Перенесення щорічної відпустки за ініціативною працівника, роботодавця та в інших випадках, передбачених законом україни «про відпустки»

Право працівника на відпустку у зручний для нього час означає обов'язок роботодавця надати відпустку працівнику у період, коли він бажає, враховуючи при цьому інтереси виробництва. Випадки перенесення щорічної відпустки можна розглядати як спосіб захисту порушеного права працівника на відпустку і як своєрідну відповідальність роботодавця за незабезпечення цього права.

Відповідно до статті 80 КЗпП, щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі:

1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки (частина п'ята статті 79 цього Кодексу);

2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (частина третя статті 115 цього Кодексу).

Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі:

1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;

2) виконання працівником державних або громадських обов'язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;

3) настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами;

4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням.

Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, установи, організації, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону України "Про відпустки".

Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

Стаття, що коментується, встановлює випадки перенесення щорічної відпустки на вимогу працівника в його інтересах, а також за ініціативою власника. Ст. 79 КЗпП, частина десята ст. 10 Закону "Про відпустки" зобов'язують власника повідомити працівника про початок відпустки не пізніш як за два тижні до початку відпустки. Порушення цього терміну є підставою для пред'явлення працівником вимоги про перенесення терміну щорічної відпустки. Внесення цього правила до законів означає, що власник повинен доручати відповідним працівникам відділів кадрів обов'язок інформувати працівника про дату початку відпустки. У свою чергу, і працівникові ми б рекомендували свою вимогу про перенесення часу надання відпустки оформляти шляхом подання відповідної заяви на ім'я власника.

Право вимагати перенесення відпустки на інший час виникає у працівника також у випадку порушення власником обов'язку виплатити заробітну плату за час щорічної відпустки не пізніше ніж за три дні до початку відпустки (ст. 115 КЗпП; частина перша ст. 21 Закону "Про відпустки"). У цьому випадку також доцільно, щоб працівник вимогу про перенесення відпустки оформляв шляхом подання заяви.

Якщо до моменту початку відпустки працівникові видано листок непрацездатності, початок відпустки повинен переноситися на інший термін (частина четверта ст. 80 КЗпП; частина четверта ст. 11 Закону "Про відпустки"). Якщо непрацездатність настала в період відпустки, відпустка підлягає подовженню на кількість календарних днів, протягом яких працівник був непрацездатний. Працівник одержує право на подовження щорічної відпустки у разі непрацездатності незалежно від того, підлягає виплаті за період тимчасової непрацездатності допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю чи ні (відповідно до абзацу третього п. 2 ст. 35 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, обумовленими народженням і похованням" при настанні тимчасової непрацездатності в період щорічної відпустки допомога виплачується тільки у випадках, якщо непрацездатність викликана захворюванням або травмою, не пов'язаною з нещасним випадком на виробництві). Інша справа, що працівник не зацікавлений в подовженні відпустки на ту кількість днів непрацездатності, за яку він не має права на одержання допомоги з державного соціального страхування.

Настання терміну відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами також тягне перенесення або подовження щорічної відпустки.

Підставою для перенесення відпустки на інший час є також виконання працівником до моменту початку відпустки чи під час відпустки державних або громадських обов'язків, якщо згідно з законодавством працівник підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати. Про випадки звільнення працівників від виконання трудових обов'язків на період виконання державних або громадських обов'язків, див. коментар до ст. 119 КЗпП.

Відпустки у зв'язку з навчанням повинні надаватися працівникові в період, визначений графіком навчального процесу. Тому частина друга коментованої статті надає працівникові право на перенесення щорічної відпустки або її подовження у разі збігу щорічної відпустки з відпусткою, наданою у зв'язку з навчанням без відриву від виробництва.

Настання обставин, зазначених у п. 1 - 4 частини другої ст. 80 КЗпП (п. 1 - 4 частини другої ст. 11 Закону "Про відпустки"), зовсім не означає, що працівник може за своїм розсудом вирішувати питання про перенесення відпустки на період, що безпосередньо йде за днем припинення дії цих обставин. При перенесенні щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником. Навіть при подовженні відпустки (якщо обставини, зазначені в частині другій ст. 80 КЗпП, настали під час використання щорічної відпустки), невикористана частина щорічної відпустки після закінчення цих причин не використовується працівником за своїм розсудом, а повинна бути надана працівникові. Ця частина відпустки "надається" (частина четверта ст. 80 КЗпП) шляхом видання власником наказу про це. Сторони мають право погодити і питання про перенесення відпустки в подібних випадках на інший період.

Щорічна відпустка може бути перенесена на інший період і за ініціативою власника. Це допускається у випадку, коли надання відпустки в раніше передбачений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства. Встановлено такі умови, які повинні додержуватися при перенесенні щорічної відпустки на інший термін:

1) наявність письмової згоди на це працівника;

2) погодження перенесення відпустки з виборним органом первинної профспілкової організації;

3) частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів повинна бути використана в поточному робочому році.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником (частина третя ст. 11 Закону "Про відпустки").

Закон України «Про відпустки» надає право роботодавцю за власною ініціативою переносити відпустку на інший період, якщо надання відпустки у раніше передбачений період може несприятливо позначитись на нормальному ході роботи підприємства. При цьому таке перенесення допускається за наявності на це письмової згоди самого працівника, а також воно має бути погоджене з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Перенесення відпустки допускається за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана у поточному робочому році.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за погодженням між працівником і роботодавцем. Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року неповнолітнім і працівникам, що мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

Частина п'ята ст. 11 Закону "Про відпустки" забороняє ненадання відпустки повної тривалості протягом двох років (робочих) підряд. Заборонено також не надавати відпустку протягом робочого року таким категоріям працівників:

- працівникам віком до 18 років;

- працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці або за особливий характер праці.

Навіть при найсуворішому і найприскіпливішому аналізі Закону "Про відпустки" не можна не визнати, що він пронизаний прагненням законодавця створити максимально сприятливі умови для реалізації працівниками права на відпочинок. Одним із шляхів реалізації цього права і є відпустка з подальшим звільненням. Це - нова для українського законодавства про працю правова конструкція. Вона була відома радянському законодавству, однак право на одержання відпустки з наступним звільненням мали лише особи, які працювали в районах Крайньої Півночі СРСР і прирівняних до них районах.

Тільки у разі звільнення за порушення трудової дисципліни працівник не має права на використання відпустки перед звільненням. Однак реалізація працівниками права на одержання відпустки з наступним звільненням може бути ускладнена внаслідок того, що відповідно до ст. 3 Закону "Про відпустки" за бажанням працівника йому повинна бути надана саме "невикористана відпустка". Питання про невикористану частину відпустки закон прямо не вирішує. І все-таки, на нашу думку, законодавству про працю не буде суперечити надання з наступним звільненням не всієї відпустки, а її частини, що є пропорційною до часу, відпрацьованого в рахунок робочого року, за який надається відпустка.

При наданні відпустки з наступним звільненням датою звільнення є останній день відпустки. Природно, саме цей день зазначається в трудовій книжці. Відповідно до абзацу 5 пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудова книжка видається працівникові в останній день роботи. Виходить, що при наданні відпустки з наступним звільненням трудова книжка повинна бути видана в останній день відпустки або відповідно до п. 4.2 зазначеної Інструкції. На нашу думку, такий формально-юридичний підхід не відповідає самому змісту конструкції надання відпустки з наступним звільненням. Одна з цілей надання відпустки з наступним звільненням полягає саме у видачі трудової книжки працівникові в останній день роботи перед відпусткою. Мета працівника не приступати до роботи після закінчення відпустки реалізується шляхом подання заяви про звільнення за власним бажанням за два тижні до закінчення відпустки. Це зовсім не означає, що працівник, одержавши відпустку з наступним звільненням, наступного дня може пред'явити трудову книжку і влаштуватися на роботу на інше підприємство. Законодавство про працю сьогодні не дозволяє мати одночасно два основні місця роботи. І все-таки з трудовою книжкою на руках шукати роботу легше. Хоча до настання зазначеного в трудовій книжці дня звільнення працівник вправі влаштуватися на роботу тільки за сумісництвом.

Надання відпустки з наступним звільненням можливе і тоді, коли час відпустки повністю або частково виходить за межі встановленого строку трудового договору. У цьому випадку дія трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Надання відпустки (або її частини) з наступним звільненням вигідне працівникам з тієї причини, що в цьому випадку час відпустки зараховується до страхового стажу, який дає право на трудову пенсію, до страхового стажу від тривалості якого залежить у відповідних випадках розмір допомоги по соціальному страхуванню, а також до стажу роботи, який дає право на одержання щорічних основної та додаткової відпусток. Так, якщо з 20 травня працівникові надана відпустка тривалістю 28 календарних днів з наступним звільненням, то днем звільнення буде зазначено 16 червня, а тривалість відпустки повинна бути визначена з урахуванням стажу роботи до 16 червня включно. У період відпустки, наданої з наступним звільненням, працівник підлягає соціальному страхуванню на загальних підставах (як працівник, що перебуває у трудових відносинах та знаходиться у відпустці).