Патентування в Украъни та закордоном

Патент - це охоронний документ, який надає його власнику монопольне право на використання запатентованого об'єкта протягом встановленого строку його дії. Значення патенту важко переоцінити, адже при правильному визначенні об'єкта патентування та вдалій патентній стратегії стартапи будують свій бізнес, посередні компанії стають великими, а великі компанії стають могутніми.

Патент - це охоронний документ, який надає його власнику монопольне право на використання запатентованого об'єкта протягом встановленого строку його дії. Значення патенту важко переоцінити, адже при правильному визначенні об'єкта патентування та вдалій патентній стратегії стартапи будують свій бізнес, посередні компанії стають великими, а великі компанії стають могутніми.

Як сказав Станіслів Єжи Лец: «Якщо ти відкрив еліксир вічного життя, запатентуй його відразу ж. Або тобі нічого буде залишити спадкоємцям».

Чимало компаній, особливо закордоном, мають патентні департаменти, які відслідковують патенти галузі, патенти конкурентів та подають заявки.

Відповідно до українського та міжнародного законодавства патенти мають територіальний характер, тобто поширюються лише на територію тієї країни, в якій цей патент виданий.

Так, подавши заявку до патентного відомства України, пройшовши експертизи і отримавши патент, його власник має лише монопольне право на території України. Проте цього, як правило, недостатньо. Адже компанія не живе автономним життям і не обмежується лише національним ринком. Продукція експортується, створюються спільні іноземні підприємства, укладаються договори про міжнародне співробітництво.

Саме для цього нове технічне рішення потрібно захистити, і не тільки в своїй державі.

Існує декілька способів отримання патентної охорони закордоном:

· подача заявки в інші держави відповідно до національного законодавства кожної держави;

· подача міжнародної заявки на отримання патенту відповідно до Договору про патентну кооперацію;

· подача заявок на отримання регіональних патентів.

Кожен із цих способів має свої переваги та недоліки, про які патентний повірений повинен попередити заявника та допомогти обрати правильну стратегію. Розглянемо кожен із цих способів отримання патентної охорони закордоном.

Подача національних заявок передбачає підготовку та подачу заявок до патентного відомства кожної країни, в якій потрібно отримати патентну охорону. Це, як правило, передбачає, оформлення заявки відповідно до національних вимог, на мові тієї країни, в якій витребовується охорона, сплату національних зборів.

Відповідно до Паризької конвенції з охорони промислової власності заявку на отримання патенту в іншу країну можна подати не пізніше 12 місяців з дати подачі національної заявки.

Якщо заявник бажає отримати патент наприклад лише в США та Японії, то все одно потрібно подати заявку в Україні. Більш того, подавши національну заявку, потрібно чекати 3 місяці на випадок віднесення заявленого винаходу до державної таємниці.

Подача міжнародної заявки здійснюється відповідно до Договору про патентну кооперацію (Patent Cooperation Treaty), учасниками якого є понад 125 держав. Подача міжнародної заявки ні в якому випадку не означає, що заявник отримає «міжнародний патент» або правову охорону у всіх країнах. Процедура патентування відповідно до Договору про патентну кооперацію передбачає дві фази:

· міжнародну

· національну.

Міжнародна фаза включає подачу міжнародної заявки, міжнародний пошук та міжнародну публікацію. За бажанням заявника на цій стадії може бути проведена міжнародна попередня експертиза з метою аналізу патентоздатності міжнародної заявки.

Після міжнародної фази патентування заявки потребує її переведення на національну фазу. Для цього потрібно протягом, як правило, 31 місяця з дати пріоритету подати заявки в ті країни, які цікавлять заявника та оплатити національні збори. Патентне відомство кожної країни розглядає заявку, проводить експертизи відповідно до національного законодавства та приймає рішення про видачу патенту або відмову у його видачі.

Слід зазначити, що законодавство кожної країни має свої особливості, наприклад, щодо патентування бізнес-методів, комп'ютерних програм тощо. Тому видача патенту в одній країні не гарантує видачу патенту в іншій.

Незважаючи на всю складність процедури, тривалість її у часі та необхідність все одно звертатись до національних патентних відомств, патентування відповідно до Договору про патентну кооперацію має свої переваги. Зокрема,

· можливість після отримання звіту про міжнародний пошук оцінити шанси на отримання патенту,

· 18 місяців часу (порівняно з подачею заявок безпосередньо в патентні відомства) на подачу заявки до інших країн;

· у зв'язку з міжнародною публікацією заявка стає цікавою для інвесторів та потенційних клієнтів. Багато заявників знаходять інвесторів на переведення заявки на національні фази саме завдяки міжнародній публікації.

Окрім вищевказаних способів отримання патентного захисту закордоном, є ще і так звані регіональні системи патентування. Регіональні системи патентування надають заявнику можливість шляхом подачі однієї заявки отримати патентну охорону в декількох країнах.

Так, наприклад, відповідно до Євразійської конвенції шляхом подачі однієї заявки можна отримати патент в 9 країнах — Азербайджан, Вірменія, Білорусія, Казахстан, Киргистан, Молдова, Росія, Таджикістан, Туркменістан. Подача такої заявки передбачає проведення експертизи одного органу та видачі патенту, що поширюється на всі вищевказані країни.

Найбільш популярною системою регіонального патентування є отримання європейського патенту. Така процедура передбачає подачу однієї заявки, проведення експертизи Європейським патентним відомством. Проте отримання Європейського патенту не означає його автоматичне поширення на всі країни ЄС. Протягом 3 місяців з дати публікації рішення про видачу Європейського патенту заявнику потрібно здійснити національні валідації у відповідних країнах.

Отже, можливостей патентування закордоном - безліч. Головне завдання - їх правильно застосувати, оцінити всі за і проти, та заявити про свій винахід всьому світу.

70. Майнові права інтелектуальної власності як вклад до статутного капіталу товариства.

В Україні створено величезну кількість юридичних осіб. Так, за даними Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України в нашій державі зареєстровано 1240776 юридичних осіб, при цьому з них 30696 — акціонерні товариства (далі — АТ), 430731 — товариства з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ) [14].

 

Для створення АТ та ТОВ засновникам таких господарських товариств необхідно володіти значними фінансовими та/чи матеріальними ресурсами.

 

Так, статтями 24 та 52 Закону України “Про господарські товариства” (далі — Закон) [3], ст. 14 Закону України “Про акціонерні товариства” від 17.09.2008 № 514-VI [8] передбачена необхідність внесення: •суми, що не менше 1250 міні­мальних заробітних плат, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати [1], діючої на момент створення АТ (на сьогодні — це 930000 гривень); •суми, що не менше 100 мінімальних заробітних плат, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення ТОВ (на сьогодні це 74400 гривень). Інші законодавчі акти встановлюють, наприклад суми в розмірі 10 мільйонів євро для банківських установ або 1 мільйона євро для страхових компаній тощо.

 

Досить часто у осіб, що є засновниками господарських товариств, не вистачає грошових коштів для формування статутного капіталу такого товариства. Можливість формування статутного капіталу шляхом внесення нематеріальних активів дозволяє створити юридичну особу без залучення додаткових грошових коштів. При цьому в якості нематеріальних активів можуть виступати майнові права на об’єкти інтелектуальної власності.

 

Така можливість закріплена у ч. 3 ст. 424 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) [1], ч. 1 ст. 86, ч. 5 ст. 156 та ч. 6 ст. 157 Господарського кодексу України (далі — ГКУ) [2], ч. 1. ст. 11, ст. 23 Закону України “Про акціонерні товариства”, п. 2.16 Положення про порядок реєстрації випуску акцій, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26.04.2007 № 942, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 червня 2007 р. за № 619/13886 (далі — Положення про порядок реєстрації випуску акцій) [9].

 

Внесення таких нематеріальних активів до статутного капіталу дозволяє:

 

сформувати значний за розмірами статутний капітал без залучення грошових коштів та забезпечити доступ до кредитів та інвестицій;

суб’єктам інтелектуальної власності ставати засновниками юридичної особи без залучення-грошових коштів.

Обмеження щодо формування статутного капіталу господарських товариств за рахунок вартості майнових прав інтелектуальної власності

 

Чинне законодавство України передбачає заборону формування статутного капіталу деяких видів господарських товариств за рахунок нематеріальних активів. Зокрема, це стосується фінансових установ — юридичних осіб, які відповідно до Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12.07.2001 № 2664-III (зі змінами) надають одну чи декілька фінансових послуг та які внесені до відповідного реєстру.

 

До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Так відповідно до ч. 2 ст. 9 цього Закону при створенні фінансової установи або у разі збільшення розміру зареєстрованого статутного (пайового) капіталу, статутний (пайовий) капітал повинен бути сплачений у грошовій формі та розміщений на банківських рахунках комерційних банків, які є юридичними особами за законодавством України, якщо інше не передбачено законами України з питань регулювання окре­мих ринків фінансових послуг [6].

 

Наприклад, ст. 2 Закону України “Про страхування” від 07.03.1996 № 85/96 (зі змінами) чітко зазначено, що забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи [4].

 

Згідно зі ст. 32 Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 № 2121 (зі змінами) формування та капіталізація банку здійснюються шляхом грошових внесків, крім випадків, передбачених Законом України “Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” протягом строку його дії.

 

Відповідно до п. 2.1. Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затверджене постановою Правління Національного банку України від 31.08.2001 № 375, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 24.10.2001 р. за № 906/6097, формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків учасників [9].

 

Процедура внесення майнових прав інтелектуальної власності до статутного капіталу господарського товариства та оформлення внесення таких нематеріальних активів

 

У разі внесення майнових прав інтелектуальної власності до статутного капіталу господарського товариства у першу чергу здійснюється ідентифікація такого об’єкта та перевіряється:

 

хто є власником прав на відповідний об’єкт;

чи існують права третіх осіб стосовно відповідного об’єкта, підтверджені договором застави, ліцензійним договором тощо;

можливість використання об’єкта інтелектуальної власності господарським товариством, до статутного капіталу якого вносяться майнові права на такий об’єкт;

чи є чинними майнові права на такий об’єкт інтелектуальної власності;

строк чинності майнових прав на об’єкт інтелектуальної власності.

При цьому слід зазначити, що при прийнятті рішення щодо внесення майнових прав інтелектуальної власності до статутного капіталу господарського товариства необхідно враховувати особливість правової охорони відповідного об’єкта, зокре­ма той факт, що патент на корисну модель та патент на промисловий зразок видаються під відповідальність власників таких патентів. А як відомо, випадки визнання недійсними патентів на такі об’єкти у судовому порядку у зв’язку з невідповідністю патентів умовам надання правової охорони не є поодинокими. Тож засновники повинні усвідомлювати ризики формування статутного капіталу свого підприємства за рахунок майнових прав інтелектуальної власності на такі об’єкти. як корисні моделі та промислові зразки, до того ж строки чинності майнових прав на такі об’єкти відносно невеликі.

 

Тож при прийнятті рішення щодо внесення майнових прав інтелектуальної власності до статутного капіталу господарського товариства доцільно віддавати переваги майновим правам на знаки для товарів і послуг, об’єкти авторського права, об’єкти суміжних прав та винаходи. Важливо зазначити, що під час передання майнових прав інтелектуальної власності до статутного капіталу господарського товариства необхідним є документальне оформлення такої операції:

 

можливість формування (збільшення) статутного капіталу без залучення грошових коштів (зокрема шляхом передання майнових прав інтелектуальної власності), порядок внесення майнових прав [17], а у окремих випадках і порядок вилучення майнових прав зі статутного капіталу повинні бути передбачені у статутних документах [16];

повинен бути укладений договір про передання майнових прав інтелектуальної власності, а у випадках, передбачених ч. 2 ст. 1114 ЦКУ, і державна реєстрація такого договору.

 

71. Договір комерційної концесії.

ЦКУ глава 76

Комерційна концесія (франчайзинг, франши-за) є відносно новим інститутом українського цивільного права, її мета — сприяти просуванню на ринку товарів, зокрема, високотехнологіч-ного устаткування, яке, як правило, є засобом виробництва інших товарів, виконання робіт чи надання послуг, а також створення нових комплексів по збуту товарів та наданню послуг. На підставі договору здійснюється сплатна передача виключних прав на об'єкти інтелектуальної власності, комерційну інформацію (ноу-хау), знаки для товарів і послуг, фірмове найменування для використання іншим суб'єктом в його підприємницькій діяльності.

У залежності від сфери, де використовується договір комерційної концесії, виділяють такі його види: виробничий, збутовий, в сфері обслуговування, торговий.

Договір комерційної концесії є консенсуальним, взаємним і сплатним. Він регулює зобов'язальні відносини, предметом яких є комплекс виключних прав, які використовують у підприємницькій діяльності (див. коментар до ст. 1116 ЦК).

72. Раціоналізаторська пропозиція як об’єкт права інтелектуальної власності.

 

Глава 41 ЦКУ

Раціоналізаторською пропозицією визнається пропозиція, що є новою і корисною для підприємства, організації, установи, міністерства, відомства, до якої вона подана, і котра передбачає зміну або удосконалення: конструкції виробу; технології виробництва; складу матеріалу.

До раціоналізаторської пропозиції законодавство встановило три необхідні вимоги:

пропозиція має стосуватися профілю підприємства, якому вона подана;

вона має бути новою;

раціоналізаторська пропозиція повинна бути корисною підприємству, якому вона подана.

Пропозиція подається тому підприємству, діяльності якого вона стосується. При цьому не має значення, де працює раціоналізатор і, взагалі, чи працює. Відповідність діяльності підприємства визначається тим, що вона може бути використана в технологічному процесі цього підприємства, в продукції, що ним виробляється, у застосовуваній техніці або матеріалах.

Новизна — це критерій охороноздатності, який визначається за сукупністю знань, так званим «рівнем техніки». Пропозиція визнається новою для підприємства, якщо її суть до заявлення пропозиції не була відома, тобто відсутні будь-які відомості з усіх відомих джерел інформації, які містять дані про раціоналізаторські пропозиції.

Пропозиція визнається корисною для підприємства, якщо її використання дає змогу збільшити економічну ефективність підприємства, отримати більший прибуток і т.п.

Не можна вважати раціоналізаторською пропозицію, яка ставить мету, але не визначає її рішення.

Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути як матеріальна (тілесна) річ, так і

певний процес. Процес у даному випадку слід визначати і технологічний, і технічний, але не слід до рацпропозицій відносити організаційні чи управлінські процеси.

 

73. Право інтелектуальної власності на породу тварин.