Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Сутність соціальної роботи як фахової діяльності

Поиск

Сучасна соціальна робота має на меті конкретну пер­сональну допомогу людині, яка потребує опікування з боку суспільства. Тому в розвинутих країнах світу кіль­кість соціальних працівників є майже такою, як кіль­кість педагогів, і перевищує кількість лікарів. Вони ві­діграють відчутну роль у плануванні, реалізації, оціню­ванні, вивченні соціальних програм, розрахованих на підтримку найрізноманітніших груп населення.

В аналізі суті й змісту соціальної роботи як фахової діяльності сформувалися рефлексивно-терапевтичний, соціалістично-колективістські, індивідуалістично-реформістські погляди.

Згідно з рефлексивно-терапевтичним поглядом зміст соціальної роботи полягає в ідентифікації вислов­лених клієнтами потреб і конкретній роботі щодо їх за­доволення, тобто у відшукуванні оптимальних варіан­тів добробуту для індивідів, груп і громад у суспільстві шляхом сприяння їхньому розвитку, взаємодії з інши­ми та самореалізації. Завдяки цьому люди здобувають владу над власними почуттями і способом життя, що ро­бить їх спроможними подолати страждання, незручнос­ті або піднятися над ними.

Відповідно до соціалістично-колективістських по­глядів соціальна робота є пошуком співпраці та взаємної підтримки у суспільстві, спрямованим на те, щоб владу над власним життям могли здобути найпригніченіші й найзлиденніші люди, тобто надавати людям можливості для участі у навчанні та співробітництві, створювати інституції, в яких мали б змогу брати участь усі. Роль со­ціальної роботи полягає в оцінюванні потреб, наданні доступу до послуг через розподіл ресурсів. Соціальні працівники повинні створювати структури для співпра­ці клієнтів щодо задоволення їхніх потреб.

Згідно з індивідуалістично-реформістськими погля­дами соціальна робота повинна відповідати потребам ін­дивідів, поліпшувати послуги, що належать до її компе­тенції. У зв'язку з цим одним із завдань соціальних пра­цівників є з'ясування конкретних потреб і задоволення їх від імені суспільства на основі ефективного викорис­тання ресурсів. Вони повинні представляти клієнтів та їхні інтереси у різноманітних агенціях.

Попри певні відмінності, ці погляди акцентують на відповідності соціальної роботи потребам індивідів, груп і громад, реалізації їх потенціалу у межах кон­кретної соціальної системи, забезпеченні відповідних змін і розвитку.

Зміст соціальної роботи залежить від часу, соціаль­них і культурних умов. Оскільки вона є суспільним на­дбанням, конкретні її види формуються теоретичними розробками, даними наукових досліджень, політичними і законодавчими змінами, організаційними перетворен­нями, впливами суміжних професій, засобами масової інформації, які створюють і забезпечують контроль соці­альної роботи як професії, сприяють її академічному та практичному розвитку; формують групу клієнтів і зу­мовлюють зміни їхніх потреб; конструюють контекст, у якому розгортається соціальна робота. Саме в цих коор­динатах формується практика соціальної роботи.

Практична соціальна робота — діяльність соціальних служб і пра­цівників щодо визначення потреб клієнтів, узгодження плану спільних дій, надання необхідних послуг і консультування, розвит­ку їхньої самостійності тощо.

Конкретна практика соціальної роботи закорінена в історичні та культурні традиції конкретної країни, пов'язана з національною свідомістю і ментальністю.

Визначальною ознакою соціальної роботи є захист інтересів людей, які мають нерівні потенційні можли­вості порівняно з іншими через хвороби, вади, бідність, кризові ситуації. За словами сучасного британського фахівця Уолтера Лоренца, «...соціальні працівники працюють з людьми, які є потенційно відторгнутими: бездомними, тими, хто є виключеним з основного пото­ку життя внаслідок бідності, фізичних або психічних проблем, що ускладнює пристосування до соціальних вимог, а також з тими, хто став жертвою нерівності вла­ди у родині».

Як і будь-яка інша діяльність, практична соціальна робота має свою структуру, кожен елемент якої органіч­но пов'язаний з іншими. Такими її елементами є мета, завдання, об'єкт, суб'єкт, функції тощо.

