Особи, які допомагають при розгляді та вирішенні цивільної справи по суті

 

Свідок — це особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які стосуються цивільної справи. Не є доказом в цивільному процесі показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

 

Свідком може бути лише фізична особа, тому що вона може сприймати та відтворювати інформацію.

 

Свідок викликається в судове засідання з ініціативи суду або осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, заявляючи клопотання про виклик свідка, повинна зазначити його ім'я, місце проживання (перебування, роботи, служби) та обставини, щодо яких він може дати показання.

 

Однак недостатньо особі, яка бере участь у розгляді цивільної справи, заявити клопотання про виклик свідка, треба підтвердити суду, що майбутні показання такого свідка стосуються конкретної цивільної справи.

 

Законодавцем зазначений порядок допиту свідків в цивільному процесі.

 

1. Кожний свідок допитується окремо.

 

2. Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати у залі судового засідання під час судового розгляду. Судовий розпорядник вживає заходів, щоб свідки, яких допитали, не спілкувалися з тими, яких суд не допитав.

 

3. Перед допитом свідка головуючий у судовому засіданні встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання, відношення до справи і стосунки зі сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, роз'яснює його права та обов'язки, з'ясовує, чи не відмовляється він з підстав, встановлених законом, від давання показань і під розписку попереджає його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і відмову від давання показань.

 

4. Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий у судовому засіданні приводить його до присяги.

 

5. Присяга проголошується свідком усно, після чого він підписує текст присяги. Підписаний свідком текст присяги та розписка приєднуються до справи.

 

6. Допит свідка розпочинається з пропозиції головуючого в судовому засіданні розповісти все, що Йому відомо у цій справі, після чого першою йому задає питання особа, за клопотанням якої викликано свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі.

 

 

7. Свідок, даючи показання, може користуватися записами, якщо його показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам'яті. Після допиту ці записи показуються суду та особам, які беруть участь у справі, і можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду. Порядок використання свідком письмових записів при даванні показань встановлений ст. 181 ЦПК.

 

8. Головуючий у судовому засіданні та інші судді можуть задавати свідкові питання в будь-який час його допиту.

 

9. Допитаний свідок залишається у залі судового засідання до закінчення розгляду справи. Суд може дозволити такому свідку залишити зал судового засідання до закінчення розгляду справи.

 

10. Свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступному судовому засіданні за його клопотанням, за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Під час дослідження інших доказів свідкам можуть задавати питання сторони, інші особи, які беруть участь у справі, а також суд.

 

11. Суд може призначити одночасний допит 2 чи більше свідків для з'ясування причин розбіжності в їхніх показаннях.

 

Свідок має право відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом. Право на відмову від надання показань щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів гарантовано ст. 63 Конституції. Особи, які мають право відмовитися від давання показань, зазначені в ст. 52 ЦПК.

 

Свідок має право на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду (ст. 86 ЦПК).

 

Свідок зобов'язаний з'явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. Також законодавцем передбачено, що суд може допитати свідка за місцем його проживання або перебування з ініціативи суду, який розглядає справу, за клопотанням сторони або інших осіб, які беруть участь у справі, чи самого свідка.

 

За дорученням суду, що розглядає справу, свідок, який не може з поважних причин з'явитися в судове засідання і проживає за межами територіальної підсудності суду, що розглядає справу, допитується суддею суду за місцем проживання свідка. У разі неможливості прибуття за викликом суду свідок зобов'язаний завчасно повідомити про це суд.

 

У ст. 94 ЦПК передбачено один з видів заходів процесуального примусу, а саме привід до суду свідка на той випадок, якщо останній не виконує вимог суду щодо його виклику, через органи внутрішніх справ з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення. Про привід суд постановляє ухвалу,

 

 

в якій зазначає ім'я фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання, роботи чи навчання, підстави застосування приводу, коли і куди ця особа повинна бути доставлена, кому доручається здійснення приводу. Ухвала про привід до суду передається для виконання до органу внутрішніх справ за місцем провадження в справі або за місцем проживання, роботи чи навчання особи, яка підлягає приводу.

 

Злісна неявка свідка до суду може бути визнана проявом неповаги до суду і спричинити відповідальність свідка за ст. 185-3 КпАП.

 

Однак не підлягають приводу до суду особи, які не можуть бути допитані відповідно до ст. 51 ЦПК, а також малолітні та неповнолітні особи, вагітні жінки, інваліди 1 і 2 груп, особи, які доглядають дітей віком до 6 років або дітей-інваліді в.

