Модуль 3. Розвиток інтелектуальної власності в умовах глобалізації

 

Тема 6. Міжнародне співробітництво у сфері інтелектуальної власності - 2 год. лекцій, 1 год. семінарських занять

План лекцій

1. Проблеми формування глобального ринку прав на об’єкти інтелектуальної власності.

2. Міжнародне співробітництво у сфері патентного права, охорони та захисту авторського і суміжних прав.

3. Інтелектуальна власність в епоху Інтернету.

 

Література

Основна: 1.2.1, с. 306-356; 1.2.9; 1.2.12.

Додаткова 2.2; 2.7; 2.11; 2.12; 2.13; 2.14; 2.15.

 

Методичні поради з вивчення дисципліни

При вивченні цієї теми студенту слід приділяти особливу увагу проблемі врегулювання міжнародних відносин у сфері інтелектуальної власності, бо вона є складним та суперечливим процесомвнacлідок посилення нерівномірності економічного розвитку країн світу та існуючих відмінностей у співвідношенні імітаційних та інноваційних стратегій національних екномік.

Розвинені країни, країни-інноватори зацікавлені у високому рівні захисту прав інтелектуальної власності дієвому механізмі комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності з метою підвищення власної конкурентоспроможності, пожвавлення інвестиційної активності нарощування експорту високотехнологічної продукції.

Водночас країни з низьким рівнем економічного роз­витку, держави, які виступають споживачами інтелектуального продукту або імітаторами інновацій, не зацікавлені у вжитті жорстких заходів щодо охорони прав інтелектуальної власності.

У цих країнах побутує переконання, що права власності не спроможні стимулювати винаходи та науково-дослідні роботи з огляду на відсутність необхідного кадрового та технічного потенціалу, низького життєвого рівня населення, неспроможного пред'являти попит на інноваційну продукцію.

Вітчизняні та зарубіжні дослідники звертають увагу на необхідність не стільки жорсткого, скільки ефективного та надійного режиму охорони прав інтелектуальної власності, здатного забезпечити ба­ланс інтересів різних країн, гармонізацію національних законодавств та плідне міжнародне співробітництво у цій сфері.

Сучасні дослідники виокремлюють чотири основні форми придбання прав інтелектуальної власності в умо­вах транснаціональної інноваційної діяльності:

▲ ліцензування;

▲ прямі іноземні інвестиції;

▲ заснування спільних підприємств;

▲ злиття (поглинання).

На сьогодні інтелектуальна власність є об'єктом багатьох міжнародних угод, найважливіша з яких — Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелекту­альної власності (Convention establishing the World Intellectual Property Organization), підписана в Стокгольмі

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ, World Intellectual Property Organization, WIPO), спеціалізований заклад в системі ООН, міжурядова організація, що регулює міжнародну систему охорони прав інтелектуальної власності та здійснює адмініст­ративні функції щодо багатосторонніх угод з приводу правових та економічних аспектів. Станом на 27 вересня 2004 р. членами ВОІВ була 181 країна. Україна є чле­ном цієї організації з 26 квітня 1970 р.

При цьому розрізняють договори трьох категорій (рис. 6.1):

— договори, які формують міжнародну систему охорони інтелектуальної власності. До цієї групи договорів на [сьогодні входять дев'ять договорів та конвенцій, що врегу­льовують визнані державами — членами ВОІВ стандар­ти регулювання відносин інтелектуальної власності в кожній країні, в т. ч. Договір про патентне право (Patent Law Treaty, PLT), Угода ВОІВ про авторське право (WIPO \Copyright Treaty, WCT), Договір про закони щодо товарних знаків (Trademark Law Treaty, TLT), Паризька конвенція про охорону промислової власності (Paris Convention for the Protection of Industrial Property) та ін.;

— договори, які лежать воснові практичного забезпечення міжнародної охорони інтелектуальної власності. До цієї групи входять 10 договорів, які забезпечують дію кожної міжнародної реєстрації чи поданої заявки у будь-якій державі — учасниці угоди, в т. ч. Договір про патентну кооперацію (Patent Cooperation Treaty, PCT, Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (Madrid Agrec ment Coucerning the International Registration of Marks), Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків (Hague Agreements Coucerming the International Deposit of Industrial Desings) тощо.

