Інші додаткові відпустки, передбачені законодавством України

Іншим різновидом щорічних додаткових відпусток за особливий характер праці є відпустка, надана працівникам з ненормованим робочим днем.

Списки посад, робіт і професій, робота за якими надає право на щорічну додаткову відпустку за ненормований робочий день, визначаються угодами і колективними договорами (п. 2 частини першої ст. 8 Закону "Про відпустки"). При цьому співвідношення між угодами різних рівнів, між угодами і колективними договорами визначається ст. 16 КЗпП, ст. 5 і 8 Закону "Про колективні договори і угоди": списки, внесені до колективних договорів, можуть доповнювати списки, внесені до галузевих і регіональних угод, однак не можуть їх звужувати.

Угодами не може визначатися тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер роботи працівникам з ненормованим робочим днем. Це питання повинне вирішуватися колективними чи трудовими договорами. У силу права сторін трудового договору визначати в ньому тривалість відпустки за особливий характер праці (ненормований робочий день) до трудового договору можна включити умову про більшу тривалість додаткової відпустки, ніж це встановлено колективним договором, однак про меншу - не можна.

Щорічна додаткова відпустка може бути надана працівникові з однієї з підстав на вибір працівника. Однак Кабінету Міністрів надане право (частина перша ст. 10 Закону "Про відпустки") визначення порядку надання щорічних додаткових відпусток з кількох підстав. Використовуючи це право, Кабінет Міністрів у деяких випадках щодо конкретних виробництв, цехів, робіт, професій і посад у затверджених ним названих вище Списках передбачив право працівників на одержання щорічної додаткової відпустки з двох підстав (за шкідливі і важкі умови і за особливий характер праці).

Обмеження можливості надання працівникам додаткових відпусток з кількох підстав стосується лише відпусток, встановлених ст. 7 і 8 Закону "Про відпустки". Це обмеження не поширюється на інші види відпусток, передбачені абзацом п'ятим (останнім) п. 1 частини першої ст. 4 Закону "Про відпустки", п. 2 - 5 і частиною другою ст. 4 Закону "Про відпустки", хоча б вони і називалися додатковими.

П. 1 частини першої ст. 4 Закону "Про відпустки" встановлює можливість надання працівникам інших щорічних додаткових відпусток, передбачених законодавством. Це означає, що з набранням чинності Законом "Про відпустки" зберегли чинність правила, якими встановлені щорічні додаткові відпустки, зокрема, для таких категорій працівників:

1) державним службовцям, що мають стаж роботи в державних органах більше 10 років, надається щорічна додаткова відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок і умови надання державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування додаткових оплачуваних відпусток" передбачено, що державним службовцям, які мають стаж державної служби не більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з одинадцятого року ця відпустка збільшується на 2 календарних дні за кожний наступний рік роботи на посадах державного службовця;

2) суддям надається щорічна додаткова відпустка тривалістю 15 календарних днів. Така відпустка надається за наявності стажу роботи понад 10 років (ч. 5 ст. 44 Закону "Про статус суддів"). До зазначеного стажу зараховується час роботи на посаді судді, а також на посадах слідчих, прокурорських працівників. Крім того, до цього стажу зараховується час роботи на посадах, де законом передбачені такі ж пільги (ч. 6 ст. 44 Закону "Про статус суддів"), тобто при визначенні наявності права на додаткову відпустку враховується стаж роботи, зокрема, на посадах державних службовців;

3) атестованим працівникам прокуратури надається щорічна додаткова відпустка, тривалість якої диференціюється залежно від стажу роботи в прокуратурі і складає: а) при стажі більше 10 років - 5 календарних днів; б) при стажі більш 15 років - 10 календарних днів; в) при стажі більш 20 років - 15 календарних днів (ст. 49 Закону "Про прокуратуру").

До числа інших щорічних додаткових відпусток, які можуть встановлюватися законодавством відповідно до абзацу п'ятого ст. 4 Закону "Про відпустки", слід віднести додаткові відпустки, передбачені Законом "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Пункт 22 ст. 20 і ст. 21 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачають надання додаткової відпустки тривалістю 14 робочих днів на рік особам, віднесеним до категорії 1 і 2 потерпілих внаслідок катастрофи. За заявою працівника, статус якого як потерпілого відповідної категорії належно підтверджений, власник зобов'язаний надати йому зазначену додаткову відпустку.

