Поняття та суть судового розгляду. Строки судового розгляду. Головуючий у судовому засіданні

 

Судовий розгляд як інститут цивільного процесуального права — це система норм, що регулюють відносини між судом, особами, які беруть участь у справі, та іншими учасниками процесу, діяльність суду, осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу, спрямована на розгляд та

 

 

вирішення по суті цивільно-правового спору та справ наказного і окремого провадження.

 

Водночас судовий розгляд як стадія судового розгляду — це система процесуальних дій суду та інших учасників процесу, спрямована на розгляд і вирішення по суті цивільно-правового спору.

 

Викладене свідчить, що судовий розгляд може одночасно розглядатися як інститут цивільного процесуального права і як стадія цивільного процесу.

 

Судовий розгляд є обов'язковою стадією процесу, оскільки на цій стадії розвитку цивільної процесуальної діяльності суд виконує завдання цивільного судочинства, що були поставлені перед ним і полягають в справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді і вирішенні цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК).

 

Тому незалежно від того, чим закінчується справа — ухваленням рішення, постановленням ухвали про зупинення чи закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду — стадія судового розгляду існує завжди. Лише у справах наказного провадження немає судового засідання. Видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень (ст. 102 ЦПК).

 

Строки розгляду цивільних справ передбачені ст. 157 ЦПК, яка зазначає, що суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше 2 місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів — одного місяця.

 

Викладене свідчить, що "розумний строк", який за загальним правилом суд (суддя) визначає на свій розсуд, не може бути необмеженим. Пояснюється це тим, що для розгляду 2 категорій справ (про поновлення на роботі та про стягнення аліментів) законодавець встановив скорочений строк в один місяць, оскільки інакше може суттєво погіршитися матеріальне становище позивача. Лише у виняткових випадках за клопотанням однієї із сторін процесу і з урахуванням особливостей розгляду справи суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на 15 днів.

 

Більше того, наявність зазначеного вище оціночного поняття щодо періоду розгляду цивільної справи не звільняє суд від обов'язку дотримуватися "розумного строку" її вирішення, оскільки це може бути підставою для порушення права сторін на справедливий судовий розгляд, передбачений, зокрема, нормами ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

 

 

Наприклад, в рішенні "Долгіх проти України" (2007 р.) Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що "...провадження по справі в Центральному районному суді м. Миколаєва про визначення порядку користування земельною ділянкою тривало шість років та три місяці... Тому тривалість у цій справі була надмірною та не було дотримано вимоги "розумного строку".

 

Більше того, суд (суддя) повинен належним чином виконувати завдання цивільного судочинства щодо своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ (ст. 1 ЦПК). створюючи умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зважаючи на це, Європейський суд з прав людини в рішенні "Цихановський проти України" (2007 р.) наголосив, що "... саме національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні".

 

"Розумні строки", як зазначено в ст. 157 ЦПК, стосуються діяльності суду інстанції і починаються від дня відкриття провадження у справі і завершуються ухваленням судового рішення по суті або постановленням ухвали, наприклад, про закриття провадження у справі.

 

Головуючий у судовому засіданні — це суддя, наділений особливим процесуальним статусом, який передбачає більший, ніж у інших суддів і народних засідателів (ч. 4 ст. 234 ЦПК), обсяг прав та обов'язків, встановлених нормами ЦПК, при розгляді цивільної справи.

 

Водночас, за загальним правилом, більшість справ у суді першої інстанції провадиться одноособово. В такому випадку суддя сам є головуючим у судовому засіданні.

 

Головуючий, з урахуванням завдань цивільного судочинства, наділений визначеними законом способами і засобами впливу на учасників процесу. Зокрема, відповідно до ст. 160 ЦПК головуючий:

 

1) керує ходом судового засідання;

 

2) забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками цивільного процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов'язків;

 

3) спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи;

 

4) вживає необхідних заходів для забезпечення в судовому засіданні належного порядку;

 

 

5) розглядає скарги на дії чи бездіяльність судового розпорядника щодо виконання покладених на нього обов'язків, про що постановляє ухвалу.

