Позовна заява і заява про відкриття провадження у справах наказного і окремого провадження

 

Діяльність суду щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів здійснюється, як зазначалося раніше, в наказному провадженні (розділ II ЦПК), позовному провадженні (розділ III ЦПК) та окремому провадженні (розділ IV ЦПК). Тому суддя, якому в порядку черговості передана позовна заява до суду першої інстанції (ч. 1 ст. 118 ЦПК), відкриває провадження у цивільній справі на підставі:

 

 

1) заяви про видачу судового наказу (ст. 98 ЦПК);

 

2) позовної заяви (ст. 119 ЦПК);

 

3) заяви про відкриття окремого провадження (ст.ст. 238, 243, 247, 252, 258, 261, 270, 275, 280, 284, 288 ЦПК).

 

Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності (ст. 97 ЦПК) і повинна бути викладена у письмовій формі (ст. 98 ЦПК); в ній зазначаються: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) заявника та боржника, а також ім'я (найменування) представника заявника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження; 3) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 4) перелік документів, що додаються до заяви.

 

Заява підписується заявником або його представником і подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників. До заяви, яка подається представником заявника, повинен бути доданий документ, що підтверджує його повноваження.

 

З урахуванням того, що ст. 98 ЦПК не визначає, яким вимогам повинні відповідати документи, додані до заяви про видачу судового наказу документи повинні бути від початку достовірними (подаватися в оригіналі або бути нотаріально засвідчені). Окрім того, на долучені письмові докази поширюються положення ст.ст. 58, 59 ЦПК щодо належності та допустимості доказів.

 

До неналежно оформленої заяви застосовуються положення ст. 121 ЦПК, тобто залишення її без руху з пропозицією заявникові усунути недоліки у визначений строк, а якщо це не буде зроблено, — повернення заяви заявникові. У ч. 1 ст. 101 ЦПК наголошується, що повернення заяви про видачу судового наказу з наведених підстав не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення її недоліків.

 

Згідно зі ст. 99 ЦПК за подання заяви про видачу судового наказу сплачується судовий збір у розмірі 50% ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення до суду з позовом у порядку позовного провадження, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У разі відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу або у разі скасування судового наказу внесена сума судового збору та витрат на інформаційне-технічне забезпечення стягувачу не повертається. Однак при пред'явленні ним позову до боржника в порядку позовного провадження ця сума зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву.

 

Іноді заяви стягувачів разом із вимогами про стягнення боргу включають вимоги про стягнення з боржників витрат, що пов'язані з наданням стягувачу

 

 

юридичної допомоги. Витрати на правову допомогу згідно з ч. З ст. 79 ЦПК належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи. Виходячи з цього, слід вважати, що витрати на правову допомогу при видачі судового наказу за умови достатньої обґрунтованості їх розміру повинні стягуватися з боржника на підставі ст. 84 та ч. І ст. 88 ЦПК.

 

В наказному провадженні встановлено вичерпний перелік підстав для відмови у прийнятті належно оформленої заяви про видачу судового наказу чи її повернення (ст. 100 ЦПК).

 

Повернення заяви у випадку, встановленому ч. 1 ст. 100 ЦПК, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення її недоліків. Водночас, відмова у прийнятті заяви унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тим самими вимогами у позовному порядку (ч. 2 ст. 101 ЦПК).

 

Питання про відкриття наказного провадження або відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу суддя вирішує не пізніше наступного дня з дня надходження заяви до суду, закінчення строку, встановленого для усунення недоліків заяви про видачу судового наказу, та не пізніше наступного дня після отримання судом у порядку, передбаченому ч. 6 ст. 100 ЦПК, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи — боржника.

 

Про відкриття наказного провадження суддя постановляє ухвалу.

 

Позовна заява — це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд, про захист порушеного, оспорюваного чи невизнаного права або законного інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом, процесуальній формі.

 

Положення ч. 1 ст. 118 ЦПК встановили, що позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, з дотриманням порядку, встановленого частинами 2 та 3 ст. 11-1 ЦПК, та не пізніше наступного дня передається визначеному судді.

 

Норми ст. 118 ЦПК не можна розуміти як встановлення тільки безпосереднього подання особою позову до суду, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 70 ЦПК документи та інші матеріали, які подаються до суду, можна з цією метою здавати на пошту, передавати через інших осіб чи іншими засобами зв'язку.

 

Правилами ч. 2 ст. 118 ЦПК також передбачено, що позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, які пов'язані між собою, наголошуючи тим самим на самостійності і пріоритетності цього права позивача.

 

 

Чинна ст. 119 ЦПК містить основні положення щодо форми і змісту позовної заяви. Зокрема, позовна заява має бути викладена у письмовій формі, однак ЦПК не передбачає обов'язкового виготовлення позовної заяви машинописним способом, хоча така форма є бажаною.

 

Щодо інших вимог, вони, насамперед, стосуються найменування суду, до якого подається заява (п. 1 ч. 2 ст. 119 ЦПК), а крім того — точного ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місця проживання (перебування) або місцезнаходження (поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі (п. 2 ч. 2 ст. 119 ЦПК).

 

Повнота позовної заяви залежить від юридично правильного викладення змісту позовних вимог (п. З ч. 2 ст. 119 ЦПК) із зазначенням способу судового захисту. Особливість цієї частини заяви зумовлюється характером правовідносин, які вирішує суд.

 

Посилання в позовній заяві на обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК) і які становлять підставу позову, сприяє встановленню наявності спірних правовідносин та можливості прийняття справи до провадження суду. Підстава позову — це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують кожну обставину, а також наявність підстав для звільнення від доказування. До підстави позову може входити як один, так і декілька юридичних фактів. Якщо вимога передбачає наявність кількох обставин, якими вона обґрунтовується, позивач має зазначити всі необхідні юридичні факти.

 

Положення чинного ЦПК не передбачають того, що в позовній заяві позивач повинен посилатися на правові норми, на яких ґрунтуються його позовні вимоги. Це пов'язано з тим, що обов'язок кваліфікувати спірні правовідносини покладається на суд. Проте з метою забезпечення більш швидкого розгляду цивільної справи та спрощення діяльності суддів бажано в позовній заяві зазначати конкретні норми законодавства, які позивач поклав в основу свого позову.

 

Водночас в позовній заяві відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК зазначаються докази, що підтверджують кожну обставину. Це правило випливає із засад змагальності та обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ЦПК), що сприяє з'ясуванню судом дійсних обставин справи як необхідної умови для захисту оспорюваного чи порушеного права.

 

Крім того, п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК потребує зазначати наявність підстав для звільнення від доказування. В такому випадку необхідно керуватися ст. 61 ЦПК, яка перераховує підстави звільнення від доказування.

 

 

Як складова позовної заяви за п. 7 ч. 2 ст. 119 ЦПК передбачено, що в позовній заяві наводиться перелік документів, що до неї додаються. Серед них обов'язковими є документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (ч. 5 ст. 119 ЦПК), а також довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача, який подає позовну заяву (ч. 8 ст. 119 ЦПК).

 

До позовної заяви, що подається у випадках, визначених ч. З ст. 118 ЦПК, мають бути додані копії ухвали про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу або ухвали про скасування судового наказу (ч. 6 ст. 119 ЦПК).

 

У разі пред'явлення позову особами, які мають діяти на захист прав, свобод та інтересів іншої особи (ст. 45 ЦПК), у позовній заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення (ч. 7 ст. 119 ЦПК).

 

Завершальним реквізитом позовної заяви є підпис позивача або іншої уповноваженої особи (ч. З ст. 119 ЦПК), який надає заяві юридичної сили. Зазначення при цьому часу подання заяви свідчить про пред'явлення позову в межах строків давності і забезпечує додержання такого принципу судочинства, як розгляд справи у "розумні строки" (ст. 157 ЦПК, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

 

Визначено також, що позовна заява, подана після забезпечення доказів або позову, повинна містити, крім зазначеного у ч. 2 ст. 119 ЦПК, відомості про забезпечення доказів або позову.

 

Правила ст. 120 ЦПК про подання копії позовної заяви та доданих до неї документів відрізняються від тих, що містилися в нормах ЦПК 1963 р., насамперед, тим, що копії позовної заяви подаються позивачем відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб до будь-якої позовної заяви.

 

Копії доданих до позовної заяви документів для відповідачів та третіх осіб подаються позивачем не на розсуд судді, а до всіх позовних заяв за винятком позовів, що виникають з трудових правовідносин, а також про відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину чи каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, незаконними діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

 

Істотне значення для реалізації права на судовий захист суб'єктів права також має визначення ціни позову щодо вимог майнового характеру (п. 4 ч. 2 ст. 119 ЦПК). Нею є грошова сума в гривнях, яка відображає заявлену матеріально-правову вимогу позивача до відповідача і визначається за правилами, встановленими ст. 80 ЦПК.

 

Якщо суддя, якому передана справа в порядку черговості (ч. 1 ст. 118 ЦПК), встановить, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у

 

 

ст.ст. 119, 120 ЦПК, або не сплачено судовий збір чи не оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, він постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 5 днів з дня отримання позивачем ухвали (ч. 1 ст. 121 ЦПК).

 

У разі, коли позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст.ст. 119, 120 ЦПК: сплатить суму судового збору, оплатить витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, позовна заява вважається поданою в день первісного подання її до суду. Інакше позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві (ч. 2 ст. 121 ЦПК).

 

При цьому ухвала про залишення позовної заяви без руху (крім вимог про сплату судового збору), оскарженню не підлягає. Може оскаржуватися лише ухвала про повернення позовної заяви (п. З ч. 1 ст. 293 ЦПК).

 

Якщо позовна заява відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 119, 120 ЦПК, і додержано всіх умов відкриття провадження, суддя відкриває провадження у справі, про що постановляє ухвалу. Таку ухвалу можна оскаржити окремо від рішення суду в апеляційному порядку лише посилаючись на недотримання правил підсудності (п. 5 ч. 1 ст. 293 ЦПК).

 

Заява про відкриття окремого провадження повинна відповідати загальним правилам про форму і зміст позовної заяви, але з урахуванням особливостей справ непозовного цивільного судочинства, зокрема про підтвердження наявності або відсутності тих чи інших юридичних фактів.

 

Форма заяв у справах окремого провадження є письмовою, а їх зміст регламентується окремою нормою для певної категорії справ. Так, у заяві про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи повинні бути викладені обставини, що свідчать про психічний розлад, ті, що істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, поставила себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (ч. 1 ст. 238 ЦПК).

 

У заяві про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності повинні бути викладені дані про те, що неповнолітня особа працює за трудовим договором або є матір'ю чи батьком дитини відповідно до актового запису цивільного Стану (ст. 243 ЦПК).

 

Крім загальних вимог (ст. 119 ЦПК) до форми і змісту заяви про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою,

 

 

висуваються також особливі вимоги, зокрема, у такій заяві повинно бути зазначено: з якою метою необхідно заявникові визнати особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку (ст. 247 ЦПК).

 

Мета, для якої заявникові необхідно визнати особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою, повинна мати правовий характер, тобто тягнути настання певних юридичних фактів, з якими закон пов'язує виникнення у самого заявника та (або) у третіх осіб прав і обов'язків. Так, у разі визнання особи безвісно відсутньою у другого з подружжя виникає право на подання заяви до державного органу реєстрації актів цивільного стану про розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 107 СК).

 

Отже, обґрунтування зазначеної мети передбачає вказівку на певні правовідносини, наприклад, цивільні (пов'язані із спадкуванням, припиненням представництва або окремих зобов'язань тощо), сімейні (пов'язані із припиненням шлюбу, утриманням тощо).

 

На підтвердження безвісної відсутності фізичної особи потрібно зазначити, коли і ким були отримані останні відомості про місцеперебування відсутньої особи; навести факти, що посвідчують неможливість встановлення місцеперебування такої особи (відповіді на запити, листи, показання свідків, довідки з органів внутрішніх справ тощо).

 

Заява про усиновлення дитини, з урахуванням положень ст. 119 ЦПК, частин І, 2 ст. 211 СК та ч. 1 ст. 252 ЦПК, повинна містити: найменування суду, до якого подається заява, ім'я, місце проживання заявника, а також прізвище, ім'я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання, відомості про стан здоров'я дитини. Заява про усиновлення дитини може також містити клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини, про запис заявника матір'ю або батьком дитини.

 

Зміст заяв інших справ окремого провадження детальніше передбачений в розділі IV "Окреме провадження" ЦПК.

 

Якщо суддя, якому передана справа в порядку черговості (ч. 1 ст. 118 ЦПК), встановить, що заяву подано без додержання вимог, викладених у розділі IV "Окреме провадження" ЦПК, він постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 5 днів з дня отримання заявником ухвали (ч. 1 ст. 121 ЦПК).

 

Якщо заява відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 119, 120 та розділом IV "Окреме провадження" ЦПК, і додержало всіх умов відкриття провадження, суддя відкриває провадження у справі, про що постановляє ухвалу. Таку

 

 

ухвалу можна оскаржити окремо від рішення суду в апеляційному порядку, лише посилаючись на недотримання правил підсудності (п. 5 ч. 1 ст. 293 ЦПК).