Особливості формування та розвитку авторського і суміжних прав

План лекцій

1. Сутність та специфіка авторського права.

2. Особливості формування та реалізації суміжних прав.

 

Література

Основна: 1.2.1, с. 142-211; 1.2.3; 1.2.7; 1.2.13.

Додаткова 2.4; 2.5; 2.6; 2.7; 2.10; 2.11.

 

Методичні поради по вивченню дисципліни

Починаючи вивчення теми, студент повинен уяснити, що важливою складовою інтелектуальної власності є про­мислова власність. Термін «промислова власність» впер­ше був ужитий у ст. 1 Паризької конвенції про охорону про­мислової власності (1883). Він охоплює широке коло об'єктів: винаходи (нові технічні рішення), корисні моделі, промислові зразки (дизайн промислових виробів), симво­ли чи позначення, які проставляються на промислових виробах (товарні знаки) або використовуються при наданні послуг (знаки обслуговування), найменування фірм, зазна­чення місць походження товарів, виробничі секрети, захист від недобросовісної конкуренції тощо. Термін «промисло­ва власність» використовують у зв'язку з тим, що об'єкти інтелектуальної власності оцінюються насамперед під ку­том зору промислової придатності, економічної ефектив­ності, прибутковості під час використання у виробництві. Водночас до складу промислової власності входять об'єкти, що безпосередньо стосуються не лише виробничої (винаходи, корисні моделі, промислові зразки і т. д), а й до комер­ційної (знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, географічні зазначення тощо) сфер.

Студент повинен запам’ятати, що основними ознаками, які дають можливість поєднати ці об'єкти в одну групу, є такі:

1. Застосування в сфері виробничої або комерційної діяльності.

2. Основна цінність стосується змісту рішень, запро­понованих авторами.

3. Економічна ефективність, здатність приносити прибуток.

4. Необхідність спеціальної реєстрації.

5. Наявність офіційних охоронних документів.

Основними суб'єктами відносин промислової влас­ності є фізичні та юридичні особи, в т. ч. автори об'єктів промислової власності, власники відповідних охоронних документів, спадкоємці, правонаступники та представни­ки у справах інтелектуальної власності (патентні повірені), суб'єкти інноваційних процесів, кредитно-фінансові, па­тентно-ліцензійні, консалтингові, сертифікаційні державні та приватні структури тощо.

Студент повинен знати, що найважливішими об'єктами патентного права є вина­ходи, корисні моделі та промислові зразки.

Винахід — це нове оригінальне технічне рішення, що стосується певного продукту (пристрою, речовини, штаму мікроорганізму, культури клітин рослин і тварин) або спо­собу (процесу здійснення дій над матеріальними об'єктами з допомогою матеріальних засобів), здатне забезпечити по­зитивний ефект.

До винаходів належать такі творчі рішення:

Ý пристрої — системи розташованих у просторі конструктивних елементів, що певним чином взаємодіють між собою (машини, механізми, агрегати, прилади, деталі, вуз­ли тощо);

Ý речовини — штучно створені сукупності взаємопов'я­заних інгредієнтів (сплави, розчини, емульсії, пластмаси, кераміка, фарби, мастильні матеріали тощо);

Ý штами мікроорганізмів — спадково однорідні куль­тури мікроорганізмів, що мають або продукують корисні властивості та застосовуються в медицині, сільському гос­подарстві тощо;

Ý культури клітин рослин і тварин — культури окре­мих клітин (клонів тварин, людини) або консорціуми (по­єднання клітин рослин і тварин);

Ý способи — процеси, операції, прийоми, режими, спрямовані на виготовлення продукції або зміну стану пред­метів матеріального світу (транспортування, регулювання, контроль, діагностика тощо). Поняття способу охоплює також застосування уже відомого пристрою, речовини або штаму за новим призначенням, що потребує встановлення нових властивостей уже відомих об'єктів і визначення но­вих сфер їх застосування.

