Основні категорії економічного аналізу

Обов'язковою умовою будь-якого матеріального виробницт­ва є забезпеченість відповідними ресурсами. Ощадливе їх вико­ристання — повсякденна турбота і обов'язок кожного підприєм­ства. Зменшення питомого витрачання ресурсів на одиницю кінцевої продукції приводить до зростання ефективності су­спільного виробництва, поліпшує всі показники самого вироб­ника товарів.

Існує чимало видів ресурсів. Серед них — природні, вироб­ничі, інтелектуальні, фінансові, валютні тощо. Для виробництва придатна така класифікація ресурсів: трудові ресурси, основні засоби і предмети праці. Важливими виробничими ресурсами є простір (земельна площа) і час. Ресурси можуть бути вихідні, природні і похідні, штучні. До останніх належать товарні, інфор­маційні, фінансові, наукові та ін.

Ресурси при виробництві продукції споживаються у певно­му більш менш фіксованому співвідношенні, яке, до речі, визна­чається передусім технологією.

Технологія — це застосовані у виробництві знання про способи і засоби перетворення, обробки матеріальних ре­сурсів з метою одержання потрібної продукції.

У реальному житті технологічні процеси увесь час вдоскона­люються, що приводить до змін в організації і техниці вироб­ництва, а також в обсягах та співвідношеннях ресурсів, що спо­живаються.

Ефективне використання кожного з виробничих ресурсів вимагає наявності певної кількості інших. Разом з тим при незмінному обсязі виробництва і технології можливо замінити деяку кількість одного ресурсу на певну кількість іншого. Од­нак така заміна може відбуватися в обмеженому інтервалі. Можливість зміни співвідношення ресурсів при виробництві суттєво зростає в довготерміновому періоді.

У процесі виробництва ресурси починають взаємодіяти один з одним. Такі взаємодії мають форму факторів (чинників).

Фактор — це рушійна сила будь-якого процесу або явища, який визначає їх характер та результат. Інакше кажучи, фактор — це причина, яка впливає на певний результат (наслідок). На виробництві мають місце чимало причинно-наслідкових зв'язків, а отже, факторів (чинників), виявлення, вимір і вивчення яких — важливе завдання економічного аналізу.

Фактори класифікують згідно з певними ознаками. Відповід­но до простих елементів праці розрізняють трудові і матері­альні фактори. Останні складаються із сировинних, енергетич­них, водних, факторів основних засобів тощо. За місцем дії фак­тори можуть бути внутрішньогосподарські, галузеві, регіональні, народногосподарські. Розрізняють також фактори кількісні і якісні, інтенсивні та екстенсивні, об'єктивні й суб'єктивні, за­гальні (комплексні) і поодинокі (специфічні), основні та друго­рядні тощо.

Виробничі ресурси, які активно взаємодіють один з одним, ство­рюючи певні продукти або послуги, часто називають фактора­ми виробництва. При цьому в першу чергу мають на увазі такі групи ресурсів як труд людей, витрати основних засобів (капіта­лу), землі, часу. Фактори виробництва можуть розглядати також як матеріальні умови, необхідні для виробничих процесів.

Фактор завжди має не лише величину, а й напрям дії. Тому розрізняють позитивні і негативні фактори. З останніми часто пов'язують резерви виробництва. Отже, фактор — це поперед­ник виникнення резервів виробництва. Під дією трудових або енергетичних факторів ресурси виробництва починають руха­тися, взаємодіяти і, врешті-решт, трансформуються у нові речі — матеріальні блага, продукцію. При цьому частина ресурсів за­лишається невикористаною або витрачається нераціонально, губиться, псується, накопичується у вигляді відходів, випаро­вується і звітрюється, залишається у воді. У зв'язку з цим ви­никає питання про резерви виробництва.

Під час вивчення цієї категорії слід обов'язково усвідомити, що поняття "резерв" має два зовсім різні визначення:

1. Резерв — це запас ресурсів, який свідомо не витрачається і підтримується на певному рівні як засіб, що забезпечує надійність і безперервність роботи будь-якої системи.

2. Резерв — це невикористана або згаяна можливість чогось, наприклад, зростання обсягу виробництва, поліпшення якості, підвищення рентабельності тощо.

У першому визначенні резерв характеризує будь-який страховий запас. Згадайте валютні резерви Національного банку (запаси), страхові та резервні фонди держави і підприємств, ре­зервні потужності енергосистем тощо.

