Договір про надання платних медичних послуг: поняття, структура, особливості укладення

Основним документом, яким користуються при наданні платних медичних послуг, є Перелік платних

послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров'я, вищих медичних

навчальних закладах та науково-дослідних установах, затверджений постановою КМУ від 17.09.96 р.

№ 1138 [4]. При цьому основним ключовим питанням є визначення ціни на медичну послугу, оскільки на

державному рівні порядок формування цін і тарифів на такі послуги не затверджено.

Закон України “Про ціни та ціноутворення” визначає, що державне регулювання цін і тарифів

здійснюється шляхом:

 установлення державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних

відхилень від державних фіксованих цін і тарифів;

 введення урядом України інших методів державного регулювання.

Ціни та тарифи закладів охорони здоров'я, які є бюджетними установами, регульовані (регулюються)

місцевими органами виконавчої влади.

Розмір плати за той чи інший вид послуги установлюється на підставі її ціни. На сьогодні базою для

визначення вартості медичних послуг є розрахунок валових витрат, пов'язаних з наданням послуг,

відповідно до ст. 5 Закону від 22.05.97 р. № 283/97-ВР “Про внесення змін до Закону України “Про

оподаткування прибутку підприємств”. Отже, розглянемо, які видатки мають включатися до складу ціни.

 

Надання платних медичних послуг має оформлятися договором, яким регламентуються умови і терміни отримання послуг, порядок розрахунків, права, обов'язки та відповідальність сторін.

На надання медичних послуг, передбачених договором, лікар повинен скласти кошторис (вартість). Після того, як лікар узгодить кошторис з пацієнтом, вартість послуг фіксується в договорі або оформляється у вигляді додатку до договору.

 

Оплата за медичні послуги здійснюється в установах банків або в медичних установах. Медичні установи зобов'язані видати споживачеві касовий чек або копію бланка, що підтверджують прийом готівки.

 

Основні положення договорів на надання платних медичних послуг:

1) Інформація про наданої медичної послуги.

У договорі має бути прописана конкретно кожна медична послуга, згідно чинного федеральним класифікаторами.

Договір повинен містити достовірну інформацію про кожної медичної послугу, яка надається пацієнту. У договорі повинні бути прописані умови надання медичних послуг, технологічні особливості, планований ефект і можливі ускладнення.

 

2) Порядок оплати послуг.

Замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги у строки та в порядку, які зазначені в договорі.

Однією особливістю медичної допомоги є важка передбачуваність визначення всього обсягу робіт, необхідного для обстеження або лікування пацієнта, що може істотно позначитися на вартості надаваних послуг. Однак, медичний заклад не має права надавати такі послуги без згоди пацієнта.

 

3) Терміни надання медичної допомоги.

Медичний заклад зобов'язане надати послуги в строк, встановлений договором.

 

4) Порядок відшкодування шкоди.

Порядок відшкодування заподіяної пацієнтам шкоди регулюється цілою низкою законодавчих актів (ст. 66 «Основ», ст. 1064-1101 ЦК України, ст. 14-15 ЗоЗПП і т.д.). Крім того, Кримінальним Кодексом встановлюється відповідальність медичних працівників за неналежне виконання своїх професійних обов'язків. Неякісне виконання послуги є підставою для пред'явлення пацієнтом до медичного закладу, вимог про відшкодування шкоди здоров'ю, компенсації за заподіяння моральної шкоди. Право вимагати відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок нестачі послуги, визнається за кожним потерпілим незалежно від того, перебував він у договірних відносинах з виконавцем чи ні.

 

5) Порядок вирішення спорів з приводу якості наданих послуг.

Якість виконаної роботи при наданні платних послуг має відповідати умовам договору, а за відсутності чи неповноті умов договору - вимогам, що звичайно ставляться до робіт відповідного роду, а також обов'язковим вимогам, що пред'являються до надання медичної допомоги (ст. 721 ГК РФ і ст. 4 ЗоЗПП).

 

6) Порядок зміни і розірвання договору.

Пацієнт має право розірвати договір у разі, якщо їм виявлено суттєві недоліки наданої послуги або інші істотні відхилення від умов договору (ст. 29 ЗоЗПП).

Будь-які претензії і суперечки, що виникли між медичною організацією і пацієнтом при наданні медичних послуг, вирішуються за згодою сторін або в судовому порядку відповідно до законодавства РФ. Заплативши гроші лікарю, пацієнт має право розраховувати на якісну та кваліфіковану допомогу

Укладення договору, що відповідає всім вимогам цивільно -правового законодавства - спосіб убезпечити себе і своїх близьких.