Один з батьків дитини з числа зазначених у ст. 27 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на додаткову відпустку тривалістю 14 робочих днів щорічно (ст. 30 названого Закону).

Членам добровільних пожежних дружин (команд) може надаватися додаткова відпустка із збереженням заробітної плати до 10 робочих днів (частина третя ст. 29 Закону "Про пожежну безпеку"). Зазначається, що відпустка такої тривалості надається "на рік".

В деяких випадках відповідно до частини другої ст. 4 Закону "Про відпустки" законодавством передбачається надання інших відпусток, які до категорії щорічних не належать, а тому повинні надаватись за інший період або взагалі незалежно від періоду.

Потерпілим, які стали інвалідами внаслідок нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, якщо вони використали свою щорічну відпустку до одержання путівки на санаторно-курортне лікування, наданої Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України чи придбаної потерпілим на умовах, коли витрати на придбання путівки відповідно до законодавства компенсуються зазначеним Фондом, власник зобов'язаний надати додаткову оплачувану відпустку на період санаторно-курортного лікування і проїзду до місця лікування і назад.

За поданням керівних органів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону підприємства, установи, організації мають право надавати членам таких об'єднань додаткову відпустку тривалістю до п'яти днів (частина перша ст. 18 Закону "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону"). Обов'язки надавати такі відпустки роботодавці не несуть. Такі відпустки надаються підприємствами "за рахунок власних коштів". Платники податку на прибуток не вправі відносити такі витрати на валові витрати, оскільки вони не несуть обов'язку надавати такі відпустки. А бюджетні установи вправі надавати такі відпустки при наявності коштів у межах кошторису.

Працівники, що обрані до складу виборних профспілкових органів підприємств, установ, організацій, мають право на додаткову відпустку тривалістю до 6 календарних днів із збереженням заробітної плати за рахунок роботодавця на час профспілкового навчання (частина сьома ст. 41 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").

На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів - 70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів.

Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів). Вона надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.

За бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.

Підприємства, установи та організації за рахунок власних коштів можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років не надається, якщо дитина перебуває на державному утриманні.

У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

За бажанням жінки або осіб, зазначених у частині сьомій цієї статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами надаються жінкам тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 днів після пологів. Тривалість відпустки обчислюється сумарно, тобто жінці надається відпустка тривалістю 126 днів. Це означає, що післяпологова частина відпустки коригується у випадку, якщо відпустка до пологів виявилася більше чи менше встановленої тривалості. Якщо допологова частина відпустки становила 72 дні, то післяпологова частина буде становити лише 54 дні. Якщо ж допологова частина відпустки становила 68 днів, то післяпологова становитиме 58 днів. У разі ускладнених пологів, а також при народженні двох і більше дітей післяпологова відпустка надається тривалістю сімдесят календарних днів.

Зазначені тривалість і порядок надання відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами відтворюються в ст. 38 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням та похованням". Крім того, зазначена стаття відтворює правило п. 10 частини першої ст. 30 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до якого жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (віднесеним до категорій 1 - 4 осіб, які постраждали внаслідок цієї катастрофи), відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами надається тривалістю 90 календарних днів до пологів і 90 календарних днів після пологів. Цим категоріям жінок допологова і післяпологова частини відпустки також надаються сумарно тривалістю 180 календарних днів.

