Перша долікарська допомога у поході.

Перша долікарська допомога у поході.

Учасники багатоденних походів довгий час знаходяться у польових умовах. Вони ізольовані від населених пунктів і не завжди можуть розраховувати на допомогу інших людей. Тому всі учасники туристської групи мають знати симптоми та засоби першої допомоги при тих захворюваннях, що можуть статися внаслідок кліматичних умов чи обумовлені специфікою вибраного виду туризму.

Завдання першої медичної допомоги при травмах:

- проведення заходів по припиненню дії травмуючих факторів;

- встановлення порушенного дихання і серцевої діяльності (перші реанімаційні дії);

- зупинка кровотечі;

- закриття ран стерильними пов’язками;

- усунення болі;

- забезпечення нерухомості травмованих ділянок тіла підручними матеріалами;

- функціональна укладка (найбільш зручна);

- забезпечення якнайшвидшої евакуації в лікувальний заклад, або виклик медичної допомоги до місця події.

При огляді потерпілого оцінюють його загальний стан, вид та серйозність травми, спосіб допомоги, необхідні заходи першої допомоги в залежності від можливостей та обставин. В тяжких випадках – артеріальна кровотеча, втрата свідомості, задуха і т.п. – першу допомогу здійснюють терміново, але таким чином, щоб на якість не вплинула швидкість.

Оцінка загального стану потерпілого: необхідно пересвідчитися, що потерпілий дихає та нічого не перешкоджає його диханню. По перших питаннях та відповідях до потерпілого можна визначити ступінь збереженості та ясності його розуму. Так звана очманілість, коли людина важно йде на контакт, сонливість, адинамічність, втрата пам’яті - грізні симптоми. Ознаками важкої травми і небезпечного стану є також різка блідість, сірий колір шкіри, уповільнена частота дихання (менш як 15 разів на хвилину), або прискорення його (більш як 30 разів на хвилину), відсутність пульсу, або слабкий пульс. При наявності свідомості хворий сам може вказати на місце травми, відчуваючи там біль.

Потрібно ретельно оглянути і обережно прощупати голову потерпілого, тулуб, кінцівки, порівнюючи праву та ліву сторони. Таким чином можна легко виявити травми і оцінити небезпеку втрати крові, переломи кісток, забої. Важче всього виявити травми тазу, хребта, грудної клітини і живота.

Орієнтування в поході за топографічною картою і компасом.

Щоб правильно орієнтуватись на місцевості по карті або схемі, слід орієнтувати карту (схему), тобто надати їй горизонтальне положення, при якому всі лінії на карті (схемі) були б паралельні лініям місцевості, а верхня (північна) сторона рамки її звернена на північ. При такому положенні карти або схеми всі напрямки, які спостерігаються з певної точки знаходження, повинні співпадати з напрямками на місцевості. Наприклад, загін знаходиться на прямолінійній ділянці шосейної дороги. У такому випадку можна орієнтувати карту в напрямку цієї лінії. Для цього необхідно повернути карту так, щоб напрямок зображення дороги на ній співпадав з напрямком дороги на місцевості. Крім того, й місцеві предмети, розташовані справа та зліва дороги, повинні співпадати з їх умовним розташуванням на карті. Так орієнтують карту по лініях і напрямках на місцевості.

Рух за картою. Звичайно рух здійснюють по дорогах, але іноді й по стежках, по лісу, полю, тощо. При русі по дорогах необхідно добре вивчити маршрут-намітити орієнтири вздовж дороги та по її узбіччях, визначити та запам'ятати напрямок шляху відносно сторін світу, особливо уважно вивчити ділянки дороги в місцях поворотів, на розвилках, при виході з населених пунктів. Всі орієнтири, намічені на маршруті руху, слід позначити (підняти) на карті, виміряти та записати відстань між ними. При русі поза дорогами слід накреслити на карті або схемі намічений маршрут. Вибирати його необхідно так, щоб кожен поворот шляху був чітко позначений на карті (схемі) яким-небудь добре помітним на місцевості орієнтиром. При відсутності таких орієнтирів необхідно підготувати дані для руху за магнітними азимутами. У цьому випадку необхідно частіше уточнювати точку свого знаходження.

