Глава 29. Третейське судочинство

Поняття та суть третейського судочинства. Види третейських судів

 

Третейське судочинство є демократичним альтернативним способом захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб та вирішення конфліктів, що виникають між суб'єктами правовідносин, яке ґрунтується на приватному волевиявленні осіб та здійснюється без втручання держави.

 

Сьогодні відносини у сфері третейського судочинства регулюються Законом України від 11 травня 2004 р. "Про третейські суди", Законом "Про міжнародний комерційний арбітраж", ЦПК, ГПК, а також нормативними актами локального характеру — статутами, положеннями, регламентами третейських судів, які регулюють діяльність окремих судів.

 

Статтею 2 Закону "Про третейські суди" встановлено, що третейський суд

— це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

 

Суть третейського судочинства полягає у тому, що сторони довіряють вирішення спору та ухвалення рішення третій особі, а не уповноваженому державою органу. В цьому істотна відмінність третейського судочинства від

 

 

інших форм захисту прав та інтересів — цивільного та господарського судочинства, які здійснюються виключно судами загальної юрисдикції.

 

Відповідно до положень ст. 125 Конституції та ст.ст. 3. 17 Закону "Про судоустрій і статус суддів" третейські суди не входять до системи судів загальної юрисдикції, а отже, не є органами правосуддя.

 

Разом з тим Законом "Про третейські суди" у ст. З завданням третейського суду передбачено захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону.

 

Статтею 55 Конституції визнається невід'ємне право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

 

Третейське судочинство є одним із способів реалізації цього права у сфері цивільних та господарських правовідносин. Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом. Такі положення передбачені ЦПК, ГПК та Законом "Про третейські суди".

 

Таким чином, третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин — це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту прав та інтересів є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного Конституцією.

 

Разом з тим, хоча третейські суди і не входять до складу судової системи України, рішення третейського суду мають юридичну силу і можуть виконуватися органами державної виконавчої служби у порядку, встановленому для рішень судів загальної юрисдикції.

 

Недержавна суть третейського судочинства в поєднанні з визнанням державою юридичної сили рішень третейських судів та забезпеченням їх виконання дозволяють говорити про певні переваги третейського судочинства порівняно з захистом прав у "державних" судах:

 

— оперативність та простота вирішення спорів порівняно з судочинством у судах загальної юрисдикції, оскільки третейські суди під час вирішення спорів не повинні дотримуватись норм пропеїдального законодавства України;

 

 

- демократичність пронесу розгляду спорів - можливість самостійного вибору сторонами компетентних арбітрів для вирішення спору з урахуванням його специфіки, при цьому ними можуть бути не тільки юристи, але й фахівці у галузі економіки, фінансів тощо;

 

— можливість сторін вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів;

 

— конфіденційність третейського судочинства, що сприяє збереженню комерційної таємниці та підвищенню довіри до третейського суду;

 

— за наявності усіх зазначених переваг — можливість застосування державного примусу при виконанні рішення третейського суду у випадку відмови сторони віл його добровільного виконання.

 

Статтею 7 Закону "Про третейські суди" передбачено, що в Україні можуть утворюватися та діяти постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору (суди ad hoc — від лат. "з нагоди", "спеціально"). Слід зазначити, що незалежно від виду третейські суди утворюються без статусу юридичної особи.

 

Постійно діючим третейським судам притаманні тривалий строк існування, організаційна єдність, певна стала сукупність правил діяльності. Такі суди можуть утворюватися та діяти при зареєстрованих згідно з чинним законодавством України всеукраїнських громадських організаціях, всеукраїнських організаціях роботодавців, фондових і товарних біржах, саморегулівних організаціях професійних учасників ринку цінних паперів, торгово-промислових палатах, всеукраїнських асоціаціях кредитних спілок, Центральній спілці споживчих товариств України, об'єднаннях, асоціаціях суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб, у тому числі банків.

 

Не може бути утворено постійно діючих третейських судів при органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

 

Утворення постійно діючого третейського суду компетентним органом суб'єктів, при яких він може бути створений, передбачає прийняття рішення про утворення постійно діючого третейського суду та затвердження Положення про постійно діючий третейський суд, його регламенту та списку третейських суддів. Очолює постійно діючий третейський суд голова третейського суду, порядок обрання якого визначається Положенням про постійно діючий третейський суд.

 

Місцезнаходженням постійно діючого третейського суду є місцезнаходження його засновника, однак це не обмежує засновника третейського суду в праві визначати розташування третейських суддів за адміністративно-територіальним принципом.

 

 

Постійно діючий третейський суд підлягає державній реєстрації, яка здійснюється Міністерством юстиції України та його територіальними управліннями, та визнається утвореним з моменту його державної реєстрації.

 

Третейські суди ad hoc є разовими, ситуативними, такими, що створюються сторонами для розгляду конкретної справи. Порядок утворення таких судів визначається третейською угодою між сторонами, які вирішують передати спір на розгляд третейського суду, при цьому сторони вільні у встановленні процедури розгляду, але з умовою, що положення третейської угоди не суперечать нормам Закону "Про третейські суди".

 

Принципи організації та діяльності третейського суду закріплені у ст. 4 Закону "Про третейські суди", де встановлено, що третейський суд утворюється та діє на принципах: 1) законності; 2) незалежності та підкорення їх тільки законові; 3) рівності всіх учасників третейського розгляду перед законом і третейським судом; 4) змагальності сторін, свободи в наданні ними третейському суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5) обов'язковості для сторін рішень третейського суду; 6) добровільності утворення третейського суду; 7) добровільної згоди третейських суддів на їхнє призначення чи обрання у конкретній справі; 8) арбітрування; 9) самоврядування третейських суддів; 10) всебічності, повноти та об'єктивності вирішення спорів; 11) сприяння сторонам у досягненні ними мирової угоди на будь-якій стадії третейського розгляду.