Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Сутність соціальної роботи як фахової діяльностіСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Сучасна соціальна робота має на меті конкретну персональну допомогу людині, яка потребує опікування з боку суспільства. Тому в розвинутих країнах світу кількість соціальних працівників є майже такою, як кількість педагогів, і перевищує кількість лікарів. Вони відіграють відчутну роль у плануванні, реалізації, оцінюванні, вивченні соціальних програм, розрахованих на підтримку найрізноманітніших груп населення. В аналізі суті й змісту соціальної роботи як фахової діяльності сформувалися рефлексивно-терапевтичний, соціалістично-колективістські, індивідуалістично-реформістські погляди. Згідно з рефлексивно-терапевтичним поглядом зміст соціальної роботи полягає в ідентифікації висловлених клієнтами потреб і конкретній роботі щодо їх задоволення, тобто у відшукуванні оптимальних варіантів добробуту для індивідів, груп і громад у суспільстві шляхом сприяння їхньому розвитку, взаємодії з іншими та самореалізації. Завдяки цьому люди здобувають владу над власними почуттями і способом життя, що робить їх спроможними подолати страждання, незручності або піднятися над ними. Відповідно до соціалістично-колективістських поглядів соціальна робота є пошуком співпраці та взаємної підтримки у суспільстві, спрямованим на те, щоб владу над власним життям могли здобути найпригніченіші й найзлиденніші люди, тобто надавати людям можливості для участі у навчанні та співробітництві, створювати інституції, в яких мали б змогу брати участь усі. Роль соціальної роботи полягає в оцінюванні потреб, наданні доступу до послуг через розподіл ресурсів. Соціальні працівники повинні створювати структури для співпраці клієнтів щодо задоволення їхніх потреб. Згідно з індивідуалістично-реформістськими поглядами соціальна робота повинна відповідати потребам індивідів, поліпшувати послуги, що належать до її компетенції. У зв'язку з цим одним із завдань соціальних працівників є з'ясування конкретних потреб і задоволення їх від імені суспільства на основі ефективного використання ресурсів. Вони повинні представляти клієнтів та їхні інтереси у різноманітних агенціях. Попри певні відмінності, ці погляди акцентують на відповідності соціальної роботи потребам індивідів, груп і громад, реалізації їх потенціалу у межах конкретної соціальної системи, забезпеченні відповідних змін і розвитку. Зміст соціальної роботи залежить від часу, соціальних і культурних умов. Оскільки вона є суспільним надбанням, конкретні її види формуються теоретичними розробками, даними наукових досліджень, політичними і законодавчими змінами, організаційними перетвореннями, впливами суміжних професій, засобами масової інформації, які створюють і забезпечують контроль соціальної роботи як професії, сприяють її академічному та практичному розвитку; формують групу клієнтів і зумовлюють зміни їхніх потреб; конструюють контекст, у якому розгортається соціальна робота. Саме в цих координатах формується практика соціальної роботи. Практична соціальна робота — діяльність соціальних служб і працівників щодо визначення потреб клієнтів, узгодження плану спільних дій, надання необхідних послуг і консультування, розвитку їхньої самостійності тощо. Конкретна практика соціальної роботи закорінена в історичні та культурні традиції конкретної країни, пов'язана з національною свідомістю і ментальністю. Визначальною ознакою соціальної роботи є захист інтересів людей, які мають нерівні потенційні можливості порівняно з іншими через хвороби, вади, бідність, кризові ситуації. За словами сучасного британського фахівця Уолтера Лоренца, «...