 

Історія українського туризму.

Туризм в Україні пройшов ті самі етапи розвитку, що й у країнах Європи. Прототипом його також було мандрівництво. Причому українськими землями подорожували як іноземці, так і вітчизняні шанувальники старовини, діячі культури та ін.

Із найдавніших часів територію України постійно відвідували іноземні мандрівники, які в письмовій формі оприлюднювали цінні відомості про народи, що населяли її територію.

У літописах Київської Русі, Галицько-Волинському, українських літописах XIV-XVII ст., козацьких літописах XVII-XVIII ст., у подорожніх записках іноземних дипломатів, купців, мандрівників, які в різний час подорожували Україною, відчувається неабиякий інтерес до її території, кліматичних умов, побуту, культурних пам’яток тощо.

Мандрівники з України в своїх прагненнях пізнати світ відвідували країни Західної Європи, Близького Сходу. Українські купці вирушали на пошуки нових торгівельних шляхів, вступали в контакти з іншими народами й країнами. А військові дружини київських князів регулярно здійснювали завойовницькі походи на сусідні території.

Першою українською жінкою-мандрівницею можна вважати княгиню Ольгу, котра, як відомо, не тільки особисто об'їхала всю територію Київської Русі, а й побувала в гостях у візантійського імператора в Константинополі.

На українській землі, за давніми літописами і хроніками, побувало багато прочан зі Сходу і Заходу, яких приваблювала велич Києво-Печерської і Почаївської лавр, Київської Софії, культурних і сакральних пам'яток інших регіонів України.

Планування та харчування в похідних умовах.

Організація харчування дітей в туристичних походах помітно відрізняється від харчування дорослих. Так, якщо питома вага білків тваринного походження для дорослих складає 50%, то для дітей 60-65%. Потребам дитячого організму в найбільшій мірі відповідає молочний білок, так як і всі інші компоненти молока, тому воно повинно розглядатися як обов'язковий, не підлеглий заміні, продукт. В умовах походу молоко можна заміняти сухим або згущеним, але при цьому варто пам'ятати, що 100 г свіжого молока відповідає 12 г сухого або 25 г згущеного. При організації харчування дітей в умовах туристичних походів необхідно передбачати достатній набір кондитерських виробів: печива, цукерок, варення, джемів, шоколаду, халви. Цукор в дитячому харчуванні під час походу повинен становити не менше 20% загальної кількості вуглеводів.

Вітамінізація організму мандрівників в літньо-осінній період не складає труднощів, тобто вживаються всі ягоди, фрукти, овочі, які знайомі учасникам походу. Важче з вітамінами в зимово-весняний період, особливо тоді є потреба у вітаміні С. Найкращим джерелом його є ягода шипшини, тому потрібно передбачати вживання настоїв і чаю з шипшини. Можна використовувати і хвою, особливо сосни, ялини. Джерелом вітамінів можуть бути і сухофрукти, які можна використовувати і для підкормки в дорозі, а також і для каш.

Режим харчування - дуже важливий момент. Пам'ятайте, що не можливе харчування уривками, в різний час. Дітям рекомендується часто їсти, але не по багато.

У нескладному поході розпорядком звичайно передбачається триразове гаряче харчування. У цьому випадку на обід виділяється 40% денного раціону, на сніданок - 35%, на вечерю - 25%. На коротких привалах бажане споживання цукерок, халви, цукру. Вже через 10-15 хв ці продукти засвоюються організмом і почуття голоду та втомленості знижуються.

У категорійних походах, як правило, гаряче харчування - дворазове. Тоді 40% добового раціону становить сніданок, 35% - вечеря і 25% - великі та малі привали.

Допомога

1. Висмоктати отруту з рани (при пошкодженні слизової оболонки губ або рота, при кровотечі ясен цього робити не можна).

2. Якщо є така можливість, промити рану.

3. Накласти джут вище місця укусу.

4. Обмежити фізичні зусилля, щоб зменшити розповсюдження отрути в організмі.

5. Не давати алкоголь і препарати, які підвищують тиск.

6. Якомога швидше доставити потерпілого у лікарню.

