Скорочений робочий час та його види

Скорочений робочий час характеризується певними ознаками, закріпленими у КЗпП, а саме:

- перелік працівників, які можуть працювати на умовах скороченого робочого часу, вичерпно передбачений у законодавстві. Разом з тим роботодавець має право (але не зобов'язаний) вийти за рамки законодавства та надати можливість окремим працівникам виконувати роботу на умовах скороченого робочого часу і за рахунок прибутку;

- скорочена тривалість робочого часу є нормальною та максимально допустимою нормою робочого часу для працівників, які мають право на такий вид робочого часу;

- суб'єкти, умови та порядок застосування скороченого робочого часу є обов'язковими для роботодавця і не залежать від волі працівників;

- виконання роботи на умовах скороченої тривалості робочого часу не звужує обсяг трудових прав працівників (не впливає на розмір заробітної плати, тривалість відпусток тощо).

Скорочений робочий час встановлений у законодавстві: КЗпП, а також, в інших нормативно-правових актах. Так, згідно із ст. 51 КЗпП для працівників, праця яких відбувається на роботах зі шкідливими умовами праці, встановлюється скорочена тривалість робочого часу - від 24 до.36 годин на тиждень. Перелік таких робіт і тривалість робочого часу при їх виконанні передбачені Списком виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день (Затверджений постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 25 жовтня 1974 р.), порядок застосування Списку регулює інструкція, затверджена постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС 21.11.75 р. Потрібно звернути увагу на те, що відносно додаткових відпусток діє Список, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р., але відносно скороченого робочого часу акти Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 25 жовтня 1974 р. і 21 листопада 1975 р. продовжують діяти. Право на скорочений робочий день виникає, якщо працівник виконує роботи у шкідливих умовах праці не менше за половину робочого дня. Вказаний список обов'язковий для всіх підприємств, установ, де є види робіт, професії і посади, вказані в ньому.

Законодавством встановлений скорочений (36-годинний) робочий тиждень для деяких категорій працівників, трудова діяльність яких пов'язана з особливим характером праці (наприклад, педагогічні працівники, медичні працівники та ін.) або станом здоров'я (деякі категорії інвалідів). Для осіб, які працюють у зоні відчуження, встановлений 36-годинний робочий тиждень (див. постанову Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2000 р. №223 "Про доплати і компенсації особам, які працюють у зоні відчуження і зоні безумовного обов'язкового відселення після повного відселення жителів").

Скорочена тривалість робочого часу передбачена для неповнолітніх працівників з метою охорони їх здоров'я. Так, для працівників віком від 16 до 18 років встановлений 36-годинний робочий тиждень, віком від 15 до 16 років - 24-годинний робочий тиждень (ст. 51 КЗпП), Для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул, - не більш 24 годин на тиждень, а якщо учні працюють протягом навчального року у вільний від занять час, то тривалість їх робочого часу на повинна перевищувати половини тієї норми, яка встановлена для осіб відповідного віку, тобто для учнів віком від 14 до 16 років - не більше 12 годин на тиждень, а віком від 16 до 18 років - 18 годин на тиждень (ст. 51 КЗпП).

Скорочується тривалість робочого часу напередодні святкових днів на 1 годину як при 6-денному, так і при 5-денно-му робочому тижні (ст. 53 КЗпП). Це положення не поширюється на працівників, яким встановлений скорочений робочий час на інших підставах (ст. 51 КЗпП).

Ст. 54 КЗпП передбачає скорочення робочого часу на 1 годину при роботі в нічний час. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку. Не допускається залучення до роботи в нічний час працівників у віці до 18 років, вагітних жінок, жінок, що мають дітей у віці до 3 років. Залучати до роботи в нічний час інвалідів можливо тільки з їх згоди і при умові, що така робота не суперечить медичним показанням (ст. 55 КЗпП).

Встановлення скороченого робочого часу не впливає на розмір заробітної плати. Робота, яка виконується в нічний ч5с, оплачується в підвищеному розмірі, який встановлюється Генеральною, галузевою, регіональною угодами і колективним договором, але не повинен бути менше за 20% тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час (ст. 108 КЗпП).

Скорочена тривалість робочого часу означає, що час, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов'язки, скорочується, однак працівник має право на оплату праці в розмірі повної тарифної ставки, повного окладу. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється, як правило, законодавством. Відповідно до частини четвертої ст. 51 КЗпП вона може встановлюватися і на підприємствах і в організаціях (у колективних договорах) для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда. Відзначимо, що вживання у першому випадку множини ("дітей віком до 14 років"), а в другому - однини ("дитину-інваліда") не дає підстав для висновку про те, що в частині четвертій ст. 51 КЗпП маються на увазі жінки, які мають двох або більше дітей або дитину-інваліда. Не буде суперечити ст. 51 КЗпП встановлення на підставі частини четвертої ст. 51 КЗпП скороченого робочого часу і для тих жінок, які мають хоча б одну дитину в зазначеному віці. Варто також враховувати, що встановлення для зазначеної категорії жінок скороченої тривалості робочого часу - це право, а не обов'язок підприємства, організації. А відповідно до ст. 91 КЗпП підприємства, організації мають право встановлювати пільги для будь-якого кола працівників. Проте для інших працівників (крім зазначених категорій жінок) підприємства мають право встановлювати пільги з робочого часу на підставі ст. 50, а не частини четвертої ст. 51 КЗпП.

Слова "за рахунок власних коштів", що містяться в частині четвертій ст. 51 КЗпП, прийшли в суперечність з податковим законодавством, а тому не повинні застосовуватись при визначенні меж прав підприємств. Справа в тому, що п. 5.10 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" заборонив встановлювати додаткові обмеження щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку на прибуток, крім тих, які зазначені в названому Законі. А п. 5.6.1 ч. 5.6 ст. 5 цього Закону дозволяє відносити до валових витрат платника податку на прибуток будь-які виплати в грошовій чи натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін. Очевидно, маються на увазі домовленості між власником і виборним органом первинної профспілкової організації, що представляє інтереси трудового колективу, між власником і працівником, а отже, зазначені витрати підприємства можуть робити не за рахунок прибутку, а відносити їх на валові витрати.

Скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18 років складає 36 годин на тиждень. Для працівників віком від 15 до 16 років, а також для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул, робочий час встановлений скороченою тривалістю 24 години на тиждень.

В абзаці другому п. 1 ст. 51 КЗпП буквально говориться про тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час. Вона не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, встановленого для осіб відповідного віку. Оскільки особи, зазначені в абзаці другому п. 1 ст. 51 КЗпП, можуть мати різний вік, то і половина максимальної тривалості робочого часу буде дорівнювати 12 годинам (для осіб віком від 14 до 15 і від 15 до 16 років), 18 годинам (для осіб віком від 16 до 18 років) на тиждень. Зазначена тривалість робочого часу не є тривалістю скороченого робочого часу, встановленого законодавством. Це - передбачена законодавством максимальна тривалість неповного робочого часу цієї категорії працівників. Тому робота протягом цього часу оплачується пропорційно, тобто при зазначеній тривалості робочого часу виплачуватися працівникам буде не повна тарифна ставка (оклад), а тільки її половина чи відповідна менша її частина, якщо тривалість робочого часу буде меншою встановленої межі тривалості неповного робочого часу.

Скорочена тривалість робочого часу для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, не може перевищувати 36 годин на тиждень. У цих межах скорочення тривалості робочого часу диференціюється, як це визначено Переліком виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких надає право на скорочену тривалість робочого тижня (далі в межах коментарю до ст. 51 КЗпП - Перелік). Відповідно до доручення, даного Кабінетом Міністрів, Мінпраці затверджений Порядок застосування Переліку виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких надає право на скорочену тривалість робочого тижня (далі в межах коментарю до ст. 51 КЗпП - Порядок). Прийняття названих нормативно-правових актів привело до припинення застосування в Україні відповідних нормативно-правових актів Союзу РСР).

Перелік є досить чітко відпрацьованим нормативно-правовим актом і тому міг би застосовуватися як акт прямої дії безпосередньо до трудових правовідносин. Однак п. 9 Порядку встановлює, що право працівника на скорочений робочий тиждень виникає тільки при віднесенні його робочого місця до категорії робіт із шкідливими умовами праці за результатами атестації робочих місць за умовами праці. Скорочена тривалість робочого тижня з урахуванням результатів атестації встановлюється колективним договором.

Атестація робочих місць провадиться в терміни, встановлені колективним договором, але не рідше одного разу в п'ять років (п. 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці). Однак працівник не позбавлений права вимагати проведення атестації його робочого місця на предмет наявності шкідливих умов праці, які дають право на скорочений робочий тиждень відповідно до Переліку. Цю вимогу працівник вправі пред'явити в органі по розгляду трудових спорів (якщо не вдалося досягти домовленості з власником). За працівником слід визнати і право оспорити результати атестації. Встановлення за результатами атестації факту наявності шкідливих умов праці, що дають право на скорочений робочий тиждень відповідно до Переліку, означає, що працівник одержав із дня належного оформлення результатів атестації право на скорочений робочий тиждень, хоча відповідна робота і не включена до колективного договору як така, що дає право на скорочений робочий тиждень. Протилежне твердження (тобто твердження про те, що працівник одержує таке право з дня включення відповідної роботи до колективного договору) хоч і відповідало б п. 9 Порядку, але суперечило б нормативно-правовим актам вищої юридичної сили - Переліку і ст. 51 КЗпП.

Водночас, надання будь-яких компенсацій за минулий час (до оформлення результатів атестації, що підтверджують право на скорочений робочий тиждень) у зв'язку з тим, що працівникові не був скорочений робочий час, неможливо. Лише з дня оформлення результатів атестації, якщо фактично робочий тиждень не був скорочений, працівник може зажадати оплати праці з урахуванням переробітку.

При вирішенні питання про встановлення скороченого робочого часу не має значення відомча підпорядкованість, форма власності і галузева належність підприємства відповідно до Класифікатора видів економічної діяльності.

Для визначення права працівників на скорочений робочий час важливо правильно встановити професію, до якої відноситься відповідне робоче місце з урахуванням фактично виконуваних працівником обов'язків і переліку робіт, які відносяться до цієї професії (спеціальності) відповідно до кваліфікаційного довідника. Найменування професії (посади) повинне відповідати Класифікатору професій. Необхідно також враховувати, що у відповідних розділах і підрозділах використовуються також узагальнені назви професій (наприклад, робітники, керівники та спеціалісти).

Скорочений робочий час встановлюється працівникові лише в ті дні, коли він фактично був зайнятий у шкідливих умовах не менше половини робочого часу, встановленого для відповідного виробництва, цеху, професії, посади із шкідливими умовами праці. Однак в окремих випадках у Переліку встановлюється, що право на скорочений робочий час працівник одержує за умови, що він "постійно зайнятий", "постійно працює" у шкідливих умовах. У таких випадках застосовується скорочений робочий час лише в дні, коли працівник фактично був зайнятий у цих умовах протягом усього скороченого робочого часу, встановленого для працівників відповідних виробництв, цеху, професій, посади. Використовується й протилежна правова конструкція - визнання працівників постійно зайнятими на роботах з шкідливими умовами праці - незалежно від фактичного часу роботу в таких умовах (підрозділ "Ветеринарна медицина" розділу 27 Переліку).

Якщо працівники не користуються правом на скорочений робочий час, однак в окремі періоди виконують роботи на виробництвах, у цехах, за професіями та посадами, які надають право на скорочений робочий час, скорочений робочий час для них встановлюється в ці періоди, в які звичайно виконують роботи в цих виробництвах, цехах, за цими професіями та посадами.

Розділ 39 "Загальні професії" передбачає професії і посади, робота в яких надає право на скорочений робочий час незалежно від виробництва або цеху, в яких виконується робота. Однак ці професії і посади іноді спеціально передбачені в розділах і підрозділах Переліку, присвячених окремим виробництвам і цехам. Тоді працівникам повинен встановлюватися скорочений робочий час іншої тривалості, що передбачена відповідними спеціальними розділами і підрозділами (це може впливати на тривалість скороченого робочого часу, а в інших випадках дає змогу правильно атестувати робочі місця).

Окремі виробництва і цехи приводяться в Переліку без зазначення на професії (зазначаються лише "працівники" або "працівники, безпосередньо зайняті" у відповідному виробництві). У таких випадках право на скорочений робочий час надається всім працівникам цього виробництва, цеху (або всім працівникам відповідного виробництва, цеху, безпосередньо зайнятим на зазначених роботах).

У заголовках деяких розділів і підрозділів Переліку зазначаються види робіт. У цьому випадку робітники відповідних професій мають право на скорочений робочий час незалежно від виробництва або цеху, в яких ця робота виконується.

Бригадирам, помічникам і підручним робітникам, зайнятим у шкідливих умовах праці, скорочена тривалість робочого тижня встановлюється тієї ж тривалості, що й робітникам відповідних професій, зазначеним у Переліку.

Правовою підставою встановлення скороченого робочого часу для медичних працівників є ст. 7 Основ законодавства України про охорону здоров'я, а також постанова РНК СРСР "Про тривалість робочого дня медичних працівників", яка зберегла чинність в Україні в частині, в якій відповідні відносини не урегульовані розділом 32 Переліку.

Хоча частина третя коментованої статті прямо передбачає встановлення законодавством скороченої тривалості робочого часу тільки для вчителів, така пільга надається всім педагогічним працівникам.

Лише на майстрів виробничого навчання, у тому числі зайнятих навчанням керуванню транспортними засобами, а також на вихователів професійно-технічних навчальних закладів поширюється нормальна тривалість робочого часу. Іншим працівникам, змістом трудової функції яких є безпосереднє ведення навчального процесу, встановлюється скорочений робочий час.

Регулювання робочого часу педагогічних працівників має істотну специфіку. Для працівників освіти, на яких поширюється дія Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, встановлена скорочена тривалість робочого часу, за якою провадиться оплата праці в розмірі посадового окладу. Навчальне навантаження між педагогічними працівниками розподіляється керівником закладу освіти за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації з урахуванням конкретних обставин. Обсяг навчальної та іншої роботи, яку може виконувати педагогічний працівник за основним місцем роботи, граничними розмірами не обмежується (п. 63 Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти). Однак це твердження є правильним лише остільки, оскільки мова йде про збільшення обсягу педагогічного навантаження понад обсяг, який відповідає посадовому окладу, за погодженням з працівником. Якщо працівник не згоден на збільшення обсягу педагогічного навантаження понад зазначений обсяг, таке збільшення неможливе.

Скорочений робочий час тривалістю 18 навчальних годин протягом навчального тижня встановлено для вчителів загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкованості, типу і форми власності (ст. 25 Закону "Про загальну середню освіту") і керівників гуртків, секцій, студій, клубів, творчих об'єднань позашкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типу і форми власності (п. 1 ст. 22 Закону "Про позашкільну освіту"). Для вихователів загальноосвітніх навчальних закладів тривалість робочого часу (обсяг педагогічного навантаження) встановлена 30 годин, а для вихователів спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) - 25 годин на тиждень. При цьому спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) визначається як загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (чи) розумового розвитку (п. 1 ст. 9 Закону "Про загальну середню освіту").

Скорочений робочий час (педагогічне навантаження) для педагогічних працівників дошкільних навчальних закладів встановлений тривалістю від 20 до 36 годин на тиждень (ч. 3 ст. 30 Закону "Про дошкільну освіту").

Відповідно до ст. 25 Закону "Про загальну середню освіту" розміри тарифних ставок інших педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів встановлюються Кабінетом Міністрів. У контексті цієї статті під "розмірами тарифних ставок" слід розуміти не лише власне тарифні ставки, але й відповідний обсяг педагогічного навантаження.

Максимальне навчальне навантаження тривалістю до 720 годин на навчальний рік встановлено для педагогічних працівників вищих навчальних закладів першого та другого рівнів акредитації (ч. 2 ст. 43 Закону "Про вищу освіту"). Такі вищі навчальні заклади визначаються в ст. 24 того ж Закону, а посади педагогічних працівників - ч. 2 ст. 48 того ж Закону.

Для науково-педагогічних працівників (професорів, доцентів, асистентів і викладачів і інших) вищих навчальних закладів (перелік основних посад цих працівників наводиться в ч. 2 ст. 48 Закону "Про освіту") максимальне навчальне навантаження встановлене тривалістю до 900 годин на навчальних рік. До цієї граничної річної норми робочого часу не включається час організаційної, методичної та наукової роботи.

Скорочений робочий час тривалістю 6 годин на добу (36 годин на тиждень) встановлено для інвалідів I і II груп, які працюють на підприємствах, у цехах і на дільницях, що призначені для використання праці цих осіб, якщо вони не користуються правом на одержання більш високих пільг (постанова Ради Міністрів СРСР "Про заходи щодо подальшого удосконалення використання праці пенсіонерів та інвалідів у народному господарстві і пов'язані з цим додаткові пільги").

Ст. 21 Закону "Про пестициди і агрохімікати" надає право на скорочений робочий день працівникам, зайнятим на роботах з пестицидами і агрохімікатами. Перелік таких робіт не затверджувався, тому названі працівники мають таку пільгу за умови включення роботи до підрозділу "Хімічний захист рослин від шкідників і хвороб" розділу 27 "Сільське господарство" Переліку виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня. Саме в цьому підрозділі сформульована така правова конструкція, як встановлення скороченого робочого тижня тривалістю 36 годин, включаючи 24 годин роботи в шкідливих умовах і доопрацювання 12 годин на тиждень на роботах, що не пов'язані з ядохімікатами. Ця правова конструкція використовується і в інших розділах Переліку.

У ст. 53 КЗпП говориться про скорочення тривалості не робочого часу, а роботи. Це, у принципі, дає підставу для висновку про те, що ця стаття сама по собі не передбачає скорочення робочого часу, а лише вимагає його перерозподілу таким чином, щоб напередодні святкових, неробочих і вихідних днів тривалість роботи скорочувалася за умови, що норма робочого часу в цьому зв'язку не скорочується.

І все-таки слід визнати, що на практиці ст. 53 КЗпП розуміється таким чином, що нею передбачено скорочення тривалості робочого часу. Таке тлумачення цієї статті обумовлене історичними факторами. До 10 березня 1956 р. у СРСР діяла норма робочого часу - 8-годинний робочий день. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 березня 1956 р. тривалість робочого дня (тобто норма робочого часу) напередодні святкових і вихідних днів була скорочена на 2 години. І це не викликало ніяких питань. При переведенні на п'ятиденний робочий тиждень тижнева тривалість робочого часу залишилась незмінною (п. 1 роз'яснення Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 8 квітня 1967 р. N 4/П-10), тобто тижнева тривалість робочого часу визначалася з урахуванням скорочення тривалості робочого дня напередодні святкових і вихідних днів на дві години. До цієї усім зрозумілої ситуації елементи невизначеності були внесені роз'ясненням Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 12 липня 1967 р. N 6/П-18, у якому говорилося про скорочення робочої зміни напередодні святкових і вихідних днів. Тривалість робочої зміни - це, по науці, - елемент режиму робочого часу. І скорочення робочої зміни саме по собі не повинне означати скорочення робочого часу. Проте і після затвердження цього роз'яснення визнавалося право працівників на скорочення робочого часу напередодні святкових і вихідних днів.

Після введення в дію Кодексу законів про працю Українською РСР (30 травня 1972 р.) у державі вже здійснювалася досить активна соціальна політика. Тому, незважаючи на використання в ст. 52 КЗпП поняття тривалості роботи, становище працівників порівняно з раніше чинним законодавством вирішили не погіршувати. Цьому істотно допомогли найавторитетніші вчені-юристи-спеціалісти в галузі трудового права. Вони одноголосно підтвердили, що в тексті ст. 53 КЗпП говориться саме про скорочення робочого часу. Так статтю, що коментується, розуміють і сьогодні.

Таким чином, з урахуванням викладеного історичного тлумачення ст. 53 КЗпП, напередодні святкових і неробочих днів тривалість робочого часу скорочується на одну годину як при шестиденному, так і при п'ятиденному робочому тижні. У кінцевому підсумку це приводить до відповідного скорочення робочого тижня, який при цьому складає не 40, а тільки 39 годин (при одному святковому чи неробочому дні на тиждень). Якщо на тиждень прийдеться два дні, які безпосередньо передують святковому чи неробочому дню, робочий тиждень повинен бути скорочений до 38 годин. Термін "напередодні" у правозастосовчій і господарській практиці, а також у науці стали розуміти як день, який безпосередньо передує святковому чи неробочому дню. У зв'язку з цим вважається недопустимим скорочувати робочий час за правилами частини першої ст. 53 КЗпП, коли святковому чи неробочому дню передує вихідний день, оскільки найближчий робочий день безпосередньо святковому чи неробочому дню не передує.

Для працівників, яким встановлена скорочена тривалість робочого часу відповідно до ст. 51 КЗпП, тривалість робочого дня напередодні святкових і неробочих днів не скорочується. Це стосується, відповідно до букви закону, і тих працівників, яким скорочена тривалість робочого часу встановлена відповідно до частини третьої ст. 51 КЗпП. Серед них є й такі, тривалість робочого часу яких складає шість з половиною годин у день.

Оскільки ст. 53 КЗпП стали розуміти як таку. що встановлює правило про скорочення тривалості робочого часу, при неможливості скоротити робочий час напередодні святкових і неробочих днів, працівникові повинна бути надана компенсація у вигляді скорочення робочого часу в інший день.

Скорочення тривалості роботи відповідно до частини другої ст. 53 КЗпП, з урахуванням викладеного вище також одностайно розуміють і в науці, і на практиці як скорочення робочого часу. Насправді, це правило є безпосереднім продовженням частини другої ст. 52 КЗпП. Разом ці два правила визначають порядок реалізації встановленої тривалості робочого часу (40 годин на тиждень) при шестиденному робочому тижні: п'ять днів роботи по 7 годин (частина друга ст. 52 КЗпП) плюс п'ять годин роботи в передвихідний день.

Зрозуміло, що при п'ятиденному робочому тижні про скорочення тривалості роботи напередодні вихідних днів у законодавстві мова не йде: встановлена законодавством нормальна тривалість робочого часу (40 годин) повинна бути реалізована в режимі, що відповідно до частини першої ст. 52 КЗпП визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіком змінності.