Функції податків, їх природа

Вітчизняна фінансова наука при визначенні природи податку традиційно приділяє значну увагу дослідженню проявів конкретних функцій цієї категорії.

Функції податку — це проявлення його сутності в дії, спосіб вираження його властивостей.

Виходячи із сутності податку як категорійного понят­тя, можна визначити дві функції даної категорії: фіс­кальну і розподільчо-регулюючу.

Спочатку податки у всіх державах вводились з метою виконання фіскальної функції, тобто забезпечення дер­жави джерелами грошових коштів для фінансування державних витрат. Пізніше держави в більшій чи мен­шій ступені почали використовувати податкові ставки і податкові пільги з метою регулювання соціально-еко­номічних процесів, і податки стали виконувати регулю­ючу функцію, тобто впливати на відновлення (стимулюватичи стримувати його темпи, збільшувати чи зменшуватинагромадження капіталу і платоспроможний попит населення ) і сприяти рішенню різноманітних соціальних завдань ( таких, як захист низькооплачуваних осіб, пере­розподіл доходівдля забезпечення соціально незахищених верств населення, здійснення ефективної демо­графічної політики).

Однак на сучасному етапі розвитку і модернізації механізмів оподаткування відбувається свого роду дивер­сифікація функціонального призначення фіску, тому на теоретичному рівні в складі основних податкових функцій можна умовно виділити певні підфункції за­лежно від того, на реалізації якого з аспектів впливу оподаткування акцентується увага або прояв якого ефекту в межах головної функції є найбажанішим у конкретній соціально-економічній ситуації.

Такий підхід, по-перше, суттєво не ускладнює поня­тійного апарату фінансової науки, По-друге, дає змогу чітко і з достатнім ступенем деталізації зрозуміти спе­цифічне призначення податків як самостійного фінансо­вого явища і в той же час уникнути концентрації уваги на дії податків, що має "побічні, зовнішні для фіску соціальні наслідки",

Так, суть фіскальної функції полягає в тому, що з допомогою податків формуються фінансові ресурси дер­жави. Податки виступають основним (найважливішим) джерелом доходів бюджетів різних рівнів. Об'єктивне існування податків як основного джерела доходів передбачає:

а) надходження їх рівномірно в календарному розрізі (рівнонапруженість);

б) стабільність надходження;

в) податки повинні рівномірно надходити по всіх терито­ріальних рівнях.

Що ж до інтерпретації фіскальної функції, то в сучас­ній фінансовій літературі спостерігається використан­ня змішаної марксистської і немарксистської наукової термінології. Так, одна група науковців і практиків вважає, що податки акумулюють у бюджетних фондах держави частину створеного національного доходу (вар­тості необхідного і додаткового продукту). Друга вже застосовує понятійний апарат західної економічної науки, де податки виступають частиною вартості ВВП чи ВНП, а третя комбінує обидва підходи. Таку дещо заплутану ситуацію в науці у перехідний період ми розцінюємо як об'єктивно неминучу. Адже фінансова наука також переживає трансформацію. Так чи інакше, держава, будучи учасником розподільних процесів, при­мусово відчужує у вигляді податкових вилучень частину вартості створених у суспільстві благ (продукту) для формування своєї казни, що доводить тісний взаємо­зв'язок між податковими функціями.

Розподільчо-регулююча функція полягає в тому, що за допомогою податків відбувається перерозподіл вар­тості валового внутрішнього продукту між державою та її суб'єктами і через елементи податку (об'єкт, суб'єкт оподаткування, ставка податку, податкові пільги тощо) держава в змозі регулювати вартісні пропорції такого розподілу. Змінюючи пропорції функціонування ресурсів в економіці, оподаткування суттєво впливає на процес виробництва, нагромадження капіталу, інвестування, платоспроможний попит і пропозицію. Завдяки податкам держава отримує можливість регулювати різні аспекти соціально-економічного життя на макрорівні, а на мікро-рівні — впливати на конкретну поведінку платника податків. Так, маніпулюючи пропорціями та режимами вилучення в суб'єктів господарювання або домогосподарств частки їх доходів, податок може відповідно міняти напрями їхньої діяльності.