Схилення магнітної стрілки.

Відомо, що земна куля являє собою один потужний магніт з полюсами. Навколо Землі існує магнітне силове поле і магнітні лінії, вириваючись з одного полюсу, огинають землю і з’єднуються в іншому. Таким чином, через кожну точку земної поверхні проходить магнітний меридіан, «скеровуючи» стрілку компасу одним кінцем на північ, а другим – на південь.

Але магнітна стрілка приблизно вказує на північ і південь; точніше цей напрям виражає лінія, що має напрямок самої короткої тіні від вертикально поставлених предметів астрономічно о півдні (це о 14 год. влітку і о 13 год. взимку).

В робочому стані магнітна стрілка повинна швидко повертатися у вихідне положення і зупинятися майже без коливання. При енергійному струшуванні компасу витягнутою рукою стрілка не повинна зіскакувати з підп’ятника, перекошуватися і гальмуватися.

Мотузки

Робочі (основні)мотузки застосовуються для організації суддівських та командних поручнів, страховок, обладнання етапів змагань, вони повинні мати діаметр не менше 10 мм, або більший, якщо їх міцність не менша і підтверджена сертифікатом виробника.

Супроводжуючі мотузки, які призначені для контролювання руху учасників при переправі через природні перешкоди, повинні мати діаметр не менше 6 мм або більший, якщо їх міцність не менша і підтверджена сертифікатом виробника.

Допоміжні мотузки використовуються для переправи вантажів, полегшення руху учасників по переправах, зняття командних поручнів та ін., не мають вимог щодо їх міцності. Діаметр їх довільний і обирається на розсуд команди.

На мотузці не повинно бути пошкоджень зовнішнього обплетення, жмутів волокна. Забороняється використання самостійно пофарбованих мотузок, оскільки хімічна дія фарбників та вплив температури зменшують їх міцність у 2 - 3 рази. Використання замість мотузок строп та стрічок не дозволяється навіть за умови їх однакової міцності з мотузкою діаметром 10 мм.

Якщо під час виступу команди мотузка отримає значні пошкодження (перебита, перетерта, зірване зовнішнє обплетення), її експлуатація припиняється (в межах діючих правил).

Карабіни

Карабіни - це технічні пристрої, призначені для з'єднання елементів туристичного спорядження і виконання різних технічних прийомів, а саме:

- організація командних і суддівських поручнів;

- натяг мотузок за допомогою блоків та поліспастів

- з'єднання робочих мотузок між собою;

- приєднання страхувальної мотузки до учасника;

- організація страховки та самостраховки;

- організація опорних пунктів страховки;

- організація проміжних пунктів страховки; - транспортування "потерпілого";

- транспортування вантажів;

- приєднання учасників до навісних переправ, підйомних (спускових) мотузок та ін. (Див. рис 3.4.)

Страхувальні системи

Страхувальна система - це комплект ременів для обв'язування людини (рис. 3.2). Вона призначена для безпеки людини під час її можливого зриву при подоланні перешкод.

На дистанціях змагань зі спортивного туризму дозволяється використовувати будь-які стандартні страхувальні та саморобні системи,

допущені технічною комісією. Елементи страхувальних систем, які несуть навантаження, повинні виготовлятись з капронової стрічки шириною не менше 3,5 см. Всі елементи і матеріали страхувальної системи (стрічки, пряжки, шви), які несуть навантаження, повинні мати міцність, рівноцінну міцності основної мотузки. Ділянки, які зшиваються, повинні мати розмір не менше подвійної-потрійної ширини стрічки з розташуванням швів у напрямку основних навантажень. Зшивати стрічки рекомендується капроновими нитками № 10. Колір швів повинен бути контрастним до кольору стрічки, щоб можна було контролювати цілісність та ступінь пошкодження шва. Рекомендується зшивати стрічки швом "зигзаг", який мало деформується під дією зовнішніх навантажень, будь-якого напрямку.

