Внутрішня політика київських князів.

Внутрішня політика князів Київської Русі була спрямована на придушення повстань свого народу, який не хотів миритися з великими податками, накладеними на них князями. Княгиня Ольга знайшла новий засіб поповнення державної скарбниці. Вона збирала великі податки з мисливців, бджолярів.

Другим напрямком внутрішньої політики було запровадження християнства. Ольга їздила по країні і, не лише вводила нові податки, а й пропагувала нову віру, встановлюючи символи християнської віри-хрести.

Князь Володимир продовжував політику запровадження християнства на Русі. Церква і монастирі отримали на Русі великі привілеї, отримували частину княжих прибутків.

Запровадження християнства мало позитивне значення:

-тісніше об’єднувалися землі навколо Києва

-спияло створенню могутньої самодержавної країни

-християнство сприяло зміцненню зв’язків Київської Русі з Візантією.

-християнство зміцнювало великокнязівську владу (говорилося, що князі-від Бога)

-християнство мало вплив на розвиток культури, мистецтва, освіти, письменності.

За часів правління Ярослава Мудрого (1034-1054) було побудовано близько 400 церков, а митрополитом був призначений «русин» Іларіон.

Було побудовано Софіївський собор-головний храм давньоруської держави.

Причини та наслідки прийняття християнства на Русі.

«Хрещення Русі» було викликано цілим комплексом факторів: Цілком очевидно, що для зміцнення централізованої князівської влади потрібен був єдиний бог. Стара язичницька релігія з її розлогим пантеоном вже не відповідала вимогам суспільства. Вибір Володимира зупинився на християнстві православного (візантійського) обряду. Це мало кілька підстав: по-перше, історичні підвалини такого вибору вже були закладені Аскольдом і княгинею Ольгою; по-друге, у візантійському варіанті світська влада домінувала над релігійною; по-третє, мова богослужіння фактично була єдиною. І тільки християнизація могла дати Русі «перепустку» до родини європейських народів, а язичництво прирікало на ізоляцію та ворожість з боку християнізованих сусідів, які ставилися до язичників як до нелюдей. Введення християнства на Русі відбувалося таким чином. Василій II, візантійський імператор, після поразки від Болгарії виряджає до Києва послів з проханням про військову допомогу. Володимир Святославич погоджується в обмін на одруження з сестрою імператора Анною. Але Василій II не виконав обіцянки. Тоді Володимир узяв в облогу місто Херсонес (Корсунь) — опору візантійського панування в Криму — і захопив його. Імператор змушений був погодитися на той шлюб.
Охрестившись сам, Володимир зробив християнство державною релігією, що мало велике позитивне значення. Піднісся авторитет самого князя. Потужний поштовх до розвитку отримала давньоруська культура. Київська Русь стала у шерег провідних християнських держав Європи, забезпечивши собі рівноправні та взаємовигідні стосунки з ними. Також запровадження християнства сприяло розвитку освіти та книгописання.Отже, православ'я стало фундаментом для створення централізованої держави. Проте не слід перебільшувати позитивний вплив введення християнства візантійської моделі. Саме вона давала можливість світській владі підпорядковувати духовну згідно зі своїми інтересами. Можна говорити і про певну обмеженість стосунків православної Київської Русі з католицькою Західною Європою. Стримуючим фактором була й церковнослов'янська мова, адже з тодішнього культурного обігу були значною мірою виключені латиномовні джерела. Але разом із тим необхідно визнати, що християнізація Русі є однією з найбільш значних подій в історії нашої землі.