соціальні працівники працюють з людьми, які є потенційно відторгнутими: бездомними, тими, хто є виключеним з основного потоку життя внаслідок бідності, фізичних або психічних проблем, що ускладнює пристосування до соціальних вимог, а також з тими, хто став жертвою нерівності влади у родині». Як і будь-яка інша діяльність, практична соціальна робота має свою структуру, кожен елемент якої органічно пов'язаний з іншими. Такими її елементами є мета, завдання, об'єкт, суб'єкт, функції тощо. Мета соціальної роботи передбачає регулювання правових, економічних відносин людини із суспільством, надання їй допомоги та підтримки в подоланні проблем, гідному самоутвердженні й повноцінному житті. У кожній країні фахова асоціація конкретизує мету діяльності практичних соціальних працівників у суспільстві. Наприклад, Американська асоціація соціальних працівників вбачає мету соціальної роботи у розвитку або відновленні взаємовигідних відносин індивіда з суспільством для поліпшення якості життя кожної людини. Завдання соціальної роботи полягають у розширенні можливостей і самостійності клієнтів у подоланні їхніх життєвих проблем; встановленні зв'язків клієнтів із соціальними службами та іншими організаціями, які мають необхідні ресурси, надають відповідні послуги, а також у сприянні гуманному функціонуванню соціальних служб; забезпеченні розвитку служб відповідно до потреб клієнтів, а також у формуванні ефективної соціальної політики. Об'єктом соціальної роботи є проблеми людей, розв'язання яких потребує сторонньої допомоги (українське законодавство трактує такі проблеми як складні життєві обставини). До суб'єктів соціальної роботи належать держава, яка виробляє і здійснює соціальну політику, державні, благодійні і громадські організації, працівники соціальної сфери. Деякі теоретики зараховують до суб'єктів соціальної роботи і її клієнтів, оскільки від них очікують активної участі в подоланні власних проблем, а також волонтерів (людей, які добровільно на безоплатній основі надають послуги особам, які їх потребують) і членів громади. Свою позицію вони аргументують тим, що соціальна робота як професійна діяльність спрямована на задоволення потреб клієнтів, створення у перспективі для них можливостей самостійно розв'язувати свої проблеми. Підтримання людей у кризових ситуаціях, допомога їм у самовираженні, оцінюванні власних можливостей, прийнятті рішень, у реалізації намічених планів вимагають від соціального працівника усвідомлення того, що кожна людина має право і є здатною жити задовільно. Унікальна роль соціальної роботи полягає у визнанні цінності кожної особистості в контексті соціальних структур. Принципи соціальної науки і педагогіки наснажують соціальну роботу ідеєю, згідно з якою у прагненні досягнути стабільності, впевненості кожної людини і суспільства варто спиратися на особистість як на творчий суб'єкт. Адже людей неможливо і недоцільно підлаштувати й змінити під прийняті кимось рішення, вони мають самі брати активну участь у розв'язанні власних проблем. Це означає, що найважливішою особливістю соціальної роботи як професійної діяльності є характер відносин між спеціалістом і клієнтом. На відміну від суб'єкт-об'єктних відносин, притаманних іншим видам допомагаючих професій, у процесі соціальної роботи формуються такі суб'єкт-суб'єктні відносини, за яких допомога спрямована переважно на активізацію клієнтів. До засобів соціальної роботи належать усі предмети, пристосування, дії, знання, за допомогою яких досягають поставленої мети. Соціальна робота як професійна діяльність здійснюється в кілька етапів: збір і аналіз інформації про проблему клієнта, об'єктивне оцінювання ситуації, планування відповідних дій, вибір оптимального рішення, відповідної техніки (методу) розв'язання проблеми, оцінювання ефективності зусиль. У цьому процесі реалізуються такі функції соціальної роботи: 1) діагностична (оцінювальна) — вивчення, аналіз та оцінювання життєвого поля клієнта (індивіда, групи, громади), досягнутих у процесі роботи результатів; 2) прогностична — розроблення плану розв'язання проблеми; 3) організаторська — діяльність соціального працівника щодо забезпечення взаємодії всіх учасників та установ, які працюють із клієнтом; 4) комунікативна — встановлення, продовження й припинення професійних контактів, обмін інформацією; 5) правозахисна — використання законів і правових норм для захисту прав та інтересів клієнтів; 6) превентивна — запобігання виникненню життєвих колізій в окремих індивідів і груп ризику; 7) коригуюча — конструктивні зміни в соціумі та системі життєзабезпечення людини; 8) соціально-економічна — задоволення матеріальних інтересів і потреб