Охорона і захист прав інтелектуальної власності

План лекцій

1. Потреба охорони та захисту прав інтелектуальної власності.

2. Охорона прав промислової власності.

3. Охорона авторського і суміжних прав.

Література

Основна: 1.2.1, с. 211-305; 1.14; 1.2.6; 1.2.7; 1.2.11; 1.2.12; 1.2.14.

Додаткова 1.1; 1.3; 1.4; 2.14; 2.15; 2.16; 2.17; 2.18; 2.19; 2.20.

 

Методичні поради по вивченню дисципліни

Починаючи вивчення цієї центральної теми курсу студенти повинні знати, що характерною ознакою функціонування сучасних розви­нених економік є дієвий ринок об'єктів інтелектуальної власності, через який продукти творчої розумової праці вводяться у господарський обіг.

На думку сучасних дослідників, конкурентоспроможність певного об'єкта інтелектуальної власності визна­чається такими чинниками:

o ступенем правового захисту;

o технічним рівнем;

o новизною;

o специфікою ринку;

o ціною;

o очікуваною гостротою суперництва;

o ймовірністю розширення ринку.

Купівля-продаж об'єктів інтелектуальної власності оформляється відповідним договором, що є дієвим інстру­ментом узгодження інтересів суб'єктів господарювання. Відтак комерціалізація відносин інтелектуальної власності набуває інституціонального оформлення у відповідних рин­кових угодах.

У сучасній ринковій економіці викори­стовуються різні методи та правові угоди щодо передачі або продажу об'єктів інтелектуальної власності.

Згідно з оглядом контрактних угод щодо передачі тех­нологій розрізняють такі способи укладання останніх:

¨ продаж виключних прав;

¨ ліцензійні контракти;

¨ спеціальні угоди або окремі положення ліцензійної угоди про ноу-хау;

¨ комерційна передача технологій у рамках франшизи;

¨ контракт на комерційний продаж устаткування, що супроводжується передачею технологій або ноу-хау;

¨ угода про консультативне обслуговування у зв'язку з придбанням технології;

¨ угода про спільне підприємництво на базі комерцій­ного використання прав на об'єкти промислової власності;

¨ угода щодо передачі або будівництва промислового
виробництва за запатентованою технологією.

Студент повинен запам’ятати, що ліцензійна угода — це угода щодо передачі власником об'єктів інтелектуальної власності певних прав на їх вико­ристання своєму контрагенту в передбачених угодою ме­жах. Таким чином, ліцензійна угода є договором про своє­ рідну оренду патенту (монопольну чи колективну). Надан­ня ліцензії є комерційною операцією, суб'єктами якої ви­ступають ліцензіар і ліцензіат.

Ліцензіар — продавець ліцензії, юридична або фізична особа, яка зобов'язується передати права на використання об'єкта інтелектуальної власності за певну винагороду відповідно до передбачених ліцензійною угодою умов.

Ліцензіат — покупець ліцензії, юридична або фізична особа, яка купує права на використання об'єктів інтелек­туальної власності у межах, передбачених ліцензійною уго­дою.

Об'єктами ліцензійних угод можуть бути:

- авторські права;

- програми для ЕОМ і бази даних;

- товарні знаки;

- патентні права;

- ноу-хау, інжинірингові послуги тощо.

Ліцензія (від лат. licentio — свобода, право) — дозвіл на використання об'єкта інтелектуальної власності, що на­дається на підставі ліцензійного договору.

Ліцензійний договір — угода, за якою продавець ви­ключних майнових прав на об'єкт інтелектуальної власно­сті (ліцензіар) надає покупцеві (ліцензіату) дозвіл (ліцен­зію) на використання цього об'єкта протягом певного пері­оду в обумовлених угодою межах за відповідну винагороду.

Класифікація ліцензій приведена на рис. 5.1.

У сфері інтелектуальної власності розрізняють такі види ліцензій:

1) патентні — дозвіл на використання об'єктів інтелектуальної власності, захищених патентами;

2) на товарні знаки — дозвіл на використання засоби індивідуалізації товарів і послуг;

3) дозвіл на використання твору, що надається власни­ком авторського права.