 

 

Для спрощення договірної роботи більшість юристів-практиків користуються так званою блок-схемою, коли договір розподіляється на кілька основних блоків умов, наприклад, умовний (предмет, мета договору), ціновий, зобов’язальний. Після цього всі необхідні та важливі умови розподіляються та вносяться до такої схеми. Не буде винятком з цього правила і договір про надання платних медичних послуг. У такому договорі також можна виділити основні блоки:

• інформаційний;
• умовний;
• атрибутивний;
• ціновий;
• зобов’язальний.

1. В інформаційному блоці розміщується інформація про характеристики (властивості та ризики) медичної послугиі місце її здійснення, про особу виконавця.

Пильна увага до інформаційного блоку договору пояснюється вимогами чинного законодавства у сфері охорони здоров’я та захисту прав споживачів. Згідно зі статтею 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» лікар зобов’язаний пояснити пацієнтові в доступній формі відомості про стан його здоров’я, мету запропонованих досліджень та лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, зокрема наявність ризиків для життя та здоров’я.

2. В умовному блоці договору розміщуються основні його положення:найменування та обсяг послуг, інформація про осіб, що залучаються до виконання послуг, про пацієнта чи замовника. Тобто інформація, яка зазвичай становить зміст предмета договору.

 

3. Визначення в договорі розміру плати за послуги та порядку розрахунків (ціна договору) є імперативною вимогою закону, тому ціновий блок буде одним з найважливіших у договорі. Оплата медичних послуг, як нематеріальних (які не мають речового результату), так і матеріальних (комплексних) послуг, пов’язується з певним кошторисом, яким по суті є план лікування. Замовник зобов’язаний сплатити надану виконавцем у повному обсязі послугу після її закінчення, якщо інше не встановлено законом, іншими правовими актами або договором. Медична послуга має вартісний вираз, що відрізняє її від медичної допомоги. Виконавець не може надавати послуги безоплатно, оскільки їх вартість відноситься на його збитки, а господарська діяльність задля збитків позбавлена доцільності.

 

4. У зобов’язальному блоці зазвичай закріплюються основні обов’язки сторін та відповідальність за їх невиконання. Чинне законодавство передбачає певний дисонанс в обсязі обов’язків виконавця та замовника (а особливо пацієнта). Обсяг обов’язків замовника та пацієнта фактично обмежується необхідністю сплатити за послуги виконавця, дотримуватися рекомендацій лікуючого лікаря та правил внутрішнього розпорядку медичного закладу. Однак ринкові відносини у сфері медицини внесли певні корективи і в договірні зобов’язання. Зараз нікого не здивуєш штрафами, що застосовуються до пацієнтів, які пропустили чи запізнилися на прийом до лікаря.

5. Для споживачів деяких медичних послуг велике значення мають умови, в яких здійснюються медичні втручання. Пацієнт або замовник готовий платити додаткові гроші за підвищений рівень комфорту. Сервісні (атрибутивні) складові медичного обслуговування також повинні бути окремо врегульовані в договорі, а саме в атрибутивному блоці. Тут може прописуватися не тільки кількість осіб у палаті, а й розмір екрана телевізора, наявність телефону, живих квітів, додаткове харчування тощо.

6. До інших необхідних і важливих умов належить строк дії договору. Він може визначатися за загальними правилами (датовано) або пов’язуватися зі змінами стану здоров’я, виконанням певних медичних робіт. Якщо послуга тривала, доцільно передбачати терміни виконання та плати за окремі її етапи. Особливо це стосується випадків, коли існує загроза, що пацієнт (замовник) відмовиться сплачувати за послуги. Наприклад, якщо основну роботу вже виконано або її результати вже «містяться в організмі пацієнта».

12. Гарантований державою мінімум безкоштовної медичної допомоги та її обсяг.

Медична допомога - це вид діяльності, який включає комплекс
заходів, спрямованих на оздоровлення та лікування пацієнтів у
стані, що на момент її надання загрожує життю, здоров'ю і
працездатності та здійснюється професійно підготовленими
працівниками, які мають на це право відповідно до законодавства.