Студенту треба звернути увагу на те, що однією з особливостей винаходів як об'єктів промисло­вої власності є потреба їх реєстрації, що відбувається за умов патентоспроможності нового технічного рішення. Па­тентоспроможність винаходу — відповідність винаходу умовам надання правової охорони, передбаченим законодав­ством. Основні умови патентоспроможності винаходу:

1. Новизна — відсутність аналогічних технічних рі­шень, а також відомостей, які плямують (ганьблять) новиз­ну винаходу; відсутність розкриття суті винаходу для невизначеного кола осіб настільки, що стає можливим його здійснення (демонстрація на виставці, публікація у пресі, виступ на телебаченні тощо).

2. Неочевидність, винахідницькій рівень — наявність оригінальної творчої ідеї, високий якісний рівень винахо­ду, в основі якого не можуть лежати суто механічні зміни, покращання або проста комбінація елементів уже відомих досягнень.

3. Корисність, промислова придатність — здатність винаходу функціонувати і бути використаним у господар­ській діяльності. Тобто йдеться не просто про доцільність або абстрактну суспільну корисність унікального технічно­го рішення, а про принципову можливість його відтворен­ня, використання та отримання на цій основі позитивного ефекту.

4. Відповідність суспільним інтересам, принципам гуманізму та моралі, відображеним у законодавстві тієї чи іншої країни.

Правова охорона винаходів здійснюється за допомогою патенту — юридичного документа, який засвідчу є пра­во його власника забороняти іншим особам використо­вувати, продавати чи імпортувати запатентований винахід. Таким чином, патент дає право власнику вирішу­вати долю свого винаходу: виробляти і продавати новий продукт самостійно чи передавати ці права іншим суб'єк­там. Патент надає товаровиробникам значні переваги у кон­курентній боротьбі, є гнучким інструментом торгівлі, що сприяє зростанню доходів суб'єктів господарювання.

Основними суб'єктами відносин інтелектуальної власності у сфері винахідництва є:

■ автор (співавтор) — творець винаходу (окрема осо­ба або група осіб, кожна з яких зробила особистий творчий внесок у створення нового технічного рішення);

■ патентовласник, у ролі якого можуть виступати: автор, роботодавець (коли йдеться про службові винаходи, створені за дорученням роботодавця або у зв'язку з вико­нанням винахідником службових обов'язків) або правона­ступник названих осіб.

У процесі купівлі-продажу винаходів відбувається то­варно-грошовий обмін прав інтелектуальної власності. При цьому ринок винаходів має специфічні ознаки, пов'язані з такими умовами:

¨ існує монополія власника патенту на винахід, що пропонується;

¨ пропозиція винаходів перевищує попит на них, не від­бувається затоварювання і зниження конкурентоспромож­ності нових науково-технічних виробів;

¨ місткість ринку винаходів залежить як від плато­спроможного попиту потенційних покупців, так і від науково-технічного потенціалу окремих осіб, організацій, які формують пропозицію нових технічних рішень.

Ще одним різновидом інтелектуального продукту є корисна модель. Корисна модель — це нове, промислово придатне кон­структивне виконання пристрою, тобто нове технічне рі­шення в галузі механіки стосовно тих об'єктів, які мають просторову структуру. Згідно з визначенням Постійного комітету інформації у сфері промислової власності Все­світньої організації інтелектуальної власності корисна мо­дель є об'єктом промислової власності, передбаченим дея­кими національними законами для охорони «другорядних» винаходів шляхом простої реєстрації у патентному відом­стві.

Основними умовами надання правової охорони корис­ним моделям є такі:

1. Новизна. Корисна модель визнається новою, якщо сукупність її суттєвих ознак (тих, що впливають на очіку­ваний результат) невідома з рівня техніки.

2. Промислова придатність. Директива про охорону корисних моделей, розроблена Комісією ЄС, трактує промислову придатність як можливість використання корис­ної моделі у промисловості або сільському господарстві.

3. Винахідницький рівень. Корисна модель має винахід­ницький рівень, якщо для фахівця певної галузі він не «дуже очевидно» випливає з рівня техніки.

Таким чином, корисні моделі відрізняються від вина­ходів такими ознакам:

o охоплюють вужче коло об'єктів і стосуються нових технічних рішень в основному в галузі механіки (при­строїв, пристосувань, корисних предметів, які мають про­сторову форму);

o мають нижчий винахідницький рівень;

o потребують дешевшої та простішої процедури на­дання правової охорони;

o передбачають коротший термін дії охоронного до­кумента.

