ТОП 10:

Ш.31. Строк охорони авторських прав.



ЗУ «Про авторські та суміжні права»

 

Стаття 28. Строк дії авторського права

 

1. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його

створення і починає діяти від дня створення твору.

 

2. Авторське право діє протягом усього життя автора і

70 років після його смерті, крім випадків, передбачених цією

статтею.

 

3. Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом,

строк дії авторського права закінчується через 70 років після

того, як твір було оприлюднено. Якщо взятий автором псевдонім не

викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору,

оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не

пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору,

застосовується строк, передбачений частиною другою цієї статті.

 

4. Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє

протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього

співавтора.

 

5. У разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не

водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками,

серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для

кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.

 

6. Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів

діє протягом 70 років після їх реабілітації.

 

7. Авторське право на твір, вперше опублікований протягом

30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його

правомірного опублікування.

 

8. Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони

авторського права по відношенню до неоприлюдненого твору вперше

його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту

майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років

від часу, коли твір був вперше оприлюднений.

 

9. Строк дії авторського права після смерті автора і строки,

встановлені частинами третьою - сьомою цієї статті, починаються

від дня смерті автора чи з дня настання подій, передбачених у

зазначених частинах, але відліковуються з 1 січня року, наступного

за роком смерті чи роком, в якому відбулася зазначена подія.

( Частина дев'ята статті 28 в редакції Закону N 850-IV ( 850-15 )

від 22.05.2003 )

 

10. Особисті немайнові права автора, передбачені статтею 14

цього Закону, охороняються безстроково.

Веб-сайт

У законодавстві про інтелектуальну власність не міститься ані визначення веб-сайту, ані власне веб-сайт як об'єкт. Таке визначення можна знайти у Наказі Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України і Державного комітету зв'язку та інформатизації України" від 25.11.2002 N 327/225 "Про затвердження Порядку інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади та Порядку функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади". Отже, "веб-сайт" - сукупність програмних та апаратних засобів з унікальною адресою у мережі Інтернет разом з інформаційними ресурсами, що перебувають у розпорядженні певного суб'єкта і забезпечують доступ юридичних та фізичних осіб до цих інформаційних ресурсів та інші інформаційні послуги через мережу Інтернет. Погоджуючись з таким визначенням, можна умовно виділити об'єкти інтелектуальної власності, які містить веб-сайт, такі як: унікальна адреса (доменне ім'я) та певний масив інформації, що міститься за цією адресою (наповнення сайту або контент). Беручи до уваги зазначене визначення, для подальшого аналізу необхідно звернути увагу на можливі складові веб-сайту:

а) апаратна складова;

б) програмна складова;

в) унікальна адреса у мережі Інтернет;

г) інформаційні ресурси.

А) Апаратна складова. Для забезпечення доступності веб-сайта в мережі Інтернет він повинен бути розміщений в інформаційному середовище, яка забезпечує такий доступ . Особа, яка є фактичним володільцем веб-сайта, розміщує веб-сайт на власному комп'ютерному обладнанні, яке підключено до мережі Інтернет, або забезпечує доступність веб-сайту в мережі Інтернет шляхом розміщення на комп'ютерному обладнанні інших осіб (так звані послуги хостінгу). З точки зору можливого закріплення виключних прав на апаратну складову веб-сайту, слід зауважити, що зв'язок між апаратною складовою та іншими складовими не є нерозривним. Веб-сайт може бути розміщений на різних апаратних засобах та не пов'язаний з ними. За аналогією можливо порівняти веб-сайт та комп'ютерну програму. З точки зору правової охорони ці два об'єкти (веб-сайт та комп'ютерна програма) за обсягом охорони не можуть включати апаратну частину.

