Професіоналізм у соціальній роботі

Професіоналізм – це особлива властивість людей системно, ефективно і надійно виконувати складну діяльність у різних умовах.

У понятті «професіоналізм» відбивається такий ступінь оволодіння людиною психологічною структурою професійної діяльності, яка відповідає існуючим у суспільстві стандартам та об’єктивним вимогам. Професіоналізм розглядається в якості інтегральної характеристики людини-професіонала (як індивіда, особистості, суб’єкта діяльності та індивідуальності). Професіоналізм людини – це не лише досягнення нею високих виробничих показників, але й особливості професійної мотивації, системи устремлінь, ціннісних орієнтацій, сенсу праці для самої людини. Отже, професіоналізм у соціальній роботі – це постійно підтримувані на високому рівні знання, вміння та навички спеціаліста, що забезпечують кваліфіковану допомогу у розв’язані проблем.

Характеристика професіоналізму:

1. Професійне покликання;
2. Мотивація у виконанні соціальної роботи в різних модифікаціях;
3. Духовно-моральні якості;
4. Соціально-генетична схильність до роботи з людьми;
5. Професійна майстерність;
6. Об’єктивно-критичне ставлення до своєї діяльності;
7. Об’єктивно-критичне ставлення до професійних знань та умінь.

Складові соціальної роботи як професії: знання, уміння, цінності.

Структура особистісного потенціалу включає такі компоненти: інтелектуальні здібності (освітній потенціал); професійні знання, вміння, навички (кваліфікаційний потенціал); працездатність (психофізіологічний потенціал); креативні здібності (творчий потенціал); готовність до співпраці і взаємодії (комунікативний потенціал); ціннісно-мотиваційну сферу (морально-етичний потенціал).

За останні роки в результаті вивчення особливостей практичної діяльності соціальних працівників в Україні вдалося виокремити групи професійно-обумовлених особистісних якостей, необхідних спеціалісту, які є підґрунтям для його професійно-особистісного розвитку і саморозвитку:

· інтелектуальні (професійна компетентність, ерудиція, гнучкість, аналітичність, оперативність мислення і прийняття рішень, поміркованість, кмітливість, орієнтація на навчання);

· моральні (гуманність, громадянськість, доброзичливість, тактовність, терпимість, принциповість, повага до людей, чесність, винахідливість, оптимістичність);

· комунікативні (комунікабельність, адаптивність, контактність, емоційність, уміння слухати і чути, уміння переконувати, почуття гумору);

· вольові (наполегливість, витримка, рішучість, організованість, врівноваженість, сміливість, вимогливість, дисциплінованість);

· організаторські (активність, ініціативність, відповідальність, впевненість у собі, цілеспрямованість, підприємливість).

Це дозволяє говорити про те, що соціальний працівник повинен володіти чималим арсеналом умінь і навичок, володіти глибокими знаннями в галузі наук про людину: психології, медицини, соціології, педагогіки, економіки, права, етики тощо. Знання теорії, методики і технології соціальної роботи. Вміння застосувати їх у поєднанні з відповідними особистісними якостями і здібностями до творчості можуть розглядатися, як готовність спеціаліста до професійної діяльності. Проте, ми вважаємо, що неможливо об’єктивно побудувати структуру і зміст кваліфікаційних характеристик лише за допомогою порівняння теоретичної і практичної моделей професіоналізму. Необхідно враховувати вимоги до властивостей, якостей особистості і розвиненості різних компонентів свідомості, психології і практичної діяльності соціального працівника, які потребує реальне життя. Без сумніву, професійно-обумовлені якості є необхідною умовою для ефективної діяльності. Проте не менш важливими компонентами особистості спеціаліста є такі, як його світогляд, культура, гуманістична й етична спрямованість усього життя. Істотно впливають на особистісні і професійні якості спеціаліста простір соціальних відносин у суспільстві, становлення нового типу взаємодії спеціаліста соціальної роботи і клієнта, морально-правовий статус соціального працівника в суспільстві тощо.