Мета соціальної роботи передбачає регулювання правових, економічних відносин людини із суспільс­твом, надання їй допомоги та підтримки в подоланні проблем, гідному самоутвердженні й повноцінному житті. У кожній країні фахова асоціація конкретизує мету діяльності практичних соціальних працівників у суспільстві. Наприклад, Американська асоціація соціальних працівників вбачає мету соціальної роботи у розвитку або відновленні взаємовигідних відносин ін­дивіда з суспільством для поліпшення якості життя кожної людини.

Завдання соціальної роботи полягають у розширен­ні можливостей і самостійності клієнтів у подоланні їх­ніх життєвих проблем; встановленні зв'язків клієнтів із соціальними службами та іншими організаціями, які мають необхідні ресурси, надають відповідні послуги, а також у сприянні гуманному функціонуванню соціаль­них служб; забезпеченні розвитку служб відповідно до потреб клієнтів, а також у формуванні ефективної соці­альної політики.

Об'єктом соціальної роботи є проблеми людей, розв'язання яких потребує сторонньої допомоги (укра­їнське законодавство трактує такі проблеми як складні життєві обставини).

До суб'єктів соціальної роботи належать держава, яка виробляє і здійснює соціальну політику, державні, благодійні і громадські організації, працівники соціаль­ної сфери. Деякі теоретики зараховують до суб'єктів соці­альної роботи і її клієнтів, оскільки від них очікують ак­тивної участі в подоланні власних проблем, а також во­лонтерів (людей, які добровільно на безоплатній основі надають послуги особам, які їх потребують) і членів гро­мади. Свою позицію вони аргументують тим, що соціаль­на робота як професійна діяльність спрямована на задово­лення потреб клієнтів, створення у перспективі для них можливостей самостійно розв'язувати свої проблеми.

Підтримання людей у кризових ситуаціях, допомога їм у самовираженні, оцінюванні власних можливостей, прийнятті рішень, у реалізації намічених планів вима­гають від соціального працівника усвідомлення того, що кожна людина має право і є здатною жити задовільно.

Унікальна роль соціальної роботи полягає у визнанні цінності кожної особистості в контексті соціальних структур. Принципи соціальної науки і педагогіки на­снажують соціальну роботу ідеєю, згідно з якою у праг­ненні досягнути стабільності, впевненості кожної люди­ни і суспільства варто спиратися на особистість як на творчий суб'єкт. Адже людей неможливо і недоцільно підлаштувати й змінити під прийняті кимось рішення, вони мають самі брати активну участь у розв'язанні влас­них проблем. Це означає, що найважливішою особливіс­тю соціальної роботи як професійної діяльності є характер відносин між спеціалістом і клієнтом. На відміну від суб'єкт-об'єктних відносин, притаманних іншим видам допомагаючих професій, у процесі соціальної роботи формуються такі суб'єкт-суб'єктні відносини, за яких до­помога спрямована переважно на активізацію клієнтів.

До засобів соціальної роботи належать усі предмети, пристосування, дії, знання, за допомогою яких досяга­ють поставленої мети.

Соціальна робота як професійна діяльність здійсню­ється в кілька етапів: збір і аналіз інформації про проб­лему клієнта, об'єктивне оцінювання ситуації, плану­вання відповідних дій, вибір оптимального рішення, відповідної техніки (методу) розв'язання проблеми, оці­нювання ефективності зусиль.

У цьому процесі реалізуються такі функції соціаль­ної роботи:

1) діагностична (оцінювальна) — вивчення, аналіз та оцінювання життєвого поля клієнта (індивіда, групи, громади), досягнутих у процесі роботи результатів;

2) прогностична — розроблення плану розв'язання проблеми;

3) організаторська — діяльність соціального праців­ника щодо забезпечення взаємодії всіх учасників та ус­танов, які працюють із клієнтом;

4) комунікативна — встановлення, продовження й припинення професійних контактів, обмін інформацією;

5) правозахисна — використання законів і правових норм для захисту прав та інтересів клієнтів;

6) превентивна — запобігання виникненню життє­вих колізій в окремих індивідів і груп ризику;

7) коригуюча — конструктивні зміни в соціумі та системі життєзабезпечення людини;

8) соціально-економічна — задоволення матеріаль­них інтересів і потреб бідних клієнтів.