Б). Програмна складова. Веб-сайт складається зі сторінок з текстом, розміченим на мові HTML, з можливим додаванням стилів на мові CSS або сценаріїв (скриптів) на мові JavaScript. Програмування дозволяє володільцю сайту настроювати структуру та відображення інформації на веб-сайті. Програма може бути складової частиною веб-сайту. Однак слід враховувати, що одна програма дозволяє створення різних веб-сайтів. Сама по собі програма для створення веб-сайту відноситься до об’єктів авторського права – комп’ютерних програм. Однак створений за її допомогою веб-сайт є самостійним об’єктом.

В) Унікальна адреса у мережі Інтернет. Веб-сайт ідентифікується мережевою адресою (доменним ім'ям), за яким до нього здійснюється доступ в мережі Інтернет. Унікальною адресою у мережі Інтернет є доменне ім'я, тобто символьне позначення, призначене для ідентифікації інформаційних ресурсів і адресації запитів в мережі Інтернет та зареєстроване в реєстрі доменних імен відповідно до загальноприйнятого порядку та звичаїв ділового обороту, наділене, з технічної точки зору, властивістю унікальності. Принципово, що доступ до веб-сайту може здійснюватись за декількома адресами. Таким чином одна певна адреса не може ідентифікувати веб-сайт. Наприклад, за доменними ім'ями www.lawyer-house.com.ua, www.lawyer-house.org, домюриста.com знаходиться один веб-сайт. Множинність адрес веб-сайту в мережі Інтернет в такому випадку є суттєвою.

Розглядати мережеву адресу (доменне ім’я), як охороноздатну частину веб-сайту, можливо за умови її оригінальності у відповідності до ст. 9 Закону України «Про авторське право та суміжні права». При цьому використання оригінальної назви веб-сайту в доменному імені підтверджує можливість самостійного використання.

Г) Інформаційна складова. Веб-сайт уявляє собою інформаційний об'єкт, який характеризується певним змістом (контентом). Програмна складова забезпечує візуалізацію цього змісту на моніторі у користувача мережі інтернет. Інформаційна складова веб-сайту може включати твори дізайну, письмові твори, літературні твори, бази даних, музичні твори, а також фонограми та відеограми.

Для визначення правової природи веб-сайту слід зазначити, що він поза сумнівів є самостійним об'єктом авторського права - підбір, розташування інформаційної складової є оригінальним. Власне це дозволяє висунути тезу про прирівнення веб-сайту до складеного об'єкту авторського права — збірника творів. Однак, веб-сайт не може бути повністю ототожнений зі збіркою творів.

Відповідно до ст. 435 ЦК України, ст. 11 Закону України “Про авторське право та суміжні права”, первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору (фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір). Збірка творів, як об'єкт авторського права є результатом творчості однієї особи або невеликої групи осіб — співавторів, які здійснюють однорідну діяльність. Веб-сайт створюється різнорідною діяльністю певних осіб. Дизайнерське рішення веб-сайту, пов'язано з вимогами до кольорового, графічному та аудіовізуальному відображенню. Організація внутрішніх переходів, пошукової системи потребує певного програмного рішення. Підбір та систематизація інформаційних складових безпосередньо пов'язано з фаховою спрямованістю веб-сайту. Таким чином, створення веб-сайту можливо охарактеризувати не тільки підбором, розташуванням, упорядкуванням складових частин веб-сайту, а й багатогранністю творчого процесу.

Створення веб-сайту включає наступні стадії:

1) розробка дизайну: макетів сторінок, інтерфейсу користувача, підготовка та створення графічних елементів;

2) розробка веб-сторінок: створення на основі макетів гіпертекстових веб-сторінок, забезпечення сумісності з програмами (браузерами);

3) веб-програмування: створення веб-сайту з використанням мови програмування;

4) наповнення контентом: наповнення розділів сайту інформацією.

В цьому процесі одні особи створюють елементи, які використовуються потім, на другому етапі, іншими особами для створення комплексного об'єкту в цілому. Кожний з учасників процесу створює свій твір, на який має авторське право, але усі разом вони створюють новий об'єкт. Складний, багатогранний процес створення веб-сайту викликає за необхідність розглянути веб-сайт в порівнянні зі складною річчю.