До досягнення дитиною віку трьох років працююча жінка (інша застрахована особа, яка фактично здійснює догляд за дитиною) має право на одержання частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною з виплатою за цей час допомоги по державному соціальному страхуванню. Відповідно до ст. 50 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням та похованням" допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається і виплачується за місцем роботи особи, яка здійснює догляд за дитиною (за рахунок страхових внесків, які підлягають сплаті роботодавцем). Розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення дитиною трирічного віку встановлюється правлінням Фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, але не нижче розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 43 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням та похованням"). На цей час прожитковий мінімум затверджено у розмірі 495 грн. (з 01.10.2006 р. - 505 грн.) і він диференціюється за соціальними та демографічними групами населення (ст. 65 Закону "Про Державний бюджет України на 2006 рік"). Ст. 4 Закону "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" встановлює, що розмір цієї допомоги встановлюється Фондом соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності у розмірі, не нижче ніж 23 відсотків прожиткового мінімуму для працездатної особи (495 грн. х 23: 100 = 113 грн. 85 коп.). Постановою Фонду від 27 грудня 2005 р. N 218 допомога була встановлена у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше 114 гривень на місяць. На працівників, що отримують допомогу за рахунок коштів Фонду, не поширюється чинність ст. 61 Закону "Про Державний бюджет України на 2006 рік", яка встановлює розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, - як такий, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90 гривень.

Частина четверта статті, що коментується, конкретизує правило ст. 91 КЗпП щодо випадків надання жінкам більш тривалих частково оплачуваних відпусток, ніж це встановлено законом. У точній відповідності з ст. 91 КЗпП передбачається надання більш тривалих частково оплачуваних відпусток за рахунок власних коштів підприємств. Зазначення на власні кошти тут, як і в ст. 91 КЗпП, є некоректним, оскільки питання про джерело оплати (валові витрати, прибуток, інші джерела) вирішується податковим законодавством, яке виключає регулювання цих питань актами законодавства, що не належать до категорії податкових (частина третя ст. 1 Закону "Про систему оподатковування"). Оскільки виплати за час надання більш тривалих відпусток цієї категорії працівників не можна віднести до категорії заробітної плати та оскільки оплата відпусток не є для підприємства обов'язковою, віднесення відповідних витрат платників податку на прибуток на їх валові витрати відповідно до п. 5.6.1 ч. 5.6 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" не допускається.

Слід звернути увагу на ту обставину, що в силу частини четвертої ст. 179 КЗпП підприємства, установи, організації (це правило слід поширити і на роботодавців-фізичних осіб) мають право надавати жінкам відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості, ніж це передбачено частиною третьою (до досягнення дитиною віку трьох років) і частиною шостою (до досягнення дитиною шестирічного віку) ст. 179 КЗпП. Однак формулювання "відпустка... більшої тривалості" означає можливість лише продовження відпустки, в якій перебуває жінка (інша особа, яка фактично здійснює догляд), але не надання такої відпустки після того, як жінка вийшла на роботу після досягнення дитиною трирічного (шестирічного) віку.

До досягнення дитиною шестирічного віку жінці надається відпустка без збереження заробітної плати, якщо дитина має потребу в домашньому догляді. Факт потреби в такому догляді повинен бути підтверджений медичним висновком.

Право на одержання частково оплачуваної відпустки і відпустки без збереження заробітної плати відповідно до медичного висновку про потребу дитини в домашньому догляді до досягнення нею шестирічного віку мають також батько дитини, баба, дід або інші родичі, які фактично здійснюють догляд за такою дитиною. Ст. 42 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням і похованням" зазначає також на можливість надання відпустки опікуну. Таке ж положення міститься в ст. 1861 КЗпП. Підставою для виплати допомоги таким особам є довідка з місця роботи (служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення строку частково оплачуваної відпустки і виплата їй допомоги по догляду за дитиною припинена.

Жінка або інша особа, яка фактично здійснює догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років, має право працювати "на умовах неповного робочого часу або вдома". Взяте в лапки формулювання частини п'ятої ст. 179 КЗпП означає, що за умови роботи вдома право на роботу часом не обмежується (очевидно, малося на увазі, що при роботі вдома роботодавець не має можливості контролювати тривалість робочого часу). При цьому за жінками або іншими зазначеними особами зберігається право на одержання допомоги по догляду за дитиною.

