ТОП 10:

Державне управління у сфері охорони здоров’я.



 

Вплив держави, що реалізовується за допомогою органів управління охорони здоров'я, є необхідною умовою функціонування медицини в країні. Для здійснення державного управління у сфері охорони здоров'я громадян використовуються правові, адміністративні, економічні, соціально-психологічні методи.

 

Охорона здоров'я — це система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.

 

Значну роль у практичній реалізації принципів відіграє система управління охорони здоров'я, яка складається з:

 

- Міністерства охорони здоров'я України;

 

- місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування;

 

- центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані заклади охорони здоров'я;

 

- Академії медичних наук України.

 

1. Міністерство охорони здоров'я України - це центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров'я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

 

 

Важливе місце у процесі управління у сфері охорони здоров'я відіграють урядові органи державного управління у складі Міністерства охорони здоров'я України. Йдеться про:

 

а) Державну службу лікарських засобів і виробів медичного призначення;

 

б) Комітет з контролю за наркотиками.

 

2. Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування здійснюють регулювання у сфері охорони здоров'я за рахунок наявності у їх структурі обласних та районних (міських у Києві та Севастополі) управлінь (відділів) охорони здоров'я та відповідних структур виконавчих комітетів рад. Слід підкреслити, що органи місцевого самоврядування здійснюють керівництво діяльністю комунальних закладів охорони здоров'я.

 

3. Центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані заклади охорони здоров'я (Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство транспорту та зв'язку України, Служба безпеки України тощо) разом з МОЗ України беруть участь у здійсненні державної політики в галузі охорони здоров'я, за рахунок надання медичної допомоги категоріям громадян, котрі мають відношення до вказаних органів виконавчої влади, а також іноді і членам їх сімей. Наприклад, у системі Міністерства оборони України існують військові шпиталі, медичні служби військових частин. Керівництво всіма структурними підрозділами медичної служби здійснюють відповідні управлінські структури вказаного міністерства.

 

4. Академія медичних наук України - це державна наукова організація з проблем медицини та охорони здоров'я, заснована на державній власності, яка діє відповідно до законодавства України на самоврядній основі.

 

Розглядаючи управління у сфері медичної діяльності в країні, варто згадати про поділ всієї системи охорони здоров'я на три види:

 

1. державну;

 

2. комунальну;

 

3. приватну.

 

До державної системи охорони здоров'я належать: Міністерство охорони здоров'я України, Академія медичних наук, які в межах своєї компетенції планують і здійснюють заходи з реалізації державної політики України, виконання програм у галузі охорони здоров'я та у сфері розвитку медичної науки. До державної системи охорони здоров'я також належать лікувально-профілактичні і науково-дослідні установи, освітні установи, фармацевтичні підприємства і організації, аптечні установи, санітарно-профілактичні установи, установи судово-медичної експертизи, служби матеріально-технічного забезпечення, підприємства з виробництва медичних препаратів і медичної техніки та інші підприємства, установи та організації, що знаходяться в державній власності і підлеглі органам управління державної системи охорони здоров'я.

 

До комунальної системи охорони здоров'я належать: місцеві органи управління охорони здоров'я, а також лікувально-профілактичні і науково-дослідні установи, фармацевтичні підприємства і організації, аптечні установи, освітні установи комунальної власності.

 

 

Місцеві органи управління охорони здоров'я несуть відповідальність за санітарно-гігієнічне благополуччя населення, забезпечення доступності населенню гарантованого об'єму медико-соціальної допомоги, розвиток системи охорони здоров'я на підвідомчій території, здійснюють контроль за якістю надання медико-соціальної і лікарської допомоги підприємствами, установами і організаціями державної, комунальної, приватної систем охорони здоров'я, а також особами, що займаються приватною медичною практикою.

 

До приватної системи охорони здоров'я належать: лікувально-профілактичні і аптечні установи, майно яких знаходиться в приватній власності, а також особи, що займаються приватною медичною практикою і приватною фармацевтичною діяльністю. У приватну систему охорони здоров'я входять лікувально-профілактичні, аптечні, науково-дослідні установи, освітні установи, що створюються і фінансуються приватними підприємствами, установами і організаціями, суспільними об'єднаннями, а також фізичними особами.

 

 

8. Державна акредитація медичних установ та ліцензування медичної діяльності.

 

Відповідно до чинного законодавства України, процедура державної акредитації є обов’язковою для всіх закладів охорони здоров’я незалежно від їх відомчого підпорядкування, форми власності, профілю та рівня надання лікувально-профілактичної допомого чи лікувальних послуг.

Норми що регламентують обов’язковість, порядок, умови та строки проведення акредитації медичних закладів містяться в низці нормативних актів, зокрема:

  1. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку державної акредитації закладу охорони здоров’я» від 15 липня 1997 р. № 765 (в редакції 2013 року).
  2. Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про удосконалення державної акредитації закладів охорони здоров’я» від 14 березня 2011р. №142, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 6 червня 2011 р. № 678/19416.
  3. Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики» від 02 лютого 2011 р. №49, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09 лютого 2011 р. № 171/18909 (зі змінами та доповнення).

Акредитація медичних закладів проводиться один раз в 3 роки. Причому перша акредитація проводиться не пізніше ніж через 2 роки від початку здійснення діяльності (функціонування) медичного закладу. В подальшому акредитація проводиться по закінченню дії акредитаційного сертифікату.

 

За сумою набраних при акредитаці балівї проводиться градація на категорії:

Відповідно до Порядку державної акредитації закладу охорони здоров'я, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997р., акредитація - це офіційне визнання статусу закладу охорони здоров'я, наявності в ньому умов для надання певного рівня медико-санітарної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим критеріям та гарантіям високої якості професійної діяльності. Акредитації підлягають всі медичні заклади незалежно від форм власності. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р. визначено, що ліцензуванню підлягають всі суб'єкти господарювання, які мають намір здійснювати медичну практику. Здійснення медичної практики без отримання ліцензії забороняється; особи, які здійснюють медичну практику без ліцензії, притягуються до адміністративної, кримінальної відповідальності. За результатами розгляду заяви про видачу ліцензії Ліцензійна комісія МОЗ України приймає одне з трьох рішень, а саме:

Видачу ліцензії на здійснення медичної практики.

Залишення заяви без розгляду, якщо:

 

— заява подана (підписана) особою, яка не має на це повноважень;

 

— документи оформлені з порушенням встановлених вимог.

Про відмову у видачі ліцензії на здійснення медичної практики, якщо є:

 

— недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії;

 

— невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам провадження господарської діяльності з медичної практики.

 

У разі порушення ліцензійних умов ліцензія суб'єкта господарювання може бути анульована, зокрема за таких підстав:

 

— акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;

 

— неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності та інші.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.168.112.145 (0.005 с.)