У своїй роботі з індивідами, сім'ями, невеликими групами, організаціями і громадами соціальні праців­ники виконують різноманітні професійні ролі — детер­міновані фаховою культурою моделі поведінки; робочі функції, що передбачають використання певного підхо­ду; діяльність щодо виконання певних завдань. Струк­тура професійної ролі може визначатися нормативними обов'язками і сферою відповідальності, які окреслюють статус і посаду працівника і формують стиль поведінки відповідно до певної соціальної ситуації. На рольовий репертуар соціальних працівників також впливаютьспецифічні для кожної країни національні стандарти і вимоги до таких спеціалістів. Як правило, у ньому ви­окремлюють групи споріднених ролей. Наприклад, по­слуговуючись функціональним критерієм, український фахівець Володимир Сидоров вважає за доцільне розріз­няти практичні, посередницькі, управлінські, дослід­ницькі, сервісні, латентні (приховані) ролі.

З огляду на головні цілі соціальної роботи виокрем­люють чотири групи ролей соціальних працівників (табл. 1.1). Усі ролі взаємопов'язані. Це означає, що при наданні соціальних послуг соціальний працівник може інтегрувати їх, тобто одночасно виконувати кіль­ка ролей. Крім того, ролі можуть включати в себе додат­кові функції.

Специфіку діяльності соціальних працівників мож­на простежити на підставі роботи з певними категорія­ми осіб, які отримують соціальні послуги. Йдеться не лише про особливий набір функціональних ролей, а й ставлення до клієнтів. Наприклад, для юристів спожи­вач нелегальних психоактивних речовин безсумнівно є злочинцем, до якого слід застосовувати передбачену за­коном міру покарання; для медиків — хворою люди­ною, якій потрібне медикаментозне лікування. Для спе­ціалістів соціальної роботи така людина є передусім жертвою соціальних умов (сім'я, група ровесників, еко­номічне становище, традиції), які необхідно поліпши­ти. З огляду на це вони можуть займатися первинною профілактикою, короткотривалим втручанням (діяль­ністю з надання безпосередніх послуг клієнтові або зі зміни середовища клієнта), направити клієнта на спеці­алізоване лікування.

Попри те що лікар і соціальний працівник мають справу з одним і тим самим об'єктом, їхня діяльність суттєво відрізняється за змістом. Якщо лікар передусім бере до уваги фізико-хімічні розлади організму, то соці­альний працівник — суспільні відносини людини. На етапі втручання лікар пропонує готову модель бажаного результату, рекомендації щодо його досягнення, а соці­альний працівник намагається реалізувати модель ба­жаного результату, виходячи з потреб клієнта. Лікар повинен бути завжди на боці клієнта, незважаючи на його стать, клас, погляди, переконання, і будь-коли має надати йому допомогу. Соціальний працівник ставить­ся до потреб клієнта диференційованіше і не завжди має бути на його боці, оскільки виконує ще й контролюючу функцію від імені суспільства. Важливо при цьому, щоб цінності соціального працівника не суперечили ціннос­тям клієнта. Лікар не завжди і не все мусить пояснюва­ти пацієнту, часто послуговується у професійній ситуа­ції латиною, щоб не налякати пацієнта подробицями його стану. Соціальний працівник не повинен прихову­вати від клієнта інформації, а має спілкуватися звич­ною, доступною для клієнта мовою, демонструвати свої професійні нотатки, що передбачає відповідальність стосовно їх змісту і активну, партнерську позицію клі­єнта. Основне завдання соціального працівника полягає в тому, щоб якомога детальніше продемонструвати всі механізми розв'язання проблеми, вселити клієнтові віру в себе, завдяки чому він у майбутньому зможе долати труднощі самостійно.

Відрізняється соціальна робота і від психології, у якої вона запозичила чимало теорій і методів. Психоло­ги працюють здебільшого із внутрішнім світом людини, прагнуть поліпшити її поведінку та психологічну куль-ТУРУ> допомагають відновити втрачену душевну рівно­вагу. А соціальні працівники мають справу переважно з зовнішнім світом людини, допомагають їй налагодити своє соціальне функціонування, надають юридичну, ма­теріальну та побутову допомогу, представляють і захи­щають інтереси, впливають на формування соціальних програм і відповідного законодавства.

