Україна в революції 1905-1907рр.

Початком революції стали події 9 січня 1905 р. в Пе­тербурзі. Саме цього дня була розстріляна за наказом уря­ду 150-тисячна мирна робітнича демонстрація, учасники якої намагалися передати цареві петицію про свої потреби. Звістка про загибель 1200 робітників та поранення 5 тис. осіб швидко облетіла країну та викликала хвилю обурення. У своєму розвиткові перша російська революція прой­шла кілька фаз, кожна з яких мала свої харак­терні риси та особливості. І фаза — «піднесення» (січень—жовтень 1905 р.): наростання масової боротьби, посилення її політич­ного характеру; політизація народних мас; поширення хвилі заворушень серед селян та армії. II фаза — «кульмінація» (жовтень—грудень 1905 р.): коротка стабілізація в країні; діалог та легальна взаємодія між опозицією та влад­ними структурами; активне формування багатопартійної системи; організація лівими силами хвилі збройних повс­тань у грудні 1905 р. ІІІ фаза — «спад» (січень 1906—червень 1907р.): посилення репресій (каральні експедиції, арешти, обшуки тощо); помітне зменшення масштабів та інтенсивності ро­бітничих страйків та селянських виступів; перехід більшості політичних партій у підпілля; поширення серед революціонерів терористичних форм боротьби (1906—1907 рр. у Російській імперії було вбито та поранено 97 тис. посадових осіб, на П. Столипіна було здійснено 10 замахів). Протягом квітня—серпня 1905 р. в Україні відбу­лося понад 300 робітничих страйків, у яких взяло участь понад 110 тис. осіб. Тільки жовтневий політичний страйк підняв на боротьбу майже 2 млн жителів Російської імпе­рії, з них в Україні — 120 тис. Червневі виступи україн­ських селян 1905 р. охопили 64 із 94 повітів. За масшта­бами селянського руху Україна займала одне з перших місць у Російській імперії.Революційну хвилю жовтня 1905 р. царизмові не вда­лося придушити силою, і він змушений був піти на пос­тупки. Наслідком широкомасштабного жовтневого полі­тичного страйку стало підписання 17 жовтня Миколою II Маніфесту, у якому народові обіцяли громадянські свобо­ди (недоторканість особи, свободу совісті, друку, зборів, союзів), декларувалося скликання російського парламен­ту — законодавчої Державної думи із залученням до ви­борів усіх верств населення. Цей документ мав надзви­чайно важливі наслідки. По-перше, він суттєво розширив межі легальної полі­тичної та культурної діяльності, помітно її пожвавив та урізноманітнив. У 1905 р. в Лубнах виникає перша в Ро­сійській імперії україномовна газета «Хлібороб». Зас­новуються перші українські суспільно-політичні журна­ли — «Дзвін», «Українська хата», «Рідний край», «По­сів», «Село» тощо. Концентруючи у своїх лавах цвіт української еліти ці об'єд­нання вели активну культурницьку роботу — засновува­ли бібліотеки, проводили вечори, видавали українською мовою літературу.По-друге, почали утворюватися пар­тії, ради, профспілки та інші суспільні організації. Саме цього періоду набирають сили та досвіду українські пар­тії, які 1917 р. стануть домінуючими в Центральній Раді. Протягом жовтня—грудня 1905 р з’являється нова модель організації влади — Ради робітничих депу­татів. В Україні вони діяли в Катеринославі, Києві, Одесі, Миколаєві. Також почали утворюватися профспілки. Однією з перших ви­никла профспілка залізничників Південно-Західної заліз­ниці. У ході революції осередками професійного руху ста­ли Миколаїв, Одеса, Київ, Катеринослав, Харків та інші міста. Наприкінці 1905 р. в Україні існувало майже 80 професійних об'єднань. Влітку 1905 р. виникають місцеві організації Все­російської селянської спілки. Найбільшого поширення ці об'єднання набули на Лівобережжі та Півдні. Всього в українських землях було створено 120 селянських і во­лосних організацій спілки, 12 повітових і 7 губернських комітетів.За роки революції вибухоподібно розгортається коо­перативний рух. Так, якщо в Київській губернії 1904 р. було лише 3 кооперативи, то 1907 р. — вже 193, у Хар­ківській 1905 р. — 2, а 1907 р. — 50 кооперативів. Аналогічно процеси відбуваються і в інших регіонах України. Отже, різке загострення економічних, політичних, со­ціальних та національних проблем при­звело до стихійного вибуху народного незадоволення — першої російської революції. Ця революція пройшла у своєму розвитку кілька фаз: «піднесення — кульміна­ція — спад», яким відповідають кардинальні зміни та зру­шення в суспільному житті. Надзвичайно важливо, що в процесі розгортання революційних подій виникли нові суспільно-політичні явища та тенденції, які надалі сут­тєво вплинули на історичну долю України: виникнення широкомасштабних на­родних виступів; усвідомлення народними масами ефек­тивності та результативності спільного натиску на само­державство; посилення настроїв нестабільності та вагань селянства й армії; суттєве розширення внаслідок прого­лошення царського Маніфесту меж легальної політичної та культурної діяльності, помітне її пожвавлення та уріз­номанітнення; активізація процесу масової самоорганіза­ції.