Друге розуміння резерву пов'язують, насамперед, з різними втратами ресурсів (псування, пропажа, брак, уцінка), сплатою штрафів, пені, неустойок та іншими збитками. Це явні, безспірні резерви. Проте є такі, що обумовлюються підвищенням норм витрачання ресурсів, перевитратами заробітної плати, несвоєчас­ним виконанням заходів із впровадження..нової техніки і тех­нологій, недозавантаженням вільних виробничих потужностей тощо. Одні резерви — це безповоротні втрати ресурсів або при­бутків, інші можуть бути використані у наступні періоди часу (рис. 1.1). Діючі класифікації резервів мають багато спільного з класифікаціями факторів.

Рис. 1. 1. Класифікація господарських резервів

Види економічного аналізу

Упродовж тривалого часу аналіз розвивався завдяки розши­ренню обсягів показників та процесів на підприємстві, що ви­вчаються; при цьому основна увага спрямовувалася на вдоско­налення та уніфікацію методики їх вивчення. Головним дже­релом інформації аналізу була постійно зростаюча звітність під­приємств. У зв'язку з цим аналіз міг бути, тільки наступним, тобто після закінчення року, кварталу, місяця і відповідного складання звіту.

Однак досить швидко єдина методика аналізу звітності підприємства стала диференціюватись, пристосовува­тись до галузевих особливостей господарств. Так з'явилися ме­тодики аналізу діяльності промислових підприємств, а також підприємств торгівлі, сільськогосподарських, будівельних та інших організацій. Створювалися численні методики аналізу діяльності більш дрібних галузей промисловості та інших галу­зей народного господарства.

У 50-ті роки почали виникати нові підходи, коли різноманітні варіанти наступного аналізу стали доповнюватися принципово новим поточним або оперативним аналізом, а згодом почали роз­роблюватися методики попереднього або перспективного аналізу.

І, нарешті, в останні кілька десятиліть розвиток економічно­го аналізу в основному пов'язувався з тематичним або вузько-функціональним напрямом аналізу окремих об'єктів. У зв'яз­ку з цим зараз існують методики порівняльного, функціонально-вартісного та системного аналізу. Внаслідок значної різноманіт­ності видів та напрямів економічного аналізу виникає потреба у їх класифікації. Однією із загальновизнаних ознак групування є поділ окремих видів аналізу залежно від часу проведення. Виходячи з цього вирізняють такі види аналізу: наступний (ре­троспективний), оперативний і попередній.

Зараз найбільш розвинутим і важливим є наступний аналіз. З тими або іншими застереженнями до нього можна включити шість видів.

Фінансово-економічний аналіз здійснюється після завершен­ня кварталу або року на підставі відповідного звіту підприєм­ства. Головний наголос в цьому аналізі робиться на вивченні і оцінці ключових результативних та фінансових показників ро­боти підприємства. Насамперед це стосується показників при­бутку й рентабельності, а також продажу продукції. Багато ува­ги приділяють вивченню основних показників фінансового ста­ну. Інші виробничі показники та затрати вивчають вибірково і в такому обсязі, щоб пояснити відхилення в прибутку та у зміні фінансового стану підприємства. Такий аналіз звичайно прово­дять сторонні установи, які мають тісні зв'язки з даним підпри­ємством: фінансові і банківські установи, адміністративні, нау­кові та посередницькі організації.

Управлінський аналіз на відміну від фінансово-економіч­ного є більш змістовним і різнобічним. Його ще називають вну­трішньогосподарським. Крім економічних показників він знач­ну увагу приділяє вивченню даних використання техніки і технологій, інших матеріальних ресурсів підприємства. Для цього аналізу використовують дані первинного бухгалтерського об­ліку та інші джерела інформації. Техніко-економічний аналіз звичайно має значну галузеву специфіку, в той час як методика ФЕА аналізу однакова для всіх підприємств.

Статистико-економічний аналіз — вивчає діяльність не підприємств, а великих господарських комплексів, регіонів, га­лузей і в цілому народного господарства країни.

Основним інформаційним джерелом може бути статистична звітність відповідних господарських одиниць, статистичні збірни­ки та обстеження. У методиці цього аналізу провідну роль відігра­ють статистичні методи дослідження й обробки інформації.

Порівняльний або міжгосподарський аналіз так, як і ста­тистичний, використовує для своїх потреб більший обсяг інфор­мації, ніж перші два. Проте він обмежується даними кількох споріднених підприємств. Завдяки додатковим зіставленням даних і орієнтуючись на показники кращих підприємств у га­лузі, він дає змогу одержати більш зважену оцінку роботи під­приємства, яке докладно аналізується. Більш просто і надійніше при цьому можна вишукати і резерви. У зв'язку з цим по­рівняльний аналіз іноді характеризують як найкращий засіб пошуку та обґрунтування внутрішньогосподарських резервів виробництва.

