Сутність податкової політики та напрями її проведення

Історія розвитку оподаткування свідчить, що податки можуть бути не тільки джерелом поповнення бюджетів, але і інструментом регулювання тих чи інших соціаль­но-економічних процесів. Свідоме використання податків для досягнення відповідних цілей проходить в рамках податкової політики.

Податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових плате­жів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Формуючи свою податкову політику, держава шляхом збільшення або скорочення державної маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаданню господарської актив­ності, створенню сприятливої кон'юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики. Використо­вуючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює пропорції в економічній структурі виробництва й обміну, пропорції у розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування справляє значний вплив на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

Із проголошенням незалежності Україна стала на шлях самостійного розвитку з метою побудови ефек­тивної соціально орієнтованої ринкової економіки. Це був період становлення податкової системи, в основу якої покладено класичну схему податків, характерну для країн з розвинутою ринковою економікою. Засто­сування такої класичної системи в умовах перехідного періоду України призвело до виникнення низки сут­тєвих проблем:

— збільшується кількість збиткових підприємств;

— зростає безробіття;

— ускладнюється соціально — економічна ситуація в країні.

Зумовлюється це тим, що акцент у податковій полі­тиці зроблено на фіскальній функції, а її регулююча та стимулююча роль фактично зведена нанівець. Тому проблема побудови ефективної податкової системи залишилась однією з найактуальніших у процесі ста­новлення ринкових відносин і закладання підвалин для економічного зростання України.

Податкова політика направлена на вирішення постав­лених перед суспільством завдань, серед яких виділяють довгострокові і короткострокові. Перед урядами розви­нутих країн постають такі довгострокові цілі: еконо­мічне зростання, максимальний рівень зайнятості і благополуччя населення. Короткостроковими цілями відносно податкової політики можуть бути поповнення державного бюджету, його збалансованість на певному рівні відносно до внутрішнього валового продукту, стиму­лювання інвестиційної діяльності.

Важливою характеристикою податкової політики держави є рівень податкового навантаження (тиску) на платника податків. Для його вимірювання вико-ристовують декілька показників.

Так, на макрорівні податковий тиск визначає частка податкових поступлень в бюджет у ВВП (П_:):

де ПБ — податкові поступлення в бюджет;

ВВП — валовий внутрішній продукт.

 

При характеристиці податкового навантаження на підприємстві можна використовувати такі показники:

— частку податкових виплат підприємства (П₂) в загаль­ній сумі прибутку:

де ПВ — податкові виплати підприємства; П — прибуток підприємства.

 

— частку податкових виплат підприємства (ПЗ) в обсязі реалізації:

де О_Р — обсяг реалізації підприємства.

 

Іншими словами, податкове навантаження показує, яка частина виробленого суспільством продукту пере­розподіляється через бюджет.

Податкове навантаження в країнах-членах Організації економічної співдружності і розвитку коливається від 52% в Швеції до 30% в США і Туреччині. В основній групі країн воно складає 40-45%. Спостерігається тен­денція до збільшення податкового тиску, що пояснюється інтеграційними процесами в Європі, які передбачають вирівнювання умов господарювання, в тому числі опо­даткування.

Сьогодні в Україні альтернативи суттєвому зниженню податкового тягаря немає. На шляху реалізації такої політики стоять наступні проблеми:

— наявність значного державного боргу, що включає зов­нішній, внутрішній борг та рівень кредиторської заборго­ваності бюджетних установ;

— дефіцит бюджету, який сьогодні набув латентного характеру;

— великі обсяги загальнодержавного споживання, здійсни­ти значні обмеження якого у короткостроковий період не вдасться.

Крім того, ми дотримуємося думки, що економічне вростання не обов'язково відбувається в умовах знижен­ня податкового навантаження. В умовах неконкурентоспроможної економіки та відсутності механізмів її ство­рення зниження податкового тягаря — надзвичайно обмежений метод короткої дії, що не дає довгострокових результатів. Слід також враховувати масштаби збитко­вості, а для збиткових підприємств будь-яка ставка оподаткування є високою.

