Правові традиції щодо специфікації прав власності

 

Характерні ознаки	Традиції
Англосаксонська — загальне право (common low) Великобританії та її колоній, у т. ч. США	Континентальна — романо-германське цивільне право (civil low) країн кон­тинентальної Європи
Трактуван­ня права власності	Права власності — складний пучок част­кових правомочностей, який може розширю­ватися за рахунок до­давання нових повно­важень або скорочува­тись у результаті їх відокремлення, а та­кож розмивання прав власності	Право власності — священне, недоторкан­не, необмежене і непо­дільне
Визначення суб'єкта власності	Розщеплення права власності на один і той же ресурс, поділ змісту права власності на час­ткові повноваження окремих осіб	Право власності на об'єкт привласнення концентрується у руках одного економічного суб'єкта, наділеного трьома основними правомочностями: воло­дінням, користуван­ням, розпорядженням
Досліджен­ня еволюції власності	Розвиток власності трактується як постій­ний процес диференці­ації та розщеплення права власності на час­ткові повноваження, добровільного обміну ними за ініціативою самих економічних суб'єктів. Інститут власності розглядаєть­ся як мобільний, рух­ливий, такий що від­повідає динаміці роз­витку соціально-економічних систем	Еволюція власності трактується як стис­нення, обмеження, урі­зання єдиного і неподі­льного раніше права власності. Інститут власності розглядаєть­ся як стійка малорух­лива структура
Джерела права влас­ності	Центральна роль пре­цеденту (традицій та попереднього рішення суду зі схожого питан­ня); доведення здійс­нення права де-факто протягом тривалого періоду часу	Прийняття нових норм на основі дедукції, із уже існуючих законів (конституцій, кодексів, декретів, регламентів тощо)
Роль судів	Значна свобода дій суд­дів (не лише інтерпре­тація, а й творення правових норм), меха­нізм індивідуалізації судових рішень	Дії суддів на основі «підпорядкування за­кону», пошуку та вико­ристання правових норм, які найкращим чином описують ту чи іншу ситуацію

Рис. 2.2. Трактування відносин власності у сучасній економічній науці

 

Тема 3. Сучасне бачення сутності та структури інтелектуальної власності – 2 год. лекцій, 1 год. семінарських занять

План лекцій

3.1 Економіко-правовий зміст інтелектуальної власності.

3.2 Структура (особливості) інтелектуальної власності.

Література

Основна: 1.2.1, с. 113-141; 1.2.4; 1.2.8; 1.2.10; 1.2.12.

Додаткова 2.1; 2.2; 2.4; 2.6.

Методичні поради з вивчення дисципліни

Студент повинен знати, що інтелектуальна власність як результат розумової твор­чої діяльності є багатоаспектною, складною категорією, яка привертає все більшу увагу науковців за умов гуманізації та соціалізації економічного розвитку провідних держав світу.

Вперше поняття «інтелектуальна власність» було використане в Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), при­йнятій 14 липня 1967 р. у Стокгольмі.

Трактування терміна «інтелектуальна власність» у сучасній економічній літературі характеризується співіснуванням, конкуренцією та поєднанням різних теоретико-методологічних підходів, сформованих пред­ставниками провідних наукових шкіл та напрямів еконо­мічних досліджень.

У рамках етико-економічного підходу відносини інте­лектуальної власності оголошуються дійсним буттям осо­бистості, оскільки людина здатна відчужувати лише те, що не є її субстанціональною сутністю. Відтак специфіка інте­лектуальної власності пов'язується з невідчужуваністю ро­зуму, здібностей, моральних та релігійних переконань ок­ремих індивідів. Водночас робиться наголос на тому, що ступінь розвитку особистості, її свобода, моральний та ду­ховний рівень визначають повноту розвитку та зрілість відносин власності того чи іншого суспільства.

Прихильники соціально-економічного підходу тракту­ють інтелектуальну власність як історично сформовані суспільні відносини, що складаються між суб'єктами господарювання з приводу привласнення результатів їх інтелектуальної діяльності. При цьому основна увага при­діляється майновим суспільним відносинам, пов'язаним зі створенням та використанням інтелектуальних продуктів як специфічних об'єктів товарно-грошових відносин. Водночас на думку переважної більшості дослідників інститут інтелектуальної власності глибоко пов'язаний з концепцією пучка прав власності, що уможливлює широ­ке використання у сучасній теорії інтелектуальної власності економіко-правового підходу.