Сфера роботи соціальних працівників постійно роз­ширюється. У сучасному світі вона охоплює:

—будинки і мікрорайони;

—соціально-педагогічні служби закладів освіти (дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх шкіл й профтехучилищ, коледжів, ліцеїв, шкіл-інтернатів, ди­тячих будинків, середніх і вищих навчальних закла­дів);

—спеціалізовані установи (будинки для людей по­хилого віку, сімейні дитячі будинки, центри реабіліта­ції, спеціальні школи для дітей із відхиленнями в розу­мовому і фізичному розвитку, центри зайнятості, біржі праці, в'язниці та ін.);

—соціальні служби підприємств, організацій і уста­нов, гуртожитків, громадських організацій, органів внутрішніх справ, військових частин, різні благодійні фонди організацій, банків, комерційних структур;

—служби муніципальних органів (відділи соціаль­ного захисту населення, культурно-спортивні комплек­си, відділи соціальної допомоги вдома);

—служби дозвілля (клуби для підлітків, будинки культури, парки, ігрові майданчики тощо);

—валеологічні і медичні служби (профілакторії, ре­абілітаційні комплекси і зали, центри оздоровлення і лікування при лікарнях, медпунктах, на дому);

—приватну практику.

Оскільки соціальна робота належить до групи про­фесій «людина — людина», вона вимагає від її фахівців відповідних якостей: доброзичливості, ввічливості, люб'язності, толерантності, дисциплінованості, вимог­ливості до себе тощо, розвинутих навичок спілкування й налагодження контактів із людьми. Вона відкриває простір для самореалізації тих, хто вміє співчувати, ро­зуміти проблеми інших людей, прагне допомогти іншо­му продовжити жити гідно, незважаючи на фізичні, функціональні обмеження, душевну або фізичну кризу. Однак соціальна робота відрізняється від інших профе­сій типу «людина — людина» (лікаря, педагога, психо­лога, юриста та ін.) багатоплановістю і працемісткістю.

В Україні ця сфера діяльності тільки починає розви­ватися. Вона має значні перспективи, зумовлені реаль­ною соціальною необхідністю у ній. Як правило, ця необхідність особливо загострюється в періоди соціаль­но-економічних криз. В Україні на рубежі XX—XXI ст. почали свою діяльність державні й недержавні соціаль­ні заклади, що надають послуги вразливим групам насе­лення, створено систему навчання соціальних праців­ників на базовому, середньому та вищому (університет­ському) рівнях. У державному класифікаторі професій, який видає Міністерство праці та соціальної політики України, за останні роки з'явилося чимало посад в соці­альній сфері, для яких вимагається відповідна освіта. Закон України «Про соціальні послуги» гласить, що со­ціальний працівник — це професійно підготовлений фа­хівець, який має необхідну кваліфікацію у сфері соці­альної роботи і надає соціальні послуги. У ньому наго­лошується, що «надання соціальних послуг здійснюють соціальні працівники та інші фізичні особи, які мають відповідну освіту і схильні за особистими якостями до надання соціальних послуг. Кваліфікаційні вимоги до соціальних працівників та інших фахівців, які надають соціальні послуги, порядок їх атестації визначаються відповідними центральними органами виконавчої вла­ди». Все це є свідченням інституціоналізації в Україні фаху «Соціальна робота».

Підвищення статусу соціальної роботи як професій­ної діяльності потребує відповідної оплати праці соці­альних працівників, завдяки чому соціальні служби все активніше комплектуватимуться фахово підготовлени­ми висококваліфікованими кадрами. Не менш важли­вим є належний розвиток національних професійних стандартів і етичного кодексу соціальної роботи.

Попри те що нерідко громадськість критикує соці­альну роботу за недієвість, а соціальних працівників — за недостатній вплив на розв'язання соціальних проб­лем, ця складна, благородна діяльність є одним із най­важливіших чинників суспільного спокою, підвищення соціального благополуччя громадян.