Наріжна проблема створення концепції податкової політики в Україні набула актуальності не тільки через проблеми економічного і фінансового характеру. Сім­десятирічний тоталітарний режим спотворив психіку людини, а тому реформи не можна обмежити лише мате­ріальною сферою, потрібно також враховувати процеси ґрунтовної зміни ментальності громадян і, найголовніше, їхнє ставлення до змін, яких неможливо уникнути в економічній стратегії держави.

На новому етапі податкових реформувань — етапі розробки Податкового кодексу — аксіома первинності визначення мети податкових трансформацій, що визна­чає подальшу технологію реформувань, не є очевидною. Розв'язання нагромаджених протиріч можливо лише за умови, що Податковий кодекс не просто об'єднає діючі закони та нормативні акти, але й ліквідує пробле­ми, що накопичились. Світова практика переконує, що поспіхом та силовими методами їх не вирішити. Шляхи розв'язання цих проблем концентруються на ґрунті виваженого, науково обґрунтованого підходу, найтісні­ше пов'язаного з урахуванням особливостей сучасного, перехідного стану економічного розвитку. Без визначен­ня довгострокової орієнтації податкової політики стає зрозумілою і безперспективність подальшої стратегії податкових реформувань з метою реалізації виключно фіскальної політики уряду України, Тому першочерго­вим слід вважати максимізацію функції соціального добробуту шляхом створення таких умов фінансово-господарської діяльності, які б стали каталізатором довгострокового зростання національного виробництва з одночасним збереженням помірних темпів інфляції та поступового покращання стану платіжного балансу. По суті, на противагу іншим, в основі нашої концепції лежить стратегія органічного поєднання невіддільних одне від одного завдань: зростання добробуту громадян та стійкого росту економіки.

Економічна політика держави реалізується шляхом взаємодії державного бюджету і ринкових регуляторів. Держава формує регулюючий вплив на економічну діяльність за допомогою системи оподаткування і податкових пільг, субсидій і субвенцій, державних інвестицій і процентних ставок.

Однією з основ макроекономічної політики будь-якої країни є податкова політика, яка має здатність впливати на сукупний попит. Рішення уряду підвищити процентні ставки призводить до скорочення витрат приватного сек­тора на інвестиції. Падіння рівня інвестиційних витрат веде до того, що податкова політика може скоротити норму накопичення. Таким чином, проходить ефект змі­щення, який має місце в тому випадку, коли виникає бюджетний дефіцит, і уряд змушений збільшувати борги для покриття своїх видатків. Ріст державних видатків підвищує сукупний попит і призводить до того, що набирає силу тенденція до збільшення виробництва. Однак ріст виробництва підвищує процентну ставку на ринках активів і тим самим пом'якшує вплив податко­вої політики на виробництво.

Податкова політика є найбільш ефективною при стабільному обмінному курсі і стійкому русі капіталів.

При аналізі податкової політики країни, велику увагу приділяють структурі оподаткування. В країнах з низь­кими доходами структура оподаткування виглядає на­ступним чином:

1) більшу частину поступлень складають податки на вітчиз­няні товари і зовнішньо — торгівельні операції, які в сукупності складають близько 70% всіх податкових по­ступлень, причому частка лише імпортного мита складає більше 40%;

2) внутрішні прибуткові податки не є значними (більше 25% податкових поступлень), причому юридичні особи оподатковуються в більшій мірі ніж фізичні. Це пов'я­зано зі зручністю використання великих (часто іно­земних) компаній в якості джерел доходів, а також з адміністративними труднощами в організації оподаткуван­ня ефективним прибутковим податком приватних осіб.

Історія розвитку системи оподаткування України свідчить про те, що податкові надходження можуть бути не лише основним джерелом наповнення бюджету (у 1999 році — 71,0%, у 2000 році — 55,0%, у 2001 році — 56,4% доходів державного бюджету), а й інструментом регулювання соціально-економічних процесів — пере­розподілу доходів між. членами суспільства (розрізняють два аспекти: скорочення реальних доходів конкретних платників унаслідок сплати податків і повернення частки номінальних доходів до конкретних платників, перероз­поділених за допомогою податків через бюджет у вигля­ді суспільних благ), стимулювання окремих видів госпо­дарської діяльності й обмеження розвитку інших тощо. Молода Українська держава протягом останніх десяти років будує свою власну податкову систему, враховуючи досвід інших країн, що не є простим його копіюванням. Адже не можна переносити податкову систему будь-якої країни на реалії нашої економіки. Новації в податко­вому законодавстві необхідно переймати тільки після глибокого об'єктивного вивчення певної проблеми і досвіду окремих елементів системи оподаткування країн із ринковою економікою, проведення групового аналізу доцільності зазначеної норми й можливості її застосу­вання в українському законодавстві.