Функціонально-вартісний аналіз — порівняно новий вид аналізу, і тому його методика ще недосконала. Предмет його вивчення в більшості випадків пов'язаний не з роботою підпри­ємства, а з випуском та експлуатацією певних видів продукції. Такий підхід крім традиційної виробничої інформації потребує значних обсягів даних щодо експлуатаційних характеристик виробів.

Впровадження функціонально-вартісного аналізу виправдо­вується в тому разі, якщо він займається вивченням ефектив­ності відносно дорогої техніки з достатньо великими обсягами її виробництва. Цей аналіз концентрує увагу на показниках використання продукції, ефективності її роботи у користувачів. Головні резерви такий аналіз вбачає в удосконаленні конструкції виробу, оптимізації його окремих функцій, виявленні слабких або навіть зайвих функціональних можливостей технічного устрою. Скорочення зайвих функцій виробу, спрощення кон­струкції та інші технічні заходи дають змогу налагодити ви­робництво високоефективної техніки і при цьому скоротити ви­трати на її виробництво. На жаль, дослідження за допомогою цього виду аналізу нині стикаються з труднощами, пов'язаними з відсутністю налагодженої системи збору необхідної інформації від користувачів продукції.

Системний аналіз уперше використали військові фахівці під час опрацювання десантної операції в Нормандії у Другій світовій війні. Аналіз застосовують для досліджень складних економічних проблем, великих виробничих комплексів, важли­вих народногосподарських проектів. При цьому вивчення економічних аспектів органічно поєднується з аналізом технічних, соціальних, демографічних і національних проблем, екологіч­них і політичних умов тощо. Для забезпечення всебічного роз­гляду проблем аналіз здійснює бригада фахівців з різних галузей знань, що забезпечує зважене комплексне розв'язання складних питань.

Об'єктами системного аналізу в Україні були проект побудови нафтового терміналу в Одесі, вирішення проблем енергопостачання і стану вугільної промисловості, комплекс питань, пов'язаних з транспортуванням каспійської нафти через Україну в Західну Європу. Загалом цей вид аналізу має широкі перспективи свого подальшого розвитку.

Оперативний (поточний) аналіз здійснюють на підприєм­ствах і в його підрозділах безпосередньо в процесі господарської діяльності або відразу після закінчення окремих виробничих чи інших робіт. При цьому основну інформацію для цього аналізу постачає оперативний облік, що виключає пасивне очікування звітних даних.

Намагання поєднати проведення аналізу з процесом виробництва з відносно невеликими виробничими етапами (доба, тиждень, декада) зумовлюється потребами активізації економічної роботи, включення аналізу в систему оперативного управління підприємством. Отже, завданням оперативного аналізу є не тільки виявлення негативних явищ, а й сприяння їх своєчасному ви­правленню протягом певного періоду, що дає змогу реально поліпшити кінцеві наслідки роботи підприємства.

Інформацію для оперативного аналізу в основному отри­мують каналами автоматизованих систем управління і оброб­ляють із застосуванням стандартних програм на персональ­них комп'ютерах. Незважаючи на великі технічні можливості комп'ютерних систем, в оперативному аналізі свідомо звужу­ють коло питань, проблем і показників роботи, а звідси і змен­шують обсяг інформації, яку збирають. Проте таке обмежен­ня безпосередніх об'єктів аналізу не повинне погіршити якість висновків і рекомендацій, зменшити їх цінність для управ­ління. Розвиток оперативного аналізу із самого початку зумовлю­вався вимогами поточного управління. Тому він щільно прими­кає до науки й практики управління.

Прогнозний аналіз (перспективний, стратегічний) по­чав застосовуватися як техніко-економічне обґрунтування май­бутніх підприємств, зразків нової техніки і новітніх технологій. Цей аналіз передує виробничим подіям, передбачає їх наслідки, оцінює їхню ефективність.

Результати прогнозного аналізу можуть бути представлені як планові калькуляції для нових видів продукції, як сума економічного ефекту від освоєння нової техніки, впровадження новітніх технологій, механізації й автоматизації виробництва, як комплекс рекомендацій для розробки різних програм або формування полі­тики. Цей аналіз здійснюють працівники проектних і наукових закладів, а також установи державного управління.