Ліцензійні угоди мають комерційний характер і пов'я­зані з передачею прав власності на об'єкт інтелектуальної власності за грошову винагороду.

Винагорода за ліцензію, як правило, виплачуєть­ся у такій формі:

1) паушального платежу — фіксованої ціни ліцензії, встановленої незалежно від фактичного обсягу виробницт­ва і реалізації продукції виготовленої на її основі. Йдеться про одноразовий внесок за придбання ліцензії, який най­частіше сплачується у початковий період дії ліцензійного договору;

2) роялті — виплати, розмір яких залежить від ефек­ту, отриманого від використання об'єкта інтелектуальної власності.

Ціна ліцензії:

— є монопольною ціною, пов'язаною з передачею май­нових прав на об'єкт інтелектуальної власності;

— залежить від об'єкта та виду угоди, терміну дії патенту, обсягів товарообороту ліцензіата, технічної, інформаційної та іншої допомоги, яку надає ліцензіар.

При визначенні ціни ліцензії за сучасних умов застосовуються такі методи.

 

Рис. 5.1. Класифікація ліцензій щодо об’єктів інтелектуальної власності

Сучасні дослідники звертають увагу на те, що доктрина комерціалізації результатів інтелектуальної праці є однією з найбільш значущих у формуванні моделі інноваційного розвитку суспільства, оскільки:

o все більша частка вартості сучасних компаній при падає на «невідчутні», нематеріальні активи, найважливішою складовою яких є об'єкти інтелектуальної власності;

o зростає кількість угод економічних суб'єктів щодо продажу, передачі прав на об'єкти інтелектуальної власності; збільшуються обсяги міжнародної торгівлі останніми;

o інтелектуальна власність перетворюється на найважливіше джерело доходів сучасних підприємств, як одноразових (за умов функціонування об'єктів інтелектуальної власності як товарів), так і тривалих (за умови функціонування об'єктів інтелектуальної власності як капіталу);

o все більш поширеною стає практика включення майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності до статутного капіталу акціонерних товариств, урахування! вартості цих об'єктів при злитті або поділі останніх;

o загострюється проблема захисту прав суб'єктів господарювання на основі оцінювання та компенсації збитків, що виникають у зв'язку з порушенням прав на об'єкти інтелектуальної власності тощо.

На думку сучасних дослідників метою оцінювання інтелектуальної власності за умови незмінності юридичного статусу майна компанії, що оцінюється, може бути:

■ включення об'єктів інтелектуальної власності до статутного капіталу;

■ обґрунтування розрахунку ціни за право на викори­стання об'єктів інтелектуальної власності у зв'язку з укладенням ліцензійної угоди;

■ визначення винагороди автора результатів інтелек­туальної діяльності;

■ отримання банківського кредиту під заставу виключних прав суб'єкта, що володіє інтелектуальною власністю;

■ розробка бізнес-плану з метою залучення інвестицій;

■ визначення розміру податку на майно, що успадко­вується чи дарується;

■ страхування інтелектуальної власності;

■ обґрунтування розрахунків щодо компенсації збит­ків, заподіяних порушником виключних прав тощо.

Сучасні методи визначення ціни ліцензії приведені на рис. 5.2.

На сьогодні вартісне оцінювання об'єктів інтелекту­альної власності є складною проблемою, яка не має однозначного вирішення, оскільки:

· об'єкти інтелектуальної власності нематері­альні за своєю сутністю, їхню вартість неможливо виз­начити за допомогою традиційного інструментарію;

 

 

Рис. 5.2. Сучасні методи визначення ціни ліцензії

 

· не всі інтелектуальні блага піддаються безпосе­редньому ринковому оцінюванню;

· не існує (не може існувати) єдиної загальноприй­нятої уніфікованої методики оцінювання об'єктів інте­лектуальної власності у зв'язку з оригінальністю і непов­торністю інтелектуальних продуктів та умов їх використан­ня окремими суб'єктами господарювання;

· динаміка вартості інтелектуальної власності не завжди підпорядковується певній загальній законо­мірності, є індивідуальною для кожного конкретного її об'єкта, оскільки інновації не стільки йдуть за ринковою кон'юнктурою, скільки визначають її зміни.

Відтак, традиційні прикладні методики економічного і аналізу та оцінки бізнесу, засновані на класичних постула­тах теорії витрат виробництва, трудової теорії вартості, тео­рії граничної корисності, рівноважної ціни, не можуть бути застосовані для вичерпного вирішення проблем оцінювання об'єктів інтелектуальної власності.

Сучасні дослідники проблем інформаційного суспільства також звертають ува­гу на модифікацію механізму ринкового ціноутворення та специфіку визначення цінності інформації, що випливає із самої природи цього феномена. Вони наголошують на тому, що цінність інформації:

▲ визначається можливістю підвищити обізнаність її отримувача, що сприяє зниженню невизначеності в по­ведінці суб'єктів господарювання та зменшенню ризиків прийняття господарських рішень у конкретній ситуації;

▲ не має відносно стійкої об'єктивної основи у вигляді витрат виробництва і теоретично може коливатись у дуже широкому діапазоні, що визначається індивідуальними відмінностями творчих можливостей та оцінок індивідів, наслідком чого є отримання різного ефекту від використан­ня одного і того самого інтелектуального продукту різним! споживачами;

▲ є швидкоплинною, скоро минущою, внаслідок зміни смаків та уподобань споживачів, появи нових наукових відкриттів тощо.

В основі методики оцінки вартості об'єктів інтелектуальної власності, яка визначає загальну концепцію розробки конкретних підходів, лежать такі принципи:

1) комплексний облік трьох груп чинників: витрат, цінності для покупця, впливу конкуренції (рис. 5.3);

2) ігнорування безповоротних та врахування лише релевантних витрат (від англ. relevant — доречний, той, що стосується справи);

3) урахування чинників цінової еластичності попиту на об'єкти інтелектуальної власності (ступеня обізнаності, поінформованості покупців, часового інтервалу, «ринкової сили» контрагентів, «ефекту розподілу витрати» між кількома покупцями тощо);

4) застосування адекватних методів виокремлень частки інтелектуальної власності в загальній вартості або прибутку від використання комплексного об'єкта (випадку неповної рівноправності або явно низької цінності об'єкта інтелектуальної власності, коли застосувати складних методів аналізу є невиправданим).

Згідно з розробленими російськими фахівцями Методичними рекомендаціями щодо визначення ринкової вартості об'єктів інтелектуальної власності при визначенні? останньої необхідно враховувати:

- нематеріальний, унікальний характер об'єкта оцінювання;

- поточне використання об'єкта інтелектуальної власності;

- можливі галузі використання, найбільш вірогідні} місткість і частку ринку;

- витрати на виробництво і реалізацію продукції, що випускається з використанням об'єкта інтелектуальної власності;

- обсяг і часову структуру інвестицій, необхідних для освоєння та використання об'єкта інтелектуальної власності в тій чи іншій галузі;

- ризики освоєння і використання об'єкта інтелектуальної власності в різних галузях, у тому числі ризики не-і досягнення технічних, економічних, експлуатаційних та екологічних характеристик, ризики недобросовісної конкуренції;

- стадії розробки і промислового освоєння об'єкта інтелектуальної власності;

- можливості та ступінь правового захисту об'єкта інтелектуальної власності;

- спосіб виплати винагороди за використання об'єкта інтелектуальної власності;

- інші фактори.

Методичні підходи до визначення ринкової вартості об'єктів інтелектуальної власності ґрунтуються на таких принципах:

o корисності, згідно з яким ринкову вартість мають об’єкти оцінювання, використання яких протягом певного періоду сприяє задоволенню конкретних потреб споживачів;

o взаємодії попиту і пропозиції, згідно з яким ринкова вартість об'єктів оцінювання залежить від попиту, пропозиції та характеру конкуренції між покупцями та продавцями;

o заміщення, згідно з яким ринкова вартість об'єкт оцінювання не може перевищувати найвірогідніші витрати на придбання об'єктів еквівалентної корисності;

o очікування, згідно з яким ринкова вартість об'єкті оцінювання залежить від очікуваної величини, тривалості та ймовірності отримання доходів (вигід) за певний період при найбільш ефективному використанні цих об'єктів;