 

Соціальна робота як наука

Соціальна робота є не тільки практичною фаховою ді­яльністю, а й певною системою знань — сумою суджень, що узагальнюють особливості, закономірності, форми, методи й інші аспекти функціонування цього суспільно­го феномену, а також специфічною діяльністю, спрямо­ваною на здобуття нових знань. її систему становлять ви­явлені, з'ясовані й описані факти, закономірності, зако­ни, концепції, теорії, понятійний апарат, методологія здобуття нових знань тощо. З виходом у світ книги Мері Річмонд «Дружній візит до бідняків: керівництво для тих, хто працює у благодійних організаціях» (1899 р.), у якій вперше були обґрунтовані методи соціальної робо­ти, соціальна робота стала об'єктом наукового осмислен­ня. Вона є міждисциплінарною наукою і перебуває на ме­жі психології, соціології, педагогіки, філософії, етики та інших галузей суспільних знань, інтегруючи властиві їм теорії, підходи, методи задля реалізації власних потреб. Соціальна робота є соціально-гуманітарною за змістом, інтегративною за характером і за всіма сутнісними озна­ками суспільною наукою, яка у пізнанні предмета свого дослідження послуговується також даними природни­чих дисциплін, результатами математичних методів до­слідження.

Загалом соціальна робота як наука вибудовується на певній системі теорій, яка, охоплюючи сукупність уяв­лень, ідей, понять, концепцій, постає як цілісне, уза­гальнене знання про особливості людей зі специфічни­ми потребами та специфіку роботи з ними. її утворюють такі групи теорій:

1) психологічно орієнтовані теорії (екзистенційна, гуманістична, психоаналітична, біхевіористськатаін.);

2) соціологічно орієнтовані теорії (системна, соці­ально-екологічна, марксистська та ін.);

3) комплексні теорії (сімейна терапія, соціально-психологічна, соціально-педагогічна та ін.).

Фундаментальною теорією, яку покладено в основу сучасної соціальної роботи і яка визначає її смислову суть, часто вважають теорію систем, яка забезпечує комплексне формулювання та ідентифікацію проблем, оцінювання рівня потенційного втручання.

У процесі розвитку соціальної роботи сформувалися теорія імпаурменту (англ. етрошегтепі — наснаження, активізація, повноваження клієнта), теорія ярликів, орієнтована на завдання робота та ін.

У визначенні наукового статусу соціальної роботи простежуються такі підходи:

1. Погляд на соціальну роботу як на прикладну дис­ципліну, зорієнтовану на вивчення проблем соціально­го розвитку. Російські вчені часто вживають на позна­чення її поняття «соціономія» — прикладна наука, предметом якої є фахова допомога нужденним, а також проблеми людини і технології їх розв'язання.

2. Розуміння соціальної роботи як науки, що охоп­лює фундаментальну і прикладну тематики, вироблен­ня і систематизацію знань про соціальну сферу і специ­фічну соціальну діяльність. Прихильники цього підхо­ду розрізняють у соціальній роботі як науці три рівні:

—теоретико-методологічні проблеми і концептуаль­ні засади;

—спеціальні теорії, що становлять наукові основи надання соціальної допомоги, сприяння різним катего­ріям населення (галузеві, або теорії соціальної роботи середнього рівня);

—техніко-технологічні, емпіричні знання, які вис­вітлюють проблеми соціального проектування опти­мальних форм організації соціальної роботи, технології здійснення різних її видів.

Такий поділ наукових знань спирається на прийня­ту у філософії класифікацію теорій у певній науці. Про­те розмежування у соціальній роботі як у прикладній науці «методології» і «технології» не є виправданим.

3. Бачення соціальної науки крізь призму структури її знань, тобто за системами підтримки, які використову­ють практичні соціальні працівники (медичне обслугову­вання, правова допомога, соціальна реабілітація тощо).

4. Намагання довести ненауковість соціальної робо­ти, нерозвинутість її теорій, її несамостійність. При­хильники цього підходу переконували, що порівняно за короткий час свого існування соціальна робота як фахо­ва діяльність і наука не змогла сформуватися в абсолют­но самостійну, завершену систему знань, що зумовлює її синкретичний характер.

Різне розуміння соціальної роботи як науки обумов­лене тим, що самостійною наукою визнають сферу нау­кового знання, яка має власний предмет дослідження й перетворення дійсності, а також специфічні методи на­укового аналізу. А соціальна робота є відносно молодою наукою, яка уточнює і коригує свій понятійно-категорі­альний апарат, виробляє цілісне розуміння свого змісту і структури, з'ясовує доцільність використання кон­кретних методів. Однак це не дає підстав брати під сум­нів її статус як цілісної, самостійної системи наукового знання.