Згідно з цим підходом інтелектуальна власність має двоїстий економіко-правовий характер і розкриваєть­ся у єдності економічних і юридичних відносин, власти­вих тому чи іншому суспільству.

В сучасній науковій літературі виокремлюють такі етапи розвитку дискусії щодо права інтелектуальної власності:

І. Теорія права власності.

З кінця XVIII ст. у юридичній літературі утвердився підхід до пра­ва на творчі результати як права власності. Ця концепція отримала назву пропрієтарної концепції. Згідно з нею права автора будь-якого творчого результату (винахо­ду, літературного, художнього твору) виводяться із самої інтелектуальної діяльності і визнаються його не­від'ємними природними правами, незалежно від їх уза­конення державною владою.

Водночас наприкінці XIX ст. у Франції був започатко­ваний підхід до трактування авторського права, що ґрун­тувався на визнанні за автором твору двох різних за приро­дою та призначенням прав:

— майнового права (права на комерційне використання твору);

— немайнового права (морального права автора на влас­ний твір).

II. Теорія особистих прав.

Подальша еволюція та ускладнення відносин інтелек­туальної власності, розвиток інституту авторського права сприяли виникненню теорії, прихильники якої доводили, що право власності не тотожне правам на результати інтелектуальної діяльності.

III. Теорія інтелектуальних прав.

Прихильники цієї теорії стверджують, що права інте­лектуальної власності є правами особливого роду, які не вписуються в традиційну структуру речових, особи­стих та зобов'язальних прав. Відтак пропонується замінити термін «інтелектуальна власність» на «інтелектуальні права», що є більш адекватним змісту відносин у сфері інте­лектуальної діяльності.

Визнаючи права авторів інтелектуальних продук­тів правами особливого роду, сучасні дослідники зверта­ють увагу на подвійну природу авторського та винахідницького прав. Йдеться про те, що з одного боку автору творчого результату належить право на його використан­ня, що має виключний характер і, в принципі, може пере­даватись іншим особам (надається дозвіл на використання результату).

У подальшому теорія інтелектуальних прав знайшла відображення у теорії так званих виключних прав, яка на­була значного поширення у сучасній науковій літературі. Прихильники теорії виключних прав стверджують, що розвиток інтелектуальної власності принципово змінює сутність традиційних правомочностей володіння, користу­вання і розпорядження. їм на зміну приходить сукупність виключних прав, які обмежені в часі та просторі, мають специфічний характер захисту, нерозривно пов'язані з осо­бистістю творця і допускають одночасну експлуатацію об'єкта власності необмеженим колом осіб.

На думку відомого українського вченого А. А.Чухна, «ін­телектуальна власність є особливою формою власності, ос­кільки вона створюється творчою, інтелектуальною працею і є ідеальним творінням, що базується на матеріальних но­сіях».

Саме елементи творчості як складові інтелектуальної праці визначають індивідуальний характер її продуктів і становлять якісний критерій від­мінності інтелектуальної праці. Адже інтелектуальна пра­ця за своїм характером є суто індивідуальною працею, втіленням індивідуальних особливостей людини, її здібно­стей і таланту.

Дослідники визначають цю категорію як:

· власність на результати інтелектуальної діяль­ності, продукти розумової творчої праці, які відповідають вимогам чинного законодавства і мають правову охорону;

· систему відносин щодо привласнення ідеальних об'єктів, виражених в об'єктивованих інтелектуальних продуктах, втілених у науково-технічній та літературно-мистецькій творчості індивідуалізуючих їх суб'єктів;

· права на результати розумової діяльності люди­ни у науковій, художній, виробничій та інших галузях, які є об'єктами цивільних правових відносин у частині права кожного громадянина володіти, користуватись і розпоря­джатися результатами своєї інтелектуальної творчої діяль­ності, що як блага нематеріальні зберігаються за своїм твор­цем і можуть використовуватись іншими особами лише за погодженням з ним, крім випадків, указаних в законі;

· результат інтелектуальної творчої діяльності, певним чином об'єктивований (втілений у певну об'єктив­ну форму), "сумісний" з матеріальним носієм, який може бути відтворений, вільно розмножений і відчужений від творця;

· відносини належності, володіння, розпорядження та використання продуктів інтелектуальної діяль­ності;

· сукупність виключних прав стосовно нематеріаль­них об'єктів (продуктів інтелектуальної праці), які мають економічну цінність і здатність вільно відчужуватись із урахуванням обмежень, встановлених з метою захисту осо­бистих прав творців відповідних об'єктів та суспільства в
цілому.

