчиняються медичним працівниками у зв'язку зі

здійсненням ними професійної діяльності, умовно можна поділити натакі:

- злочини проти життя і здоров'я особи (пацієнта);

- злочини проти прав особи (пацієнта);

- злочини у сфері господарської діяльності з медичної

практики;

- злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних

речовин, їх аналогів або прекурсорів;

- інші злочини, вчинені медичними працівниками у зв'язку з

їхньою професійною діяльністю.Переважна більшість "медичних" злочинів сконцентровані у

розділі II ККУ (2341-14) "Злочини проти життя і здоров'я особи".

До них належать, зокрема:

- неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило

зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної

інфекційної хвороби (ст. 131 ККУ) (2341-14);

- розголошення відомостей про проведення медичного огляду на

виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої

невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132 ККУ) (2341-14);

- незаконне проведення аборту (ст. 134 ККУ) (2341-14) - у

разі якщо медичний працівник не має спеціальної медичної освіти;

- незаконна лікувальна діяльність (ст. 138 ККУ) (2341-14) -

заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу,

здійснюване особою, яка не має належної медичної освіти;

- ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139

ККУ) (2341-14);

- неналежне виконання професійних обов'язків медичним або

фармацевтичним працівником (ст. 140 ККУ) (2341-14);

- порушення прав пацієнта (ст. 141 ККУ) (2341-14);

- незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142 ККУ)

(2341-14);

- порушення встановленого законом порядку трансплантації

органів або тканин людини (ст. 143 ККУ) (2341-14);

- насильницьке донорство (ст. 144 ККУ) (2341-14);

- незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145 ККУ)(2341-14).Варто зазначити, що випадки притягнення медичних працівниківдо кримінальної відповідальності, а тим більше винесення щодо нихобвинувального вироку в Україні є порівняно нечастими. Протекерівникам закладів охорони здоров'я необхідно знати про те, якідії чи бездіяльність підпадають під кримінальну-правову заборону іна попередження якої поведінки підлеглих слід спрямовувати своїзусилля.

Адміністративна відповідальність є різновидом юридичноївідповідальності, яка настає за правопорушення, передбаченіКодексом України про адміністративні правопорушення (80731-10,80732-10) (далі - КпАП)Так, відповідно до статті 9 КпАП (80731-10)адміністративним правопорушенням (проступком) визнаєтьсяпротиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність,яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободигромадян, на встановлений порядок управління і за яку закономпередбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення,передбачені цим Кодексом (80731-10, 80732-10), настає, якщо ціпорушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно дозакону кримінальної відповідальності.До адміністративних правопорушень у галузі охорони здоров'я населення належать, зокрема:- порушення санітарно-гігієнічних ісанітарно-протиепідемічних правил і норм (ст. 42 КпАП)(80731-10);- незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення,пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без метизбуту в невеликих розмірах (ст. 44 КпАП) (80731-10); - порушення встановленого порядку взяття, переробки,зберігання, реалізації і застосування донорської крові та (або) їїкомпонентів і препаратів (ст. 45-1 КпАП) (80731-10).

До осіб, що вчинили адміністративні правопорушення,застосовуються адміністративні стягнення, передбачені санкціямистатей, що встановлюють відповідальність за такі правопорушення.Варто відмітити, що здебільшого це штрафи у розмірі, якийвизначається від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На сьогоднішньому етапі розвитку українського суспільства імедико-правової науки на перший план відносно відповідальностімедичних працівників за професійні правопорушення виходитьцивільно-правова відповідальність.

Відповідно до частини першої статті 1 Цивільного кодексуУкраїни (435-15) (далі - ЦКУ) цивільним законодавствомрегулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільнівідносини), засновані на юридичній рівності, вільномуволевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Цивільно-правова відповідальність у сфері медичноїдіяльності - це вид юридичної відповідальності, який виникаєвнаслідок порушення у галузі майнових або особистих немайновихблаг громадян у сфері охорони здоров'я і який полягає переважно внеобхідності відшкодування шкоди. До особистих немайнових благгромадян, які безпосередньо пов'язані з медичною діяльністю,належать перш за все життя і здоров'я. З цієї причини можнастверджувати, що цивільно-правова відповідальність - це своєріднийзасіб забезпечення захисту особистих немайнових прав (життя іздоров'я) пацієнтів при наданні медичної допомоги.Варто зазначити, що більшість медичних працівників здійснюєсвою професійну діяльність, перебуваючи у трудових відносинах ззакладами охорони здоров'я. Згідно з частиною першою статті 1172ЦКУ (435-15) юридична або фізична особа відшкодовує шкоду,завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових(службових) обов'язків.

Переважна більшість позовів, що пред'являються пацієнтами дозакладів охорони здоров'я (у тому числі до фізичних осіб -суб'єктів підприємницької діяльності, що займаються медичноюпрактикою), є позовами про відшкодування матеріальної та моральноїшкоди, завданої ушкодженням здоров'я, спричиненого медичноюдопомогою неналежної якості. Відшкодування такої шкодиздійснюється відповідно до положень глави 82 ЦКУ (435-15).