o зміни, згідно з яким ринкова вартість об'єкта оціню­вання змінюється у часі та визначається на конкретну дату;

o зовнішнього впливу, згідно з яким ринкова вартість об'єкта оцінювання залежить від зовнішніх факторів, що визначають умови його використання (ринкова інфраструктура, міжнародне і національне законодавство, політика держави в галузі інтелектуальної власності тощо);

o найефективнішого використання, згідно з яким, ринкова вартість об'єкта оцінювання визначається на основі з найбільш вірогідного, економічно виправданого, фінансово можливого, легітимного використання інтелекту­альної власності, що забезпечує максимальний результат.

 

Рис. 5.3. Залежність ринкового оцінювання об’єктів інтелектуальної власності від типу ринкової структури

При цьому найефективніше використання інтелектуальної власності не тотожне її поточному використанню.

На прак­тиці використовуються три основні підходи і тринадцять методів розрахунку вартості об'єктів інтелектуальної власності (рис. 5.4).

Студент повинен знати основні підходи до розрахунку ринкової вартості об'єктів інтелектуальної власності:

І. Витратний (інвестиційний) підхід, що ґрунтується на визначенні фактичних витрат на створення, придбання та використання об'єкта інтелектуальної власності (з ура­хуванням його зносу). Використання витратного підходу пов'язане з можливістю відновлення або заміщення об'єк­та оцінки. При цьому витрати на створення нового об'єкта, аналогічного тому, що оцінюється, включають прямі та непрямі витрати, пов'язані з продукуванням об'єкта інте­лектуальної власності та доведенням його до стану, придат­ного для використання, а також прибуток інвестора (най­більш вірогідну винагороду за інвестування капіталу у ство­рення інтелектуального продукту).

Витратний підхід:

- ґрунтується на припущенні, що потенційний поку­пець, який володіє інформацією про об'єкт угоди, не запла­тить за нього більше, ніж за об'єкт у складі нематеріаль­них активів, що має еквівалентну корисність;

- передбачає визначення витрат на відтворення первинної вартості об'єкта інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів підприємства з урахуван­ням подальшого поліпшення або заміни цього об'єкта;

- використовується, як правило, для оцінювання вар­тості об'єктів інтелектуальної власності, що належать до соціальної сфери, космічних, оборонних програм тощо.

І. Основними методами, які використовуються в рам­ках витратного підходу, є такі:

1) метод фактичних витрат, що ґрунтується на враху­ванні фактично здійснених витрат згідно з бухгалтерською.звітністю підприємства за певний період (виявленні всіх (фактичних початкових витрат, пов'язаних зі створенням, придбанням, введенням в експлуатацію об'єкта інтелекту­альної власності, та їх корекції з урахуванням індексу цін нa дату оцінки та коефіцієнта морального старіння). Вод­ночас у разі необхідності здійснюються коригування цих витрат, їх індексація за методом приведених витрат.

Розрахунок вартості об'єкта оцінювання за методом приведених витрат:

 

	Оцінювання вартості об'єктів Інтелектуальної власності
	Витратний (інвестиційний) підхід		Метод фактичних витрат
		Метод вартості заміщення
			Метод відновлюваної вартості
			Метод планових витрат
Метод коефіцієнтів
		Метод порівняльного продажу
	Порівняльний (аналоговий) підхід
		Метод звільнення від роялті
			Метод експертних оцінок
			Метод дисконтування
	Прибутковий (дохідний) підхід
		Метод економічного ефекту
		Метод капіталізації прибутку
			Метод комерційної значимості

Рис. 5.4. Підходи та методи розрахунку вартості об'єктів інте­лектуальної власності

^— вартість об'єкта оцінювання, розрахована за ме­тодом приведених витрат; — витрати на створення (при­дбання) об'єкта, що оцінюється (на дату їх здійснення); коефіцієнт приведення (враховує зміну вартості гро­шей у часі, інфляцію за період здійснення витрат до дати їх оцінки);

2) метод вартості заміщення, згідно з яким вартість об'єкта інтелектуальної власності визначається мінімаль­ною ціною, яку потрібно заплатити за об'єкт, що має ана­логічну споживчу вартість, тобто є еквівалентним за варіан­тами використання;

3) метод відновлювальної вартості, який передбачає визначення вартості об'єкта інтелектуальної власності як [суми витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу (на основі сучасних цін на необхідні ресурси).

