Соціальна структура населення Київської Русі

Феодали. Найвище місце в суспільній ієрархії, що народжувалася, посідали численні члени різних відгалужень династії Рюриковичів. Княжі воїни, старші й молодші дружинники і місцева знать утворювали клас бояр, яких ще називали мужами. На Русі бояри користувалися правом спадкового володіння маєтками (вотчинами), зберігаючи його навіть з переходом від одного князя до іншого. Багато бояр проживали у містах, здаючи свою землю селянам, за що брали частину їхньої продукції та продавали її на ринку. Із введенням християнства на Русі великим феодалом ставала церква, йшов процес формування духовенства. Духовенство ділилося на чорне (монашеське) і біле (мирське). Поступово поширюється практика дарування землі монастирям і церквам, що перетворювало їх у великих землевласників. Феодали були зв'язані між собою системою васальних відносин, заснованих на ієрархічній структурі феодального землеволодіння. Розвиток феодалізму призвів до того, що тільки феодали — князі, бояри і церква — володіли правом власності на землю. Феодали не платили данини, мали й інші привілеї, які не були зафіксовані у правових пам'ятках, але складалися у реальному житті. Все це виділяло їх зі складу населення Київської Русі.
Вільні общинники. На щабель нижче від бояр стояла міська знать, або, як її ще називали,— люди, що часто вважались «середнім класом» Києва. Найвизначніші його представники
були великими купцями, що займалися міжнародною торгівлею, вступали в родинні
зв'язки з боярами й домінували у міській політиці. До менш впливових і бідніших городян, яких ще називали «молодшими людь-
ми», належали дрібні торгівці, крамарі, високомайстерні ремісники, зокрема зброя-
рі, каменярі, гончарі, ювеліри, що гуртувалися в ремісничі корпорації (цехи). Най-
нижчу сходинку соціальної драбини міста займала «чернь» — ті, хто нічого не мали
й наймалися на «чорну роботу».

Смерди. Величезну більшість населення становили селяни, або смерди. Смерди за своїм місцем у суспільстві займали проміжну позицію між феодалами і «людьми» селянської общини. Особисто смерд був вільним. Вільний селянин мав право звертатися до суду, переїжджати з місця на місце, передавати землю у спадщину синам. Основним обов'язком смердів була сплата данини та відбування військової повинності під час війни. Князь давав йому землю за умови виконання усякого роду служби на нього. За право володіння самостійним господарством смерд сплачував князеві данину. Смерд, який завоював довір'я князя, міг стати отроком, дитячим, старостою. Деякі смерди могли піднятися по соціальній градації досить високо. Але смерд-боржник міг бути перетвореним у феодально залежного закупа.

Закупи. Закуп — це людина, яка попала в боргову кабалу і зобов'язана своєю працею у господарстві хазяїна повернути одержану у нього «купу». Закуп повинен виконувати сільські роботи, працювати «на полі». Він був суттєво обмеженим у своїх правах.

Служителі церкви та ізгої. Окрему значну за розмірами соціальну групу становили служителі церкви. Виключно церкві підлягали парафіяльні священики, диякони з сім'ями, ченці та черниці. Крім того, під захистом церкви перебували ізгої. Так спочатку називали князів, що втратили свою вотчину (часом їх також.називали князями-ізгоями), а пізніше й усіх, хто не вписувався в рамки даної соціальної верстви. До них належали
недавно звільнені раби (церква заохочувала до звільнення рабів, вважаючи це за
богоугодний вчинок), збанкрутілі купці, сини священиків, яких через неписьменність не допускали до сану.

Челядь і холопи. На самому низу суспільної піраміди перебували раби, або холопи.Для позначення рабів-полонених вживається термін «челядь». На відміну від челяді раби-холопи — це продукт тих чи інших соціальних процесів. У холопа автоматично перетворювався також закуп, який тікав або провинився. За борги у рабство могли продавати боржника, який збанкрутився.За Руською Правдою, челядин — це раб, який знаходиться під владою свого хазяїна. Холоп в окремих випадках був наділений деякими правами.

Міське населення. Соціальний склад міського населення Київської Русі був вельми разноманітним, що є характерною рисою суспільства середніх віків. Міське населення поділялося на дві основні групи: міські низи і міську аристократію. До останньої належали князі, бояри, вище духовенство, купці. Міські низи (ремісники, дрібні торговці, рядове духовенство) становили найбільш численну категорію міського населення. Основна маса городян була особисто вільною. Частина ремісників залежала від своїх хазяїв - бояр, купців. Особисто вільні ремісники і дрібні торговці у містах оподатковувалися або відробляли, беручи участь у будівництві та ремонті міських укріплень, наглядали за їхнім станом. На кошти того ж міського населення будувалися церкви, утримувалася церковна парафія.Вільне ремісниче населення не було однорідним за своїм складом. Із загальної маси ремісників виділялися більш заможні майстри, в яких були залежні від них підмайстри або учні.