Охоронний документ на корисні моделі, який видаєть­ся у більшості країн світу, називається свідоцтвом.

Промисловий зразок — це художньо-конструктивне рішення промислового або ремісничо-кустарного виробу, що визначає його зовнішній вигляд. Таким чином, промис­лові зразки є результатом творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання, декоративно-естетично­го вирішення зовнішнього вигляду виробу, що в міжна­родній практиці позначається терміном «дизайн». Найважливішими характеристиками промислового зразка як об'єкта інтелектуальної власності є:

· естетична чи декоративна (пов'язана з формою, структурою, кольором та іншими ознаками, які вплива­ють на зорове сприйняття) сторона корисного виробу (по­бутового чи виробничого призначення);

· єдність естетичного та технічного виконання ви­робу, за якої зовнішня форма виробу невіддільна від його змісту;

· можливість багаторазового промислового відтворен­ня, (інакше виріб буде кваліфікований як твір декоратив­но-прикладного мистецтва, який має унікальні характе­ристики і охороняється авторським правом).

На практиці розрізняють такі види промислових зраз­ків.

Найважливіші умови правової охорони промислових зразків:

1. Новизна. Промисловий зразок визнається охороно-здатним, якщо сукупність суттєвих ознак виробу, його за­барвлення не відомі з відомостей, які стали загальнодоступ­ними до дати надання йому пріоритету.

2. Оригінальність. Промисловий зразок визнається ори­гінальним, якщо його суттєві ознаки (естетичні, ергоно­мічні особливості зовнішнього вигляду виробу, його форма, конфігурація, поєднання кольорів) обумовлюють самостій­ний (не запозичений) творчий характер дизайну виробу.

3. Промислова придатність — можливість використан­ня промислового зразка у промисловій чи іншій сфері гос­подарської діяльності.

Одним із різновидів інтелектуальної власності є товарний знак — умовне символічне позначення, що слугує для індивідуалізації товарів та ідентифікації дже­рел їх походження (виробників).

Термін «товарний знак» традиційно використовується стосовно знаків індивідуалізації товарів. Враховуючи, що за умов переходу до інформаційного суспільства та еконо­міки знань зростають роль і значення сфери послуг, її част­ка в обсягах ВНП, виникає об'єктивна необхідність інди­відуалізації однорідних послуг, які отримують споживачі від страхових, освітніх, туристичних та інших компаній. Цю функцію виконують знаки обслуговування — умовні символічні позначення для індивідуалізації послуг та іден­тифікації їх джерел.

Оскільки товарні знаки і знаки обслуговування викону­ють однакові функції, законодавство більшості країн світу надає їм правову охорону:

¨ торговельна (торгова) марка — дослівний пере­клад англійського терміна «trade mark», що активно вико­ристовується у низці міжнародних угод, а також французь­кого терміна «une marque de commerce», що знайшов відображення у Паризькій конвенції про охорону промислової власності. Це поняття найчастіше використовується в ролі найзагальнішого позначення засобів індивідуалізації в мар­кетингу як товарний знак фірми, що слугує для вирізнення її товарів серед численних аналогів, присутніх на ринку;

¨ фабричний (виробничий) знак — термін, що дає можливість відрізнити виробників продукції від торговців нею (торговельний знак);

¨ логотип (logos — слово, typos — відбиток) — словес­ний товарний знак в особливому графічному виконанні (на­приклад, з використанням різних шрифтів);

¨ слоган — твір, що використовується для маркуван­ня товарів (послуг) і охороняється авторським правом;

¨ бренд — широковідомий товарний знак; набір симво­лів і асоціацій, що формують у суб'єктів ринку позитивний образ продукції фірми.

Ще одним видом інтелектуального продукту є фірмове найменування — це найменування юридичної особи, суб'єкта господарювання, яке дає змогу ідентифіку­вати (персоніфікувати, індивідуалізувати) конкретне під­приємство в цивільному обігу. Таким чином, на відміну від товарного знака, фірмове найменування є комерційним ім'ям підприємця, нерозривно пов'язаним з його діловою репутацією.