Згідно зі ст. 188 ЦК України, якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Складні речі складаються з простих речей. Прості речі - це ті, які є органічною єдністю, поділ яких призводить до юридичного зникнення самої речі: алмаз, тварина, олівець тощо.

Річ визнається складною якщо:

1) вона може складатись як із різнорідних так із однорідних речей;

2) складові частини, з яких складається складна річ не пов'язані між собою фізично;

3) сукупність речей утворює єдине ціле, яке використовується за спільним призначенням;

4) кожна із частин, що складають складну річ, може використовуватись самостійно за тим самим призначенням, що і разом з ними, і при цьому не виконувати по відношенню до них роль приналежності.

Ознаки веб-сайту аналогічні ознакам складної речі.

Веб-сайт, як збірка творів, може поєднувати як літературні, так і музичні, фотографічні, аудіовізуальні та інші твори, так неохоронювані об'єкти (складатись як із різнорідних так із однорідних речей). Кожний з зазначених об'єктів не пов'язаний з іншим (крім єдиного творчого замислу). Після об'єднання веб-сайт стає єдиним цілим та використовується як єдине ціле.

З зазначеного випливає необхідність володільцю права на складений твір мати право на використання усіх його елементів. Такого володільця, після того як він набув право на елементи, вже не можливо поставити в залежність від свавілля кожного учасника різнорідної творчої діяльності. Права на елементи повинні бути закріплені за володільцем прав цілого на весь час його можливого використання. Така система відповідає не тільки інтересам підприємця — володільця прав, вона відповідає інтересам кожного з учасників складного творчого процесу створення веб-сайту.

· 33.Обєкти суміжних прав.

 

Суміжні права останнім часом набули прискореного розвитку. Сучасні технічні засоби надають можливість певним чином фіксувати виконання будь-якого виконавця (артиста, диригента, клоуна тощо) і в такий спосіб вилучати доходи з чужої майстерності, таланту. Щоб цьому запобігти і запроваджено охорону суміжних прав.

Під суміжними правами Закон розуміє права виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм і організацій мовлення. Отже, цим поняттям охоплюється чотири групи прав: а) права виконавців; б) права виробників фонограм; в) права виробників відеограм; г) права організацій мовлення. То постає запитання — права на що. Іншими словами, що є об'єктом суміжних прав. Об'єктами суміжних прав Закон визначає виконання, запис, фонограму, відеограму і програму теле- чи радіомовлення. Виконанням визнається здійснення чужого твору фізичною особою. Це може бути гра артиста на сцені чи в кіно, гра музиканта, спів співака, танець танцюриста, декламація декламатора, управління диригента оркестром або будь-який інший спосіб виконання твору літератури чи мистецтва.

Надання правової охорони об'єкту суміжних прав не потребує виконання будь-яких формальностей. Проте виробники фонограм, виробники відеограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм та відеограм або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак складається з латинської літери Р в колі — ®, імені (назви) особи, якій належить суміжне право, і зазначення року першої публікації фонограми (відеограми).

Об'єктом правової охорони виконання стає, коли воно здійснюється будь-якою особою — професіоналом чи любителем, якщо ця особа виконує роль, співає, грає на музичному інструменті чи будь-яким іншим способом виконує твір літератури і мистецтва.

Виконання стає об'єктом правової охорони лише за певних умов: якщо воно вперше виконано на території України; виконання зафіксоване на фонограмі (відеограмі), що охороняється в Україні; виконання не зафіксоване на фонограмі (відеограмі), але воно включено у передачу організації мовлення, передачі яких охороняються в Україні.

Фонограма (відеограма) стає об'єктом правової охорони за таких умов:

- виробник є громадянином України або юридичною особою з офіційним місцем знаходження на території України;

- фонограму (відеограму) вперше опубліковано на території України або опубліковано на території України протягом 30 днів від дня її першої публікації в іншій державі.

Об'єктом прав організацій мовлення є їх програми. Поняття “програма” включає в себе будь-які передачі організацій мовлення. Зазначені програми стають об'єктом правової охорони за умов: а) організації мовлення мають офіційне місцезнаходження на території України; б) передачі здійснюються з передавачів, розташованих на території України.