Студенту треба звернути увагу на те, що наявність автора, творця інтелек­туального продукту суттєво ускладнює трактування відно­син власності. Останні набувають подвійної природи, вис­тупаючи:

1) як майнові права (права творця на результат інтелек­туальної творчої діяльності), які забезпечують їх власнику виключну можливість розпоряджатись інтелектуальним продуктом на свій розсуд, здійснювати економічне привлас­нення результатів розумової творчої праці;

2) як особисті немайнові (моральні, духовні) права (права авторства), які не можуть відчужуватись від власни­ка за самою своєю природою, забезпечуючи духовне при­власнення результатів інтелектуальної творчості.

Таким чином, майнові права визначають права власни­ка на економічну складову об'єкта інтелектуальної влас­ності, а особисті немайнові права — на творчу складову інте­лектуальної власності.

Водночас дослідники розрізнюють у структурі прав інтелектуальної власності:

1) виключне право, з яким пов'язуються питання ко­мерційного використання результатів інтелектуальної ді­яльності;

2) право автора, до якого належать:

¨ право авторства (право бути названим творцем інте­лектуального продукту, створеного особистою розумовою працею);

¨ право на ім'я (право автора на присвоєння свого імені створеному ним інтелектуальному продукту);

¨ право на опублікування (право автора оприлюднити чи зберегти в таємниці свій твір);

¨ право на недоторканність твору (заборона створен­ня, зміни авторського варіанта твору).

Загальновизнано, що інтелектуальна власність охоп­лює дві сфери прав:

- промислову власність (права, що стосуються резуль­татів інтелектуальної діяльності у процесі науково-дослід­них і проектно-конструкторських розробок);

- авторське право і суміжні права (права щодо літе­ратурних, наукових та художніх творів, творів мистецтва тощо).

Студент повинен запам’ятати, що розмежування прав інтелектуальної власності на май­нові та особисті немайнові права уможливлює існування відповідних суб'єктів.

Суб'єктами відносин інтелектуальної власності є окремі особи, колективи (групи) осіб, суспільство в цілому, держава, наднаціональні утворення. Суб'єкти є активною складовою відносин інтелектуальної власності.

При цьому сучасні дослідники розмежовують:

Ý економічних суб'єктів, які є авторами творів (вина­ходів);

Ý економічних суб'єктів, які володіють творами (патен­тами на винахід).

Об'єкти інтелектуальної власності — це права влас­ності юридичних і фізичних осіб на результати або прояв творчої розумової діяльності, таланту в науково-технічній, виробничій або гуманітарній сферах (рис. 3.1).

Згідно зі ст. 2 Стокгольмської конвенції 1967 р. інтелек­туальна власність включає права, що стосуються:

¨ літературних, художніх і наукових творів;

¨ виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо-та телевізійних передач;

¨ винаходів у всіх сферах людської діяльності;

¨ наукових відкриттів;

¨ промислових зразків;

¨ товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань і комерційних позначень;

¨ захисту від недобросовісної конкуренції;

¨ усіх інших прав щодо інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.

Згідно з Угодою про торговельні аспекти прав інте­лектуальної власності (TRIPS), підписаною в рамках ГАТТ у 1993 р., до інтелектуальної власності належать:

- авторське право і суміжні права;

- товарні знаки;

- географічні зазначення;

- промислові зразки;

- патенти;

- топології (топографії) інтегральних мікросхем;

- охорона закритої інформації;

- здійснення контролю за антиконкурентною практи­кою в договірних ліцензіях.

На думку П.П. Крайнева, структура інтелектуальної власності в Україні така:

I. Промислова власність, у т. ч.:

¨ об'єкти патентного права (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин);

¨ позначення (знаки для товарів і послуг, комерційні (фірмові) найменування, географічні зазначення);

¨ раціоналізаторські Пропозиції;

¨ компонування (топографії) інтегральних мікросхем.