Краще використовувати універсальну систему, яку за допомогою пряжок підганяють до необхідного розміру. Виробляють окремо грудну обв'язку і нижню (на стегна), які зблоковують за допомогою основної мотузки (рис. 3.3). Недопустимо для блокування використовувати допоміжну мотузку, навіть здвоєну, або з'єднувати ремені карабіном, бо сили, які розподіляються на його частини у випадку зриву, можуть зламати карабін. Зблокована система створює надійне утримання людини на випадок зриву і вільного падіння. Недопустимо використовувати систему по частинах: при використанні тільки нижньої зрив на стрімкій кручі може спричинити тяжку травму хребта.

Перед використанням системи необхідно перевірити її цілісність: відсутність надривів та розкуйовджених швів; місця з'єднання системи з мотузкою не повинні бути потертими; металеві кільця та пряжки без тріщин тощо. Для приєднання людини до мотузки на зблоковану систему, як правило, прикріплюються два карабіни: до грудної та до нижньої обв'язки (для спрощення їх називають грудний та нижній карабіни).

Захисна каска

На етапах (дистанціях) змагань, умовами яких передбачена обов'язкова наявність каски, учасник не має права знімати її від початку до кінця роботи на етапі. Каска має бути обладнана амортизуючою вставкою, засобом для фіксації на підборідді і шнуром касковловлювача. Використання мотоциклетних, велосипедних та хокейних шоломів не допускається. У випадку зісковзування або падіння каски в робочій зоні етапу (дистанції) учасник зобов'язаний припинити рух і негайно одягнути каску. У випадку втрати каски під час подолання етапу і неможливості відразу її повернути, учасник з етапу знімається.

Гальмівні пристрої

Всі гальмівні пристрої (вісімки, рогатки і т.п.) повинні бути зручними в користуванні і забезпечувати плавний спуск по мотузці. Конструкція гальмівного пристрою повинна передбачати можливість регулювання швидкості спуску та зупинки. Гальмівні пристрої виготовляють з металів та сплавів фрезеруванням або литтям. Товщина - не менше 6 мм, радіус заокруглення робочих частин пристрою, по яких проходить мотузка, не менше З мм. На робочих частинах пристроїв не повинно бути гострих кутів, заусениць, дефектів лиття і т.д. Гальмівні пристрої використовують при спуску по вертикальних поручнях, спуску потерпілого, а також при організації страховки на круто-похилих переправах вниз та спусках.

Скелі та каміння

Скелі є особливою категорією форм землі. Відображення скель надає корисну інформацію про небезпеку та прохідність і, крім того, забезпечує орієнтири для читання карти і розташування КП. Скелі, на відміну від інших елементів рельєфу, показують чорним кольором. Зовнішня лінія знаку повинна точно передавати форму скелястого краю, спроектованого на горизонтальну площину. На картах для спортивного орієнтування зображають такі орієнтири групи скелі і каміння: скельні стіни, скельні уступи, скельна яма, печера, камінь, кам'яна осип, кам'яні плато. До цієї групи також відноситься умовний знак відкриті піски.

Гідрографія

Ця група знаків включає в себе як відкриту воду, так і специфічні типи грунтів та рослинності, які спричиненні наявністю води. Ця інформація є важливою, оскільки показує спортсмену міру перешкоди і забезпечує орієнтири для КП. До точкових орієнтирів гідрографії відносяться: джерело, криниця, калюжа або заглиблення з водою, маленьке озеро. Лінійні орієнтири гідрографії: струмок, річка, канава з водою, річка або струмок, які в суху погоду пересихають. Такі орієнтири, як озера та болота відносяться до площинних орієнтирів гідрографії. Звичайно, болота бувають різного ступеню прохідності, що теж відображається різними умовними знаками.

Рослинність

Рослинність є найбільш непостійним компонентом ландшафту. Вигляд її різко змінюється у зв'язку зі зміною пори року. Зрілий ліс підлягає вирубці, а нові посадки і самосів на вирубках швидко підростає. Тобто, старіння спортивних карт відбувається перш за все у зображенні рослини. Хоча вважається, що названі причини дозволяють вважати рослинність менш достовірними об'єктами на картах, але умови прохідності та видимості, що є дуже важливим, перш за все залежать від рослинності.