бідних клієнтів. У своїй роботі з індивідами, сім'ями, невеликими групами, організаціями і громадами соціальні працівники виконують різноманітні професійні ролі — детерміновані фаховою культурою моделі поведінки; робочі функції, що передбачають використання певного підходу; діяльність щодо виконання певних завдань. Структура професійної ролі може визначатися нормативними обов'язками і сферою відповідальності, які окреслюють статус і посаду працівника і формують стиль поведінки відповідно до певної соціальної ситуації. На рольовий репертуар соціальних працівників також впливаютьспецифічні для кожної країни національні стандарти і вимоги до таких спеціалістів. Як правило, у ньому виокремлюють групи споріднених ролей. Наприклад, послуговуючись функціональним критерієм, український фахівець Володимир Сидоров вважає за доцільне розрізняти практичні, посередницькі, управлінські, дослідницькі, сервісні, латентні (приховані) ролі. З огляду на головні цілі соціальної роботи виокремлюють чотири групи ролей соціальних працівників (табл. 1.1). Усі ролі взаємопов'язані. Це означає, що при наданні соціальних послуг соціальний працівник може інтегрувати їх, тобто одночасно виконувати кілька ролей. Крім того, ролі можуть включати в себе додаткові функції. Специфіку діяльності соціальних працівників можна простежити на підставі роботи з певними категоріями осіб, які отримують соціальні послуги. Йдеться не лише про особливий набір функціональних ролей, а й ставлення до клієнтів. Наприклад, для юристів споживач нелегальних психоактивних речовин безсумнівно є злочинцем, до якого слід застосовувати передбачену законом міру покарання; для медиків — хворою людиною, якій потрібне медикаментозне лікування. Для спеціалістів соціальної роботи така людина є передусім жертвою соціальних умов (сім'я, група ровесників, економічне становище, традиції), які необхідно поліпшити. З огляду на це вони можуть займатися первинною профілактикою, короткотривалим втручанням (діяльністю з надання безпосередніх послуг клієнтові або зі зміни середовища клієнта), направити клієнта на спеціалізоване лікування. Попри те що лікар і соціальний працівник мають справу з одним і тим самим об'єктом, їхня діяльність суттєво відрізняється за змістом. Якщо лікар передусім бере до уваги фізико-хімічні розлади організму, то соціальний працівник — суспільні відносини людини. На етапі втручання лікар пропонує готову модель бажаного результату, рекомендації щодо його досягнення, а соціальний працівник намагається реалізувати модель бажаного результату, виходячи з потреб клієнта. Лікар повинен бути завжди на боці клієнта, незважаючи на його стать, клас, погляди, переконання, і будь-коли має надати йому допомогу. Соціальний працівник ставиться до потреб клієнта диференційованіше і не завжди має бути на його боці, оскільки виконує ще й контролюючу функцію від імені суспільства. Важливо при цьому, щоб цінності соціального працівника не суперечили цінностям клієнта. Лікар не завжди і не все мусить пояснювати пацієнту, часто послуговується у професійній ситуації латиною, щоб не налякати пацієнта подробицями його стану. Соціальний працівник не повинен приховувати від клієнта інформації, а має спілкуватися звичною, доступною для клієнта мовою, демонструвати свої професійні нотатки, що передбачає відповідальність стосовно їх змісту і активну, партнерську позицію клієнта. Основне завдання соціального працівника полягає в тому, щоб якомога детальніше продемонструвати всі механізми розв'язання проблеми, вселити клієнтові віру в себе, завдяки чому він у майбутньому зможе долати труднощі самостійно. Відрізняється соціальна робота і від психології, у якої вона запозичила чимало теорій і методів. Психологи працюють здебільшого із внутрішнім світом людини, прагнуть поліпшити її поведінку та психологічну куль-ТУРУ> допомагають відновити втрачену душевну рівновагу. А соціальні працівники мають справу переважно з зовнішнім світом людини, допомагають їй налагодити своє соціальне функціонування, надають юридичну, матеріальну та побутову допомогу, представляють і захищають інтереси, впливають на формування соціальних програм і відповідного