Закон не визначає, де саме зазначена особа має право працювати на умовах неповного робочого дня - на підприємстві, з яким вона перебуває в трудових відносинах і на якому вона одержала частково оплачувану відпустку, чи на іншому підприємстві. Очевидно, жінка або інша зазначена особа має право працювати і на тому ж і на іншому підприємстві. При цьому не викликає сумніву її право одержувати у зв'язку з роботою на умовах неповного робочого часу щорічні основну і додаткову відпустки. Такий висновок випливає із загальних правил про право працівників на одержання щорічних основної і додаткової відпусток. Це право визнається і за працівниками-сумісниками. Трудовий договір про роботу на умовах неповного робочого часу, укладений жінкою в подібних випадках, слід кваліфікувати як трудовий договір про роботу за сумісництвом. Жінка (інша особа) перебуває у трудових відносинах, одержала частково оплачувану відпустку. Одночасно вона укладає трудовий договір з тим же або іншим підприємством про роботу на умовах неповного робочого дня або вдома. Це - типове сумісництво. Що стосується права жінки (іншої особи - частина сьома ст. 179 КЗпП), яка перебуває в частково оплачуваній відпустці до досягнення дитиною віку трьох років і працює на умовах неповного робочого часу або вдома, на одержання допомоги по державному соціальному страхуванню в разі тимчасової непрацездатності, то вона таке право має, як і будь-який працівник-сумісник.

Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством.

Тривалість, порядок, умови надання та оплати творчих відпусток установлюються Кабінетом Міністрів України.

Стаття, що коментується, і ст. 16 Закону "Про відпустки" передбачають надання працівникам творчих відпусток. Формулювання "відпустка надається" повинне розумітися як виникнення за відповідних умов у працівників суб'єктивного права на творчу відпустку. Постановою Кабінету Міністрів України затверджені Умови, тривалість і порядок надання і оплати творчих відпусток.

Право на творчу відпустку мають працівники підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності за основним місцем роботи. Творча відпустка надається для завершення дисертації на здобуття наукового ступеня доктора або кандидата наук, а також для написання підручника, монографії, довідника або іншої наукової праці. Творча відпустка для завершення кандидатської дисертації надається тривалістю до трьох місяців, докторської - до шести.

Підставою для надання творчої відпустки для завершення дисертації є заява працівника і рекомендація про доцільність надання творчої відпустки наукової (науково-технічної) ради центрального органу виконавчої влади або вченої ради вищого навчального закладу III - IV рівнів акредитації або науково-дослідного інституту відповідного профілю.

Для одержання творчої відпустки з метою завершення роботи над дисертацією особа, що бажає здобути науковий ступінь, повинна зробити наукову доповідь на засіданні кафедри, відділу чи лабораторії, де вона проводить наукову працю. За результатами доповіді дається вмотивований висновок з обґрунтуванням тривалості відпустки.

Творча відпустка для написання підручника або наукової праці тривалістю до трьох місяців надається на підставі заяви працівника і довідки видавництва про включення підручника чи наукової праці в план видання на поточний рік. Оскільки останнім часом одержати таку довідку тільки дещо складніше, ніж написати заяву, істотного значення набуває правило про те, що творча відпустка для цілей, що розглядаються, може бути надана лише працівникові, який успішно поєднує основну трудову діяльність з науковою працею. Якщо підручник чи наукова праця створюється авторським колективом, творча відпустка надається одному з авторів на основі письмової заяви, підписаної всіма членами авторського колективу.

На час творчої відпустки за працівником зберігається місце роботи і середня заробітна плата.

Зберігається раніше встановлена тривалість відпусток на весь період подальшої роботи працівника на тому ж підприємстві, в установі, організації за цією ж посадою, якщо працівник користувався відпустками більшої загальної тривалості, ніж це передбачено Законом "Про відпустки". Зрозуміло, ця пільга надається працівникам тільки у тих випадках, коли зберігаються умови, які надавали працівникові раніше право на відпустки більшої тривалості.