Діяльність ВОІВ охоплює три основні напрями:

I. Реєстраційна діяльність (прямі послуги заявникам і власникам прав на промислову власність).

II. Забезпечення міжурядового співробітництва щодо адміністративних питань інтелектуальної власності (керівництво роботою фондів патентних документів, оновлення міжнародних класифікаційних систем, обробка статистичних даних, підготовка оглядів про стан правових норм у сфері промислової власності і авторського права).

III. Програмна діяльність (забезпечення більш широ­кого визнання існуючих договорів, їх оновлення, розробка нових договорів, організація діяльності зі співробітництва з метою розвитку тощо).

Всесвітня організація інтелектуальної власності:

¨ сприяє підвищенню ефективності охорони прав інте­лектуальної власності шляхом розвитку міжнародного співробітництва у цій сфері;

¨ розробляє правові норми та надає відповідні рекомендації щодо регламентації правових і адміністративних аспектів інтелектуальної власності;

¨ надає консультації та здійснює розробки типових законів щодо врегулювання відносин інтелектуальної власності на національному та міжнародному рівнях;

¨ є міжнародним центром обміну інформацією у сфері інтелектуальної власності, надає навчальну та техніко-юридичну допомогу країнам;

¨ визначає міжнародні стандарти в галузі інтелек­туальної власності, знання яких є обов'язковим для спеціалістів, що працюють у цій сфері;

¨ здійснює реєстрацію об'єктів права промислової власності та їх подальшу охорону;

¨ організує дослідження глобальних проблем у сфері і інтелектуальної власності;

¨ сприяє врегулюванню суперечок у галузі інтелекту­альної власності між суб'єктами приватного права;

¨ здійснює діяльність із гармонізації національних зако­нодавств та процедур у сфері інтелектуальної власності.

▲ Угода про торговельні аспекти прав інтелектуаль­ної власності (TRIPS) регулює широкий спектр прав у сфері інтелектуальної власності, в т. ч. авторське право і суміжні права, право на товарні знаки та знаки обслугову­вання, географічні зазначення, промислові зразки, патен­ти,

 

 

Рис. 6.1. Класифікація міжнародних угод, укладених у рамках ВОІВ

 

топології інтегральних мікросхем, закриту інформацію тощо (рис. 6.2). Угода TRIPS:

▲ є торговельною угодою, а не договором прямої дії, j відтак передбачає прийняття відповідного національного законодавства;

▲ вперше включає інтелектуальну власність у контекст світової торгівлі та пов'язаних з нею глобальних проблем;

▲ детально регламентує процес забезпечення ефек­тивного захисту прав інтелектуальної власності;

▲ уніфікує судові процедури захисту прав на об'єк­ти інтелектуальної власності у країнах — членах COT;

▲ передбачає заходи, спрямовані на попередження порушень прав інтелектуальної власності без створен­ня перешкод на шляху торгівлі продуктами інтелектуаль­ної діяльності;

▲ регламентує відповідальність за зловживання правами інтелектуальної власності, жорсткі заходи боротьби з піратством та контрафактною продукцією тощо.

