Зміст, об'єкт та суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин

 

Поняття змісту цивільних процесуальних правовідносин відрізняється від поняття змісту матеріальних правовідносин, і це пов'язане із специфікою, власне, процесуальних правовідносин. Тому до змісту цивільних процесуальних правовідносин входять не лише процесуальні права та обов'язки суб'єктів, але й процесуальні дії з реалізації цих прав та обов'язків. Таким чином, процесуальні дії є не лише підставами виникнення цивільних процесуальних правовідносин, але й входять до змісту останніх. Оскільки ці права і обов'язки належать суб'єктам конкретних цивільних процесуальних правовідносин, нерідко їх іменують "суб'єктивними цивільними процесуальними правами і обов'язками".

 

Однак у літературі з приводу змісту цивільних процесуальних правовідносин існує й інша позиція, відповідно до якої лише дії учасників цього правовідношення становлять його зміст. При цьому за своєю суттю ці дії не співпадають зі {містом тих дій, які є підставами виникнення цивільних процесуальних правовідносин1.

 

 

Не можемо погодитися з цією точкою зору, оскільки процесуальні дії потрібні у цьому разі для реалізації процесуальних прав і обов'язків, без яких ці дії втрачають сенс. Отже, підсумовуючи викладене, під змістом цивільних процесуальних правовідносин будемо розуміти сукупність прав і обов'язків його суб'єктів (учасників), а також процесуальні дії з їх реалізації.

 

Стаття 27 ЦПК встановлює права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.

 

Зокрема особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.

 

Особи, які беруть участь у справі позовного провадження, на підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попередні судове водиться — до початку розгляду справи по суті.

 

Крім того, особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

 

Ще одним елементом цивільних процесуальних правовідносин є їх об'єкт.

 

Об'єкт цивільного процесуального правовідношення — це те, на що спрямоване правовідношення.

 

Об'єктами можуть бути різноманітні матеріальні та нематеріальні блага. Щодо об'єкту цивільних процесуальних правовідносин слід зазначити, що у науці не склалося єдиної точки зору щодо його визначення. Одні автори відносять до об'єкту процесуальну діяльність суб'єктів, інші —- матеріально- правові відносини, які захитаються судом.

 

На нашу думку, можна виокремити загальний об'єкт для всіх цивільних процесуальних правовідносин, яким є захист суб'єктивного матеріального

 

 

права або законного інтересу, який розуміється як відновлення порушеного або оспорюваного права або законного інтересу.

 

Загальним об'єктом цивільного процесуального правовідношення є захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб шляхом всебічного розгляду і вирішення цивільних справ відповідно до чинного законодавства.

 

Спеціальні об'єкти цивільних процесуальних правовідносин є різними для різних процесуальних правовідносин.

 

Суб'єкти цивільних процесуальних правовід носин

 

Аналіз норм ЦПК дозволяє всіх суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин поділити на 3 групи:

 

1) суд (обов'язковий суб'єкт);

 

2) особи, які беруть участь у справі;

 

3) інші учасники цивільного процесу.

 

Особи, які беруть участь у справі, — це суб'єкти, які мають заінтересованість у предметі процесу. Інші учасники цивільного процесу — це суб'єкти, які надають суду та особам, які беруть участь у справі, організаційну, інформаційну та іншу допомогу.

 

До суб'єктів цивільних процесуальних відносин закон відносить суд і всіх осіб, які беруть участь у цивільному процесі. Отже, крім суду, суб'єктами цивільних процесуальних відносин можуть бути фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади та місцевого самоврядування, іноземці та особи без громадянства, іноземні держави.

 

Об'єкти цивільного процесуального права, реалізуючи належні їм процесуальні права та обов'язки, стають учасниками відповідних цивільних процесуальних правовідносин.

 

У теорії цивільного процесуального права дискутувалося питання про співвідношення понять "суб'єкт цивільного процесуального права" — "суб'єкт процесу" — "суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин"'. Думки науковців з цього приводу є різними: деякі з них наголошують на тотожності обсягу них категорій, інші — категорію суб'єктів цивільного процесуального права розглядають як більш загальну, широку.

 

 

Ми поділяємо позицію, відповідно до якої у вирішенні цього питання слід розрізняти 2 рівні: методологічний (загальнотеоретичний) та прикладний (правозастосовний), пов'язаний з реалізацією в конкретному процесі права на судовий захист.

 

З позицій загальнотеоретичних будь-який суб'єкт, який може бути суб'єктом цивільного процесуального права, також може бути суб'єктом і цивільного процесу, і цивільних процесуальних правовідносин. В цьому разі йдеться про правові можливості, відображені у процесуальному законі. Достатньо мати процесуальну правоздатність для того, щоб стати суб'єктом цивільного процесуального права. Можливість бути суб'єктом судового захисту і у такому контексті — суб'єктом цивільного процесуального права не пов'язана з можливістю своїми діями здійснювати суб'єктивні цивільні процесуальні права та обов'язки: це зумовлено, насамперед, абсолютністю права на судовий захист, який не може бути поставлений в залежність від наявності дієздатності і фактичної можливості юридично діяти у процесі.

 

Однак у конкретних цивільних процесуальних правовідносинах цього замало, оскільки треба мати ще й цивільну процесуальну дієздатність.

 

Тут можливі 2 ситуації: коли особа має лише цивільну процесуальну правоздатність і не має дієздатності; коли особа має і цивільну процесуальну правоздатність, і цивільну процесуальну дієздатність, однак процесуальні права у реальному процесі сама не реалізує.

