Стаж роботи, що дає право на одержання щорічної відпустки



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Стаж роботи, що дає право на одержання щорічної відпустки



Щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, крім визначених законом випадків, коли ці відпустки за бажанням працівника надаються повної тривалості.

Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Надання відпустки є обов'язком власника. І вони навчилися цей обов'язок задовільно виконувати. Однак не можна не погодитися з тим, що, виконуючи свій обов'язок щодо надання працівникові відпусток, власник є постійно обтяженим турботою про те, як перерозподілити обов'язки працівників, які ідуть у відпустку. З урахуванням цього законодавець погодився з тим, що працівники не мають право використовувати відпустки в час, визначений ними за своїм розсудом.

Черговість надання відпусток визначається графіками, затверджуваними власниками за погодженням з виборними органами первинних профспілкових організацій чи іншими органами, уповноваженими трудовими колективами на представництво. Закон "Про відпустки" не встановлює строк затвердження графіків надання відпусток. Однак в Україні продовжують діяти Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців підприємств, установ, організацій. Пункт 20 Типових правил передбачає, що графіки відпусток складаються на кожний робочий рік не пізніше 5 січня.

При складанні графіка враховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та наявність можливостей для відпочинку.

Графіки відпусток повинні доводитися до відома всіх працівників. Найзручніша форма доведення їх до відома - це вивішування їх для загального ознайомлення в приміщеннях підприємств, установ, організацій та їх структурних підрозділів.

Конкретний період надання щорічних відпусток працівникові в межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником. При цьому на власника покладається обов'язок письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні "до встановленого графіком терміну". Взяте в лапки - цитата з частини десятої ст. 10 Закону "Про відпустки". За логікою речей, слід було вказати "до початку відпустки", оскільки графіками відпусток дата початку відпустки, як правило, не встановлюється. Графіками визначається місяць початку використання відпустки. Іноді в графіку зазначається на два місяці: місяць початку відпустки і місяць її закінчення. Дату початку відпустки погоджують працівник і власник. За результатами такого узгодження остаточну дату відпустки визначає власник, у зв'язку з чим на нього покладається обов'язок письмово повідомити працівника про час початку відпустки.

При складанні графіка надання відпусток має враховуватися, що частина дванадцята ст. 10 Закону "Про відпустки" цілому ряду категорій працівників надає право на одержання відпустки за їх бажанням у зручний для них час. Це - такі категорії працівників:

1) працівники, які не досягли віку 18 років;

2) інваліди;

3) жінки перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами чи після неї;

4) жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

5) одинокі матері (батьки), які виховують дитину без батька (матері). Прирівнювання батьків до одиноких матерів, безумовно, свідчить про те, що тут (пункт 5 частини тринадцятої ст. 10 Закону "Про відпустки") маються на увазі не тільки ті матері, у свідоцтві про народження дітей яких відсутній запис про батька або цей запис зроблений за вказівкою матері (ст. 135 Сімейного кодексу України). До категорії одиноких відповідно до ст. 10 Закону "Про відпустки" буде віднесена навіть жінка, яка одержує аліменти, а тим більше - вдова;

6) опікуни, піклувальники або інші особи, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків;

7) дружини (чоловіки) військовослужбовців;

8) ветерани праці та особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною;

9) ветерани війни, особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особи, на яких поширюється чинність Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

10) батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу;

11) інші працівники, яким таке право надане законодавством, колективним чи трудовим договором. Встановлення трудовим договором права на використання відпустки у зручний для працівника час може зачіпати інтереси інших працівників. Проте законодавець визнав за можливе встановлення часу використання відпустки за згодою сторін трудового договору, не надаючи у таких випадках можливості вирішення цього питання з участю профспілкового органу, що представляє інтереси всіх членів відповідної профспілкової організації чи профспілки.

Закон "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" надає право на використання чергової (варто думати - щорічних основної та додаткової відпустки) відпустки в зручний для працівників час особам, віднесеним до категорії 1 - 2 потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи (п. 22 ст. 20, ст. 21), і одному з батьків дитини з числа зазначених у ст. 27 цього Закону (ст. 30).