 

В свою чергу учасники цивільного процесу, а також інші особи, присутні в залі судового засідання, зобов'язані беззаперечно виконувати розпорядження головуючого, додержуватися в судовому засіданні встановленого порядку та утримуватися від будь-яких дій, що свідчать про явну неповагу до суду або встановлених в суді правил. За неповагу до суду винні особи притягуються до відповідальності, встановленої законом. Питання про притягнення особи до відповідальності за прояв неповаги до суду вирішується судом негайно після вчинення порушення, для чого у судовому засіданні із розгляду цивільної справи оголошується перерва (ч. З ст. 162 ЦПК).

 

Між іншим, у судовому засіданні не панує абсолютна влада головуючого. Зокрема, суд зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак (ст. 5 ЦПК). Тому розглядаючи справи, суд повинен виходити із того, що будь-яка його діяльність, яку можна розцінити як засіб приниження честі, гідності осіб, які беруть участь у справі, є неприпустимою. При цьому він зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу без винятку.

 

З огляду на це, законодавець забезпечив право учасників процесу звернутися із запереченнями на дії головуючого. Так, у разі виникнення заперечень у будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, а також свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів щодо дій головуючого, ці заперечення заносяться до журналу судового засідання, і про їх прийняття чи відхилення суд постановляє ухвалу (ч. З ст. 160 ЦПК).

 

Особи, які беруть участь у справі, передають документи та інші матеріали головуючому через судового розпорядника (ст. 49 ЦПК). Дотримання такого правила запобігає вчиненню безпорядків в залі судового засідання.

 

Відповідно до ч. 5 ст. 160 ЦПК головуючий розглядає скарги на дії чи бездіяльність судового розпорядника щодо виконання покладених на нього обов'язків, про що постановляє ухвалу.

 

Всі особи, які беруть участь у справі, свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти звертаються до суду словами "Ваша честь". Це, відповідно, є ознакою поваги до суддів — як уособлення справедливості та верховенства права в нашій державі. Видається, що проявляти повагу до суду у такий спосіб повинні не тільки особи, зазначені у ст. 161 ЦПК, а й всі інші особи, які присутні у залі судового засідання.

 

 

Крім того, особи, які беруть участь у справі, свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти дають пояснення, показання, висновки, консультації тощо стоячи. Особи, присутні в залі судового засідання, повинні встати, коли входить і виходить суд, також стоячи вони заслуховують рішення суду. Відступ від цих вимог допускається тільки з дозволу головуючого (ст. 162 ЦПК), зокрема за наявності поважних причин, що пов'язані із хворобою або похилим віком осіб, які беруть участь у справі.

 

На завершення слід зазначити, що повне, всебічне та об'єктивне з'ясування всіх обставин справи в "розумний строк" можливе лише за додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, які забезпечує головуючий в судовому засіданні.

 

Порядок розгляду справи

 

Судове засідання — це процесуальна форма розгляду цивільних справ по суті.

 

Судове засідання як процесуальна форма судового розгляду, складається з декількох частин, а саме: 1) підготовчої; 2) розгляду справи по суті; 3) судових дебатів; 4) ухвалення та проголошення рішення суду.

 

Зазначені складові судового засідання, кожна з яких має своє завдання, складаються з певних процесуальних дій суду та інших осіб, які беруть участь, мають відповідний зміст, перебувають в тісному зв'язку з іншими і становлять у сукупності єдиний процес. Зміст їх полягає в наступному.

 

Підготовча частина судового засідання — це така частина, від належного проведення якої залежить ефективність всього судового засідання в справі. Зокрема, у підготовчій частині перед судом стоїть завдання з'ясувати, чи:

 

1) може бути справа розглянута за цього складу суду;

 

2) може бути розглянута справа за цієї явки учасників процесу;

 

3) може бути розглянута справа за наявності зібраних доказів у справі.

 

З цією метою у призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання і оголошує, яка справа розглядатиметься. Важливо, що початок судового засідання в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 163 ЦПК, має здійснюватись незалежно від явки осіб, які беруть участь у справі. Відкладення розгляду справи в зв'язку з відсутністю будь-кого з учасників процесу без дотримання процедури, передбаченої ст.ст. 163—170 ЦПК,

 

 

обмежує права тих осіб, які з'явились у судове засідання, оскільки позбавляє їх можливості офіційно висловити своє ставлення до ситуації, що виникла.