Отже, вивчення наукової літератури, практики соціальної роботи дозволяють виокремити у характеристиці особистості соціального працівника, як суб’єкта діяльності, такі концептуальні основи:

1. Особистість соціального працівника є суб’єктом професійної діяльності, включений в конкретні соціокультурні умови.

2. Особистість соціального працівника – це професіоналізований індивід, який здійснює свою професійну діяльність у системі "людина-людина".

3. Особистість соціального працівника – це цілісність, що знаходить вихід у професійній діяльності. Цілісність особистості можна уявити як єдність природного і результатів соціального та персоналізації; єдність соціального, морального, психологічного, загальнокультурного, професійного; нерозривність професійно-обумовлених якостей особистості з діяльністю.

4. Особистість соціального працівника формується, розвивається, самореалізується, удосконалюється у професійній діяльності і як активний суб’єкт усієї діяльності, вона змінює себе й діяльність.

Таким чином, означені компоненти, функції, ролі і види діяльності соціального працівника, дають можливість говорити про певні блоки умінь, необхідних соціальному працівникові для реалізації як глобальних завдань, окреслених соціальною політикою, так і завдань на регіональному, місцевому чи індивідуальному рівні.

Спеціаліст соціальної сфери, працює у взаємодії з управлінням соціального захисту населення, службами зайнятості населення, опікунськими службами, інспекціями у справах неповнолітніх, виправно-трудовими колоніями, житловими управліннями, загсами, прокуратурою, народними судами, структурами МВС, Збройних Сил України, пансіонатами для учасників війни та ветеранів праці, радами ветеранів праці та війни, спецінтернатами, інтернатами для інвалідів, реабілітаційними службами для безпритульних, комерційними та іншими структурами. Установи, в яких може працювати соціальний працівник, можуть мати державний, громадський чи громадсько-державний характер. Спеціаліст за рівнем підготовки "бакалавр" може залучатись до таких видів виробничої діяльності (за ДК 009-96):

· засвоювати досягнення світової цивілізації та національної спадщини українського народу;

· з наукової точки зору оцінювати і прогнозувати соціально-політичні, економічні, культурні процеси та явища;

· володіти комплексною системою знань з різних галузей наук про суспільство і людину в ньому;

· досконало володіти державною та щонайменше однією з іноземних мов на рівні професійного і побутового спілкування;

· шукати і набувати знання, вміння, прогресивні технології;

· розуміти та виконувати норми державного законодавства та міжнародних правових актів;

· застосовувати екосистемний підхід до аналізу соціальних процесів та здійснення професійного втручання у практичній соціальній роботі;

· достатньою мірою володіти знаннями у галузі сучасних інформаційних технологій, комп’ютерною та офісною технікою;

· керуватися нормами етичного кодексу фахівця соціальної роботи в практичній діяльності;

· ініціювати та впроваджувати інновації в системі надання соціальних послуг групам,особам, громадянам;

· ініціювати та керувати процесами запланованих змін в мезо- та мікросоціальних системах;

· володіти соціальним обладнанням для реабілітаційної роботи, забезпечення життєдіяльності неповноправних;

· організовувати та вмотивовувати волонтерів, представників громади до участі в соціальній роботі;

· розуміти філософію незалежного способу життя неповноправних;

· бути здатним та вмотивованим до професійного зростання;

· вести і пропагувати здоровий спосіб життя, формувати навички фізичного самовдосконалення;

· оцінювати політичні, економічні, соціальні та культурні фактори, що впливають на розвиток соціальної роботи в різних країнах, їх схожість та відмінність з вітчизняним надбанням;

· застосовувати ефективно принципи соціального розвитку для аналізу природи соціальних проблем та пошуку шляхів їх вирішення;

· розробляти та впроваджувати інноваційні програми, базовані на потребах громади, особистості, суспільства;

· критично оцінювати чинні законодавчі акти, що стосуються правового захисту різних категорій населення;

· оцінювати зовнішні і внутрішні фактори, що впливають на роботу закладів соціального захисту населення;

· оцінювати ефективність професійного втручання, зокрема в кризових ситуаціях чи в клінічній соціальній роботі.