До проблем соціальної роботи як науки належать розроблення категоріального апарату, різні аспекти ор­ганізації професійної соціальної діяльності кадрів і служб, специфічні дослідження соціальної політики, соціальних процесів, осмислення місця особистості в суспільстві і відповідальності суспільства за її адекват­ний розвиток, вивчення і розроблення технологій (спо­собів і методів практичної соціальної роботи з різними групами клієнтів).

Статус соціальної роботи як науки підтверджує чіт­ко окреслений предмет її досліджень.

Предмет соціальної роботи як науки — соціальні процеси і соці­альні явища, що безпосередньо стосуються життєдіяльності осо­бистості, конкретної соціальної групи, громади, а також їх зміни під впливом психолого-педагогічних, економічних та управлін­ських чинників.

Соціальна робота як наука функціонує і розвиваєть­ся за певними закономірностями, послуговується відпо­відною системою принципів, понять, загальних і специ­фічних категорій. Однак щодо її розвитку за кордоном і в Україні не вщухають дискусії стосовно понять і тер­мінів, які віддзеркалюють сутнісний характер соціаль­ної роботи і засоби його вияву. Помітними є спроби до­вести відсутність у соціальної роботи як науки власних методів дослідження, у зв'язку з чим вона експлуатує лише загальнонаукові, соціологічні, психологічні та ін­ші методи. Свої твердження деякі дослідники аргумен­тують тим, що соціальні працівники вивчають думку клієнтів щодо якості обслуговування, вдаючись до ан­кетування, використовуючи тестові психологічні мето­дики тощо.

Обмеженість, а можливо й надмірна заангажова-ність такого погляду підтверджується хоча б тим, що до арсеналу методів соціальної роботи як науки належать не тільки традиційні методи дослідження (опитування, індивідуальні та групові інтерв'ю, аналіз статистики, документів тощо), а й притаманне лише соціальній ро­боті як науці «спільне оцінювання» — дослідження із залученням учасників. Ґрунтується воно на участі різ­них людей (батьків, учителів, сусідів, членів громади, представників влади та ін.) не тільки в соціальній роботі, а й у її оцінюванні на засадах співучасті/партнерства. Метою такого дослідження є спонукання його учасників до аналізу власної ситуації, щоб вони не покладалися ли­ше на дослідників, котрі оцінюватимуть її «з боку» чи «ззовні». Техніки «спільного оцінювання», спрямовані на отримання інформації про те, що думають члени ці­льової групи, тобто ті, на кого спрямоване втручання, про своє життя, які мають потреби, як сприймають змі­ни, чого очікують. За таким принципом вченими уні­верситету Канзасу (США) було організовано оцінюван­ня навчальних проектів команди з мобілізації клієнтів (людей із функціональними обмеженнями), які одно­часно були цільовою групою, виконавцями й партнера­ми здійснюваного запрошеними експертами досліджен­ня. В Україні «спільне оцінювання» використовують служби, що працюють з особами, які вживають ін'єк­ційні наркотики (вивчення культури вживання нарко­тиків, доступності послуг у громаді, можливостей роз­витку соціальної роботи з цією групою клієнтів).

Властивим тільки соціальній роботі є метод дослі­дження в дії (дієве дослідження), головними елемента­ми якого є співпраця між дослідником і досліджувани­ми; ідентифікація та розв'язання практичних проблем, оцінювання потреб досліджуваної групи; вдосконален­ня практики, що вимагає спостереження за її ефектив­ністю, передбачає моніторинг та оцінювання. Його учасники ведуть рефлексивні щоденники (призначені для самоаналізу, фіксування роздумів про себе), ретель­но занотовуючи в них зміни та події. Цей метод передба­чає здійснення певного втручання з боку дослідника-со-ціального працівника й вивчення його наслідків, надан­ня клієнтам широких можливостей у розв'язанні своїх проблем. Саме так було організовано вивчення діяль­ності клубного будинку в Києві як форми громадської психіатрії, яке полягало у спостереженні за функціону­ванням нової моделі психосоціальної реабілітації людей із проблемами психічного здоров'я, проведенні фокусо­ваних інтерв'ю з учасниками програми, а також в орга­нізації дослідником інформаційних тренінгів, індивіду­альній роботі з клієнтами, складанні та реалізації разом із клієнтами і персоналом планів діяльності.