З наведеного визначення випливає, що застосування терміну "розподільчо-регулююча функція" є найдоціль­нішим, бо він точно розкриває зміст цієї функції, меха­нізм її прояву, підкреслює органічне поєднання розпо­дільчого призначення з регулюючим впливом оподат­кування. Крім цього, "амортизуючи" кризові явища, усуваючи диспропорції в ринковій економіці та сприяючи раціональнішому використанню виробничих факторів, ця функція стабілізує і розширює податкову базу і відповідно забезпечує успішне здійснення фіскаль­ної функції, а це ще один аргумент на користь тісного взаємозв'язкута взаємозумовленості фіскального і регулюючогоаспектів функціонування податків.

Сьогодні, поряд з переліченими, виділяють стимулю­ючу функцію податків. Однак, ми вважаємо, що подат­кове стимулювання — один із наслідкових ефектів роз­подільчо-регулюючого впливу податків на економічну діяльність, а тому стимулюючу дію оподаткування слід розглядати як підфункцію регулюючої функції.

По-перше, сам термін "регулювати" означає вносити певний порядок в якусь діяльність, спрямовувати роз­виток чи зміну чого-небудь у певне русло. Керуючись таким тлумаченням, вважаємо, що "регулювання" поєднує в собі і стимулювання, заохочення, прискорення, посилення, спонукання до дії чи до певних змін процесів, явищ, і реверсний вплив — стримування, сповільнення, послаблення, обмеження.

По-друге, заперечення стимулюючої здатності або, навпаки, виділення самостійної стимулюючої функції податків значною мірою зумовлені психологічними фак­торами. Так, депресивність вітчизняної системи оподат­кування щодо підприємницької та інвестиційної актив­ності породжує заперечення будь-якої стимулюючої дії податків взагалі. З іншого боку — применшення їх значення в директивно-плановій економіці радянського типу і зростання ролі оподаткування на нинішньому етапі соціально-економічного розвитку країни іноді викликають певну гіперболізацію його значимості як стимулятора економічного зростання. Західні вчені до дослідження регулюючого впливу фіску на соціально-економічні сторони життя суспільства підходять з ви­важених позицій, без надмірних емоцій. Адже цикліч­ність розвитку зрілих ринкових економік потребує використання податкового механізму не тільки для економічного пожвавлення, а й для захисту від "пере­гріву" господарської кон'юнктури ринку (кризи переви­робництва).

По-третє, говорити про виконання податками окремої стимулюючої функції недоречно через те, що конкрет­ні заходи податкової політики впливають на економіку опосередковано, через процеси розподілу і перерозподілу вартісних пропорцій ВНП. Тому між застосуванням форм податкового заохочення платників податків та про­явом результатів їх впливу минає певний час. Інколи внаслідок наявності останнього економічна ситуація змінюється настільки, що податкове стимулювання не лише втратить доцільність, а й може стати деструктив­ним фактором. Крім цього, сам стимулюючий вплив матиме суперечливий характер, викликаючи поряд із позитивними ефектами негативні. Інакше кажучи, еко­номічну реакцію суб'єктів господарювання на зміну податкового механізму спрогнозувати дуже важко, бо вона залежить від цілого ряду інших чинників, які можуть впливати на цей механізм, суттєво віддаляючи його від початкового задуму.

Із з'ясування сутності податків та єдності їх функ­цій випливає важливий у теоретичному плані висновок про те, що специфічне суспільне призначення податків знаходить своє вираження не в існуванні кожної функції окремо, а лише в їх єдності.

Справляння податку пов'язано з вартісними пропор­ціями розподілу ВВП та національного продукту. При­чому держава через конкретні ставки та пільги може регулювати ці вартісні пропорції розподілу. Іншими словами, податки — це інструмент державного втру­чання в економічні процеси, що проходять в суспільстві. Використовуючи такий інструмент, держава повинна оптимально враховувати інтереси трьох сторін оподат­кування:

1) держава;

2) платники податку;

3) конкретні громадяни — виборці, які отримують суспіль­ні блага.

Соціально-економічний характер податку проявляєть­ся в одночасному існуванні податку як фіскального інструменту формування дохідної частини бюджету, а також як інструменту економічного регулювання вартіс­них пропорцій розподілу ВВП та національного продук­ту. В цьому і проявляється природа податку.

Труднощі пізнання природи податку пояснюються тим, що податок — це одночасно економічне, господарськеі політичне явище. Російський економіст

М.М.Алексєєнко у XIX столітті відзначив цю особли­вість податку: "З одного боку податок — один із елементів розподілу та перерозподілу. З другого боку, запровадження, справляння та використання податків є однією із функцій держави". Тому основне завдання пізнання природи податків — прослідкувати еволюцію уявлень про природу податку під впливом учення про державу.