ТОП 10:

Постанова №5 Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав»



Пункт 24.

Якщо твір створено у порядку виконання працівником трудового договору (контракту) і в межах строку його дії, тобто при виконанні службових обов’язків і за службовим завданням роботодавця, то особисті немайнові права автора твору належать працівникові; вони є невідчужуваними.

Майнові права на об’єкт авторського права і (або) суміжних прав, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором (частина друга статті 429 ЦК).

Якщо в трудовому або цивільно-правовому договорі між працівником і роботодавцем (юридичною або фізичною особою, де або в якої він працює) не передбачений інший порядок здійснення майнових прав на створений вказаний об’єкт, то вони мають спільні права як на отримання свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір, так і на використання такого об’єкта. Порядок здійснення майнових прав на такий об’єкт може бути врегульований цивільно-правовим договором.

У разі передання (відчуження) працівником роботодавцю всіх майнових прав на твір, створений ним у порядку виконання трудового договору, працівник втрачає ці права, залишаючись носієм особистих немайнових прав.

Пункт 25.

За створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) або цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. При цьому трудовим договором між ними може передбачатися умова щодо укладення цивільно-правового договору про створення об’єкта авторського права і (або) суміжних прав та обов’язок працівника щодо сповіщення про створення такого об’єкта.

Виплата працівникові заробітної плати не є тотожною виплаті йому авторської винагороди за створений твір у зв’язку з виконанням трудового договору, оскільки заробітна плата — це винагорода за виконану роботу залежно від певних умов, а авторська винагорода — це всі види винагород або компенсацій, що виплачуються авторам за використання їх творів, які охороняються в межах, встановлених авторським правом. У разі, коли між сторонами не досягнуто згоди щодо розміру авторської винагороди, суди при обчисленні такої винагороди мають керуватися положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 72 «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав».

· 18. Субєкти авторського права.

 

За загальним правилом, автором будь-якого твору визнається той, хто його створив, результатом творчої праці кого є цей твір. Творцем може бути будь-яка фізична особа — громадянин України, іноземний громадянин або особа без громадянства. При цьому не має значення стать, національність, громадянство, незалежно від віку і стану дієздатності автора. Авторське право виникає з того моменту, як тільки твір набуде об'єктивної форми, яку можуть сприймати інші.

ЦК поділяє суб'єктів авторського права на дві групи — первинних і похідних. До першої групи відносяться тільки творці, якими можуть бути тільки фізичні особи. До другої групи відносяться інші фізичні і юридичні особи, до яких авторське право перейшло на підставі договору або чинного закону.

Особливою категорією авторів, саме творців творів, є неповнолітні та інші недієздатні особи. Історія розвитку права інтелектуальної власності знає немало випадків, коли неповнолітні діти (в тому числі й малолітні) та інші недієздатні особи створювали прекрасні об'єкти, які можуть охоронятися авторським правом. Такі

особи мають право творити і бути суб'єктом авторського права, його носіями. Відповідно до ст. ЗЗ ЦК особи, які не досягли чотирнадцяти років (малолітні) можуть здійснювати особисті немайнові права на твори науки, літератури і мистецтва, на об'єкти промислової власності або інші результати своєї творчої діяльності, що охороняються законом.

Проте здійснювати свої майнові права інтелектуальної власності зазначені особи та інші недієздатні особи самостійно не можуть. За малолітніх та повністю недієздатних осіб авторські права здійснюють їх батьки або опікуни як їх законні представники. Вони укладають від імені малолітніх авторів договори, виступають на захист їх прав в разі правопорушення і т. ін.

Але зазначені особи не беруть на себе будь-яких обов'язків за цими договорами і не несуть відповідальності за їх виконання. Стороною в такому договорі є сам малолітній.

Громадяни, які в силу тих чи інших обставин обмежені у своїй дієздатності, здійснюють свої авторські права лише зі згоди своїх піклувальників.

Неповнолітні, тобто особи віком від 14 до 18 років, здійснюють свої авторські права самостійно. Відповідно до ст. 34 ЦК такі неповнолітні особи самостійно здійснюють свої авторські права на результати літературної, художньої, наукової і технічної творчості, що охороняються законом.

Іншими суб'єктами авторського права (похідними) можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи, в тому числі і держава Україна, до яких авторське право переходить на підставі договору або закону.

· 19. Поняття та види об’єктів авторського права.