 

	Угода TRIPS (1994)
—Принципи національного режиму (заборона дискримінації відносно громадян однієї держави — члена угоди та громадян інших держав — членів цієї угоди); —принцип режиму найбільшого сприяння (заборона дискримінації стосовно всіх торговельних партнерів — членів COT); —дотримання положень Паризької, Бернської та Римської конвенції; —зобов'язання держав, які не є учасницями Па­ризького союзу, прийняти статті 1—12 та 19 цієї конвенції, в т. ч. про пріоритетне право		— Основоположні принципи торговельної системи; — міжнародні угоди щодо інтелектуальної власності; — мінімальний рівень охорони прав інтелектуаль­ної власності; — заходи щодо забезпечення виконання норм угоди; — порядок вирішення спорів у сфері інтелекту­альної власності; — перехідні заходи, які здійснюють у період запро­вадження угоди

Рис. 6.2. Основні принципи та питання Угоди TRIPS

Угода також передбачає, що права інтелектуальної власності по­винні відповідати критеріям права на захист, передбаченим Паризькою конвенцією (1967), Бернською конвенцією (1971), Римською конвенцією та Договором з інтелектуаль­ної власності стосовно інтегральних мікросхем.

У статтях 1—8 Угоди TRIPS закріплені загальні поло­ження щодо:

o характеру та сфери дії зобов'язань (члени Угоди можуть, але не зобов'язані, передбачати у своєму законо­давстві вищий рівень охорони, ніж цього вимагає Угода, вони є вільними у визначенні методу впровадження цієї Угоди в межах їхніх національних законодавчих систем);

o об'єктів інтелектуальної власності, зокрема, автор­ського права та суміжних прав, товарних знаків, географі­чних зазначень, промислових зразків, патентів, компону­вання (топографії) інтегральних мікросхем, захисту нерозголошуваної інформації тощо;

o режиму права інтелектуальної власності, в тому числі:

¨ національного режиму, який вимагає від учасників Угоди надання громадянам інших країн — членів Угоди режиму, передбаченого цією Угодою;

¨ режиму найбільшого сприяння, згідно з яким стосов­но до охорони інтелектуальної власності будь-які вигоди, і пільги, привілеї, імунітети, що надаються членом Угоди j громадянам будь-якої країни, надаються відразу і безумовно громадянам усіх інших країн — учасниць Угоди відпо­відно до принципу «торгівлі без дискримінації».

Таким чином, угода TRIPS передбачає здійснення прийнятних процедур щодо вчинення ефективних дій проти актів порушення прав інтелектуальної власності та зловживань, не створюючи бар'єрів на шляху законної торгівлі.

Інтернаціоналізація правової охорони промислової влас ності була започаткована Паризькою конвенцією про охорону промислової власності (20 березня 1883 p.), яка за­снувала Союз із промислової власності. Метою Конвенції стали гармонізація законодавства щодо промислової власності на міжнародному рівні, створення умов, які полегшу­ють громадянам та організаціям окремих держав придбан­ня та захист прав на об'єкти промислової власності.

Паризька конвенція про охорону промислової власності включає чотири групи положень:

1) положення щодо національного режиму, які перед­бачають, що члени Конвенції забезпечують представникам інших країн-учасниць таку ж охорону промислової власності, яку вони надають власним громадянам;

2) положення щодо права пріоритету, згідно з якими формальна заявка на право промислової власності, зареєстрована заявником в одній із країн-учасниць, дає підставу цьому заявникові протягом встановленого періоду подавати заявку про таку ж охорону у всіх інших країнах-учасницях;

3) положення щодо загальних правил у галузі охорони та захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності, якими країни — учасниці Угоди повинні керуватись у своїй законотворчій діяльності;

4) положення щодо інституційного оформлення та. реалізації основних ідей Конвенції.

У 1973 р. була підписна Європейська (Мюнхенська) конвенція про видачу євро­пейського патента, згідно з якою розпочало роботу Європейське патентне відомство та було ухвалено рішення про видачу єдиного патенту, дійсного для всіх країн — членів Конвенції. Кожна країна — учасниця Конвенції зобов’я залася створити:

o спеціальне відомство промислової власності, одним із завдань якого стало видання офіційного періодичного бюлетеня з прізвищами власників патентів та короткий описом запатентованих винаходів, репродукціями зареєстрованих товарних знаків, відомостей про промислова зразки тощо;

o центральне сховище для ознайомлення громадян з патентами на винаходи, промисловими зразками тощо.