 

Згідно із ч. 2 ст. 163 ЦПК секретар судового засідання доповідає суду, хто з викликаних у справі осіб з'явився в судове засідання, чи повідомлені ті, хто не з'явився, про час і місце судового засідання з дотриманням вимог закону, чи вручені особам, які беруть участь у справі, судові повістки в строк, визначений ч. 4 ст. 74 ЦПК.

 

При цьому відповідно до ч. 9 ст. 74 ЦПК щодо виклику відповідача в суд через оголошення в пресі належним повідомленням буде вважатися те, яке здійснене через друкований орган, визначений Кабінетом Міністрів України, і лише у разі, якщо місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження відповідача невідоме навіть після звернення позивача до адресного бюро й органів внутрішніх справ (докази чого мають бути у справі), а не за його неявки в судове засідання, коли відоме його місце проживання, оскільки явка до суду є правом, а не обов'язком сторони у справі (ч. 1 ст. 27 ЦПК).

 

У разі неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, належним чином і в установленому порядку повідомленої про дату судового засідання, питання про можливість судового розгляду вирішується з урахуванням вимог ст.ст. 169, 224 ЦПК (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції").

 

Далі суд встановлює особи тих, хто з'явився, а також перевіряє повноваження всіх представників (ч. З ст. 163 ЦПК).

 

Якщо у справі бере участь перекладач, головуючий: 1) роз'яснює йому права та обов'язки, встановлені ЦПК; 2) попереджає його під розписку про кримінальну відповідальність за завідомо неправильний переклад і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків;

3) приводить його до присяги, текст якої підписується перекладачем і разом з розпискою приєднується до справи: "Я, (прізвище, ім'я, по батькові), присягаю сумлінно виконувати обов'язки перекладача, використовуючи всі свої професійні можливості" (ст. 164 ЦПК).

 

Роз'яснення перекладачу його прав та обов'язків після відкриття судового засідання пояснюється тим, що особа, яка не володіє українською мовою, має знати все, що відбувається в судовому засіданні, і брати в ньому участь. Це правило є важливою процесуальною гарантією принципу державної мови судочинства.

 

При розгляді справ про усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземцями необхідно мати на увазі, що при встановленні особи перекладача судам слід з'ясовувати місце його роботи, проживання, обставини знайомства

 

 

із заявниками, а також те, чи не е він колишнім або дійсним працівником органу опіки та піклування чи закладу, в якому виховуються діти, які підлягають усиновленню. З'ясування цих обставин зумовлене необхідністю запобігти забороненій ст. 216 СК посередницькій, комерційній діяльності щодо усиновлення дітей і гарантувати заінтересованим особам реалізацію права заявляти відводи, передбаченого ч. 1 ст. 27 ЦПК (п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав").

 

Свідки, які з'явилися на судовий розгляд, видаляються із зали судового засідання безпосередньо після перевірки явки учасників процесу у відведені для цього приміщення. При цьому судовий розпорядник повинен вживати заходів для того, щоб допитані судом свідки не спілкувалися з тими, яких суд ще не допитав (ст. 165 ЦПК). Ця дія має на меті забезпечення правдивості й об'єктивності при даванні показань свідками, їх неупередженості, а також запобігання узгодженості дій свідків для досягнення своїх інтересів, що буде заважати встановленню об'єктивної істини у справі.

 

Після цього головуючий оголошує склад суду, а також прізвища експерта, перекладача, спеціаліста, секретаря судового засідання і роз'яснює особам, які беруть участь у справі, право заявляти відводи на підставах, визначених ст.ст. 20—22 ЦПК (ст. 166 ЦПК). Перелік осіб, щодо яких може бути заявлений відвід, доповнено новим учасником цивільного процесу — спеціалістом і виключено з нього прокурора.

 

Обставини, за яких суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), перелічені в ст. 20 ЦПК. Зокрема, суддя не вправі брати участь у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він під час попереднього вирішення цієї справи брав участь у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, секретар судового засідання. Ця норма забороняє суміщення обов'язків судді та будь-якого іншого учасника процесу.