Твори як об’єкти авторського права відрізняються за різними критеріями: за об’єктивною формою, способами відображення, ступенем самостійності, видами використання та ін. Різниця, яка існує між творами, впливає на їх правовий режим.

Перш за все усі твори поділяються на три групи: твори науки, літератури, мистецтва.

Під творами науки розуміють будь-які твори, основний зміст яких складається із створення і систематизації об’єктивних знань про дійсність. Творами літератури вважаються художні твори, виражені у словесній формі. Твори мистецтва – це усі інші твори художньої творчості, в тому числі твори архітектури, живопису, графіки.

Цивільний Кодекс України, Закон «Про авторське право і суміжні права» відносять до об’єктів авторського права:

а) літературні та художні твори, зокрема:

 

романи, поеми, статті та інші письмові твори;

лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші сценічні твори;

твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;

фотографічні твори;

твори ужиткового мистецтва;

ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки;

переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів (похідні твори);

збірники творів, інші складені твори, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної власності;

б) комп’ютерні програми;

в) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

г) інші твори.

Значну групу об’єктів складають літературні та художні твори, до яких законодавство відносить романи, поеми, статті, лекції, промови, драматичні твори, музичні тощо. Залежно від форми вираження вони поділяються на письмові та усні. Крім того, твори можуть бути зафіксовані в іншій об’єктивній формі – плівки, грампластинки, магнітні диски і т.п. До усних творів належать промови, лекції, доповіді, виступи, проповіді тощо. Ці твори теж охороняються законом. Однак твір, виражений в усній формі, захистити досить складно. У разі порушення авторських прав автору, який немає такого усного твору на матеріальному носії, дуже важко довести факт порушення. Такий твір практично неможливо захистити від неправомірних дій та від перекручень. Тому слід уникати усної форми твору. Усі інші твори відносяться до письмових.

Важливе значення має поділ творів на опубліковані та неопубліковані. Законодавець поділяє твори також на оприлюднені та не оприлюднені. При усій схожості цих понять, вони не є тотожними. Розглянемо кожне з цих понять.

Відповідно до закону оприлюдненим твір стає тоді, коли за згодою автора або іншого суб’єкта авторського права здійснюється дія, що вперше робить твір доступним для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо.

Опублікуванням твору вважається випуск в обіг примірників твору за згодою автора або іншого суб’єкта авторського права у кількості, здатній задовольнити розумні потреби публіки з урахуванням характеру твору.

Таким чином, незважаючи на схожість цих понять, вони збігаються за змістом.

Ще одним критерієм поділу творів на окремі види є ступінь самостійності твору. За цим критерієм твори поділяються на оригінальні (самостійні) і залежні (похідні).

Оригінальним вважається твір, усі елементи якого створені самим автором. Відповідно до законодавства до елементів, що охороняються авторським правом, відноситься мова (зовнішня форма) та система образів (внутрішня форма). Зміст твору, що не пов’язаний з формою, законом не охороняється. Твір, зміст якого запозичений (тема, сюжет, матеріал), але має нову форму, визнається оригінальним.

Об’єктами авторського права є і так звані похідні твори. Похідний твір – це твір, що є творчою переробкою іншого існуючого твору без завдання шкоди його охороні (анотації, адаптації, аранжування, обробка фольклору та інша переробка твору) чи його творчим перекладом на іншу мову. Похідні твори охороняються, якщо вони мають нову форму порівняно з оригіналом. Крім того, авторське право на такий твір автора отримує тільки при умові дотримання прав автора, твір якого перекладається, переробляється, аранжується. Як правило, закон вимагає згоди автора оригінального твору.

Велике практичне значення має поділ творів на службові та неслужбові. Службовий твір – це твір, створений автором згідно з виконанням службових обов’язків, відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем. Особливості службового твору такі: 1) авторське право на такий твір належить автору; 2) право на використання службового твору належить роботодавцю, з яким автор знаходиться у трудових відносинах, якщо в трудовому договорі не передбачено інше; 3) розмір авторської винагороди за кожний вид використання службового твору визначається договором між автором і роботодавцем; 4) відносини між автором службового твору і роботодавцем визначаються трудовим договором (контрактом).

Поділ творів на окремі види має не тільки теоретичне, але і практичне значення. Це дозволяє враховувати усі особливості того чи іншого твору, що впливає на рівень його правової охорони.

· 20. Колективне управління авторськими правами







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.203.142 (0.006 с.)