II. Порівняльний підхід, заснований на визначенні вар­тості об'єктів інтелектуальної власності шляхом коригуван­ня цін аналогів, що згладжує їх відмінності від об'єкта оцінювання.

Порівняльний підхід до оцінювання об'єктів інтелек­туальної власності реалізується у більшості випадків на основі таких методів:

1) методу порівняльного продажу, що ґрунтується на зіставленні вартості об'єкта оцінювання з вартістю анало­гічних об'єктів інтелектуальної власності, які були реалізо­вані на ринку. У цьому випадку ринкова вартість об'єкта оцінювання визначається ціною, яку згодні заплатити на дату оцінювання типові покупці типовим продавцям інте­лектуальної власності за аналогічний (за якістю, призначен­ням, корисністю) об'єкт з урахуванням необхідних корек­тив.

2) методу звільнення від роялті (винагороди власни­ку), що ґрунтується на визначенні вартості об'єктів інте­лектуальної власності шляхом додавання майбутніх грошо­вих потоків роялті, приведених із використання ставки дисконтування до поточної вартості.

Отже, використання порівняльного підходу можливе за умов доступності достовірної інформації про ціни прода­жу об'єктів аналогічного призначення та порівняльної і корисності, умов відповідних ринкових угод, ступеня впливу особливих характеристик таких об'єктів на їхню вартість тощо.

III. Прибутковий (дохідний) підхід ґрунтується на ідеї залежності економічної цінності кожного конкретного об'єкта інтелектуальної власності в певний момент від май­бутніх доходів, пов'язаних з його використанням. Дохід від використання інтелектуальної власності визначається як різниця між грошовими надходженнями (платежами занадане право використання інтелектуальної власності, на­приклад роялті, паушальними платежами) та грошовими виплатами за визначений період.

Основні методи вартісного оцінювання об'єктів інтелектуальної власності, які використовуються на основі прибуткового (доходного) підходу, такі:

1) метод дисконтування, згідно з яким розрахунок по­точної вартості об'єкта інтелектуальної власності здійсню­ється шляхом приведення всіх майбутніх надходжень чистого прибутку від використання інтелектуальної власності на дату проведення оцінювання за визначеною оцінювачем ставкою дисконтування:

 

де — поточна вартість об'єкта оцінювання; — майбутні; грошові надходження чистого прибутку в t-му році; е— коефіцієнт дисконтування; п — кількість років, протягом яких здійснюються грошові надходження.

2) метод капіталізації прибутку, згідно з яким поточ­на вартість об'єкта оцінювання визначається шляхом зістав­лення щорічного прибутку від комерційного використання інтелектуальної власності і коефіцієнта капіталізації:

— поточна вартість об'єкта оцінювання, визначена за методом капіталізації; П — щорічний прибуток від комер­ційного використання об'єкта оцінювання; К — коефіцієнт капіталізації.

Методи так званого «швидкого» початкового оцінювання, в тому числі:

1) метод 25 % від валового прибутку;

2) метод 5 % від продажу;

3) метод поворотних коштів від продажу тощо.
Так, згідно з правилом 25 % ліцензіар повинен отрима­ти роялті в сумі, не менше 25 % від валового прибутку:

де — сума роялті, що приходиться на одиницю проданої ліцензіатом продукції; І — операційний прибуток; N — кількість проданих одиниць продукції. В табл. 5.1 наведені переваги та обмеження підходів до оцінювання вартості об’єктів інтелектуальної власності.

Студент повинен знати, що світовий досвід доводить, що ефективний механізм охорони прав інтелектуальної власності:

· є важливим елементом економічної політики, спрямованої на стимулювання та розвиток наукових дослі­джень, упровадження інновацій та прискорення науково-технічного прогресу;

· сприяє залученню інвестицій до інноваційних про­ектів, зростанню зайнятості, підвищенню економічного добробуту населення тієї чи іншої країни;

· стимулює розвиток міжнародної торгівлі, відіграє важливу роль у підвищенні конкурентоспромож­ності національних економік у глобальному ринковому середовищі;

· перетворюється на глобальну проблему, пов'яза­ну з економічною безпекою окремих держав, що вимагає стратегічних підходів до її вирішення на наднаціонально­му рівні.

Таблиця 5.1 Переваги та обмеження існуючих підходів до оцінювання вартості об'єктів інтелектуальної власності
Підходи	Переваги	Обмеження
Витратний — сукупність методів оцінювання, що ґрунтуються на врахуванні витрат на відтворення пер­винної вартості об'єктів інтелекту­альної власності у складі нематеріа­льних активів під­приємства з ураху­ванням їх подаль­шого поліпшення або заміни	▲ Використання первинної бухгал­терської докумен­тації; ▲ об'єктивне оцінювання ви­трат; ▲ велика точ­ність визначення ціни	· Не враховує низку важливих чинників (прибу­ток від комерціалі­зації, інвестиційні ризики, потенціал зростання доходу тощо); · здійснені витрати не завжди точно співвідносяться з успіхом на ринку
Порівняльний — сукупність методів оцінювання, засно­ваних на визна­ченні вартості об'єктів інтелекту­альної власності шляхом порівнян­ня з вартістю їх аналогів, стосовно до яких є інформа­ція про ціни та умови угод	▲ Базується на реальній кон'юн­ктурі ринку; ▲ відображає наявну на даний момент практику відносин покупців та продавців	· Складність в отриманні вихід­них даних, відсут­ність доступу до необхідної інфор­мації; · необхідність внесення поправок з урахуванням іс­нуючих тенденцій; · неврахуваннямайбутніх вигід
Прибутковий — сукупність методів оцінювання, засно­ваних на враху­ванні майбутніх доходів, пов'яза­них з їх викорис­танням	▲ Враховує очікування та май­бутні вигоди; — враховує внесок інтелектуальної власності в капі­тал підприємства як актив бізнесу	· Складність прогнозування майбутніх вигід; · суб'єктивізм

 

Необхідність охорони та захисту прав інтелектуальної власності зумовлена такими потребами:

¨ забезпечення інтересів творців шляхом надання їм
обмежених у часі прав щодо контролю над використанням
власних творів;

¨ стимулювання творчої інтелектуальної праці, заохочення творчої активності та впровадження її резуль­татів у інтересах соціально-економічного прогресу суспіль­ства;

¨ активізації інвестиційної та інноваційної діяль­ності, впровадження досягнень науково-технічного прогресу та нововведень у всі сфери суспільного життя;

¨ створення цивілізованого ринкового середовища, надійного захисту суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, пов'язаної з неправомірним викори­станням об'єктів інтелектуальної власності;

¨ захисту економічної безпеки держав за умов глобалізації світогосподарського розвитку, створення сприятли­вих умов для трансферу нових технологій;

¨ поширення інформації, уникнення втрат внаслідок дублювання зусиль, спрямованих на пошук шляхів вирішення нагальних науково-технологічних та соціально-економічних проблем;

¨ захисту інтересів суспільства щодо вільного доступу до світової інтелектуальної скарбниці.

Відтак формування інституту охоро­ни та захисту прав інтелектуальної власності є важли­вою закономірністю розвитку інформаційного суспіль­ства.

Студенту необхідно вміти розрізняти:

1) охорону прав інтелектуальної власності — вста­новлення системи правових норм, що регулюють відноси­ни з приводу створення і використання об'єктів інтелекту­альної власності;

2) захист прав інтелектуальної власності — су­купність заходів, спрямованих на визнання та відновлення [прав інтелектуальної власності у випадку їх порушення.