 

Підставами для відводу судді є пряма чи побічна заінтересованість у результаті розгляду справи. Закон не містить вичерпного переліку випадків для відводу судді з цієї підстави. Пункт 2 ч. 1 ст. 20 ЦПК містить лише найзагальніше формулювання принципового характеру. Тож особа, яка бере участь у справі й заявляє відвід судді, має навести конкретні факти, що дають підстави для застосування цієї норми. Це може стосуватися тих випадків, коли суддя, висловлюючи свою думку до початку розгляду справи по суті, визначив уже тим самим ставлення до її вирішення чи коли вирішення справи може зачіпати його інтереси або інтереси його близьких.

 

Підставою для відводу судді є й те, що він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи

 

 

усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі (п. З ч. 1 ст. 20 ЦПК).

 

Серед мотивів відводу закон називає інші обставини, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді (п. 4 ч. 1 ст. 20 ЦПК). До таких можна віднести дружні або неприязні стосунки судді з однією зі сторін. До того ж, ч. 2 ст. 20 ЦПК виключає участь у складі суду осіб, які є членами сім'ї або близькими родичами між собою. Це також одна з гарантій, що забезпечує справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ. Нічим не підтверджена заява про відвід судді, коли заявник не наводить конкретних фактів, не може бути підставою для відводу.

 

Дія норм, що встановлюють підстави для відводу судді (ст. 20 ЦПК), поширюється і на секретаря судового засідання (ч. 1 ст. 48 ЦПК), експерта (ст.

53 ЦПК), спеціаліста (ст. 47 ЦПК), перекладача (ст. 55 ЦПК), яких законодавець відніс до "інших учасників процесу" (§ 2 глави 4 розділу І ЦПК). Між тим, участь секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача в судовому засіданні при попередньому розгляді справи, відповідно, як секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача не є підставою для їх відводу (ч. З ст. 22 ЦПК).

 

Суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач за наявності підстав, зазначених у ст.ст. 20—22 ЦПК, зобов'язані заявити самовідвід. Відвід (самовідвід) повинен бути мотивованим, містити обґрунтовану вимогу, підкріплену доказами про відвід. Вимога про відвід не може бути задоволена, якщо особа, яка заявила відвід, не зуміла навести достатньо доказів на підтвердження своєї заяви. Відвід (самовідвід) має бути заявленим до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами.

 

Після вирішення питань щодо відводів або якщо відводів не було заявлено, головуючий відповідно до ст. 167 ЦПК роз'яснює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, зокрема ті, що передбачені ст.ст. 10, 11, 27 і 31 ЦПК, а також попереджає про те, що вони зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

 

Заяви і клопотання осіб, які беруть участь у справі, розглядаються судом після того, як буде заслухана думка решти присутніх у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, про що постановляється ухвала. Ухвала суду про відмову в задоволенні клопотання не перешкоджає повторному його заявленню з інших підстав (ст. 168 ЦПК), але якщо при цьому немає зловживання процесуальними правами. Суд вправі при вирішенні повторного клопотання з урахуванням зміни обставин у ході розгляду справи постановити іншу ухвалу по суті заявленого клопотання. У будь-якому випадку відкладення вирішення клопотань не допускається.

 

 

Розглянути справу в "розумні строки" та з достатньою повнотою можна лише за умови, що в судовому засіданні візьмуть участь усі учасники процесу. Однак існують непоодинокі випадки нез'явлення осіб до залу засідання на розгляд цивільної справи.

 

При вирішенні питання про можливість розгляду справи в певному судовому засіданні за відсутності свідка, експерта, спеціаліста, перекладача суд насамперед виходить із важливості їх показань, висновків, консультацій, роз'яснень, перекладу. Для того, щоб визначитися в цьому питанні, суд з'ясовує думку осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 170 ЦПК).