Основні принципи зображення рослинності полягають у використанні різних кольорів:

- білим позначається чистий ліс, який практично не впливає на швидкість бігу;

- жовтим зображаються відкриті площі, що поділяються на декілька категорій;

- зелений показує щільність лісу згідно з прохідністю і поділяється на декілька категорій. Критерієм вибору тої чи іншої градації слугує зниження швидкості бігу у порівнянні із швидкістю бігу по "чистому" лісу.

Прохідність.

Білий колір показує типовий для даної місцевості чистий ліс, який вільно пробігається. Якщо в жодній частині лісу неможливо вільно бігти, на карті не слід показувати білого кольору.

Прохідність залежить від характеру рослинності лісу (щільності кущів і наявності підліску, папороті, кропиви тощо), але без огляду на болота, кам'янистий грунт та інше, що зображуються окремими знаками.

Штучні об'єкти

Штучні об'єкти - дуже важливий компонент для орієнтування. Вони цікавлять спортсмена як найбільш достовірні об'єкти для читання карти і як шляхи руху. Більшість знаків групи "штучні об'єкти" складають різного роду дороги та стежки. Крім того, до лінійних орієнтирів відносяться: просіка, огорожа, кам'яний мур, тунель, залізниця, лінія електропередачі, трубопровід. Мережа шляхів забезпечує важливу інформацію для спортсмена, і тому її класифікація повинна чітко розпізнаватися на карті. Особливо важливою є класифікація маленьких стежок. Повинна враховуватися не тільки ширина, але й те, наскільки виразним для спортсмена є шлях. Інші штучні об'єкти також є важливими, як для читання карти, так і для точок розташування КП. Серед площинних штучних об'єктів на картах зображаються: поселення, майданчики для паркування, район, що постійно заборонений для бігу. До точкових орієнтирів відносяться: будівля, стрільбище, могила, вежа, годівниця тощо.

 

 

Похідний стрій в поході.

Перша долікарська допомога у поході.

Учасники багатоденних походів довгий час знаходяться у польових умовах. Вони ізольовані від населених пунктів і не завжди можуть розраховувати на допомогу інших людей. Тому всі учасники туристської групи мають знати симптоми та засоби першої допомоги при тих захворюваннях, що можуть статися внаслідок кліматичних умов чи обумовлені специфікою вибраного виду туризму.

Завдання першої медичної допомоги при травмах:

- проведення заходів по припиненню дії травмуючих факторів;

- встановлення порушенного дихання і серцевої діяльності (перші реанімаційні дії);

- зупинка кровотечі;

- закриття ран стерильними пов’язками;

- усунення болі;

- забезпечення нерухомості травмованих ділянок тіла підручними матеріалами;

- функціональна укладка (найбільш зручна);

- забезпечення якнайшвидшої евакуації в лікувальний заклад, або виклик медичної допомоги до місця події.

При огляді потерпілого оцінюють його загальний стан, вид та серйозність травми, спосіб допомоги, необхідні заходи першої допомоги в залежності від можливостей та обставин. В тяжких випадках – артеріальна кровотеча, втрата свідомості, задуха і т.п. – першу допомогу здійснюють терміново, але таким чином, щоб на якість не вплинула швидкість.

Оцінка загального стану потерпілого: необхідно пересвідчитися, що потерпілий дихає та нічого не перешкоджає його диханню. По перших питаннях та відповідях до потерпілого можна визначити ступінь збереженості та ясності його розуму. Так звана очманілість, коли людина важно йде на контакт, сонливість, адинамічність, втрата пам’яті - грізні симптоми. Ознаками важкої травми і небезпечного стану є також різка блідість, сірий колір шкіри, уповільнена частота дихання (менш як 15 разів на хвилину), або прискорення його (більш як 30 разів на хвилину), відсутність пульсу, або слабкий пульс. При наявності свідомості хворий сам може вказати на місце травми, відчуваючи там біль.

Потрібно ретельно оглянути і обережно прощупати голову потерпілого, тулуб, кінцівки, порівнюючи праву та ліву сторони. Таким чином можна легко виявити травми і оцінити небезпеку втрати крові, переломи кісток, забої. Важче всього виявити травми тазу, хребта, грудної клітини і живота.