Важливо зазначити, що предметом реєстрації є повне фірмове найменування, яке включає такі вказівки:

Ý організаційно-правову форму підприємства (акціо­нерне товариство, товариство з обмеженою відповідаль­ністю тощо);

Ý форму власності підприємства (державне, приват­не тощо);

Ý сферу діяльності підприємства (виробниче, наукове, торговельне);

Ý власників підприємства;

Ý відмінну, оригінальну назву підприємства.

Важливим об'єктом інтелектуальної власності є ноу-хау (від англ. знати як) — не захищені охоронними документа­ми та не оприлюднені повністю чи частково знання, досвід, навички технічного, виробничого, управлінського, комер­ційного, фінансового характеру тощо, які мають комерцій­ну цінність і можуть виступати об'єктами відповідних угод.

Передумовами перетворення ноу-хау на об'єкт інтелектуальної власності є такі:

o затребуваність, комерційна цінність у виробництві та збуті, перед-ma післяпродажному обслуговуванні та експлуатації товарів і послуг;

o недоступність іншим суб'єктам без згоди власника;

o можливість їх передачі та використання іншими суб'єктами в конфіденційному режимі.

Необхідно зазначити, що конфіденційність є важливою ознакою ноу-хау, оскільки знання та досвід як невід'ємні складові інтелектуального капіталу відіграють все більш вагому роль у сучасній конкурентній боротьбі. На думку переважної більшості дослідників, залежно від призначен­ня ноу-хау структурують таким чином:

· науково-технічні (знання, досвід та навички щодо науково-дослідних, технологічних, виробничих проектних та конструкторських рішень);

· управлінські (знання, досвід навички щодо струк­тури та методів у правління, розподілу обов'язків, струк­турних зв'язків);

· комерційні (знання, досвід та навички, які стосу­ються кон'юнктури ринку, посередників, каналів збуту, споживачів, конкурентів, організації рекламної діяль­ності);

· фінансові (знання, досвід та навички щодо найвигідніших форм використання грошових коштів, цінних па­перів, специфіки податкової системи, митних обмежень, форм кредитування).

Важливим об'єктом інтелектуальної власності за сучас­них умов становлення та розвитку інформаційного суспіль­ства є топологія (топографія) інтегральних мікросхем.

Інтегральна мікросхема — це мікроелектронний виріб кінцевої чи проміжної форми, призначений для виконан­ня функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого нероздільно сформовані в об'ємі і (або) на поверхні матері­алу, що становить основу такого вибору, незалежно від спо­собу його виготовлення.

Типові інтегральні схеми мають площу 1,5 мм² при тов­щині 0,2 мм. Усі компоненти схеми (транзистори, діоди, резистори, опори, а також провідники, що їх з'єднують) розміщуються на пластинці в процесі виробництва. З роз­витком науково-технічного прогресу число компонентів, розміщених на одній пластинці, постійно зростає, налічу­ючи на сьогодні мільйон компонентів.

Топологія (топографія) інтегральних мікросхем — це зафіксоване на матеріальному носієві просторово-геомет­ричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми і з'єднань між ними.

Авторське право — економіко-правовий інститут, що регулює особисті немайнові та майнові права авторів та їх правонаступників щодо створення і використання творів науки, літератури та мистецтва.

Термін «авторське право» аналізується у сучасній на­уковій літературі у двох взаємопов'язаних аспектах:

1) як сукупність правових норм, що регулюють відно­сини з приводу створення та використання творів науки, літератури і мистецтва;

2) як сукупність особистих майнових та немайнових прав, що належать автору у зв'язку зі створенням кон­кретного літературного, наукового чи мистецького твору.

На відміну від права промислової власності авторське право має такі специфічні ознаки (табл. 3.3):

1) поширюється на твори науки, літератури, мистецтва, які є результатом особливих форм творчої людської активності;

2) виникає незалежно від призначення, способу, форми вираження, художніх достоїнств, наукової цінності, літе­ратурних, наукових та мистецьких творів;

3) має змішану природу, включаючи до свого складу права власності, що належать до категорії майнових прав, і права особистості, що належать до категорії немайнових прав;

4) виникає безпосередньо з моменту вираження твору в певній об'єктивній формі, доступній для сприйняття ін­шими людьми; для здійснення авторського права не потріб­ні реєстрація та, спеціальне оформлення твору;