Слід звернути увагу на ту обставину, що Постановою Верховної Ради "Про порядок введення в дію Закону "Про відпустки" (в редакції від 2 листопада 2000 р.) передбачено збереження права на більшу тривалість не кожної з відпусток, на які працівник має право, а лише загальної тривалості щорічних відпусток. Це означає, що з урахуванням встановлення Законом "Про відпустки" більш тривалої щорічної основної відпустки тривалість додаткових відпусток відповідно до нового законодавства може бути скорочена, якщо тільки при цьому загальна тривалість щорічних відпусток не виявиться меншою тієї загальної тривалості щорічних основної і додаткових відпусток, якими раніше працівник користувався.

У випадках, передбачених статтею 25 Закону України "Про відпустки", працівнику за його бажанням надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.

За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Закон "Про відпустки" значно докладніше, ніж стаття, що коментується, врегулював питання відпусток без збереження заробітної плати. Ним передбачене надання двох видів відпусток без збереження заробітної плати:

1) відпусток, наданих працівникам у силу суб'єктивного права, яке належить їм за законом;

2) відпусток без збереження заробітної плати, наданих за погодженням сторін. Ця категорія відпусток містить у собі відпустки, надані працівникам за сімейними обставинами та з інших підстав (надаються за згодою між власником і працівником).

Власник зобов'язаний надати працівникові відпустку без збереження заробітної плати в таких випадках (ст. 25 Закону "Про відпустки"):

- матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

- чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, - тривалістю 14 календарних днів;

- матері - у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Відповідно до п. 3 частини першої ст. 25 і ст. 18, 19 Закону "Про відпустки" таке право має також батько дитини, баба, дід, інші родичі, які фактично здійснюють догляд за дитиною, особи, які усиновили або взяли дитину під опіку. Батько дитини має право на одержання відпустки із зазначених підстав також і тоді, коли він виховує дитину без матері, у тому числі й у разі тривалого перебування її в лікувальному закладі (незалежно від фактичного здійснення ним догляду за дитиною). Перелічені особи мають право на одержання відпустки без збереження заробітної плати також відповідно до частини сьомої ст. 179 і ст. 1861 КЗпП;

- ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", - тривалістю до 14 календарних днів щорічно. Особами, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, визнаються Герої Радянського Союзу, повні кавалери ордена Слави, особи, нагороджені чотирма і більше медалями "За відвагу", а також Герої Соціалістичної праці, відзначені цим званням за працю в роки Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945 років (ст. 11 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"). Ветерани війни, визначені в ст. 4 - 9 названого Закону. Особи, на яких поширена дія цього Закону, визначені в його ст. 10. Відповідно до Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (п. 22 ст. 16), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, відпустка без збереження заробітної плати надається тривалістю до трьох тижнів. Ці останні норми можна визнати спеціальними і застосовувати їх переважно перед нормою п. 4 ст. 25 Закону "Про відпустки". Тоді тривалість відпустки цієї категорії працівників повинна становити три тижні;

- особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, - тривалістю до 21 календарного дня щорічно. Такими особами визнаються Герої Соціалістичної Праці та повні кавалери ордена Трудової Слави (ст. 8 Закону "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні");

- пенсіонерам за віком та інвалідам третьої групи - тривалістю до 30 календарних днів щорічно. Це право мають також пенсіонери за віком, які одержують пенсію на пільгових умовах;

- інвалідам 1 та 2 груп - тривалістю до 60 календарних днів;

- особам, які одружуються, - тривалістю до 10 календарних днів;

- працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчерки), братів, сестер - тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних - тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;

- працівникам для догляду за хворим родичем по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;

- працівникам для завершення санаторно-курортного лікування - тривалістю, визначеною у медичному висновку;

- працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі заклади освіти, - тривалістю 15 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад (ст. 214 КЗпП);

- працівникам, допущеним до здачі вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, - тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження навчального закладу або закладу науки та назад. До категорії осіб, які мають право на відпустку без збереження заробітної плати з розглянутої підстави, не відносяться працівники, які навчаються без відриву від виробництва у вищих закладах освіти. Вони можуть одержати відпустку без збереження заробітної плати на період проїзду до місцезнаходження закладу освіти та назад лише за згодою власника (частина перша ст. 26 Закону "Про відпустки"). Якщо така згода не буде одержана, працівник змушений буде для проїзду використовувати час додаткової відпустки у зв'язку з навчанням;

- сумісникам на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;

- ветеранам праці - тривалістю до 14 календарних днів щорічно. Особи, які відносяться до категорії ветеранів праці, визначені в ст. 6 Закону "Про основні принципи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку";

- працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи "щорічну основну та додаткові відпустки", і одержали за них грошову компенсацію, - тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві, до настання шестимісячного терміну безперервної роботи.