Закон "Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист" (ст. 6) надає право на використання чергової відпустки в зручний для працівників, на яких поширюється цей Закон, час.

Ст. 22 і 27 Закону "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" надають право на використання щорічної відпустки в літній чи інший зручний для них час матерям, які мають дітей віком до 16 років, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, а також медичним працівникам, які були заражені вірусом імунодефіциту або захворіли на СНІД внаслідок виконання професійних обов'язків.

Крім того, необхідно враховувати право жінок, яким надаються відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, на одержання щорічних основної і додаткової відпусток безпосередньо перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї. Наведемо приклад: жінка влаштувалася на роботу 5 вересня 1999 року. Свою відпустку за перші три робочих роки вона використала повністю. 20 травня 2003 року вона іде у відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами, яка закінчується 9 вересня 2003 р. 10 вересня 2003 року жінка приходить на роботу і, замість того, щоб приступити до роботи, звертається з заявою про надання їй щорічної основної відпустки за робочий рік, що триває з 5 вересня 2003 р. до 4 вересня 2004 р. Ця її вимога повинна бути задоволена, хоча в рахунок робочого року, за який повинна бути надана відпустка, у неї є стаж тривалістю всього 5 днів. Частина друга ст. 20 Закону "Про відпустки" прямо зазначає на право жінки приєднати щорічну відпустку (точніше було б сказати - щорічні відпустки, оскільки, поза всяким сумнівом, тут маються на увазі щорічні основна і додаткова відпустки) до відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, незалежно від тривалості її роботи в поточному робочому році. Важливо, щоб цей робочий рік почався (став "поточним").

Працівники, які навчаються в закладах освіти без відриву від виробництва, мають право, за їх бажанням, приєднати щорічні основну і додаткову відпустки до часу проведення настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів, до часу підготовки та захисту дипломного проекту та інших робіт, передбачених навчальним планом (частина перша ст. 212 КЗпП).

Працівники, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, мають право, за їх бажанням, на одержання щорічних основної та додаткової відпусток з таким розрахунком, щоб вони могли бути використані до початку навчання (навчального року) у цих закладах (частина друга ст. 212 КЗпП).

Положення про право на щорічну основну відпустку тривалістю до 56 календарних днів поширюється на керівних працівників навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічних, науково-педагогічних працівників та наукових працівників відповідно до частини шостої ст. 6 Закону "Про відпустки" та Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам (далі - для стислості - Порядок). Але спеціальні правила щодо реалізації права на щорічну відпустку поширюються не на всіх зазначених працівників. З іншого боку, особливості реалізації права на щорічну відпустку (частина тринадцятої ст. 10 Закону "Про відпустки" та права отримання компенсації за невикористану відпустку (частина друга ст. 24 того ж Закону) стосуються і деяких працівників, що не мають права щорічну основну відпустку до 56 календарних днів.

Щорічна основна відпустка повної тривалості в перший та наступний роки надається в період літніх канікул (незалежно від часу прийняття на роботу) не всім працівникам, що мають право на відпустку тривалістю до 56 календарних днів. Відповідно до частини тринадцятої ст. 10 Закону "Про відпустки" відпустка повної тривалості в період літніх канікул незалежно від часу прийняття на роботу надається керівним, педагогічним, науковим та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів, а також спеціалістам цих закладів (хоч останні і не користуються правом на щорічну основну відпустку тривалістю до 56 календарних днів). В силу загальних широких правотворчих повноважень Кабінету Міністрів слід визнати чинність п. 2 Порядку, що поширює зазначені вище особливості надання відпустки на керівних, педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів.

Але зазначені особливості надання щорічної основної відпустки за перший та наступні роки не поширюються на керівних, педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників, що не працюють в навчальних закладах або в навчальних (педагогічних) частинах (підрозділів) інших установ і закладів, про що і йдеться в абзаці першому п. 2 Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам.