5) є законодавчо закріпленим виключним правом твор­ця оголосити себе автором твору; відтворювати, розповсю­джувати, оприлюднювати його певними способами, засо­бами; дозволяти іншим особам використовувати твір тим чи іншим способом;

6) не пов'язано з правом власності на матеріальний об'єкт, у якому виражено твір (папір, плівку, дискету то­що); суб'єкти авторського права і права власності на мате­ріальний носій твору можуть не збігатися, оскільки влас­ник речі може не мати авторських прав на твір, матеріалі­зований у цій речі; відтак передача права власності або пра­ва володіння на матеріальний об'єкт сама по собі не спри­чиняє передачі авторських прав на твір, матеріалізований у цьому об'єкті;

7) у процесі купівлі-продажу об'єктів авторського пра­ва передається обмежена частина пучка правомочностей, оскільки існуюча система відносин власності щодо об'єктів авторського права заснована на прагненні виробників за­безпечити рідкісність своїх благ (наприклад, ліцензійна угода щодо програмного забезпечення, як правило, забороняє передачу програмного продукту іншим особам, зміну програм, отримання доходу шляхом їх розповсюдження тощо);

8) на відміну від права власності на матеріальні об'єк­ти, що має фактично необмежений (абсолютний) харак­тер, власність на об'єкти авторського права зазнає пев­них обмежень, пов'язаних з обсягом правомочностей та тер­міном їх дії.

Основні суб'єкти авторського права поділяються на дві групи:

/. Первинні суб'єкти авторського права в т. ч.:

1) творці, які володіють усім комплексом виключних майнових та особистих немайнових прав на об'єкти авторсь­кого права (автори, співавтори);

2) автори так званих похідних творів (перекладів, об­робок, анотацій, рефератів, резюме, оглядів, аранжировок тощо) та збірників (енциклопедій, антологій, баз даних), якщо здійснені переробка та відбір є результатом творчої інтелектуальної діяльності.

//. Інші суб'єкти авторського права, які отримали це право за договором або в результаті інших подій (успадку­вання, виконання службового доручення, ліквідації під­приємства тощо).

Оскільки твори літератури, науки і мистецтва можуть створюватись як однією, так і кількома особами, інститут авторського права передбачає співавторство, важливи­ми вимогами якого є:

Ý спільна творча праця;

Ý єдність форми та змісті/ твору або поєднання різних форм з єдиним змістом;

Ý добровільна участь кожного зі співавторів;

Ý обов'язковий творчий внесок кожного учасника ко­лективу на будь-якій зі стадії створення твору.

Об'єкти авторського права — це оприлюднені або не­оприлюднені твори науки, літератури, мистецтва, що є ре­зультатом творчої діяльності незалежно від їх призначен­ня, позитивних якостей та змісту, а також способу та фор­ми їх вираження за умови, що ці результати втілені у об'єк­тивній формі, яка уможливлює їх сприйняття іншими людьми. Таким чином, об'єкти авторського права мають певні специфічні ознаки, а саме:

¨ творчий характер, новизну та оригінальність ду­мок, ідей, образів, композицій;

¨ об'єктивну форму вираження (письмову, об'ємно-просторову, звуко- або відеозапис, зображення тощо);

¨ можливість відтворення певним способом для сприйняття іншими людьми.

Традиційним є поділ авторського права на такі пра­вомочності:

.

1. Особисті немайнові права, невіддільні від особи ав­тора.

2. Майнові права — правомочності, пов'язані з вико­ристанням твору.

Особисті немайнові права належать автору твору, є невідчужуваними від особистості творця, охороняються без­строково і не можуть передаватись іншим особам.