 

Експерту, який з'явився до суду, головуючий роз'яснює права та обов'язки, встановлені ст. 53 ЦПК, і попереджає під розписку про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків (ч. 4 ст. 147, ч. 1 ст. 171 ЦПК). Потім головуючий приводить експерта до присяги, яка підписується експертом і разом з розпискою приєднується до справи: "Я, (прізвище, ім'я, по батькові), присягаю сумлінно виконувати обов'язки експерта, використовуючи всі свої професійні можливості". Дія присяги поширюється і на ті випадки, коли висновок був складений до її проголошення. Підписаний експертом текст присяги і розписка приєднуються до справи. Якщо експертиза призначається під час судового розгляду (ч. 1 ст. 147 ЦПК), права, обов'язки експертів і їх відповідальність роз'яснюється головуючим відразу після залучення їх до участі в цивільному процесі.

 

Щодо експертів, які працюють у державних експертних установах, роз'яснення прав і обов'язків та приведення їх до присяги здійснюється керівником експертної установи під час призначення особи на посаду та присвоєння кваліфікації судового експерта. Підписаний текст присяги та розписка про ознайомлення з правами і обов'язками експерта та про кримінальну відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, за завідомо неправдивий висновок приєднується до особової справи. Засвідчені печаткою експертної установи копії цих документів подаються на вимогу суду.

 

Зміст норми ч. 5 ст. 171 ЦПК дає підстави вважати, що згадана вимога не є обов'язковою для кожної справи, а заявляється судом, коли це потрібно за обставинами справи. Кримінальна відповідальність, про яку попереджається експерт, передбачена ст.ст. 384, 385 КК.

 

Серед перелічених у ст. 47 ЦПК осіб, які є іншими учасниками цивільного процесу, названо спеціаліста. Спеціалістом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок (ч. 1 ст. 54 ЦПК).

 

 

Спеціаліст може бути залучений до участі в цивільному процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги під час вчинення процесуальних дій (ч. 2 ст. 54 ЦПК). З врахуванням викладеного та за умови участі спеціаліста, головуючий роз'яснює йому його права та обов'язки, встановлені частинами 3—5 ст. 54 ЦПК (ст. 172 ЦПК).

 

Виконанням вищевказаних дій завершується підготовча частина судового засідання. Після чого суд переходить до другої його частини — розгляду справи по суті.

 

Розгляд справа по суші — це основна, центральна частина судового засідання, оскільки в ній з'ясовуються фактичні обставини справи з метою розв'язання цивільної справи по суті.

 

Розгляд справи по суті починається доповіддю головуючого про зміст заявлених вимог і про визнання сторонами певних обставин під час попереднього судового засідання (ст. 173 ЦПК). Ця процедура покликана дати потрібний напрям подальшому руху процесу, визначити обсяг і межі судового дослідження, ще раз у стислій формі нагадати особам, які беруть участь у справі, а присутніх у залі — ознайомити із суттю справи, що розглядається, її учасниками, з предметом і підставою заявленого позову, з позицією сторони відповідача, якщо вона була висловлена під час попереднього судового засідання. Викладається також зміст зустрічного позову, якщо він висунутий і прийнятий судом до розгляду разом із первинним позовом, а також заперечення щодо зустрічного позову.

 

Якщо справа розглядається повторно після скасування попереднього рішення в апеляційному або касаційному порядку, в доповіді доцільно нагадати про це, повідомивши, в чому полягають вказівки вищестоящої інстанції (ст.ст. ЗІ 1, 338 ЦПК).

 

Після доповіді з'ясовується, чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спору до третейського суду (ст. 173 ЦПК).

 

За відмови позивача від позову суд лише перевіряє повноваження на такі дії його представника, якщо він бере участь у справі та висловив такий намір.

 

У разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.

 

 

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

 

Якщо сторони виявили намір укласти мирову угоду, то за необхідності їм може бути надана можливість оформити умови мирової угоди, для чого суд оголошує перерву в судовому засіданні. У разі, якщо умови мирової угоди не суперечать закону, не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб (не сторін), суд визнає мирову угоду та закриває провадження у справі.

 

До ухвалення судового рішення у справі щодо кожної із зазначених процесуальних дій суд роз'яснює сторонам їх наслідки, які передбачені ч. 2 ст. 174, ч. З ст. 206 ЦПК (п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції").