 

В обох випадках особи є суб'єктами цивільного процесуального права, але не конкретних цивільних процесуальних правовідносин. Однак у першому випадку, коли йдеться про недієздатних осіб (і у матеріально-правовому, і у процесуальному сенсі), їх права і законні інтереси захищають, як правило, законні представники. Стороною у справі є той, чиї права захищаються (але стороною у матеріально-правовому сенсі). Процесуальна недієздатність у цьому разі замінюється процесуальною дієздатністю представника. Тому сторона як процесуальна категорія має тут "двосуб'єктне" вираження. В другому випадку, коли на захист прав дієздатної особи звертається до суду прокурор тощо, стороною у справі (і у матеріально-правовому, і у процесуальному сенсі) є той, чиї права захищаються.

 

Оскільки категорії "цивільне судочинство" і "цивільний процес" не є тотожними, можна бути суб'єктом цивільного судочинства, не будучи суб'єктом цивільного процесу і цивільних процесуальних правовідносин. Наприклад, суб'єкти наказного провадження суб'єктами цивільного процесу і цивільних процесуальних правовідносин не є. Вони є учасниками особливої судової процедури, врегульованої нормами ЦПК, яка існує поза межами цивільної процесуальної форми.

 

Обов'язковим суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин є суд. Саме він своїм рішенням вирішує спір про право, здійснює захист

 

 

порушеного чи оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу.

 

7 липня 2010 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про судоустрій і статус суддів", яким було закріплене положення про те, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне відповідальність, установлену законом.

 

Згідно зі ст. 54 Закону "Про судоустрій і статус суддів" судді зобов'язані: 1) своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; 2) дотримуватися правил суддівської етики; 3) виявляти повагу до учасників процесу; 4) додержуватися присяги судді; 5) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, в тому числі і таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання; 6) дотримуватися вимог щодо несумісності; 7) подавати щорічно не пізніше 1 квітня до Державної судової адміністрації України для оприлюднення на офіційному веб-порталі судової влади, ведення якого забезпечує Державна судова адміністрація України, декларацію про майновий стан.

 

Відповідно до ст. 18 ЦПК справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду. Це означає, що одноособовий порядок розгляду суддею справ встановлений як загальне правило, винятки із якого можуть встановлюватися лише у законодавчому порядку. Він також одноособово постановляє іменем України судове рішення, яке після набрання ним законної сили є обов'язковим, як і судові рішення, постановлені колегією суддів.

 

У випадках, встановлених законом, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і 2 народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді. Зокрема, до таких випадків ч. 2 ст. 234 ЦПК щодо порядку окремого провадження відносить: І) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 3) усиновлення; 4) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 5) обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.

 

Цивільні справи у судах апеляційної інстанції розглядаються колегією у складі 3 суддів, головуючий з числа яких визначається в установленому законом порядку. Розгляд справ у апеляційній та касаційній інстанціях відбувається, таким чином, лише у колегіальному порядку Таке саме правило про виключно колегіальний порядок перегляду судових рішень в цивільних справах встановлене і для касаційної інстанції. Різниця полягає лише у

 

 

кількісному складі колегії — у касаційному порядку перегляд справи здійснюється колегією у складі не менше З суддів. Це означає, що їх може бути 3 або більше.

 

Цивільні справи у Верховному Суді України розглядаються колегіально.

 

Під час перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами суд діє в такому самому складі, в якому вони були ухвалені (одноособово або колегіально).

 

Відповідно до ст. 20 ЦПК у встановлених законом випадках судді не можуть брати участі у розгляді справи і підлягають відводу (самовідводу). Право відводу є процесуальною гарантією забезпечення неупередженості та об'єктивності суду. Суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу) у таких випадках:

 

1) якщо під час попереднього вирішення цієї справи він брав участь у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, секретар судового засідання;

 

2) якщо він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи. За наявності такої заінтересованості суддя, прокурор та інші учасники процесу не можуть брати участі у розгляді справи. Закон при цьому не перераховує всіх можливих підстав для відводу, тому в ЦПК міститься лише загальне правило про неприпустимість участі судді у справі, у якій він є прямо чи побічно заінтересованим. Однак особа, яка заявляє відвід судді, має навести конкретні факти такої заінтересованості;

 

3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син. дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід. баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі. Таким чином, неможливою також визнана участь судді у розгляді цивільної справи, якщо на його рішення у цій справі можуть вплинути міркування особистого характеру. Тому відводу (самовідводу) підлягає суддя, який має сімейні або будь-які інші особисті стосунки з особами, які беруть участь у справі. Слід зазначити, що п. З ч. 1 ст. 20 ЦПК встановлено ступінь сімейних відносин, за яких суддя не може брати участь в розгляді справи;

 

4) перелік обставин, які можуть викликати сумнів у неупередженості судді і є підставою для його відводу (самовідводу), не є вичерпним. У ньому зазначається, що судді підлягають відводу (самовідводу) також за наявності інших обставин, які викликають сумнів у об'єктивності та неупередженості судді;

 

 

5) суддя не може брати участі у розгляді справи також у випадку, коли було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, встановлений ч. З ст. 11-1 ЦПК.

 

Крім того, до складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї або близькими родичами між собою.

 

Цивільним процесуальним законодавством встановлено також неприпустимість повторної участі судді в розгляді справи у таких випадках:

 

І) суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої судах апеляційної і касаційної інстанцій, у перегляді справи Верховним Судом України, а так само у новому розгляді її судом першої інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження в справі:

 

2) суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної і першої інстанцій, у перегляді справи Верховним Судом України, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи нового рішення апеляційного сулу:

 

3) суддя, який брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в суді першої чи апеляційної інстанції, у перегляді справи Верховним Судом України, а також у новому її розгляді після скасування рішення або ухвали суду касаційної інстанції;

 

4) суддя, який брав участь у перегляді справи Верховним Судом України, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанцій.