Ш56. . Право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми.

Глава 40 ЦКУ,

Крім глави 40 ЦК України відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на топографії інтегральних мікросхем (далі - топографії І MC), регулюються Законом України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" від 5 листопада 1997 р. 1 та низкою підзаконних правових актів. До останніх належать: постанова КМ України "Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі) чи зареєстрованої топографії інтегральної мікросхеми" від 14 січня 2004 р. № 82, накази МОН України "Про затвердження Правил складання, подання та розгляду заявки на реєстрацію топографії інтегральної мікросхеми" від 18 квітня 2002 p. № 2603, "Про затвердження Положення про Державний реєстр України топографій інтегральних мікросхем" від 12 квітня 2001 р. № 2924, "Про затвердження Інструкції про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на топографію інтегральної мікросхеми та видачу ліцензії використання топографії інтегральної мікросхеми" від 3 серпня 2001 р. № 5775.

Компонування інтегральної мікросхеми — зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними.

Тільки оригінальне компонування інтегральної мікросхеми придатне для набуття права інтелектуальної власності. Воно визнається оригінальним, якщо не створено шляхом прямого відтворення (копіювання) іншого компонування інтегральної мікросхеми, має відмінності, що надають йому нові властивості, і не було відоме у галузі мікроелектроніки до дати подання заявки до Установи (Державного департаменту інтелектуальної власності) або до дати його першого використання. Навіть якщо компонування містить елементи, відомі в галузі мікроелектроніки, воно може бути визнане оригінальним, якщо сукупність цих елементів відповідає вказаним вимогам.

Компонування інтегральної мікросхеми визнається оригінальним, якщо інформація про нього була розкрита автором або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано таку інформацію, але не раніше ніж за два роки до дати подання до Установи заявки на реєстрацію цього компонування. Не може бути визнане оригінальним компонування інтегральної мікросхеми, заявка на реєстрацію якого подана до Установи пізніше ніж через два роки від дати його першого використання. Дата першого використання компонування інтегральної мікросхеми — дата, коли таке використання стало відомим у галузі мікроелектроніки.

НАДАННЯ ПРАВ НА ТОПОГРАФІЮ IMC

 

Стаття 4. Умови надання правової охорони на топографію IMC

 

1. Держава здійснює правову охорону топографії IMC шляхом її

реєстрації в Установі.

Особливості охорони прав на топографії IMC, віднесені до

державної таємниці, визначаються окремим законодавством.

 

2. Цим Законом не охороняються права на ідеї, способи,

системи, технології або закодовану інформацію, які можуть бути

втілені в топографію IMC.

 

3. Виключне право на використання топографії IMC

засвідчується свідоцтвом, яке підтверджує реєстрацію топографії

IMC. Свідоцтво діє десять років від дати подання заявки до

Установи або від дати першого використання топографії IMC. (Абзац

перший пункту 3 статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 850-IV (850-15) від 22.05.2003)

 

Дія реєстрації припиняється достроково в разі визнання такої

реєстрації недійсною відповідно до статті 20 цього Закону. (Абзац

другий пункту 3 статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законами

N 2188-III (2188-14) від 21.12.2000, N 850-IV (850-15) від

22.05.2003)

 

4. Обсяг прав на топографію IMC визначається зображенням

топографії IMC на матеріальному носії.

 

Стаття 5. Умови охороноздатності топографії IMC

 

1. Топографія IMC відповідає умовам охороноздатності, якщо

вона є оригінальною.

 

2. Топографія IMC визнається оригінальною, якщо вона не

створена шляхом прямого відтворення (копіювання) іншої топографії

IMC, має відмінності, що надають їй нові властивості, і не була

відомою у галузі мікроелектроніки до дати подання заявки до

Установи або до дати її першого використання.

 

Топографія IMC визнається оригінальною доти, доки не доведено

протилежне.

 

3. Топографія, яка містить елементи, відомі в галузі

мікроелектроніки на дату подання заявки до Установи або на дату

першого використання топографії IMC, може бути визнана

оригінальною тільки в тому разі, якщо сукупність таких елементів у

цілому відповідає вимогам пункту 2 цієї статті.

 

4. На визнання топографії IMC оригінальною не впливає

розкриття інформації про неї автором або особою, яка одержала від

автора прямо чи опосередковано таку інформацію, якщо строк від

дати розкриття інформації до дати подання до Установи заявки на

реєстрацію цієї топографії IMC не перевищує двох років. При цьому

обов'язок доведення обставин розкриття інформації, достовірності

дати розкриття інформації та першого використання топографії IMC

покладається на заінтересовану особу.

 

5. Не може бути визнана оригінальною та топографія IMC,

заявка на реєстрацію якої подана до Установи пізніше ніж через

два роки від дати її першого використання.

Сорти рослин

1. Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин становлять:

1) особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені державною реєстрацією;

2) майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом;

3) майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, породи тварин, засвідчене державною реєстрацією.

 

Коментар:

 

1. Коментована стаття визначає види прав інтелектуальної власності на сорт рослин та породу тварин, які складаються із особистих немайнових та майнових прав. До особистих немайнових прав відносяться право авторства на сорт рослин чи породу тварин, право на присвоєння назви новому сорту рослин чи породі тварин, право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності тощо. Майновими правами інтелектуальної власності на сорт рослин чи породу тварин є право на використання сорту рослин чи породу тварин, виключне право дозволяти використання сорту рослин чи породи тварин, виключне право перешкоджати неправомірному використанню права на сорт росин чи породу тварин, право на поширення сорту рослин, породи тварин тощо.

2. В чинному законодавстві України визначено поняття, суб'єкти, зміст, підстави виникнення та припинення як особистих немайнових, так і майнових прав на сорти рослин. Водночас норми коментованої статті щодо видів прав інтелектуальної власності на породи тварин не мають в даний час механізмів реалізації, оскільки відсутнє відповідне законодавство.

3. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про охорону прав на сорти рослин" сорт рослин - це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів¹, яка, незалежно від того, задовольняє вона повністю або ні умови виникнення правової охорони: а) може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів; б) може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак; в) може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту. Різновидами сорту, на які можуть набуватися права, є клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція.

4. В чинному законодавстві визначено наступні права інтелектуальної власності на сорт рослин:

1) особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, засвідчені державною реєстрацією. Про особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин свідчить свідоцтво про авторство на сорт рослин. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону прав на сорти рослин" свідоцтво про авторство на сорт - це охоронний документ, що засвідчує особисте немайнове право авторства на сорт. Форма свідоцтва про право авторства на сорт рослин та Положення про свідоцтво про авторство на сорт рослин, затверджені наказом Міністерства аграрної політики України від 28 травня 2003 р. N 151²;

2) майнове право інтелектуальної власності на сорт рослин. Про майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин свідчить патент на сорт рослин. Форма патенту на сорт рослин та Положення про Державний реєстр прав власників сортів рослин та про видачу патентів України на сорти рослин, затверджені наказом Міністерства аграрної політики України від 13 грудня 2002 р. N 390³;

3) майнове прав інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, засвідчене державною реєстрацією. Поширення сорту - це комерційне розповсюдження посадкового матеріалу - матеріального носія сорту, занесеного до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні. Про майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин свідчить свідоцтво про державну реєстрацію сорту рослин. Сорт вважається придатним для поширення в Україні, якщо він відмінний, однорідний та стабільний, може бути використаний для задоволення потреб суспільства і не заборонений для поширення з підстав загрози життю і здоров'ю людей, нанесення шкоди тваринному і рослинному світу, збереженню довкілля. Критерії заборони поширення сортів в Україні, затверджені наказом Міністерства аграрної політики України від 30 серпня 2002 р. N 247⁴.

на сорти рослин"; б) якому присвоєна назва згідно з вищезазначеним Законом.

Сорт вважається придатним для набуття права на нього як на об'єкт інтелектуальної власності, якщо за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є:

1) новим. Сорт вважається новим, якщо до дати, на яку заявка вважається поданою, заявник (селекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерційного використання: а) на території України - за рік до цієї дати; б) на території іншої держави - щодо деревних та чагарникових культур і винограду за шість років і щодо рослин інших видів за чотири роки до цієї дати;

2) відмінним. Сорт відповідає умові відмінності, якщо за проявом його ознак він чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, загальновідомого до дати, на яку заявка вважається поданою. Сорт, що протиставляється заявленому, вважається загальновідомим, якщо: а) він поширений на певній території в будь-якій державі; б) відомості про прояви його ознак стали загальнодоступними у світі, зокрема шляхом їх опису в будь-якій оприлюдненій публікації; в) він представлений зразком у загальнодоступній колекції; г) йому надана правова охорона і/або він внесений до офіційного реєстру сортів в будь-якій державі, при цьому він вважається загальновідомим від дати подання заявки на надання права чи внесення до реєстру;

3) однорідним. Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей його розмноження всі рослини цього сорту залишаються достатньо схожими (однорідними) за своїми основними ознаками, зазначеними в описі сорту;

4) стабільним. Сорт вважається стабільним, якщо його основні ознаки, відзначені в описі сорту, залишаються незмінними після неодноразового розмноження чи, у разі особливого циклу розмноження, в кінці кожного такого циклу.

6. Сортові присвоюється назва, яка повинна його однозначно ідентифікувати і відрізнятися від будь-якої іншої назви існуючого в Україні і державах-учасниках сорту того ж чи спорідненого виду. Назва сорту включає його родове чи видове позначення і власну назву. Назва сорту не повинна: а) суперечити принципам гуманності і моралі; б) складатися тільки із цифр, за винятком випадків, коли це відповідає усталеній практиці найменування сортів, чи складатися виключно із знаків чи зазначень, які вказують на вид, групу стиглості, якість, призначення, цінність, походження або технологію вирощування; в) вводити в оману або давати хибне уявлення щодо характеристик, цінності, географічного походження сорту, а також про автора сорту чи іншу заінтересовану особу; г) бути тотожною чи настільки подібною, що її можна сплутати, щодо назви сорту, права на який набуті в Україні чи іншій державі-учаснику.

7. Порядок набуття права на сорт включає в себе наступні етапи:

1) подання заявки до Державної служби з охорони прав на сорти рослин. Правила складання та подання заявки на сорт рослин, затверджені наказом Міністерства аграрної політики України від 26 квітня 2007 р. N 287⁵. Відомості про заявку заносяться до Державного реєстру заявок на сорти рослин після визначення дати, на яку заявка вважається поданою, в порядку, визначеному Положенням про Державний реєстр заявок на сорти рослин, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 26 лютого 2003 р. N 42⁶. Внесені до Державного реєстру заявок на сорти рослин відомості про сорт дають заявнику право на тимчасову правову охорону від дати подання заявки;

2) експертизи заявки. Експертиза заявки має статус державної науково-технічної експертизи і проводиться з метою встановлення відповідності заявки і сорту вимогам Закону України "Про охорону прав на сорти рослин" та підготовки обґрунтованих експертних висновків і рішень за заявкою. Вона проводиться експертними закладами, визначеними відповідно до Порядку визначення уповноваженого закладу експертизи сортів рослин, затвердженого наказом Державної служби з охорони прав на сорти рослин від 20 червня 2003 р. N 159⁷, і складається з формальної експертизи (експертизи за формальними ознаками) та кваліфікаційної (технічної) експертизи.

Формальна експертиза заявки спрямована на визначення відповідності формальних ознак заявки вимогам, що встановлені Законом України "Про охорону прав на сорти рослин". Під час проведення формальної експертизи: а) визначається дата подання заявки; б) перевіряється відповідність складу документів заявки встановленим вимогам; в) заявка порівнюється з наданою заявником копією попередньої заявки, якщо така подавалася до компетентного органу держави-учасника, і встановлюється дата пріоритету; г) встановлюється факт сплати збору за подання заявки; д) перевіряється право заявника на подання заявки. У разі відповідності формальних ознак заявки встановленим вимогам і одержання позитивних висновків заявнику надсилається експертний висновок про позитивні результати формальної експертизи і про початок проведення кваліфікаційної експертизи, в офіційному виданні публікуються відомості про заявку, а також інформується компетентний орган кожної держави-учасника про запропоновану заявником назву сорту. У разі невідповідності формальних ознак заявки встановленим вимогам заявнику надсилається відповідний експертний висновок. Заявник зобов'язаний усунути зазначену невідповідність протягом двох місяців від дати одержання ним експертного висновку. Цей строк може бути продовжений на шість місяців за умови сплати відповідного збору. В противному разі заявнику надсилається рішення про відмову в державній реєстрації прав на сорт.

Кваліфікаційна експертиза передбачає проведення комплексу досліджень, необхідних для підготовки експертного висновку за заявкою та прийняття рішення щодо державної реєстрації сорту і прав на нього. Під час проведення кваліфікаційної експертизи: б) проводиться експертиза запропонованої назви сорту8; в) визначається новизна сорту; г) визначається відповідність сорту критеріям відмінності, однорідності та стабільності; д) проводиться експертиза на придатність для поширення; е) розглядаються можливі заперечення третіх осіб проти набуття прав на сорт. За результатами кваліфікаційної експертизи формулюється обґрунтований експертний висновок за заявкою і приймається рішення про державну реєстрацію сорту і видачу патенту або рішення про відмову в реєстрації сорту і видачі патенту;

3) державна реєстрація прав. Державна реєстрація майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин здійснюється на підставі рішення про державну реєстрацію прав на сорт. Після сплати державного мита та за наявності документа про його сплату відомості, встановлені Законом України "Про охорону прав на сорти рослин", вносяться до Державного реєстру прав інтелектуальної власності на сорти рослин. Державна реєстрація майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту рослин здійснюється на підставі рішення про державну реєстрацію прав на сорт. Після сплати відповідного збору та за наявності документа про його сплату відомості, встановлені Законом України "Про охорону прав на сорти рослин" і Положенням про Реєстр сортів, вносяться до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні9. Державна служба з охорони прав на сорти рослин в місячний строк від дати державної реєстрації прав на сорт авторові (авторам) видає свідоцтво про авторство на сорт рослин, а заявникові - патент на сорт рослин і свідоцтво про державну реєстрацію сорту рослин.

58. Комерційна таємниця як об’єкт права інтелектуальної власності.

ЦКУ глава 46

Комерційна таємниця — це інформація, яка має дійсну або потенціальну комерційну цінність в силу її невідомості третім особам, до якої нема вільного доступу на законних підставах і по відношенню до якої володілець інформації приймає заходи щодо її конфіденційності.

Об'єктом інтелектуальної власності на комерційну таємницю є нематеріальне благо, яке є результатом інтелектуальної діяльності, на яке за особою, яка його досягла, або іншими володільцями, визнається виключне право на використання.

Інформація по своїй суті є нематеріальною, але її зберігання і розповсюдження здійснюються найчастіше з допомогою матеріальних носіїв.

Комерційна таємниця має фактичну монополію конкретної особи на певну сукупність знань.

Комерційна таємниця має найбільшу універсальність серед інших об'єктів інтелектуальної власності.

Комерційна таємниця невідома третім особам.

Закріплює виключне суб'єктивне право на цю інформацію.

Строк охорони її є необмеженим.

Комерційна таємниця не потребує офіційного визнання її охороноспроможності, державної реєстрації або виконання будь-яких інших формальностей.

Виходячи з особливостей комерційної таємниці, під її поняття можуть бути підведені найрізноманітніші відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємця.

Не можуть вважатися комерційною таємницею:

засновницькі документи;

документи, що надають право займатися підприємницькою діяльністю;

відомості за встановленими формами звітності про фінансово-господарську діяльність або інші відомості, необхідні для перевірки правильності вирахування та сплати податків та інших обов'язкових платежів;

відомості про чисельність та склад працівників, їх заробітну плату та умови праці;

документи про сплату податків та інших обов'язкових платежів;

відомості про забруднення навколишнього середовища;

про порушення антимонопольного законодавства, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що заподіює шкоди здоров'ю населення.

Річна бухгалтерська звітність юридичної особи є відкритою для зацікавлених користувачів: банків, інвесторів, кредиторів, покупців, постачальників і т.п., які можуть ознайомитись з нею і отримувати її копії з відшкодуванням витрат на копіювання.

Крім комерційної таємниці законодавство виділяє також ще декілька видів відомостей, які повинні зберігатись в таємниці, — це державна, військова, медична, нотаріальна, адвокатська, банківська таємниці, особиста та сімейна таємниця, таємниця усиновлення, таємниця слідства і т.п. Комерційна таємниця відрізняється від цих видів тим, що відомості, які вона містить, відносяться до комерційної діяльності підприємця і мають комерційну цінність. Відповідно до цього, суб'єктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю є особи, які займаються підприємницькою діяльністю, тобто юридичні та фізичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності.

 

59. Право інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації.

ЦКУ глави 43, 44, 45

Право інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів (робіт, послуг).

1. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування.

2. Право інтелектуальної власності на торговельну марку (знак для товарів і послуг).

3. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення.

 

1. - Комерційне найменування – це найменування під яким суб’єкт господарювання виступає в цивільному обороті і яке індивідуалізує його серед інших учасників цивільного обороту.

- Згідно з ч.1 ст. 159 Господарського кодексу України суб’єктом права на комерційне найменування є:

1) юридична особа – суб’єкт господарювання;

2) фізична особа- підприємець.

Зміст найменування

- Відповідно до ст. 90 ЦК України та ст. 23 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15.05.2003 р. комерційне найменування юридичної особи повинно містити інформацію про:

1) організаційно-правову форму;

2) назву.

- Для окремих організацізаційно-правових форм закон може встановлювати додаткові вимоги. Так, відповідно до ст. 119 та 133 ЦК України найменування повного та командитного товариств має містити імена (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів „і компанія”

- Фізична особа- підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище чи ім’я.

 

- Комерційне найменування юридичної чи фізичної особи підприємців може внесено до відповідного реєстру в порядку встановленому законом.

 

Момент виникнення права на комерційне найменування

- Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування. Цей момент, як правило, співпадає з моментом державної реєстрації юридичної особи.

 

Умови надання правової охорони

- Комерційне найменування отримує правову охорону за наявності певних умов:

1) якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших;

2) не вводить в оману споживачів щодо справжньої діяльності цієї особи (відповідає характерові діяльності цієї особи);

3) якщо воно є оригінальним, тобто не повторює найменування, що уже використовується іншим суб’єктом.

- Правова охорона права на комерційне найменування надається його суб’єктові без обов’язкового подання заявки на нього чий ого реєстрації і незалежно від того є чи не є комеційне найменування частиною торговельної марки.

- Правовій охороні підлягає як повне так і скорочене комерційне найменування суб’єкта господарювання, якщо воно фактично використовується ним в господарському обороті.

 

- Майнові права на комерційне найменування:

1) право на використання комерційного найменування;

2) право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке найменування;

3) інші майнові права, встановлені законом.

Відповідно до ч.2 ст. 490 ЦК України майнові права інтелектуальої власності на комерційне найменування передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною.

- Особисті немайнові права на комерційне найменування не виникають.

 

2. - Торговельною маркою (знаком для товарів і послуг) відповідно до ст. 492 ЦК України може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (робіт, послуг), що виробляються (надаються, виконуються) однією особою, від товарів (робіт, послуг), що виробляються (надаються, виконуються) іншими особами.

Такими позначеннями можуть бути:

1) слова;

2) літери;

3) цифри;

4) зображувальні елементи;

5) комбінації кольорів.

 

- Суб’єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є

фізичні та юридичні особи, які виробляють продукцію, надають послугу чи виконують роботу. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може одночасно належати кільком фізичним та (або) юридичним особам.

 

Момент виникнення прав інтелектуальної власності на торговельну марку

- Права інтелектуальної власності на торговельну марку відповідно до ч.1 ст. 494 ЦК України засвідчується свідоцтвом. Це означає, що вони виникають з моменту видачі особі свідоцтва Установою з прав інтелектуальної власності.

- Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки до Установи і продовжується Установою за клопотанням власника свідоцтва щоразу на 10 років, за умови сплати збору у встановленому порядку.

Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленному порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом.

 

Умови надання правової охорони

- Закон України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15.12.1993 р.

Правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом.

1. Не можуть одержати правову охорону позначення, передбачені у ст. 5 Закону, зокрема, які зображують або імітують:

- державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми);

- офіційні назви держав;

- емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій;

- офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки;

- нагороди та інші відзнаки.

Такі позначення можуть бути включені до знака як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода відповідного компетентного органу або їх власників.

 

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку

1) право на використання торговельної марки;

2) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти іншим особам використовувати її без його згоди;

Виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак не поширюється на:

- здійснення будь-якого права, що виникло до дати подання заявки або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки;

- використання знака для товару, введеного під цим знаком в цивільний оборот власником свідоцтва чи за його згодою, за умови, що власник свідоцтва не має вагомих підстав забороняти таке використання у зв'язку з подальшим продажем товару, зокрема у разі зміни або погіршення стану товару після введення його в цивільний оборот;

- використання кваліфікованого зазначення походження товару, що охороняється відповідно до Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів"

- некомерційне використання знака;

- усі форми повідомлення новин і коментарів новин;

- добросовісне застосування ними своїх імен чи адрес.

3) виключне право дозволяти використання торговельної марки;

4) право передавати будь-якій особі право власності на торговельну марку повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору.

5) право проставляти поряд із знаком попереджувальне маркування, яке вказує на те, що цей знак зареєстровано в Україні.

6) власник свідоцтва, який здійснює посередницьку діяльність, має право на основі договору з виробником товарів або особою, що надає послуги, використовувати свій знак поряд із знаком зазначених осіб, а також замість їх знака.

 

3. - Закон України „Про охорону прав на зазначення походження товарів” 16 червня 1999 року.

- Зазначення походження товару - термін, що охоплює (об'єднує) такі терміни:

- просте зазначення походження товару;

- кваліфіковане зазначення походження товару;

Просте зазначення походження товару - будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару.

Кваліфіковане зазначення походження товару - термін, що охоплює (об'єднує) такі терміни:

- назва місця походження товару;

- географічне зазначення походження товару;

Назва місця походження (далі - НМП) товару - назва географічного місця, яка вживається для позначення товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором;

Географічне зазначення походження (далі - ГЗП) товару - назва географічного місця, яка вживається для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора;

 

Суб’єкти права інтелектуальної власності на географічне зазначення

- Відповідно до ст. 502 суб’єктами права інтелектуальної власності на географічне зазначення є виробники товарів, асоціації споживачів, інші особи, визначені законом.

 

Умови надання правової охорони зазначенням походження товарів

- Відповідно до ч.1 ст. 501 ЦК України право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права.

- Правова охорона простого зазначення походження товару надається на підставі його використання.

Правова охорона простого зазначення походження товару полягає у недопущенні використання зазначень, що є неправдивими (фальшивими) чи такими, що вводять споживачів в оману щодо дійсного географічного місця походження товару.

- Просте зазначення походження товару не підлягає реєстрації.

 

- Законом надається правова охорона кваліфікованим зазначенням походження товарів на підставі їх реєстрації, яка діє безстроково від дати реєстрації.

Свідоцтво про реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження товару видається Установою. Свідоцтво, що посвідчує реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження товару, діє протягом 10 років від дати подання заявки. Строк дії свідоцтва продовжується Установою на наступні 10 років на підставі заяви, поданої власником свідоцтва, протягом останнього року дії свідоцтва, за умови надання підтвердження спеціально уповноваженого органу, що власник свідоцтва виробляє товар у географічному місці, зазначеному в Реєстрі, а характеристики товару відповідають характеристикам, занесеним до Реєстру. 5. У випадку втрати чи зіпсування свідоцтва його власнику видається дублікат свідоцтва у порядку, встановленому Установою. За видачу дубліката свідоцтва сплачується

- Правова охорона надається кваліфікованому зазначенню походження товару, що вказує на конкретне географічне місце, з якого походить товар, і на яке не поширюються встановлені цим Законом підстави для відмови в наданні правової охорони.

- Правова охорона надається назві місця походження товару, щодо якої виконуються такі умови:

а) вона є назвою географічного місця, з якого даний товар походить;

б) вона вживається як назва даного товару чи як складова частина цієї назви;

в) у вказаному цією назвою географічному місці об'єктивно існують характерні природні умови чи поєднання характерних природних умов і людського фактора, що надають товару особливих властивостей порівняно з однорідними товарами з інших географічних місць;

г) позначуваний цією назвою товар має відповідні властивості, що виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи поєднанням цих умов з характерним для даного географічного місця людським фактором;

д) виробництво (видобування) і переробка позначуваного цією назвою товару здійснюються в межах зазначеного географічного місця.

- Правова охорона надається географічному зазначенню походження товару, щодо якого виконуються такі умови:

а) воно є назвою географічного місця, з якого даний товар походить;

б) воно вживається як назва даного товару чи як складова частина цієї назви;

в) у вказаному цією назвою географічному місці наявні характерні умови та/або людський фактор, що надають товару певних якостей чи інших характеристик;

г) позначуваний цією назвою товар має певні якості, репутацію чи інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами та/або людським фактором;

д) хоча б основна складова позначуваного цією назвою товару виробляється та/або переробляється в межах зазначеного географічного місця.

 

Права інтелектуальної власності на географічні зазначення

- Власник свідоцтва має право:

а) використовувати зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару;

б) вживати заходів щодо заборони використання кваліфікованого зазначення походження товару особами, які не мають на це права;

в) вимагати від осіб, що порушили його права, припинення цих порушень і відшкодування матеріальної та моральної шкоди у встановленому законом порядку.

г) наносити поряд із кваліфікованим зазначенням походження товару попереджувальне маркування для інформації про те, що це зазначення зареєстровано в Україні.

- Власник свідоцтва не має права:

а) видавати ліцензію на використання кваліфікованого зазначення походження товару;

б) забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей та інших характеристик, на підставі яких зареєстровано кваліфіковане зазначення походження товару та/або право на його використання.

 

60. Торговельна марка як об’єкт права інтелектуальної власності

Ст.. 492 ЦКУ

В Україні правова охорона товарних знаків здійснюється Законом «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. зі змінами та доповненнями), далі — Закон про товарні знаки. Отже, законодавство України про товарні знаки перебуває у стадії становлення. Але є його стрижень, навколо якого розвиватиметься інше законодавство про торговельну марку.

Товарний знак — це знак, який допомагає відрізнити продукт одного підприємства від такого самого продукту іншого. Продукт у цьому разі вживається у значенні товар, тобто все, що продається. Цей товар повинен мати розпізнавальний знак, аби покупець міг вибрати потрібний товар серед подібних. Такий вибір істотно спрощується, якщо продукт позначений товарними знаками, оскільки, знаючи товарні знаки тієї чи іншої фірми, покупець може судити про якість та інші характеристики товару. Товарні знаки, зокрема, мають важливе значення для товарів народного споживання, у тому числі і для тих, які вживаються у домашньому господарстві. До товарного знака дуже близький знак обслуговування. Він має своїм призначенням розрізняти сервіс різних підприємств. До сервісу входять, наприклад, надання автомобілів в оренду, організація туристичних мандрівок, підготовка різного роду оглядів і т.п. Економічна роль сервісу останніми роками зростає, тому знаки обслуговування набувають дедалі більшого значення.