Порушення авторського права

Порушення авторського права (контрафакція; піратство, якщо мова йде про порушення майнових авторських прав) — дії, спрямовані на протиправне використання об'єктів права інтелектуальної власності, що належать іншим особам, умисно вчинені особою, яка розуміє протизаконний характер цих дій, з метою отримання матеріальної вигоди.

Стаття 176. Порушення авторського права і суміжних прав

1. Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіота відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, а також інше використання чужих творів, комп'ютерних програм і баз даних, об'єктів суміжних прав без дозволу осіб які мають авторське право або суміжжя права, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому розмірі,-

Стаття 50. Порушення авторського права і суміжних прав

 

Порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає

підстави для судового захисту, є:

 

а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті

немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав,

визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права,

визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням

передбачених статтями 21-25, 42 і 43 цього Закону обмежень

майнових прав;

 

б) піратство у сфері авторського права і (або) суміжних

прав - опублікування, відтворення, ввезення на митну територію

України, вивезення з митної території України і розповсюдження

контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних

програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій

мовлення;

 

в) плагіат - оприлюднення (опублікування), повністю або

частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього

твору;

 

г) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які

мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у

тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм,

програм мовлення;

 

д) вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського

права і (або) суміжних прав;

 

е) будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів

захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема

виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і

застосування засобів для такого обходу;

 

є) підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в

електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів

авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює

таке управління;

 

ж) розповсюдження, ввезення на митну територію України з

метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського

права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів

авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена

інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.

 

35. Загальна характеристика фонограми як об’єкта суміжних прав.

 

фонограма, якою визнається звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій).

Фонограма є також одним із способів використання об'єкта авторського права. Слова пісні і музика до неї не можуть бути реалізовані, якщо вони не будуть певним чином оприлюднені, найбільш поширеним способом чого є запис на певному матеріальному носії.

 

+ ст. 454 ЦКУ + ст.. 40 ЗУ « про авторські та суміжні права»

Забезпечення належної охорони прав виробників фонограм вже протягом майже десятиріччя залишається однією з центральних проблем у сфері інтелектуальної власності. За даними звіту Міжнародної федерації фонографічної промисловості (ІFРІ), загальна кількість незаконно виготовлених у всьому світі компакт-дисків перевищила 1 мільярд, кожні два з п'яти дисків, що знаходяться у продажу, є піратськими. Це означає, що обороти незаконної торгівлі музикою перевищують музичний ринок будь-якої країни світу (за винятком США і Японії). Відбувається постійний зріст виробництва контрафактної продукції та масові порушення прав виробників фонограм та інших правовласників, незважаючи на намагання як урядів окремих країн, так й всього світового співтовариства посилити охорону та захист цих прав.

Проте це не просто питання порушення авторських та суміжних прав. Значна частина коштів, отриманих від продажу піратських записів, йде на фінансування організованої злочинності. В той же час, за даними ІFРІ, Україна знаходиться у десятці світових лідерів з виробництва піратських компакт-дисків. Така ситуація не тільки спричиняє шкоду національній культурі - через несплату винагороди авторам та виконавцям, національній економіці - через приховування від оподаткування значних сум прибутку та недовіру інвесторів, але й ставить під загрозу вступ України до Європейського Співтовариства, СОТ та НАТО, ганьбить міжнародний імідж країни.

 

36. Розміщення об’єктів авторського права у мережі Інтернет є сьогодні надзвичайно розповсюдженим явищем. У мережі користувачі можуть отримати доступ до різних видів творів – від музичних та літературних до аудіовізуальних (кіно- та анімаційних фільмів, відеокліпів тощо). Певна частина цих творів розміщується з порушенням авторських прав.