До числа відпусток без збереження заробітної плати ст. 25 Закону "Про відпустки" відносить і надання працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, протягом четвертого року навчання, за їх бажанням, одного вільного від роботи дня на тиждень без збереження заробітної плати.

Ст. 26 Закону "Про відпустки" не передбачає прямо можливості надання працівникам на їх вимогу відпустки без збереження заробітної плати в обов'язковому порядку в інших встановлених законодавством випадках. Це, однак, не може бути підставою для заперечення чинності тих норм законів, які таку можливість надають. Так, ст. 58 Закону "Про вибори народних депутатів України" передбачає надання кандидатам у народні депутати України "неоплачуваних" відпусток на період виборчої компанії. Надання "неоплачуваних" відпусток передбачено також Законом "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" (ст. 33). Необхідність надання відпусток без збереження заробітної плати випливає також з деяких інших законів, зокрема, з частини другої ст. 126 КЗпП.

Можливість надання працівникам на їх вимогу в обов'язковому порядку відпусток без збереження заробітної плати може бути передбачена підзаконними актами, якщо тільки відповідний правотворчий орган наділений повноваженнями видавати такі акти. З урахуванням цього варто визнати таким, що не суперечить закону, правило про надання посадовим особам митних органів часу, необхідного для проїзду до місця проведення відпустки, однак не більше 15 діб (п. 36 Положення про порядок проходження служби в митних органах України).

Якщо працівник має право на одержання відпустки без збереження заробітної плати з кількох підстав, використання відпустки з однієї з підстав не перешкоджає використанню відпустки з інших підстав.

Час надання відпустки без збереження заробітної плати в одних випадках визначається самим працівником у межах дії обставин, зазначених у ст. 25 Закону "Про відпустки", а в інших випадках підлягає погодженню з власником. Час відпустки без збереження заробітної плати надається з дня, про який просить працівник за своїм розсудом у таких випадках:

- особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною (п. 22 ст. 9 Закону "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" передбачає надання відпустки в зручний для працівників час);

- особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (п. 22 ст. 16 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачає надання відпустки в зручний для працівників час).

У таких випадках відпустка без збереження заробітної плати надається з дня, про який просить працівник у межах періоду, в якому існували обставини, що дають право на відпустку:

- чоловіку, дружина якого перебуває в післяпологовій відпустці (п. 1 ст. 25 Закону "Про відпустки"). Хоча законодавство і не вказує прямо на право працівника одержати відпустку в зручний для нього час, погодження цього питання з власником привело б до втрати для працівника сенсу відпустки;

- матері (іншим особам), якщо дитина віком до 6 років потребує домашнього догляду (п. 3 ст. 25 Закону "Про відпустки"), час відпустки визначається медичним висновком;

- працівникам, які одружуються;

- працівникам у разі смерті рідних;

- працівникам для догляду за хворими рідними;

- працівникам для завершення санаторно-курортного лікування;

- працівникам, допущеним до вступних іспитів в аспірантуру, і які навчаються в аспірантурі, на час проїзду.

В інших випадках час відпустки без збереження заробітної плати повинен бути погоджений з власником.

За згодою сторін трудового договору, працівникові може бути надана відпустка без збереження заробітної плати тривалістю до 15 календарних днів. Для надання такої відпустки працівник у заяві на ім'я керівника підприємства повинен зазначити на сімейні обставини або інші причини, які зумовили потребу у відпустці. Однак варто враховувати, що в цій статті говориться про відпустку у зв'язку з обставинами, не врахованими в ст. 25 Закону "Про відпустки".

Законодавець імперативно обмежує підсумовану тривалість відпустки в цьому випадку 15 календарними днями протягом року.

 

8. Порядок надання щорічних відпусток: