Суть та значення апеляційного провадження в цивільному судочинстві. Модель апеляції

 

Апеляційний перегляд — це новий (повторний) розгляд та вирішення справи судом апеляційної інстанції.

 

Відповідно до п. 8 ч. З ст. 129 Конституції забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом, віднесено до основних засад судочинства і до міжгалузевих принципів цивільного процесуального права (ст. 13 ЦПК).

 

Зазначений конституційний принцип знайшов відображення в главі 1 "Апеляційне провадження" розділу V ЦПК, у якій урегульовані питання апеляційного оскарження судових рішень і ухвал. У свою чергу, зазначені положення процесуального законодавства визначають найхарактерніші ознаки інституту апеляційного провадження:

 

 

1) апеляційна скарга на судове рішення, що не набрали законної сили, подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення (ч. 1 ст. 296 ЦПК);

 

2) суд першої інстанції на наступний день після закінчення строку для подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їхнього надходження направляються до апеляційного суду (ч. 2 ст. 296 ЦПК);

 

3) подання апеляційної скарги зумовлено, на думку апелянта, незаконністю і (або) необґрунтованістю рішення або4 ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильністю встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин) (п. 5 ч. 2 ст. 295 ЦПК);

 

4) апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до тих обставин, фактів, вимог, які згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства визначені у зверненні за судовим захистом фізичної чи юридичної особи (ст. 303 ЦПК). У нормі про межі розгляду справи апеляційним судом вже не йдеться про те, що апеляційний суд може встановлювати нові факти. Отже, мова може йти лише про перевірку правильності встановлення судом першої інстанції наявності чи відсутності фактів, а не про встановлення нових;

 

5) апеляційним судом справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, за винятками і з доповненнями, встановленими главою 1 "Апеляційне провадження" розділу V ЦПК;

 

6) рішення суду першої інстанції, оскаржене в апеляційному порядку, не підлягає виконанню за винятком випадків негайного його виконання (ст. 367 ЦПК).

 

Об'єктом апеляційного оскарження за правилами ЦПК є рішення та ухвали суду першої інстанції, які не набрали законної сили. Рішення суду першої інстанції, у тому числі додаткові, заочні, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку як у цілому, так і в частині, а також щодо обставин (фактів), встановлених судом (незалежно від того, чи вплинули висновки суду про ці обставини (факти) на вирішення справи по суті), або резолютивної частини з питань розподілу судових витрат між сторонами, порядку та способу виконання рішення суду тощо. Окремо від рішення суду в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції, зазначені в ст. 293 ЦПК, але з врахуванням рішень Конституційного Суду України від 27 січня 2010 р. № 3 рп-2010 у справі про апеляційне оскарження

 

 

ухвал суду, від 28 квітня 2010 р. № 12рп/2010 у справі про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду та від 8 липня 2010 р. № 18-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина Слободянюка Івана Івановича щодо офіційного тлумачення положення пункту 12 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129. Доречно зазначити, що не можуть бути об'єктом апеляційного оскарження судові рішення, якщо вони судом не ухвалювалися.

 

Значення апеляційного провадження полягає в тому, що розгляд справ за апеляційними скаргами дозволяє виправляти помилки судів першої інстанції і спрямувати їх діяльність, а також забезпечувати правильний та однаковий підхід до застосування норм матеріального і процесуального права. Таким чином, перевірка судових рішень апеляційним судом вважається гарантією правильного розгляду та вирішення справи.

 

Щодо моделі апеляційного провадження у цивільному судочинстві, в теорії цивільного процесуального права виділяються, як правило, 2 види апеляції

— "повна" і "неповна" (обмежена).

 

За "повної" апеляції особам, що беруть участь у справі, дозволяється пред'являти в апеляційних судах разом із фактами і доказами, які вже були предметом розгляду суду першої інстанції, нові факти і докази. В такій ситуації апеляційні суди, що діють за принципом повної апеляції, не вправі повертати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а зобов'язані самі ухвалювати рішення по суті.

 

За "неповної" (обмеженої) апеляції суд апеляційної інстанції розглядає справу на підставі тільки тих фактичних даних, які були предметом дослідження суду першої інстанції або на які вказували сторони в апеляційній скарзі чи в поясненнях на неї. При цьому він вправі, крім права на залишення рішення суду першої інстанції без змін або його скасування і постановлення нового рішення, скасувати рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд для винесення рішення судом першої інстанції.

 

Існування такого повноваження пояснюється тим, що в умовах "неповної" (обмеженої) апеляції справа по суті фактично не розглядається. Апеляційний суд у цьому випадку лише перевіряє, чи були судом першої інстанції здійснені всі передбачені процесуальним законом дії для постановленим законного і обґрунтованого рішення. За загальними правилами "неповної" (обмеженої) апеляції під час розгляду справи в апеляційному суді не допускається посилання на нові факти, обставини, докази, які не були предметом розгляду суду першої інстанції та не були зазначені в апеляційній скарзі і поясненнях на неї. Якщо у сторін виникає необхідність у посиланні на нові факти і докази, котрі необхідні для нового дослідження справи, суд апеляційної інстанції вправі в такому разі скасувати

 

 

рішення суду першої інстанції, а справу повернути на новий розгляд. Наявність такого повноваження унеможливлює перетворення апеляційних судів на суди першої інстанції, дисциплінує сторони й інших учасників судового розгляду, змушуючи їх надавати всі докази, які мають значення для справи, до суду першої інстанції, і слугує гарантією послідовного розгляду справи у 2 судових інстанціях.

 

У сучасному вітчизняному законодавстві немає норми, яка б передбачала чітко закріплений вид моделі апеляційного провадження у цивільному судочинстві України. Проте ст. 303 ЦПК визначає межі розгляду справи апеляційним судом. Під останнім в науці цивільного процесуального права, власне, розуміють моделі перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, а також допустимі межі втручання суду апеляційної інстанції у юридичну та фактичну сторони справи та рішення, що оскаржується.

 

Зокрема, відповідно до ст. 303 ЦПК апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції не має права виходити за межі доводів апеляційної скарги і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами 3 та 4 цієї статті.

 

Суд апеляційної інстанції згідно з ч. З та ч. 4 ст. 303 ЦПК може вийти за межі доводів апеляційної скарги лише у разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов'язаний мотивувати в рішенні вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи в повному обсязі (п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку").

 

Отже, положення ст. 303 ЦПК дають підстави певній групі фахівців (В.В. Комаров, В.І. Тертишніков, В.В. Баранкова та інші) дійти висновку, що норми ЦПК фактично запровадили у цивільне судочинство деякі елементи моделі "повної" апеляції. Інші (Ю.С. Червоний, Г.С. Волосатий, С.А. Чванкін) дотримуються думки, що лише у справах окремого провадження, якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі (ч. 4 ст. 303 ЦПК), тобто має місце "повна" апеляція. Треті (наприклад, М.О. Рєзнікова), з посиланням на А.К. Ріхтера, вважають, що український законодавець обрав "неповну" (обмежену) апеляцію, оскільки це має подвійну мету: 1) звільнити апеляційні суди від зайвої роботи з провадження у справах, усунувши необхідність повторного дослідження обставин справи судом вищої інстанції; 2) звільнити осіб, що беруть участь у справі, від зайвих турбот та витрат з ведення справи у віддаленому суді.

 

 

Кожна наведена вище точка зору має право на існування, оскільки в основу таких суперечливих висновків покладені різні підстави.