II. Авторське право і суміжні права, в т. ч.:

· об'єкти авторського права (літературні, наукові і ху­дожні твори, комп'ютерні програми, компіляції (бази) да­них);

· об'єкти суміжних прав (виконання, фонограми, відео­грами, передачі (програми) організацій мовлення).

III. Комерційні таємниці (в т. ч. ноу-хау).

IV. Захист від недобросовісної конкуренції.

 

Рис. 3.1. Структура інтелектуальної власності

 

Водночас об'єкти інтелектуальної власності окремо­го підприємства сучасні дослідники структурують за різ­ними критеріями, в т. ч.:

I. За критерієм корисного використання:

Ý функціональні (ті, що використовуються, приносять Дохід);

Ý нефункціональні (ті, що не використовуються з пев­них причин, але можуть бути використані в майбутньому).

II. За тривалістю використання:

¨ поточні (ті, що використовуються підприємством не більше року, швидко втрачають свою вартість, яка зарахо­вується до поточних витрат підприємства);

¨ довгострокові (ті, що використовуються підприєм­ством більше року, амортизуються, їхня вартість врахо­вується в собівартості продукції, яка виробляється);

III. За можливостями відчуження:

o відчужувані (ті, що можуть бути повністю відчужені уразі продажу, передачі, оренди);

o невідчужувані (ті, що залишаються у власності підприємства у разі часткової передачі прав на їхнє вико­ристання);

IV. За впливом на фінансові результати діяльності підприємства:

· ті, що приносять дохід безпосередньо шляхом їх ви­користання у виробництві;

· ті, що опосередковано впливають на фінансові резуль­тати діяльності підприємства.

V. За правовим захистом:

¨ захищені охоронними документами;

¨ незахищені охоронними документами.

VI. За внеском працівників підприємства:

o власні (створені працівниками чи засновниками під­приємства);

o пайові (розроблені на пайових засадах з іншими фі­зичними чи юридичними особами);

o придбані (отримані від інших осіб за винагороду чи безоплатно).

Таким чином, усі види власності на результати твор­чої інтелектуальної діяльності можна поділити на чо­тири великі групи:

І. Авторське і суміжні права.

II. Право промислової власності.

III. Засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу та продукції, що ними виробляється.

IV. Нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності.

Незважаючи на те, що об'єкти права інтелектуальної власності мають свої специфічні ознаки і характеристики, різнорідні за своїм призначенням, засобами та методами правової охорони, їх об'єднують спільні сутнісні ознаки. Усі об'єкти права інтелектуальної власності:

o є результатами або проявами творчої розумової праці людей;

o є нематеріальними, невідчутними;

o становлять нові, оригінальні ідеї, знання, інформацію;

o виражаються в об'єктивній формі, доступній для
людського сприйняття;

o мають вартісну оцінку, як і інші результати людської праці;

o розміщуються на матеріальних носіях, які мо­жуть тиражуватись і одночасно використовуватися багатьма особами;

o захищаються законом (авторським та суміжни­ми з ним правами, патентним правом).

За сучасних умов інтелектуальна власність висту­пає у трьох формах:

1) суспільна форма інтелектуальної власності існує щодо тих інтелектуальних продуктів (знань, ідей), які не можуть бути закріплені за окремим індивідом навіть на короткий час і перебувають у розпорядженні всього суспіль­ства;

2) приватна форма інтелектуальної власності існує
щодо тих інтелектуальних продуктів, володіння якими
може бути закріплене за окремою особою шляхом патентування, ліцензування тощо;

3) так звана «просякуюча», або «проміжна» (така, що «проходить, просотується»), форма власності, до якої, наприклад, належить власність на інноваційну науко­во-технічну інформацію, яку неможливо закріпити патен­тами чи ліцензіями на тривалий період у зв'язку з можли­вістю імітації.

Загальновизнано, що товар — це економічне благо, при значене для обміну. Водночас, на відміну від традиційних товарів, продуктам розумової творчої праці людей при­таманна низка унікальних властивостей. Інтелекту­альні продукти:

¨ мають ідеальну природу, є нематеріальними, не уречевленими благами;

¨ можуть бути втілені в об'єктивовану форму і представлені на матеріальних носіях;

¨ задовольняють потреби своєю ідеальною сутні­стю, а не матеріальною формою;

¨ не втрачають корисності у процесі споживання;

¨ самозростають у процесі використання.