 

Якщо в судове засідання не прибули свідок, експерт, спеціаліст, суд заслуховує думку осіб, які беруть участь у справі, про можливість продовження судового розгляду справи за відсутності свідка, експерта, спеціаліста, які не з'явилися, та постановляє ухвалу про продовження судового розгляду або про оголошення перерви. Одночасно суд може вирішити питання про привід свідка, експерта, спеціаліста, які не з'явилися.

 

Свідок має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє. Особи, які беруть участь у справі та не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою або мовою, якою вони володіють, а також послугами перекладача (ст. 7 ЦПК).

 

За завідомо неправдиві показання або за відмову віддавання показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність. Неправдивими визнаються такі показання свідка, які полягають у неправдивому викладенні суду обставин, що мають значення для встановлення істини у цивільній справі. Також законодавець передбачив кримінальну відповідальність за відмову свідка від давання показань у межах цивільного процесу.

 

Не можуть бути допитані як свідки:

 

— недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі та нездатні через свої фізичні або психічні вади вірно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати з цього приводу показання. У випадку, якщо в суду будуть докази, які підтверджують такі обставини, суд повинен відмовити особі у клопотанні про допит такого свідка. Так, до фізичних вад, за наявності таких особа може не мати можливості давати показання в цивільній справі, може бути віднесена сліпота такої особи, внаслідок якої вона не могла сама

 

 

бути очевидцем події. Але ця сама особа може підтвердити обставини, сприйняті на слух;

 

— особи, які за законом зобов'язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв'язку з їхнім службовим чи професійним становищем, про такі відомості. Наприклад, представники в судовому процесі, захисники у кримінальних справах — про обставини, які стали їм відомі у зв'язку з виконанням функцій представника чи захисника, оскільки норми про адвокатську таємницю передбачають, що нею є питання, за якими громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, отриманих адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків (ст. 9 Закону "Про адвокатуру"). Крім того, відповідно до ст. 40 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. не підлягає розголошенню лікарська таємниця тощо;

 

— священнослужителі — про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

 

-— професійні судді, народні засідателі та присяжні — про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення. Так, законодавцем чітко зафіксовано, що під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення в нарадчій кімнаті.

 

Особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв — без згоди дипломатичного представника.

 

Треба також враховувати конституційне право фізичної особи відмовитися від давання показань. Але така відмова повинна бути щодо конкретно визначених суб'єктів. Тобто щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім'ї або близький родич цих осіб).

 

Так, згідно зі ст. 63 Конституції особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Однак необхідно враховувати, що у випадку, якщо ці особи не скористаються правом на відмову давати показання, це не звільняє їх від кримінальної відповідальності за надання завідомо неправдивих показань, передбаченої ст. 384 КК.

 

Особа, яка відмовляється давати показання, зобов'язана повідомити суд про причини відмови. Якщо особа відмовляється давати показання в процесі, їй потрібно не тільки повідомити суду про причини такої відмови, але й

 

 

підтвердити зазначені причини відповідними документами. Це можуть бути документи, з яких вбачається їх родинний зв'язок, наприклад, братів та сестер; у дружини, чоловіка є обов'язок надати суду свідоцтво про шлюб тощо.

 

Експерт — це особа, яка має необхідні знання, якій в порядку, встановленому ЦПК., доручається дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явиш і процесів, що містять інформацію про обставини у справі.

 

Відповідно до ст. 143 ЦПК для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу.

 

Особи, які беруть участь у справі, мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначаються судом. Суд повинен мотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі.

 

Законодавець у ст. 1 Закону України від 25 лютого 1994 р. "Про судову експертизу" розкриває поняття судової експертизи: це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

 

Судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом "Про судову експертизу". Експерт має бути внесений до Державного реєстру атестованих судових експертів. Реєстр є офіційною автоматизованою системою обліку експертів.

 

Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. Судовий експерт здійснює свою діяльність на підставі свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, виданого Міністерством юстиції України.

 

До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію

 

 

судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому Законом "Про судову експертизу".

 

Статтею 7 Закону "Про судову експертизу" передбачено коло суб'єктів судово-експертної діяльності. Так, судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим Законом, судові експерти, які не є працівниками зазначених установ. До державних спеціалізованих установ належать:

 

науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України;

 

науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово- психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України;

 

експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.

 

Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

 

Для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів також інші фахівці з відповідних галузей знань.

 

Не можуть залучатися до виконання обов'язків судового експерта особи, визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а також особи, які мають судимість.

 

Експерт має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду. На підставі ст. 13 Закону "Про судову експертизу" експерт має право одержувати винагороду за проведення судової експертизи, якщо її виконання не є службовим завданням.