Проте варто зазначити, що обов'язковою умовоювідповідальності за заподіяння шкоди є причинний зв'язок міжпротиправною поведінкою і заподіяною шкодою. Наприклад, якщо шкодане є наслідком протиправної поведінки заподіювача шкоди, а сталасяз інших причин (через недотримання пацієнтом медичних рекомендацій

чи внаслідок індивідуальних особливостей організму пацієнта), узаподіювача шкоди не виникатиме обов'язку відшкодувати шкоду.

Для настання цивільно-правової відповідальності за шкодуздоров'ю необхідно, щоб така шкода була спричинена з винизаподіювача шкоди. Вина медичних працівників, як правило, виступає

у формі необережності. Для звільнення від обов'язку відшкодувати

шкоду здоров'ю заподіювач шкоди повинен довести, що вона сталася

не з його вини.

 

Проблематика лікарських помилок завжди була цікавою як у середовищі лікарів та юристів так і серед звичайних громадян які мають право на якісне медичне забезпечення Проблема лікарських помилок актуальна в інших країнах

На сьогоднішній день в Україні все ще немаєузагальненої судової практики з проблем ліė

карської помилкиĖĊтака ситуація виникає з причини того що відсутні чіткі юридичнікритерії лікарської помилки які могли би стати основою при розслідуванні злочинів пов’язаних із неналежним виконанням професійних обов’язків медичними або фармацевтичними працівниками

 

Основним критерієм для признання випадку нещасним є неможливість передбачити всі негативні наслідки ґрунтуючись на сучасних даних медичної науки Частіше всього нещасні випадки які закінчуються ускладненнями з боку здоров’я пацієнта або смертю мають елемент добросовісної помилки яка іноді неможе бути виявлена навіть спеціалістом високого класу так як дії лікаря знаходились в рамках відповідних професійних норм встановлених у сфері медицини Найбільшої уваги серед нещасних випадків заслуговує раптова смерть під час оперативного втручання

Причини смерті під час оперативного втручання можуть бути різноманітні гостра серцево-судинна недостатність операційний шок рефлекторна зупинка серця та дихання судинні ускладнення спазм тромбоз тощо

Раптова смерть під час оперативного втручання потребує додаткового дослідження Причин які призвели до такого виду ускладнення а також можливості медичним працівником передбачити ці причини та своєчасно вплинути на них з метою профілактики такого виду ускладнень

У судово-медичній літературі неналежності професійній діяльності лікарів приділяється значна увага але є низка питань які пов’язані із нещасними випадками в медичній практиці причина виникнення яких мало з’ясована та недостатньо описана фактично немає на сьогоднішній день чітких юридичних критеріїв які могли б відмежувати лікарську помилку від нещасного випадку

І.В Марковін поділяє всі випадки залучення лікарів до судової відповідальності на дві групи до першого він відносить наявність злого наміру спрямованого на заподіяння шкоди суспільству або окремій особі до другої групи дій лікарів що спричинили несприятливі наслідки відносяться всі випадки залучення лікарів до відповідальності без вищевказаних причин коли заподіяння шкоди здоров’ю або смерті з боку лікаря було без злого наміру та явилось наслідком лікарської помилки

Однак рішення питання про наявність чи відсутність у діях медичних працівників елементів протиправності та вини є прерогативою виключно юристів а не судових медиків та клініцистів

При аналізі ст. 140 КК України Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником об’єктивна сторона включає діяння дію чи бездіяльність яке полягає у неналежному виконанні або не виконанні взагалі медичним працівником своїх обов’язків що призводить до суспільно небезпечних наслідків для здоров’я та життя людини яка потребує медичної допомоги Якщо розглянути поняття неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх обов’язків то по своїй суті воно не буде сильно відрізняться від такого поняття як ненадання допомоги хворому так як і в першому і в другому випадку причиною виникнення негативних наслідків для пацієнта стали дії або бездіяльність медичного або фармацевтичного працівника

У вітчизняній літературі формулюються наступні умови кримінальної відповідальності за лікарські помилки здійснені медичними працівниками при виконанні професійних обов’язків дії медичного працівника були явно не правильними суперечили загальновизнаним,загальноприйнятим правилам медицини медичний працівник міг і повинен був передбачити що дії його неправильні і тому можуть нанести шкоду хворому ці неправильні дії сприяли прямо або опосередковано настанню негативних наслідків смерті хворого або нанесенню суттєвої шкоди його здоров’ю

Пропонуємо розглянути деякі ознаки потенціальної неналежності виконання своїх обов’язків медичними або фармацевтичними працівниками тобто такі ознаки при яких є велика ймовірність виникнення ускладнень Лікувального процесу дії медичного працівника були об’єктивно невірними та суперечили загальноприйнятим тактикам лікування які відображені у відповідних наказах інструкціях рекомендаціях МОЗ та ВООЗ виходили за межі його кваліфікації лікувальні заходи були проведені несвоєчасно злочинне очікування та не в повному обсязі допущені помилки під час лікування були систематичними простежувалися як у даному випадку так і в минулих та системними сукупність привела до негативного наслідку важливі лікувальні маніпуляції проводились медичним працівником у хворобливому стані у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння сильної перевтоми чи значного стресу