Незважаючи на те, що вітчизняне правове регулювання використання об’єктів авторського права у цифровій формі має порівняно невелику історію, судова практика щодо захисту порушених авторських прав на такі твори вже сформувалася. Разом з тим, поки що важко говорити про її послідовність у питанні кваліфікації дій щодо розміщення творів в Інтернеті. Причому відмінності у підходах існують навіть на рівні роз’яснень судів вищих інстанцій, що негативно впливає на застосування судами законодавства, яке регулює авторські правовідносини.

Чинне законодавство України (ст.1109 Цивільного кодексу України[1], ст.ст.31, 32 Закону України “Про авторське право і суміжні права”[2]) вимагає від сторін договору щодо розпоряджання авторськими правами вказувати конкретні права, що передаються за договором. Ті права на використання об’єкта авторського права та способи його використання, які не визначені у договорі, вважаються такими, що не надані. У ситуації відсутності єдиної кваліфікації дій щодо розміщення творів у мережі Інтернет авторські права особи, якій вони передані за договором, можуть бути порушені.

Загалом у розміщенні будь-якого об’єкта, в тому числі й об’єкта авторського права, в мережі Інтернет можна виділити два етапи – завантаження цифрової копії об’єкта в пам'ять комп’ютера та надання доступу до цієї копії необмеженому колу осіб. За умови виконання зазначених дій користувач має можливість доступу та ознайомлення з об’єктом шляхом завантаження цифрової копії останнього на власний комп’ютер, що можна розглядати як останній етап та, власне, мету розміщення твору в Інтернеті. Слід підкреслити, що особа, яка розміщує той чи інший твір у мережі, створює умови для ознайомлення з твором користувачем внаслідок його активних дій.

Дії на кожному з указаних етапів охоплюються окремим авторським правом. При цьому завантаження цифрової копії об’єкта авторського права на першому та на останньому етапах є відтворенням у розумінні ст.1 Закону України “Про авторське право і суміжні права” (надалі - Закон), оскільки передбачає запис примірників твору для тимчасового чи постійного зберігання в цифровій формі, яку може зчитувати комп’ютер.

Однак найбільш значущими при розміщенні твору в Інтернеті є дії, пов’язані з наданням доступу до цифрової копії твору в цифровій мережі. Без них факт розміщення не можна вважати таким, що відбувся. Ці дії є дещо складнішими з технічної точки зору, а також з точки зору визначення їхньої правової природи.

Відповідно до п.29 рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 р. №04-5/1107 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності”[3] розміщення творів у мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного використання, є їх відтворенням у розумінні статті 1 Закону України “Про авторське право ісуміжні права”, і тому на таке розміщення творів поширюється дія статті 15 цього Закону.

Згідно п.31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 р. №5 “Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав”[4] розміщення творів у мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного використання, є поданням творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором відповідно до пункту 9 частини третьої статті 15 Закону №3792-XII, тобто таке розміщення є правомірним лише з дозволу автора чи іншої особи, яка має авторське право. Згідно зі статтею 1 Закону №3792-XII відтворенням є виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер.

Крім зазначених вище підходів судові органи кваліфікують розміщення об’єктів авторського права в мережі Інтернет також як публічне сповіщення та розповсюдження. Слід відмітити, що чинне авторське законодавство, на жаль, дає певні підстави для кожної з наведених кваліфікацій. Однак, більш детальний аналіз вказує на інше.

Як вже відмічалося, процес розміщення твору в Інтернеті включає в себе також і відтворення такого твору, а точніше запис його примірників для зберігання в цифровій формі. Однак, можливість ознайомитися з об’єктом необмеженому колу осіб з’являється тільки після надання доступу до такого об’єкта, що передбачає проведення ряду технічних дій. На наш погляд, такі дії не охоплюються змістом відтворення, публічного сповіщення чи розповсюдження.

Стаття 1 Закону визначає публічне сповіщення (доведення до загального відома) якпередачуза згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гамма-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передачуна віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.