На думку вітчизняних дослідників, у еволюції сучас­ного інституту охорони та захисту прав інтелектуальної власності можна виокремити такі тенденції:

▲ поширення режиму охорони прав інтелектуально власності на нові об'єкти та нетрадиційні сфери їх засто­сування;

▲ посилення режиму правової охорони та захисту інтелектуальної власності;

▲ впровадження більш жорстких покарань за порушення виключних прав;

▲ спрощення процедури отримання правової охорони об'єктів інтелектуальної власності;

▲ лібералізація відносин щодо використання результатів інтелектуальної діяльності, профінансованої за рахунок державного бюджету, спеціальних цільових фондів;

▲ інтенсифікація міжнародного співробітництва в галузі охорони прав інтелектуальної власності, в тому числі у напрямку вирішення проблем, пов'язаних з глобалізацією економіки, розвиток відносин інтелектуальної власності приводить до урізноманітнення об'єктів патентного права. На сьогодні у розвинених країнах патентним правом охоро­няються штами мікроорганізмів, продукти програмного забезпечення і навіть ділові методи, відображені у вигляді комп'ютерних програм.

В основі цієї системи лежить патентне право — сукупність правових норм, що регламентують систему охорони об'єктів промислової власності шляхом видачі патентів.

Патентне право характеризується:

■ територіальним принципом охорони, згідно з яким патент видається відповідно до національного законодав­ства і всі пов'язані з ним права географічно обмежені кордонами країни чи регіону;

■ видачею патентними органами відповідно до перед­баченої законом процедури с пеціального охоронного доку­мента (патента, свідоцтва), який діє протягом певного терміну, по закінченні якого об'єкт інтелектуальної власності переходить у суспільну власність.

Американські фахівці зазначають, що в США провідні компанії намагаються отримати патенти з метою:

¨ блокування конкуренції;

¨ отримання роялті;

¨ зміцнення свого становища лідерів;

¨ здійснення перехресного ліцензування;

¨ активного просування своїх товарів на ринок.

За цих умов патентування виконує дві основні функції:

1) оборонну, спрямовану на захист від конкурентів за­войованих сегментів ринку;

2) агресивну, спрямовану на завоювання нових сег­ментів ринку.

Основні принципи патентного права:

1. Надання правової охорони лише тим об'єктам інте­лектуальної власності, які офіційно визнані патентоспро­можними на основі критеріїв новизни, неочевидності та промислової придатності.

2. «Патентна чистота» об'єктів промислової власності, що вимагає використання останніх без порушення патент­них прав інших осіб.

3. Визнання за власником патента виключних прав на використання запатентованих об'єктів інтелектуальної власності та встановлення санкцій за порушення цих прав.

4. Узгодження інтересів власників патентів та суспіль­ства в цілому на основі запровадження вилучень зі сфери патентної монополії, продиктованих суспільними потре­бами.

Патент — це державний охоронний документ на нове технічне рішення у певній галузі, що засвідчує його першість (пріоритет) та авторство і встановлює виключні права патентовласника, дійсні на території держави, де був виданий цей охоронний документ протягом законодавчо встановленого терміну.

Патентна система захисту прав інтелектуальної власності:

1) стимулює індивідів до заняття творчою розумовою діяльністю;

2) створює можливості для широкого використання нових винаходів, корисних моделей, промислових зразків тощо;

3) виступає своєрідним механізмом недопущення несанкціонованого використання об'єктів інтелектуальної власності.

У сучасній науковій літературі сформувались такі основні економічні концепції патентів:

▲ концепція стимулювання винахідництва, згідно з якою патентування спонукає винахідників до творчості;

▲ концепція розкриття, згідно з якою патентний захист забезпечує широкий доступ до інформації про винаходи та їх використання, стимулюючи винахідників не тримати в таємниці результати їх творчої праці;

▲ концепція розвитку та комерціалізації, згідно з якою патентування стимулює інвестиції, необхідні для розвитку та комерціалізації інтелектуальної власності;

▲ концепція розвитку перспективних досліджень, згідно з якою патентування породжує кумулятивний ефект розвитку похідного винахідництва.

Характеризуючи економічну роль патентів, дослідники ввертають увагу на такі аспекти:

1) патентування стимулює інтелектуальну творчу діяльність з метою отримання монопольного прибутку (теорія обмеженої монополії патенту);

2) патентування породжує конкурентні стимули до винахідництва з метою недопущення втрат за умов відсутності інноваційної діяльності (теорія конкретної ролі пате­нту).