Отже поняття неналежне виконання обов’язків медичними та фармацевтичними працівниками буде мати місце у тому випадку коли дії медичного чи фармацевтичного працівника будуть виходити за межі випадковості та казуїстики будуть наслідком невиконання ігнорування чи не повного виконання прямих обов’язків які регламентуються наказами та інструкціями МОЗ та СЕС України рекомендаціями ВООЗ посадовими інструкціями кваліфікаційними вимогами та стандартами лікування Перед слідчими органами стоїть задача оцінити правильність дій медичного персоналу використовуючи спеціальні знання експертів та вилучену медичну документацію яка дозволяє зрівняти тактику проведення лікувально-профілактичних заходів медичним працівником з діями Які необхідно було здійснити в даній ситуації згідно з вимогами нормативних медичних документів офіційних наказів інструкцій рекомендацій

Незаконне одержання шляхом вимагання працівником державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, в будь-якому вигляді матеріальних благ або вигід майнового характеру у значному розмірі за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням становища, яке він займає на підприємстві, в установі чи організації,- карається штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Примітка. Під незаконною винагородою у значному розмірі в цій етапі слід розуміти незаконну винагороду, яка в два і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Об'єктом злочину є авторитет державних установ, підприємств та організацій.

2. Предмет злочину - матеріальні блага та вигоди майнового характеру. Під матеріальними благами розуміються будь-які матеріальні цінності, вартість яких може бути виражена у грошовому еквіваленті (гроші, різні речі, товари тощо). Вигоди майнового характеру - право на майно, послуги, пільги майнового характеру, а також будь-які дії, пов'язані з можливістю одержати матеріальні блага або послуги чи з можливістю уникнути матеріальних витрат. Такими вигодами можуть бути безоплатне одержання для використання транспорту, приміщення, іншого майна, квитків для проїзду в транспорті чи квитків на відвідування видовищних заходів (концерти, спортивні змагання) тощо. Склад злочину, передбаченого ст, 354, дії особи утворюють лише у разі, коли одержані матеріальні блага або вигоди майнового характеру становлять значний розмір. Згідно з приміткою до ст. 354 значний розмір незаконної" винагороди має місце тоді, коли вона в два і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

3. З об'єктивної сторони злочин виражається у незаконному одержанні шляхом вимагання в будь-якому вигляді матеріальних благ або вигоди майнового характеру за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням становища, яке особа посідає на підприємстві, в установі чи організації. Таким чином, склад злочину, передбаченого ст. 354, одержання зазначеної винагороди утворює за наявності сукупності ознак, а саме, коли: 1) така винагорода є незаконною; 2) способом її одержання є вимагання; 3) вона є платою за виконання чи невиконання винним певних дій.

Незаконним слід визнавати таке одержання матеріальних благ або вигоди майнового характеру, яке офіційно не передбачене для винного за виконання ним роботи на підприємстві, в установі чи організації (на яке він за законом не має права). Кримінальне караним зазначене одержання винагороди є лише у разі, коли воно здійснюється шляхом вимагання. Про поняття вимагання див. коментар до ст. ст. 189 і 368. Якщо незаконна винагорода одержується за відсутності ознак вимагання (наприклад, особа з власної ініціативи вручає працівникові гроші чи товари або надає послуги матеріального характеру), кримінальна відповідальність за ст. 354 виключається. За таких обставин вчинене може розглядатися як дисциплінарний проступок.

Для кваліфікації діяння за ст. 354 необхідно, щоб незаконна винагорода одержувалась працівником за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням становища, яке він посідає на підприємстві, в установі чи організації. Такі дії можуть як входити до кола його повноважень, так і обумовлюватись його офіційним статусом (наприклад, секретар керівника підприємства, розраховуючи на прихильність в силу свого становища з боку певної службової особи, може звернутись до неї з проханням вирішити те чи інше питання). Якщо винагорода одержується за виконання чи невиконання дій, які не обумовлюються використанням працівником ста. новища, яке він посідає на підприємстві, в установі чи організації (наприклад, надання консультації за фахом, сприяння вирішенню питання на підставі дружніх відносин), кваліфікація його дій за ст. 354 виключається. Злочин вважається закінченим з моменту одержання незаконної винагороди у вказаному розмірі. Те, коли саме винний одержав таку винагороду - до виконання (невиконання) ним певних дій з використанням становища, яке він посідає на підприємстві, в установі, організації, чи після їх виконання (невиконання), значення для кваліфікації не має.

Одержання особою шляхом вимагання лише частини незаконної винагороди, якщо її розмір є меншим двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (за умови, що вся винагорода має становити два і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), слід розглядати як замах на вчинення розглядуваного злочину і кваліфікувати за ст. ст. 15 та 354.

4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути лише працівник державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою. Про поняття службової особа див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.Отримання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації, який є службовою особою, за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням службового становища утворює склад одержання хабара і підлягає кваліфікації за ст. 368.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.