Право на публічне сповіщення з’явилося в нашому законодавстві вперше з прийняттям Закону України “Про авторське право і суміжні права” 23 грудня 1993 р. для захисту прав організацій теле- та радіомовлення. Як бачимо, дане право передбачає саме передачу творів в ефір чи на віддаль, а не надання доступу до творів, як це має місце при їх розміщенні в Інтернеті. При цьому дії отримувача сигналу, яким передаються твори, відрізняються від дій користувача в мережі Інтернет, оскільки вони обмежені прийняттям сигналу на технічний пристрій.

Дещо складнішою є ситуація з розповсюдженням творів. Та ж стаття 1 Закону під розповсюдженням об’єктів авторського права розуміє будь-яку дію, за допомогою якої об’єкти авторського права безпосередньо чи опосередковано пропонуються публіці, в тому числі доведення цих об’єктів до відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до цих об’єктів з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором. Дійсно, можливість невизначеного кола осіб здійснити доступ до творів з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором є можливістю, яку надає Інтернет. Однак, якщо проаналізувати зміст Закону в цілому, то вказівка на таку можливість міститься тільки у цьому визначенні. Стаття 15 Закону, яка визначає зміст майнових прав автора, в тому числі й права на розповсюдження, вказує тільки на відчуження та передачу примірників твору (п.8 ч.3 ст.15 Закону). Іншими словами, стаття 15 Закону передбачає розповсюдження тільки примірників твору, тобто копій твору, зафіксованих на матеріальних носіях. Такий підхід до права на розповсюдження є більш традиційним, зрозумілим і дозволяє чітко відмежовувати авторське право на розповсюдження від інших авторських прав.

Крім того, обмеження змісту розповсюдження тільки випадками відчуження і передачі примірників творів цілком відповідає положенням Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право від 20.12.1996 р., до якого приєдналася Україна[5]. Так, згідно статті 6 указаного Договору автори літературних та художніх творів користуються виключним правом дозволяти розповсюдження серед широкої публіки оригіналу і примірників своїх творів шляхом продажу або іншої передачі права власності.

Нарешті, такий підхід до права на розповсюдження є аналогічним підходу авторського законодавства Європейського Союзу. Директива ЄС про гармонізацію деяких аспектів авторського права і суміжних прав в інформаційному суспільстві 2001/29/ЕС від 22.05.2001 р.[6] пов’язує розповсюдження саме з передачею речових прав на оригінал і примірники твору.

За даних обставин найбільш обґрунтованою видається позиція, викладена в постанові Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 р. №5. Хоча, на наш погляд, вона потребує певного уточнення щодо співвідношення майнового права, вказаного в п.9 ч.3 ст.15 Закону та права на опублікування, передбаченого ст.442 Цивільного кодексу України та ст.1 Закону.

Відповідно до ст.442 Цивільного кодексу України твір вважається опублікованим (випущеним у світ), якщо він будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб, у тому числі виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню, відображений у загальнодоступних електронних системах інформації.

Згідно ст.1 Закону опублікуванням твору є, зокрема, надання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором. Наведене формулювання практично збігається з формулюванням п.9 ч.3 ст.15 Закону, який закріплює за автором майнове право на подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором.

Очевидно, що поняття “опублікування” є ширшим за “подання творів до загального відома публіки”і включає в себе останнє. Отже, особа буде мати право на розміщення певного твору в мережі Інтернет у випадку наявності в неї права на опублікування твору або, більш конкретно, права на подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором.

Слід відмітити, що останнім часом практика господарських судів дещо відійшла від підходів, які містяться у зазначених вище рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України. У своїх рішеннях ці суди все частіше зазначають, що розміщення об’єкта авторського права в мережі Інтернет є порушенням права автора на опублікування твору. Це є безперечним позитивом і сприятиме однаковому застосуванню норм авторського права України. Разом з тим, оскільки бажаної єдності позицій ще не досягнуто, суб’єктам авторського права слід бути уважними при укладенні договорів щодо розпоряджання авторськими правами та чітко вказувати всі права, що передаються за такими договорами.







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.238.189.171 (0.029 с.)