законодавства. Сфера роботи соціальних працівників постійно розширюється. У сучасному світі вона охоплює: —будинки і мікрорайони; —соціально-педагогічні служби закладів освіти (дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх шкіл й профтехучилищ, коледжів, ліцеїв, шкіл-інтернатів, дитячих будинків, середніх і вищих навчальних закладів); —спеціалізовані установи (будинки для людей похилого віку, сімейні дитячі будинки, центри реабілітації, спеціальні школи для дітей із відхиленнями в розумовому і фізичному розвитку, центри зайнятості, біржі праці, в'язниці та ін.); —соціальні служби підприємств, організацій і установ, гуртожитків, громадських організацій, органів внутрішніх справ, військових частин, різні благодійні фонди організацій, банків, комерційних структур; —служби муніципальних органів (відділи соціального захисту населення, культурно-спортивні комплекси, відділи соціальної допомоги вдома); —служби дозвілля (клуби для підлітків, будинки культури, парки, ігрові майданчики тощо); —валеологічні і медичні служби (профілакторії, реабілітаційні комплекси і зали, центри оздоровлення і лікування при лікарнях, медпунктах, на дому); —приватну практику. Оскільки соціальна робота належить до групи професій «людина — людина», вона вимагає від її фахівців відповідних якостей: доброзичливості, ввічливості, люб'язності, толерантності, дисциплінованості, вимогливості до себе тощо, розвинутих навичок спілкування й налагодження контактів із людьми. Вона відкриває простір для самореалізації тих, хто вміє співчувати, розуміти проблеми інших людей, прагне допомогти іншому продовжити жити гідно, незважаючи на фізичні, функціональні обмеження, душевну або фізичну кризу. Однак соціальна робота відрізняється від інших професій типу «людина — людина» (лікаря, педагога, психолога, юриста та ін.) багатоплановістю і працемісткістю. В Україні ця сфера діяльності тільки починає розвиватися. Вона має значні перспективи, зумовлені реальною соціальною необхідністю у ній. Як правило, ця необхідність особливо загострюється в періоди соціально-економічних криз. В Україні на рубежі XX—XXI ст. почали свою діяльність державні й недержавні соціальні заклади, що надають послуги вразливим групам населення, створено систему навчання соціальних працівників на базовому, середньому та вищому (університетському) рівнях. У державному класифікаторі професій, який видає Міністерство праці та соціальної політики України, за останні роки з'явилося чимало посад в соціальній сфері, для яких вимагається відповідна освіта. Закон України «Про соціальні послуги» гласить, що соціальний працівник — це професійно підготовлений фахівець, який має необхідну кваліфікацію у сфері соціальної роботи і надає соціальні послуги. У ньому наголошується, що «надання соціальних послуг здійснюють соціальні працівники та інші фізичні особи, які мають відповідну освіту і схильні за особистими якостями до надання соціальних послуг. Кваліфікаційні вимоги до соціальних працівників та інших фахівців, які надають соціальні послуги, порядок їх атестації визначаються відповідними центральними органами виконавчої влади». Все це є свідченням інституціоналізації в Україні фаху «Соціальна робота». Підвищення статусу соціальної роботи як професійної діяльності потребує відповідної оплати праці соціальних працівників, завдяки чому соціальні служби все активніше комплектуватимуться фахово підготовленими висококваліфікованими кадрами. Не менш важливим є належний розвиток національних професійних стандартів і етичного кодексу соціальної роботи. Попри те що нерідко громадськість критикує соціальну роботу за недієвість, а соціальних працівників — за недостатній вплив на розв'язання соціальних проблем, ця складна, благородна діяльність є одним із найважливіших чинників суспільного спокою, підвищення соціального благополуччя громадян.