Особистими немайновими правами є такі права:

· право на авторство, яке є найважливішим, оскіль­ки визначає всі інші правомочності творця, є невідчужуваним, має виключний і абсолютний характер, дає мож­ливість тій чи іншій особі вважати себе автором твору і ви­магати визнання себе у цій якості з боку інших осіб, викори­стовуючи законні способи охорони та захисту цього права;

· право на ім'я — право автора на опублікування тво­ру під власним іменем, вигаданим (псевдонімом) або без за­значення імені (анонімно);

· право на оприлюднення, яке автор може реалізува­ти самостійно або передати іншим особам (водночас це пра­во може бути реалізовано лише один раз, після чого твір переходить в інший правовий режим);

· право на відзив — право автора випущеного у світ твору відкликати, вилучати екземпляри цього твору з обі­гу (за свій рахунок і за умов відшкодування користувачам завданих таким чином збитків);

· особливі особисті немайнові права: наприклад, пра­во автора на доступ до оригіналу власного твору для зняття копій тощо;

· право на захист репутації автора, пов'язане із за­бороною внесення будь-яких змін у твір без згоди його ав­тора.

До майнових прав автора належать ви­ключні права невикористання твору, а також на дозвіл чи заборону його використання іншими особами, в т. ч.:

Ý право на відтворення — повторне надання твору об'єктивної форми, доступної для сприйняття третіми осо­бами (видання, перевидання, тиражування);

Ý право на розповсюдження твору шляхом першого
продажу, відчуження іншим способом у т. ч. здавання в найм або прокат;

Ý право на публічне виконання, демонстрацію, експонування твору;

Ý право на запис твору на радіо чи телебаченні, йогопередачу в ефір, трансляцію чи ретрансляцію;

Ý право на переклад або переробку твору;

Ý право на імпорт примірників твору;

Ý право на практичну реалізацію містобудівних, архітектурних, дизайнерських проектів;

Ý право на розміщення твору в телекомунікаційній мережі або (і) в електронних базах даних.

Суміжні права — це об'єднані в єдиний інститут з ав­торським правом, нерозривно пов'язані з ним, близькі або похідні від нього права, що стосуються творчої діяльності авторів, які створюють твори, що можуть бути виконані, записані, включені в передачу ефірного чи кабельного мов­лення.

Суміжні права, покликані урегулювати ці відносини, поділяються на три самостійні категорії:

■ права виконавців;

■ права виробників фонограм;

■ права організацій ефірного і кабельного мовлення.
Суміжні права характеризуються певними ознаками, що дають можливість віднести їх до інституту авторського права:

¨ суб'єкти суміжних прав, як і суб'єкти авторського права, мають виключні права на використання об'єктів цих прав;

¨ права суб'єктів суміжних прав породжує сам факт створення відповідного твору;

¨ для виникнення та здійснення суміжних прав не вимагається реєстрація їх об'єктів або дотримання певних формальностей;

¨ для охорони суміжних прав використовується спе­ціальний охоронний знак.

Основні об'єкти суміжних прав:

1) об'єкти прав виконавців — результати виконавської діяльності артистів — виконавців, режисерів — постанов­ників вистав, інших театральних видовищ, диригентів, якщо ці результати виражені у формі, що допускає їх поши­рення за допомогою технічних засобів (звукозаписів, відеозаписів, трансляції по радіо-, телебаченню тощо).

2) об'єкти прав виробників звуко- та відеозапису;

3) об'єкти прав організацій ефірного і кабельного мов­лення, які здійснюють передачу в ефір або по кабелю радіо-і телевізійних сигналів.

Суб'єкти суміжних прав:

o виконавці — окремі фізичні особи або творчі колекти­ви (актори, співаки, музиканти, танцюристи, диригенти, режисери), їхні спадкоємці та правонаступники;

o виробники записів (відео-, фонограм): окремі грома­дяни або юридичні особи, які взяли на себе ініціативу, зо­бов'язання та відповідальність щодо першого запису вико­нання з допомогою технічних засобів звукозапису чи відеозапису в будь-якій матеріальній формі, яка унеможливлює їх неодноразове сприйняття, відтворення або сповіщення, їхні спадкоємці та правонаступники;

o організації ефірного та кабельного мовлення: радіо- і телевізійні студії, а також інші організації, які займають­ся розповсюдженням звуків і (або) зображень засобами бездротового зв'язку або за допомогою кабелю, проводу, оп­тичного волокна тощо, та їхні правонаступники.

Основні правомочності суб'єктів суміжних прав, як і права авторів, поділяються на особисті немайнові та майнові права.

 

Тема 5. Розвиток системи відносин інтелектуальної власності в ринковій економіці – 6 год. лекцій, 4 год. семінарських занять