Зазначимо, що надзвичайно важливою умовою ефек­тивності податкової політики є її стабільність і перед­бачуваність, що, з одного боку, викликає в усіх суб'єк­тів господарювання стабільний інтерес до перспективної фінансової політики, а з другого ■— забезпечує високий рівень роботи податкової служби на основі розроблю­ваних нормативно-правових актів із питань оподатку­вання та освоєння механізмів стягнення того чи іншого податку.

Історія сучасної податкової системи України починає свій відлік від 25 червня 1991 року з прийняття Закону України "Про систему оподаткування", в якому закла­дені основні її домінанти. Дотримання основних принци­пів оподаткування надзвичайно важливе для ефективної реалізації податкової політики сьогодні й створення оптимальноїсправедливої та економічно виправданої системи оподаткування в найближчому майбутньому.

Визначальний вплив на структуру податкової системи має політичний устрій держави. Відповідно до того, чи є країна унітарною, чи федеративною, відтворюється структура податкової системи. Держава не може викону­вати покладених на неї функцій без фінансових ресурсів, тому система розподілу бюджетів різних рівнів має бути адекватною системі делегування влади.

Проблема формування ефективної податкової політи­ки — одна з найактуальніших у період становлення в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки у міжнародний ринок. її розв'язання має здійснюватися шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як наявної в Україні законодавчої бази, так і здобутого у світі досвіду у сфері оподаткування, у напрямі запровадження такої податкової політики, яка гарантувала б або хоча б не гальмувала розвитку економіки.

На відміну від країн з низькими доходами, як Украї­на, в промислово розвинутих країнах основним джере­лом надходжень є податки з приватних осіб і податки, які утримуються відповідно до програмами соціального страхування.

Векторами макроєкономінної ефективності подат­кової політики є:

а) можливість податкової політики збільшити джерела доходів. Збільшення суми надходжень може бути за рахунок автоматичних або дискреційних змін. До автоматичних відносять підвищення сум надходжень, викликаних розширенням податкової бази. Дискрецій­ний ріст надходжень є результатом змін в податковій системі, таких як перегляд податкових ставок, введення нових податків тощо.

Система, яка забезпечує податкові надходження при обмеженій кількості податків і ставок, може значно знизити адміністративні витрати і витрати на забезпе­чення дотримання законодавства;

б) здатність податкової політики визначати прийнятну податкову базу.

Широка податкова база дає можливість забезпечити податкові надходження при відносно низьких податко­вих ставках. При значному звуженні податкової бази необхідні більш високі ставки для того, щоби забезпе­чити відповідні податкові надходження. В результаті цього зростає ймовірність ухилення від сплати податків;

в) направленість політики податків на мінімізацію затрат на їх сплату.

Для того, щоб не було затримок, викликаних заборго­ваністю по патентах, необхідно використовувати штраф ні санкції;

г) нейтральність податкової політики відносно стимулів.

Податкова система повинна забезпечувати фінансу­вання державної діяльності при мінімальних затратах, а також при мінімальних порушеннях характеру ви­робництва.

До економічної діяльності, яка є найбільш прибутко­вою для сплати податків, не потрібно втрачати інтерес і після їх сплати.

Таким чином, податкова політика як складова еконо­мічної політики базується на діяльності держави у сфері запровадження, правового регламентування та організа­ції справляння податків і податкових платежів до цент­ралізованих фондів грошових ресурсів держави. Кожна конкретна податкова система, тобто сукупність податків, зборів (обов'язкових платежів) у взаємозв'язку і взаємо­дії із платниками й органами контролю, є відображен­ням податкової політики, що проводиться державою і критеріями її ефективності.