Соціальна робота як наука Соціальна робота є не тільки практичною фаховою діяльністю, а й певною системою знань — сумою суджень, що узагальнюють особливості, закономірності, форми, методи й інші аспекти функціонування цього суспільного феномену, а також специфічною діяльністю, спрямованою на здобуття нових знань. її систему становлять виявлені, з'ясовані й описані факти, закономірності, закони, концепції, теорії, понятійний апарат, методологія здобуття нових знань тощо. З виходом у світ книги Мері Річмонд «Дружній візит до бідняків: керівництво для тих, хто працює у благодійних організаціях» (1899 р.), у якій вперше були обґрунтовані методи соціальної роботи, соціальна робота стала об'єктом наукового осмислення. Вона є міждисциплінарною наукою і перебуває на межі психології, соціології, педагогіки, філософії, етики та інших галузей суспільних знань, інтегруючи властиві їм теорії, підходи, методи задля реалізації власних потреб. Соціальна робота є соціально-гуманітарною за змістом, інтегративною за характером і за всіма сутнісними ознаками суспільною наукою, яка у пізнанні предмета свого дослідження послуговується також даними природничих дисциплін, результатами математичних методів дослідження. Загалом соціальна робота як наука вибудовується на певній системі теорій, яка, охоплюючи сукупність уявлень, ідей, понять, концепцій, постає як цілісне, узагальнене знання про особливості людей зі специфічними потребами та специфіку роботи з ними. її утворюють такі групи теорій: 1) психологічно орієнтовані теорії (екзистенційна, гуманістична, психоаналітична, біхевіористськатаін.); 2) соціологічно орієнтовані теорії (системна, соціально-екологічна, марксистська та ін.); 3) комплексні теорії (сімейна терапія, соціально-психологічна, соціально-педагогічна та ін.). Фундаментальною теорією, яку покладено в основу сучасної соціальної роботи і яка визначає її смислову суть, часто вважають теорію систем, яка забезпечує комплексне формулювання та ідентифікацію проблем, оцінювання рівня потенційного втручання. У процесі розвитку соціальної роботи сформувалися теорія імпаурменту (англ. етрошегтепі — наснаження, активізація, повноваження клієнта), теорія ярликів, орієнтована на завдання робота та ін. У визначенні наукового статусу соціальної роботи простежуються такі підходи: 1. Погляд на соціальну роботу як на прикладну дисципліну, зорієнтовану на вивчення проблем соціального розвитку. Російські вчені часто вживають на позначення її поняття «соціономія» — прикладна наука, предметом якої є фахова допомога нужденним, а також проблеми людини і технології їх розв'язання. 2. Розуміння соціальної роботи як науки, що охоплює фундаментальну і прикладну тематики, вироблення і систематизацію знань про соціальну сферу і специфічну соціальну діяльність. Прихильники цього підходу розрізняють у соціальній роботі як науці три рівні: —теоретико-методологічні проблеми і концептуальні засади; —спеціальні теорії, що становлять наукові основи надання соціальної допомоги, сприяння різним категоріям населення (галузеві, або теорії соціальної роботи середнього рівня); —техніко-технологічні, емпіричні знання, які висвітлюють проблеми соціального проектування оптимальних форм організації соціальної роботи, технології здійснення різних її видів. Такий поділ наукових знань спирається на прийняту у філософії класифікацію теорій у певній науці. Проте розмежування у соціальній роботі як у прикладній науці «методології» і «технології» не є виправданим. 3. Бачення соціальної науки крізь призму структури її знань, тобто за системами підтримки, які використовують практичні соціальні працівники (медичне обслуговування, правова допомога, соціальна реабілітація тощо). 4. Намагання довести ненауковість соціальної роботи, нерозвинутість її теорій, її несамостійність. Прихильники цього підходу переконували, що порівняно за короткий час свого існування соціальна робота як фахова діяльність і наука не змогла сформуватися в абсолютно самостійну, завершену систему знань, що зумовлює її синкретичний характер. Різне розуміння соціальної роботи як науки обумовлене тим, що самостійною наукою визнають сферу наукового знання, яка має власний предмет дослідження й перетворення дійсності, а також специфічні методи наукового аналізу. А соціальна робота є відносно молодою наукою, яка уточнює і коригує свій понятійно-категоріальний апарат, виробляє цілісне розуміння свого змісту і структури, з'ясовує доцільність використання конкретних методів. Однак це не дає підстав брати під сумнів її статус як цілісної, самостійної системи наукового знання. До проблем соціальної роботи як науки належать розроблення категоріального апарату, різні аспекти організації професійної соціальної діяльності кадрів і служб, специфічні дослідження соціальної політики, соціальних процесів, осмислення місця особистості в суспільстві і відповідальності суспільства за її адекватний розвиток, вивчення і розроблення технологій (способів і методів практичної соціальної роботи з різними групами клієнтів). Статус соціальної роботи як науки підтверджує чітко окреслений предмет її досліджень. Предмет соціальної роботи як науки — соціальні процеси і соціальні явища, що безпосередньо стосуються життєдіяльності особистості, конкретної соціальної групи, громади, а також їх зміни під впливом психолого-педагогічних, економічних та управлінських чинників. Соціальна робота як наука функціонує і розвивається за певними закономірностями, послуговується відповідною системою принципів, понять, загальних і специфічних категорій. Однак щодо її розвитку за кордоном і в Україні не вщухають дискусії стосовно понять і термінів, які віддзеркалюють сутнісний характер соціальної роботи і засоби його вияву. Помітними є спроби довести відсутність у соціальної роботи як науки власних методів дослідження, у зв'язку з чим вона експлуатує лише загальнонаукові, соціологічні, психологічні та інші методи. Свої твердження деякі дослідники аргументують тим, що соціальні працівники вивчають думку клієнтів щодо якості обслуговування, вдаючись до анкетування, використовуючи тестові психологічні методики тощо. Обмеженість, а можливо й надмірна заангажова-ність такого погляду підтверджується хоча б тим, що до арсеналу методів соціальної роботи як науки належать не тільки традиційні методи дослідження (опитування, індивідуальні та групові інтерв'ю, аналіз статистики, документів тощо), а й притаманне лише соціальній роботі як науці «спільне оцінювання» — дослідження із залученням учасників. Ґрунтується воно на участі різних людей (батьків, учителів, сусідів, членів громади, представників влади та ін.) не тільки в соціальній роботі, а й у її оцінюванні на засадах співучасті/партнерства. Метою такого дослідження є спонукання його учасників до аналізу власної ситуації, щоб вони не покладалися лише на дослідників, котрі оцінюватимуть її «з боку» чи «ззовні». Техніки «спільного оцінювання», спрямовані на отримання інформації про те, що думають члени цільової групи, тобто ті, на кого спрямоване втручання, про своє життя, які мають потреби, як сприймають зміни, чого очікують. За таким принципом вченими університету Канзасу (США) було організовано оцінювання навчальних проектів команди з мобілізації клієнтів (людей із функціональними обмеженнями), які одночасно були цільовою групою, виконавцями й партнерами здійснюваного запрошеними експертами дослідження. В Україні «спільне оцінювання» використовують служби, що працюють з особами, які вживають ін'єкційні наркотики (вивчення культури вживання наркотиків, доступності послуг у громаді, можливостей розвитку соціальної роботи з цією групою клієнтів). Властивим тільки соціальній роботі є метод дослідження в дії (дієве дослідження), головними елементами якого є співпраця між дослідником і досліджуваними; ідентифікація та розв'язання практичних проблем, оцінювання потреб досліджуваної групи; вдосконалення практики, що вимагає спостереження за її ефективністю, передбачає моніторинг та оцінювання. Його учасники ведуть рефлексивні щоденники (призначені для самоаналізу, фіксування роздумів про себе), ретельно занотовуючи в них зміни та події. Цей метод передбачає здійснення певного втручання з боку дослідника-со-ціального працівника й вивчення його наслідків, надання клієнтам широких можливостей у розв'язанні своїх проблем. Саме так було організовано вивчення діяльності клубного будинку в Києві як форми громадської психіатрії, яке полягало у спостереженні за функціонуванням нової моделі психосоціальної реабілітації людей із проблемами психічного здоров'я, проведенні фокусованих інтерв'ю з учасниками програми, а також в організації дослідником інформаційних тренінгів, індивідуальній роботі з клієнтами, складанні та реалізації разом із клієнтами і персоналом планів діяльності. Дослідницький елемент у роботі соціальних служб відіграє важливу роль у плануванні їх роботи, наданні послуг, використанні ресурсів. Наприклад, із 90-х років XX ст. у Великобританії активно вивчають думки клієнтів щодо надання послуг (первинне оцінювання, стосунки клієнта і соціального працівника, з'ясування потреб у послугах). Соціальні служби не тільки активно використовують опитування клієнтів, а й різними способами заохочують їх до участі в дослідженнях. Дослідження різноманітних аспектів соціальної роботи передусім мають практичну спрямованість. Вони орієнтовані на вивчення практичних питань, формулювання конструктивних пропозицій щодо подолання проблем. Часто вони ґрунтуються на поєднанні теоретичного вивчення проблеми та виконання практичної роботи інноваційного характеру. Завдяки цьому дослідник упроваджує нову модель роботи, науково обґрунтовує її ефективність або вивчає і надає рекомендації з удосконалення існуючих форм, методів, процесів, впровадження цієї моделі на рівні соціальної політики. Якщо дотепер дослідники зосереджувалися переважно на вивченні патологій, різноманітних дисфун-кцій, то на сучасному етапі вони спрямовані передусім на пізнання чинників, які допомагають людям долати труднощі, набувати впевненості в собі, стимулюють розвиток соціальних служб і програм. Послідовне використання наукових методів дає змогу соціальним працівникам осмислити сутність, з'ясувати ефективність практичних дій, ідентифікувати проблеми, які виникають у їхній роботі. Завдяки цьому значно ефективнішими стають зусилля, спрямовані на привернення уваги громадськості до проблем соціально вразливих груп людей, отримання фінансування на їх подолання, реалізацію інноваційних проектів, започаткування нових служб і запровадження нових послуг, зміну порядку, процедур, підходів у роботі. Часто дослідження мають на меті вдосконалення соціальної політики, соціальних програм, привернення уваги до проблем і потреб певної групи клієнтів. Наприклад, вивчення у Великобританії у 70—80-ті роки XX ст. особливостей скоєння злочинів людьми, які мають психічні розлади, розвінчало чимало суспільних стереотипів, започаткувало процес вироблення нового ставлення до цієї соціально вразливої групи. У зв'язку з цим політику і практику догляду за ними було переорієнтовано від надання допомоги у спеціалізованих закритих психіатричних лікарнях до створення мережі соціальних та медико-соціальних служб у громаді, розвитку нових методик соціальної роботи за місцем проживання. В Україні спробу вплинути на соціальну політику і практичну соціальну роботу здійснила у 2003 р. коаліція 57 недержавних організацій, що представляють інтереси осіб з інтелектуальною недостатністю. Готуючись до діалогу з органами державної влади щодо вдосконалення системи надання послуг цим особам, вона, опитавши 1036 родин із 15 регіонів України, узагальнила найгостріші їх проблеми, з'ясувала, які послуги вони вважають пріоритетними, яких змін очікують від системи державної допомоги особам із інтелектуальною недостатністю. Крім того, було проведено окреме дослідження стосовно дотримання прав людини у будин-ках-інтернатах, де перебувають діти та дорослі з інтелектуальною відсталістю. Результати досліджень було оприлюднено на громадських слуханнях до Дня психічного здоров'я, у пресі, наукових збірниках, передано у відповідний комітет Верховної Ради України, Міністерство праці та соціальної політики. Отже, наукові дослідження різноманітних сфер, аспектів, проблем соціальної роботи не лише формують наукові засади соціальної роботи, а й мають прикладне значення. Вони сприяють оптимізації реальної практики, відкривають нові її грані, внаслідок чого більше користі отримують клієнти соціальних служб. Саме в цьому полягає особливість соціальної роботи як науки, спрямованої на виявлення можливостей вдосконалення практики надання соціальних послуг та поліпшення соціального середовища.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; просмотров: 2027; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.15.229.217 (0.012 с.) |