Дослідницький елемент у роботі соціальних служб відіграє важливу роль у плануванні їх роботи, наданні послуг, використанні ресурсів. Наприклад, із 90-х років XX ст. у Великобританії активно вивчають думки клі­єнтів щодо надання послуг (первинне оцінювання, сто­сунки клієнта і соціального працівника, з'ясування потреб у послугах). Соціальні служби не тільки активно використовують опитування клієнтів, а й різними спо­собами заохочують їх до участі в дослідженнях.

Дослідження різноманітних аспектів соціальної ро­боти передусім мають практичну спрямованість. Вони орієнтовані на вивчення практичних питань, формулю­вання конструктивних пропозицій щодо подолання проблем. Часто вони ґрунтуються на поєднанні теоре­тичного вивчення проблеми та виконання практичної роботи інноваційного характеру. Завдяки цьому дослід­ник упроваджує нову модель роботи, науково обґрунто­вує її ефективність або вивчає і надає рекомендації з удосконалення існуючих форм, методів, процесів, впро­вадження цієї моделі на рівні соціальної політики.

Якщо дотепер дослідники зосереджувалися пере­важно на вивченні патологій, різноманітних дисфун-кцій, то на сучасному етапі вони спрямовані передусім на пізнання чинників, які допомагають людям долати труднощі, набувати впевненості в собі, стимулюють роз­виток соціальних служб і програм. Послідовне викорис­тання наукових методів дає змогу соціальним працівни­кам осмислити сутність, з'ясувати ефективність прак­тичних дій, ідентифікувати проблеми, які виникають у їхній роботі. Завдяки цьому значно ефективнішими ста­ють зусилля, спрямовані на привернення уваги громад­ськості до проблем соціально вразливих груп людей, от­римання фінансування на їх подолання, реалізацію ін­новаційних проектів, започаткування нових служб і запровадження нових послуг, зміну порядку, процедур, підходів у роботі.

Часто дослідження мають на меті вдосконалення со­ціальної політики, соціальних програм, привернення уваги до проблем і потреб певної групи клієнтів. На­приклад, вивчення у Великобританії у 70—80-ті роки XX ст. особливостей скоєння злочинів людьми, які ма­ють психічні розлади, розвінчало чимало суспільних стереотипів, започаткувало процес вироблення нового ставлення до цієї соціально вразливої групи. У зв'язку з цим політику і практику догляду за ними було переорі­єнтовано від надання допомоги у спеціалізованих закри­тих психіатричних лікарнях до створення мережі соціальних та медико-соціальних служб у громаді, розвитку нових методик соціальної роботи за місцем проживання.

В Україні спробу вплинути на соціальну політику і практичну соціальну роботу здійснила у 2003 р. коалі­ція 57 недержавних організацій, що представляють ін­тереси осіб з інтелектуальною недостатністю. Готую­чись до діалогу з органами державної влади щодо вдос­коналення системи надання послуг цим особам, вона, опитавши 1036 родин із 15 регіонів України, узагальни­ла найгостріші їх проблеми, з'ясувала, які послуги вони вважають пріоритетними, яких змін очікують від систе­ми державної допомоги особам із інтелектуальною недостатністю. Крім того, було проведено окреме до­слідження стосовно дотримання прав людини у будин-ках-інтернатах, де перебувають діти та дорослі з інте­лектуальною відсталістю. Результати досліджень було оприлюднено на громадських слуханнях до Дня психіч­ного здоров'я, у пресі, наукових збірниках, передано у відповідний комітет Верховної Ради України, Мініс­терство праці та соціальної політики.

Отже, наукові дослідження різноманітних сфер, ас­пектів, проблем соціальної роботи не лише формують наукові засади соціальної роботи, а й мають прикладне значення. Вони сприяють оптимізації реальної практи­ки, відкривають нові її грані, внаслідок чого більше ко­ристі отримують клієнти соціальних служб. Саме в цьо­му полягає особливість соціальної роботи як науки, спрямованої на виявлення можливостей вдосконалення практики надання соціальних послуг та поліпшення со­ціального середовища.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; просмотров: 2027; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.118.217.124 (0.017 с.)