Перший міжнародний договір про охорону авторського права був під­даний 9 вересня 1886 р. у м. Берні. В основі Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів лежать такі принципи:

1) принцип національного режиму, згідно з яким творам, створеним в одній з країн — членів Бернського союзу, забезпечується така сама охорона в інших країнах-учасницях;

2) принцип автоматичної охорони, згідно з яким охорона авторських прав не обумовлюється виконанням будь-яких формальностей і не пов'язана з реєстрацією, депонуванням тощо;

3) принцип незалежності охорони, згідно з яким тво­ри отримують охорону незалежно від існування охорони чи терміну її дії у країні походження товару;

4) принцип ретроактивної охорони, згідно з яким гарантується охорона творів, термін охорони яких не закінчився в будь-якій країні Бернського союзу.

Бернська конвенція встановлює такі норми охорони авторського права:

¨ охорона поширюється на будь-які наукові, літературні, художні твори незалежно від способу чи форми їх вираження;

¨ особистими немайновими правами авторів визна­ються: право автора на твір та право на захист репутації автора;

¨ майновими правами авторів проголошуються: право на відтворення твору, право на публічне виконання твору, право на сповіщення для загального відома про виконання твору, право на переробку твору тощо;

¨ тривалість охорони авторського права становить термін життя автора та не менш ніж 50років після його смерті.

У 1996 р. в Женеві була підписана Угода ВОІВ з авторського права, яка становить подальший розвиток основних, положень Бернської конвенції з урахуванням сучасних технологій та нових, не врегульованих раніше, прав.

Згідно з договором права авторів поділяються на такі:

▲ право на розповсюдження (виключне право дозволяти доводити для загального відома оригінал та екземпля­ри своїх творів шляхом продажу чи іншої передачі права гласності);

▲ право на прокат (виключне право дозволяти комерційний прокат для публіки оригіналів або екземплярів ком­п'ютерних програм, кінематографічних творів та творів, утілених у фонограмах);

▲ право на доведення до загального відома (виключ­не право доводити будь-яке повідомлення до загального відома різними способами, в т. ч. через систему Інтернет).

Тема 7. Формування інститутів інтелектуальної власності в Україні – 2 год. лекцій, 1 год. семінарських занять

План лекцій

1. Роль та значення інтелектуальної власності в формуванні національної інноваційної системи.

2. Проблеми і перспективи розвитку інтелектуальної власності в Україні.

Література

Основна: 1.2.1, с. 357-394; 1.2.6; 1.2.3; 1.2.11.

Додаткова 2.1; 2.3; 2.7; 2.9; 2.10; 2.13; 2.15.

Методичні поради по вивченню дисципліни

Глобалізація світогосподарських процесів, системна трансформація суспільства та ускладнення механізмів функціонування вітчизняної економіки породжують нову філософію економічного зростання та потребують концептуаль­ного усвідомлення інноваційної моделі розвитку, здатної забезпечити прогресивні структурні зрушення, підвищення якості життя та досягнення високої конкурентоспроможності вітчизняної економіки. Загальновизнано, що інноваційна модель розвитку ґрунтується на ефективному використанні інтелектуального потенціалу, широкомасш­табному впровадженні в господарський обіг продуктів інтелектуальної праці, різкому зростанні масштабів обороту інтелектуальної власності, цілеспрямованому та системномувідтворенні наукомістких галузей, які формують ядро новітнього технологічного укладу.

Національна інноваційна система - складна, багаторівнева, динамічна система суспільних від­носин, інституцій та організацій, які забезпечують генеру­вання, поширення та практичне використання нововве­день, виробництво та реалізацію наукомісткої продукції, формування інноваційної культури та відповідного способу мислення населення.