 

В тому випадку, коли сторони все ж таки вирішили продовжувати розгляд справи, суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі (ст. 176 ЦПК). За цією нормою усунено можливість встановлення альтернативної послідовності давання пояснень цими особами. Визначено, що коли разом із стороною, третьою особою у справі беруть участь їх представники, суд після пояснень сторони, третьої особи заслуховує пояснення їх представників, а за клопотанням сторони, третьої особи пояснення може давати тільки представник. Особи, які звернулися з позовом про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, дають пояснення першими (ч. 2 ст. 176 ЦПК). Зокрема, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи, які звернулися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, дають пояснення першими.

 

Якщо у справі заявлено кілька вимог, суд може зобов'язати сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, дати окремо пояснення щодо кожної з них (ч. З ст. 176 ЦПК).

 

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, можуть ставити питання один одному. А якщо ці особи висловлюються нечітко або з їх слів не можна дійти висновку про те, визнають вони обставини чи заперечують, суд може зажадати від цих осіб конкретної відповіді — "так" чи "ні". Головна специфіка пояснень сторін і третіх осіб полягає в тому, що вони не попереджаються про кримінальну відповідальність за давання неправдивих пояснень, адже вони є заінтересованими у справі особами.

 

Суд, заслухавши пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, встановлює порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються. Порядок дослідження доказів визначається судом

 

 

залежно від змісту спірних правовідносин і в разі потреби може бути змінений (ст. 177 ЦПК).

 

Відповідно до ч. І ст. 61 ЦПК обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Проте під час розгляду справи сторона може відмовитися від визнання нею чи її представником обставин, довівши про цьому належними та допустимими доказами, що вона визнала обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини, або обставини визнані у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною (ч. І ст. 178 ЦПК). За доведеності причин відмови від визнання обставин суд постановляє ухвалу, яка оскарженню не підлягає, після чого такі обставини доводяться в загальному порядку. Зокрема, це означає, що іншій стороні у справі може бути надано право подати докази на підтвердження чи заперечення тих обставин, які вона своєчасно (ст. 131 ЦПК) не подала у зв'язку з попереднім визнанням обставин (п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції").

 

Для встановлення у судовому засіданні фактів, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів (ст. 179 ЦПК).

 

Однак у ст. 179 ЦПК не йдеться про дослідження пояснень сторін і третіх осіб, оскільки пояснення цих осіб та їхніх представників набувають значення доказів при допиті їх як свідків (ст. 57 ЦПК), і в цьому разі їх пояснення належать до показань свідків. Немає згадки і про допомогу спеціалістів, оскільки вона не належить до засобів доказування.

 

Дослідження доказів починається з допиту свідків (ст. 180 ЦПК). Кожний свідок допитується окремо. При цьому свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання під час розгляду справи.

 

Перед допитом свідка головуючий встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, роз'яснює його права і з'ясовує, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав (ст. 52 ЦПК) давати показання (ч. З ст. 180 ЦПК). За наявності відповідних підстав суд приймає відмову від давання показань шляхом постановлення ухвали.

 

Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено (він не належить до осіб, які не підлягають допиту як свідок, і не відмовляється від давання показань, якщо мав на це право), головуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань і відмову віддавання показань (ст.ст. 384, 385 КК) та приводить його до присяги,

 

 

яка підписується свідком і разом із розпискою приєднується до справи: "Я, (прізвище, ім'я, по батькові), присягаю говорити правду, нічого не приховуючи і не спотворюючи".

 

Текст присяги підписується свідком, після чого разом з його розпискою щодо попередження про кримінальну відповідальність приєднується до справи (ч. 6 ст. 180 ЦПК).

 

Допит свідка розпочинається з пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо у справі, після чого першою задає питання особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Виходячи з принципів змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, визначено, що суд має право з'ясовувати суть відповіді свідка на питання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання свідку після закінчення його допиту ними особами (ч. 8 ст. 180 ЦПК). Ставити питання свідкам можна і піл час дослідження інших доказів. Головуючий має право за заявою осіб, які беруть участь у справі, знімати питання, поставлені свідку, якщо вони за змістом ображають честь та гідність особи, є навідними або не стосуються предмета розгляду.