 

Спеціаліст — це особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

 

Так, взяття участі у цивільному процесі допомагає більш повноцінно і якісно проводити процесуальні дії. спрямовані на виявлення специфічних

 

 

особливостей, що мають істотне значення для з'ясування обставин у цивільній справі.

 

Спеціаліст є консультантом і помічником сулу, його можна залучати в тому випадку, якщо, з одного боку, є потреба в допомозі фахівця, а з іншого — немає сенсу призначати експертне дослідження.

 

Треба враховувати, що особа допускається в цивільний процес як спеціаліст, якщо вона незаінтересована у справі. Спеціаліст за своїми професійними ознаками схожий на експерта у судовому процесі, однак ці дві процесуальні фігури не можна плутати, у них різний правовий статус і мета участі в процесі. Роз'яснення, що надаються спеціалістом, консультації не визнаються самостійним джерелом доказів, яким є висновок експерта, вони лише мають допоміжний характер при дослідженні доказів або здійсненні інших процесуальних дій і не можуть заміняти висновки експерта.

 

Законодавцем в ст. 22 ЦПК зазначені підстави відводу та передбачена неможливість участі в цивільному процесі спеціаліста.

 

Спеціаліст може бути залучений до участі в цивільному процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. Допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта.

 

У цивільному процесі постановляється ухвала з ініціативи осіб, які беруть участь у справі, або суду про залучення до розгляду справи спеціаліста. Однак суд повинен перевірити, чи має ця особа, яка залучається до участі як спеціаліст, в дійсності спеціальні знання для допомоги суду в правильному вирішенні справи та наданні відповідних консультацій.

 

У цивільному процесі існують декілька варіантів участі спеціаліста: 1) участь у проведенні процесуальних дій; 2) консультативна діяльність спеціаліста в справі; 3) допомога технічного характеру.

 

Спеціаліст зобов'язаний з'явитися за викликом суду, відповідати на задані судом питання, давати усні консультації та письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, у разі потреби — надавати суду технічну допомогу.

 

Спеціаліст має право знати мету свого виклику до суду, відмовитися від участі в процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками, з дозволу суду задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, вимагати оплати виконаної роботи та компенсації витрат, пов'язаних з викликом до суду.

 

 

Перекладач — це особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.

 

Цивільне судочинство здійснюється державною мовою. Особи, які беруть участь у справі та не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою або мовою, якою вони володіють, а також послугами перекладача.

 

Такою, що не володіє мовою, якою провадиться судочинство, вважається особа, яка не розуміє або погано розуміє звичайну розмовну мову, не може вільно нею спілкуватися.

 

Перекладач вступає до процесу за мотивованим клопотанням особи, яка бере участь у справі, чи призначається з ініціативи суду. У перекладача є право на відмову від взяття участі в процесі за умови, що він не володіє мовою в тому обсязі, який необхідний для перекладу особі, що потребує послуг перекладача. У перекладача є право на отримання винагороди, а також покриття витрат на проїзд до суду.

 

Перекладач зобов'язаний з'являтися за викликом до суду, здійснювати повний і правильний переклад, своїм підписом засвідчувати правильність перекладу в процесуальних документах, що вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі мовою, якою вони володіють.

 

Перекладач не має права ігнорувати виклик суду про залучення його до розгляду справи. Це є одним з його головних обов'язків. В іншому випадку до нього судом можуть бути застосовані відповідні санкції. Так, законодавцем у ст. 185-3 КпАП сформульована відповідальність, яка застосовується судом до перекладача за злісне ухилення від його явки до суду у вигляді накладення на останнього штрафу.

 

Особа, яка надає правову допомогу.

 

Згідно з нормами ЦПК, надання правової допомоги є самостійною процесуальною діяльністю, яка здійснюється особою, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

 

Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

 

Згідно зі ст. 12 ЦПК правова допомога надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встановленому законом, але діють вони від свого імені, їх дії не створюють обов'язків для особи, якій вони надають правову допомогу.

 

 

На те, що особа, яка надає правову допомогу, не є представником осіб, що беруть участь у справі, вказує формулювання ст. 47 ЦПК: учасниками цивільного процесу, крім осіб, які беруть участь у справі, є секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу. При цьому представники за ЦПК належать до осіб, які беруть участь у справі, а тому представники й особи, які надають правову допомогу, — це різні суб'єкти цивільного процесу.

 

Представник — це особа, яка діє від імені особи, яку вона представляє.

Особа, що надає правову допомогу, діє від власного імені.

 

Відповідно до ст. 84 ЦПК витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.