Будучи стрижневою складовою макроекономічної дина­міки національна інноваційна система:

¨ забезпечує сприйняття і практичну реалізацію нових ідей у різних сферах людської діяльності;

¨ формує новий механізм саморозвитку суспіль­ства, посилює його адаптаційний потенціал і здатність до прогресивних структурних зрушень;

¨ забезпечу є прискорене зростання продуктивності факторів виробництва та ефективну взаємодію освіти, науки, бізнесу, громадських та урядових установ;

¨ спрямовує інноваційні процеси у русло реалізації національних пріоритетів соціально-економічного роз­витку, поліпшує конкурентоспроможність національних економік у глобальному середовищі.

Інноваційні процеси в економіці нерозривно пов'язані з функціонуванням інституту інтелектуальної влас­ності, механізми якого охоплюють об'єкти, джерела та результати інноваційної діяльності. Інститут інтелектуальної власності дає можливість органічно інтегрувати інтелектуальну інноваційну діяльність у систему суспільного відтворення, адаптувати інтелектуально-інформаційний продукт до реалій ринку, забезпечити баланс інтересів суспільства та творців інтелектуального продукту.

Водночас інститут інтелектуальної власності:

1) формує передумови розбудови національної інноваційної системи на основі обміну інноваційною діяльністю та полегшення транзакцій інтелектуального продукту між творцями, посередниками, кінцевими споживачами; перетворення об'єктів інтелектуальної власності на вагому складову активів суб'єктів господарювання, індикатор їх досягнень у науково-технічній сфері; тісного переплетення інтересів учасників інноваційного процесу з економічними інтересами, мотивами безпеки, стабільності та духовно-естетичного розвитку нації; формування інноваційної культури та відповідних цінностей, традицій, їх перетворення на реальний регулятор соціально-економічного життя;

2) виступає рушійною силою розвитку національної інноваційної системи на основі активізації системних науково-технічних досліджень, міжсуб'єктної та міжгалузевої дифузії інновацій, поглиблення кооперації між суб'єктами інноваційного процесу на основі трансферу інтелектуальних продуктів, об'єднання ресурсів та проведення спільних досліджень, розвитку новітніх форм патентно-ліцензійної кооперації фірм (патентних пулів, альянсів, систем перехресного ліцензування тощо), залучення споживачів до інноваційного процесу шляхом їх участі у визна­ченні спрямованості інновацій;

3) збагачу є національну інноваційну систему, розширює її межі на основі відображення новітніх науково-тех­нічних досягнень у процесі реєстрації і охорони доменних імен у мережі Інтернет, функціонування електронних систем подання та обробки патентних заявок, формування сучасних елементів інфраструктури (патентно-інформаційних систем, спеціалізованих патентних судів, інституту патентних повірених), поширення аудиту та механізмів страхування інтелектуальної власності, розвитку різноманітних посередницьких структур (організацій з колективного управління майновими правами інтелектуальної влас­ності, патентних фондів тощо); створення умов для інтеграції в національну інноваційну систему малого та середнього бізнесу;

4) сприяє розвитку системи фінансування національної інноваційної системи, раціоналізації структури витрат на основі відшкодування та капіталізації іннова­ційних витрат шляхом реалізації об'єктів інтелектуальної власності, продажу прав інтелектуальної власності, укла­дання ліцензійних угод, залучення вітчизняних та зарубіжних інвестицій, створення сприятливого іміджу інновацій­них формувань, переплетення відносин щодо об'єктів інте­лектуальної власності з новітніми інноваційно-господарськими відносинами (лізингом, франчайзингом тощо).

Таким чином, феномен інтелектуальної власності доповнює діяльність суб'єктів інноваційної сфери cuс темно орієнтованими та національно-інтегрованими аспектами, сприяючи вирішенню проблем розбудови, національної інноваційної системи.

Студенту треба знати, що суттєвими перешкодами на шляху формування національної інноваційної системи є:

¨ стабільне скорочення реальних обсягів фінансування науково-технологічного комплексу, невідповідність між структурою новітніх технологічних змін та структурою інвестицій (фінансування інноваційної діяльності в Україні не перевищує 1% ВВП, тоді як критерій ЄС щодо фінансу­вання інновацій становить не менше 2,5%;

¨ недосконалість нормативно-правової системи регулювання інноваційної діяльності, фрагментарність тa декларативність інноваційного законодавства, його неузгодженість з інвестиційною, фіскальною, монетарною та соціальною політикою;

¨ нагромадження структурних диспропорцій, пов'язаних з консервацією застарілих енергоємних технологій (енергоємність ВВП України у 3—5 разів перевищує показники розвинених країн);

¨ стратегічно програшна структура зовнішньої торгівлі та міжнародної конкурентоспроможності, заснованої на цінових факторах та порівняльних перева­гах у вартості робочої сили і природних ресурсів.

Світовий досвід переконує, що основним ініціатором створення та розбудови національної інноваційної си­стеми є держава, покликана забезпечити перехід від спон­танного розвитку інноваційних процесів до їх стратегічно­го планування на основі визначення та наукового обґрун­тування перспективних структурних зрушень, концент­рації фінансових та інтелектуальних ресурсів на реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки та техніки.

1. Головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використан­ня науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впро­вадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоздатної продукції.

2. Основними принципами державної інноваційної полі­тики є:

o орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

o визначення державних пріоритетів інноваційного роз­витку;

o формування нормативно-правової бази у сфері іннова­ційної діяльності;

o створення умов для збереження, розвитку і викори­стання вітчизняного науково-технічного та інноваційного по­тенціалу;

o забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

o ефективне використання ринкових механізмів для спри­яння інноваційній діяльності, підтримка підприємства у нау­ково-виробничій сфері;

o здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

o фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредит­ної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяль­ності;

o сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;

o інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяль­ності;

o підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

(Закон України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 р. № 40-IV. — Ст. 3.)

У процесі розбудови національної інно­ваційної системи держава:

— забезпечу є узгодженість законодавчої бази інституту інтелектуальної власності з нормативними ак­тами у сфері науково-дослідної та інноваційної діяльності;

— розширює використання різного роду договірний відносин, їх органічне поєднання з адміністративними нормами та регуляторами;

— забезпечує узгодженість національних правових норм з міжнародними стандартами в галузі охорони тазахисту прав інтелектуальної власності;

— сприяє органічній інтеграції патентних даних y загальний оборот науково-технічної інформації, оперативному надходженню патентної інформації до потенцій них користувачів тощо;

— розширює перелік послуг споживачам патентної інформації, зміцнює кадрове забезпечення інституту інтелектуальної власності;

— сприяє практичному використанню об'єктів інте­лектуальної власності у комерційних цілях на основісамостійної чи змішаної комерціалізації прав інтелектуальної власності державними структурами, передачі комерційним структурам прав інтелектуальної власності, що належать державним інститутам, передачі елементів державного ресурсу інтелектуальної власності в довірче управління приватним компаніям, регулювання податкових та інших преференцій за оборотом та використанням інтелектуальної власності, надання кредитів, субвенцій під гарантії у вигляді прав інтелектуальної власності тощо.

Таким чином, опанування інноваційного шляху роз витку вітчизняної економіки потребує:

1) виявлення стратегічно важливих зон економічного зростання та стимулювання розбудови новітніх технологічних укладів;

2) формування сприятливого до інновацій інституційного середовища, всебічного використання нових можливо­стей мережевих взаємодій та кластеризацїі;

3) створення розгалуженої мережі інноваційної інфра­структури, активізації венчурного капіталу;

4) запровадження дієвих механізмів фінансово-ресурс­ного забезпечення і комерціалізації наукових досліджень та розробок, ефективної системи захисту прав інтелек­туальної власності;

5) поглиблення інтеграції фундаментальної науки, вищої освіти та високотехнологічної промисловості на основі розвитку підприємницької активності та іннова­ційної культури;

6) формування внутрішнього ринку інновацій та роз­ширення присутності на ньому вітчизняних товаровироб­ників;

7) переорієнтації інвестиційних потоків на розвиток освіти, науки, науково-дослідних та дослідно-конструк­торських розробок, високотехнологічних виробництв тощо;

8) прискорення інтеграції України у світовий науково-технологічний простір, розширення міжнародного співро­бітництва в інноваційно-інвестиційній сфері.

Аналіз ситуації, яка склалась у сфері інтелектуальної власності, засвідчує, що в Україні створено відповідне за­конодавче середовище, достатньою мірою гармонізоване з міжнародними вимогами. Чинне на сьогодні законодав­ство України включає значний перелік нормативних актів у сфері інтелектуальної власності, в тому числі закони України «Про авторське право і суміжні права» (1993), «Про поширення екземплярів аудіовізуальних творів і фонограм» (2000), «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (1992), «Про видавничу спра­ву» (1997), «Про телебачення і радіомовлення» (1993), «Про охорону прав на промислові зразки» (1993), «Про науково-технічну інформацію» (1993), «Про захист від недобросовіс­ної конкуренції» (1996), «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» (1993), «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (1993), «Про охорону прав на вказівки походження товарів» (1999), «Про охорону прав на топо­графії інтегральних мікросхем» (1997), «Про охорону прав на сорти рослин» (1993), «Про особливості державного ре­гулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'яза­ної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазер­них систем зчитування» (2000). 16 січня 2003 р. Верховна Рада України прийняла новий Цивільний кодекс, що міс­тить окрему книгу «Право інтелектуальної власності», положення якої покликані врегулювати основоположні відносини у сфері інтелектуальної власності відповідно до сучасних міжнародних стандартів.

Концепція розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності, затверджена урядом України у червні 2002 p. передбачає: вирішення питань удосконалення науково-методичного та нормативно-право­вого забезпечення ідентифікації та оцінки об'єктів права інтелектуальної власності; створення дієвого механізму боротьби з порушенням прав у сфері інтелектуальної влас­ності, виготовлення і розповсюдження контрафактної про­дукції; підвищення відповідальності осіб, винних у порушенні цих прав, удосконалення оціночної діяльності у сфері інтелектуальної власності; розвиток системи взаємодії цен­тральних та місцевих органів виконавчої влади, громад­ських організацій щодо захисту прав інтелектуальної влас­ності; покращання інформаційного забезпечення діяльності у цій сфері; розвиток міжнародного співробітництва тощо.

Становлення інституту інтелектуальної власності в Україні нерозривно пов'язане з функціонуванням Держав­ного департаменту інтелектуальної власності, Українсько­го інституту промислової власності (Укрпатенту), україн­ського агентства з авторських і суміжних прав та інших спе­ціалізованих установ та закладів (рис. 7.1). Державний департамент інтелектуальної власності МОН України є центральним органом виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності. Департамент Забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності та спрямовує діяльність таких закладів, як Державне підприємство «Український інститут промислової власності» (Укрпатент), Державне підприємство «Українське агентство з ав­торських і суміжних прав», Інститут інтелектуальної влас­ності та права, Державне підприємство «Інтелзахист».

Питаннями розвитку інституту інтелектуальної влас­ності в Україні займаються також такі громадські органі­зації, як Всеукраїнська асоціація патентних повірених; Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності; Все­українська асоціація авторських і суміжних прав; Товари­ство винахідників і раціоналізаторів України, Українська асоціація власників товарних знаків України і т. ін.

Водночас процес формування інституту інтелектуальної власності в Україні пов'язаний з низкою проблем, і що позначається на розвитку науково-технологічного по­тенціалу та стримує становлення нової інноваційної моделі вітчизняної економіки, а саме:

I. Проблеми регулювання відносин, що виникають
між суб'єктами інноваційної діяльності при створенні об'єктів інтелектуальної власності: специфікації прав і власності на результати науково-дослідних та дослідно-кон­структорських робіт, що фінансуються за рахунок держ­бюджету або через державні заклади; забезпечення патентної чистоти продуктів інноваційної діяльності; колектив­ного управління авторським та суміжними правами тощо.

II. Проблеми придбання та оплати майнових прав на використання об'єктів інтелектуальної власності, ко­мерційного використання інтелектуальної власності як нематеріальних активів: нерозвиненості інститутів, що забезпечують комерціалізацію об'єктів інтелектуальної власності; передачі на комерційних засадах прав на об'єкти інтелектуальної власності; розвитку франчайзингу, транс­феру технологій за кордон, налагодження системи іннова­ційного аудиту; формування життєздатного та ефективно­го інноваційного ринку, венчурного капіталу, сучасних форм кооперації інноваційного бізнесу (технополісів, технопарків); удосконалення механізму оцінки і передачі прав на об'єкти інтелектуальної власності тощо.

III. Проблеми забезпечення надійної та ефективної охорони та захисту прав інтелектуальної власності, економіко-правового стимулювання розвитку індустрії інформаційних технологій, у т. ч. відсутності узгодженої цілісної системи охорони та захисту прав інтелектуальної власності, дієвих механізмів захисту від піратства.

Найважливішими напрямами розв'язання зазначених проблем є такі:

1. Подальша трансформація вітчизняного законо­давства у сфері інтелектуальної власності з урахуван­ням кращого світового досвіду, його гармонізація з міжна­родними нормами та стандартами.

2. Вдосконалення національної системи охорони та захисту прав інтелектуальної власності з урахуванням міжнародно визнаних норм та принципів упровадження дієвого механізму реалізації цих норм і запобігання несанк­ціонованому використанню об'єктів інтелектуальної влас­ності.

3. Подальша трансформація вітчизняного законо­давства у сфері інтелектуальної власності з урахуван­ням кращого світового досвіду, його гармонізація з міжна­родними нормами та стандартами.

 

 

Рис. 7.1. Державна система охорони та захисту інтелектуальної власності в Україні

4. Вдосконалення національної системи охорони та захисту прав інтелектуальної власності з урахуванням міжнародно визнаних норм та принципів упровадження дієвого механізму реалізації цих норм і запобігання несанк­ціонованому використанню об'єктів інтелектуальної влас­ності.

5. Створення необхідних передумов для функціонуван­ня цивілізованого ринку об'єктів права інтелектуальної власності, впровадження ефективного механізму комерці­алізації інтелектуальної власності та новітніх форм її вико­ристання (франчайзингу, передачі під заставу, опціонних угод, лізингових і рейтингових договорів), нормативного за­безпечення оцінки вартості нематеріальних активів.

6. Стимулювання створення та швидкого введення до господарського обігу нових об'єктів права інтелекту­альної власності, комерціалізація запатентованих науко­во-технічних досягнень; державна підтримка винахідницт­ва, новаторства та творчої інтелектуальної праці.

7. Інформаційне забезпечення діяльності у сфері ін­телектуальної власності, розвиток патентно-інфор­маційної бази, комплектування фондів національної пате­нтної документації в регіонах, підключення до глобальної інформаційної мережі WIPONET згідно з довгостроковою програмою ВОІВ, створення національної системи підготов­ки та перепідготовки фахівців у сфері інтелектуальної влас­ності.

8. Активізація процесів створення недержавних організацій з питань охорони прав інтелектуальної власності, сприяння громадським ініціативам право-власників, зацікавлених у охороні та захисті своїх прав, формування у населення правової культури, поваги до прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Плани семінарських занять з дисципліни «Інтелектуальна власність»

3.1 Плани семінарських занять для студентів денної форми навчання