 

Кожний допитаний свідок залишається в залі судового засідання до закінчення розгляду справи. За згодою сторін суд може дозволити допитаним свідкам залишити зал засідання суду до закінчення розгляду справи.

 

Свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступному засіданні за його власною ініціативою, заявою сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду. Крім того, суд може одночасно допитати свідків для з'ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях.

 

Якщо показання свідка пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам'яті, він може користуватися записами. Ці записи подаються сулу та особам, які беруть участь у справі, і можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду (ст. 181 ЦПК).

 

Не можуть бути використані як показання свідків їх письмові пояснення, тому у відповідних випадках (наприклад, якщо пояснення таких осіб мають значення для справи і допитати їх неможливо) вони приймаються судом як письмові докази (ст. 64 ЦПК).

 

Разом з тим суд вправі при повторному розгляді справи після скасування раніше ухваленого рішення оголосити й оцінити в сукупності з іншими доказами показання свідків, що мають значення для вирішення справи, допитаних у судовому засіданні, в якому було ухвалено скасоване рішення, якщо участь таких свідків у новому судовому на підставі наданих доказів не вбачається за можливу (внаслідок хвороби, тривалого відрядження тощо), за винятком випадку, якщо суд ви тої інстанції у своїй ухвалі зазначив, що мало

 

 

місце порушення норм процесуального закону при їх допиті (п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції").

 

Допит малолітніх та неповнолітніх свідків має деякі особливості (ст. 182 ЦПК). До речі, чи є свідок малолітнім або неповнолітнім при застосуванні положень цієї статті з'ясовують, виходячи з норм ст. 6 СК. за якими малолітньою особою вважається дитина до досягнення 14 років, а неповнолітньою — у віці від 14 до 18 років.

 

Так, малолітні і на розсуд суду — неповнолітні свідки допитуються в присутності педагога або батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі.

 

Свідкам, які не досягли 16-річного віку, головуючий роз'яснює обов'язок про необхідність дати правдиві показання, не попереджаючи про відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить до присяги. Після закінчення допиту такі свідки видаляються із залу судового засідання, крім випадків, коли суд визнав необхідною їх присутність.

 

Педагог, батьки, усиновлювачі, опікуни або піклувальники можуть з дозволу суду задавати свідкові питання, а також висловлювати свою думку щодо особи свідка, змісту його показань.

 

У виняткових випадках, коли це необхідно для об'єктивного з'ясування обставин справи, на час допиту осіб, які не досягли 18-річного віку, із залу судового засідання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у справі. Після повернення цієї особи до залу судового засідання головуючий повідомляє її про показання цього свідка і надає можливість задати йому питання.

 

У разі відкладення розгляду справи показання свідків, зібрані за судовими дорученнями в порядку забезпечення доказів під час допиту їх за місцем проживання, або показання, дані ними у судовому засіданні, в якому було ухвалено скасоване рішення, повинні бути оголошені і досліджені в судовому засіданні, в якому ухвалено рішення, якщо участь цих свідків у новому судовому засіданні є неможливою. Особи, які беруть участь у справі, мають право висловити своє ставлення до цих показань і дати щодо них свої пояснення (ст. 183 ЦПК).

 

Норма ч. 4 ст. 191 ЦПК дає підстави стверджувати, що перелік наведених у ст. 183 ЦПК випадків не є вичерпним, адже нею передбачено, що у разі відкладення розгляду справи суд повинен допитати свідків, які з'явилися, і тільки у виняткових випадках за ухвалою суду свідки не допитуються і викликаються знову. Якщо участь допитаних при цьому свідків у наступному

 

 

судовому засіданні буде неможливою, в цьому випадку їх показання можна дослідити лише шляхом оголошення цих показань.

 

Відповідно до ст. 184 ЦПК якщо сторона, третя особа, їх представники заявляють, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, вони за їх згодою можуть бути допитані як свідки у порядку, встановленому ст.ст. 180—182 ЦПК.

 

Письмові докази або протоколи їх огляду оголошуються в судовому засіданні та надаються для ознайомлення особам, які беруть учас