2. Перелік видів безоплатної медичної допомоги

Державними та комунальними закладами охорони здоров'я
подається безоплатна медична допомога таких видів:

швидка та невідкладна - на догоспітальному етапі станціями
(відділеннями) швидкої медичної допомоги, пунктами невідкладної
медичної допомоги у стані, що загрожує життю людини;

амбулаторно-поліклінічна;

стаціонарна - у разі гострого захворювання та в невідкладних
випадках, коли потрібне інтенсивне лікування, цілодобовий медичний
нагляд та госпіталізація, в тому числі за епідемічними
показаннями, дітям, вагітним та породіллям, хворим за
направленнями медико-соціальних експертних комісій,
лікарсько-консультативних комісій;

невідкладна стоматологічна допомога (у повному обсязі -
дітям, інвалідам, пенсіонерам, студентам, вагітним, жінкам, які
мають дітей до 3 років);

долікарська медична допомога сільським жителям;

санаторно-курортна допомога інвалідам і хворим у
спеціалізованих та дитячих санаторіях;

утримання дітей у будинках дитини;

медико-соціальна експертиза втрати працездатності.

Безоплатна медична допомога перелічених видів подається
дозволеними до застосування в Україні методами діагностики та
лікування (відповідні протоколи, стандарти), включаючи лікарські
засоби, кров та її компоненти і препарати, апаратуру, лабораторні
та інші дослідження з використанням наявної матеріально-технічної
бази. Держава гарантує подання медичної допомоги, передбаченої
державними цільовими програмами. Нормативи фінансування охорони здоров'я на 1 жителя - це
показники, що визначають розміри коштів для компенсації витрат на
подання безоплатної медичної допомоги з розрахунку на 1 жителя
згідно з бюджетними асигнуваннями на охорону здоров'я, які щороку
затверджуються Верховною Радою України.

Нормативи фінансування на 1 жителя формуються органами
виконавчої влади на підставі визначених ними показників вартості
подання медичної допомоги за її видами згідно з методичними
рекомендаціями.

 

13. Права людини у сфері охорони здоров’я: національні та міжнародні стандарти.

Права людини у сфері медичної діяльності — це передбачені міжнародними і внутрішньодержавними нормативно-правовими актами положення, що гарантують людині охорону здоров'я і надання медичної допомоги при виникненні зах ворювання. Серед міжнародно-правових документів, що містять положення, присвячені правам громадян у сфері медичної діяльності, необхідно виділити Загальну декларацію прав людини (прийняту на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН резолюцією 217 А (III) 10 грудня 1948 p.), cm. 25 яка проголошує, що кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, що необхідне для підтримки здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, настання старості або іншого випадку втрати коштів для існування від незалежних від неї обставин. Материнство і дитинство надають право на особливе піклування і допомогу. Усі діти, що народилися у шлюбі або поза шлюбом, повинні користуватися однаковим соціальним захистом.

Класифікація прав людини у сфері медичної діяльності. Класифікація, що найбільш задовольняє потреби медичного права, є такою:

 

І. Права людини у галузі охорони здоров*я

Право на охорону здоров'я.

Право на інформацію про фактори, що впливають на здоров'я.

Право на медико-санітарну допомогу.

 

ІІ. Права окремих груп населення у галузі охорони здоров'я

Права членів сім'ї.

Права вагітних жінок і матерів.

Права неповнолітніх.

Права військовослужбовців.

Права людей похилого віку.

Права інвалідів.

Права фізичних осіб, які постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС, що проживають в екологічно несприятливих районах.

Права осіб, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі, на одержання медичної допомоги.

 

ІІІ. Права пацієнтів

Загальні права пацієнтів.

Права пацієнтів в окремих напрямах медичної діяльності (трансплантологія, психіатрія, імунопрофілактика й ін).

Правовий статус пацієнта.

Права пацієнта — це права особи, що вступила у взаємовідносин! з медичним закладом, тобто особи, що звернулася за медичною допомогою.

Пацієнт- це особа,яка звернулась за наданням проф. діагностики, лікуванням чи реабілітаційно-відновною допомогою до закладу охорони здоровя, будь-якої форми власності мед. Працівника індивідуально, незалежно від стану здоровяабоо добровільно для участі в мед.-біо експерименті.

1)Невід’ємне право на життя. Право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань- ст.27 ку, ст.. 281 ЦКУ.

2)Повага до гідності людини. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або та­кому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню Ст. 28, ст.. 279 ЦКУ.

3)Повна інформованість і добро­вільна згода на медико-біологічні експерименти. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідамСт. 28КУ, Основи-ст. 45

4) Особиста недоторканність (інфор­мована згода на медичне втручан­ня, відмова від медичного втручан­ня, розпорядження щодо передачі після смерті органів та інших ана­томічних матеріалів свого тіла на­уковим, медичним або навчальним закладам) ст. 29 КУ, ст. 42,43 основ, ст. 289ЦКУ