Працівники художньо-постановочних частин і творчі працівники театрів мають право на одержання щорічної відпустки повної тривалості незалежно від часу прийняття на роботу в літній період наприкінці театрального сезону.

Щорічні основна і додаткова відпустки повинні надаватися за графіком з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.

Працівникові надане право вирішувати питання про те, використовувати додаткові відпустки одночасно з основною відпусткою чи окремо. З урахуванням більш суворих вимог до обчислення стажу роботи, що дає право на додаткову відпустку, порівняно з правилами обчислення стажу роботи, що дає право на основну відпустку, додаткова відпустка більшою мірою, ніж основна буде надаватися авансом. Однак у силу права працівника приєднати додаткову відпустку до основної, власник не вправі відмовити працівникові в наданні додаткової відпустки разом з основною, хоча б робочий рік, який дає право на додаткову відпустку, лише почався. При цьому додаткова відпустка, оскільки вона є щорічною, повинна надаватися тієї тривалості, яка встановлена за рік роботи, що дає право на додаткову відпустку. І тільки при переведенні з роботи, яка дає право на додаткову відпустку, на роботу, яка такого права не дає, при тимчасових переведеннях, тривалість додаткової відпустки повинна визначатися пропорційно до наявного стажу роботи, який дає право на додаткову відпустку.

Право працівника на щорічні основну і додаткову відпустки повної тривалості в перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві - тут процитована частина п'ята ст. 10 Закону "Про відпустки". Коректніше було б говорити про право працівників на використання відпусток. Право на відпустку - це поняття, яке не стосується часу надання (використання) відпустки.

Однак закон не лише допускає встановлення в трудовому договорі умови надання працівникові щорічних основної і додаткової відпусток до закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, але й допускає угоду сторін про це незалежно від змісту трудового договору. У зв'язку з цим законодавець врегулював питання про тривалість основної та додаткової відпусток, які надаються до закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Вона визначається пропорційно до відпрацьованого часу (тобто стажу роботи, який дає право на щорічні основну і додаткову відпустки), за винятком випадків, коли частиною сьомою ст. 10 Закону "Про відпустки" дозволено надавати відпустки за перший робочий рік до закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві (до речі, п. 11 цієї частини передбачає встановлення колективними та трудовими договорами випадків, коли щорічні відпустки повної тривалості за перший роботи надаються до настання шестимісячного строку безперервної роботи на даному підприємстві).

Право на використання щорічних відпусток повної тривалості за перший робочий рік до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві мають:

- жінки перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї. Ця норма повторює правило про можливість використання жінкою основної та додаткової відпустки за своїм розсудом до чи після відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами. Однак сенс у даному правилі все-таки є, оскільки тут питання вирішується про перший робочий рік, щодо якого встановлені спеціальні норми про час використання відпусток;

- жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

- інваліди (без будь-яких винятків);

- особи віком до 18 років, тобто ті, що не досягли цього віку на день початку відпустки;

- чоловіки, дружини яких перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами (у цьому випадку працівник зобов'язаний надати довідку, яка підтверджує наявність цієї обставини);

- особи, звільнені зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення із служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду на місце постійного проживання;

- сумісники. Їм щорічні основна і додаткова відпустки надаються одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;

- працівники, які успішно навчаються в навчальних закладах та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;

- працівники, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічні основну і додаткову відпустку, і не одержали за них грошову компенсацію. Звичайно ж, мова йде про працівників, звільнених за п. 5 ст. 36 КЗпП, оскільки інші не можуть не одержати при звільненні грошову компенсацію за невикористану повністю або частково відпустку;

- працівники, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування;

- батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу;

- в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.

Ст. 38 Закону "Про професійно-технічну освіту" імперативним правилом встановлює обов'язок надання "оплачуваної відпустки" (під цими слова розуміються щорічні основна і додаткова відпустки) випускникам професійно-технічних закладів очної форми навчання, які навчалися 10 і більше місяців, протягом перших трьох місяців роботи на даному підприємстві. Випускники, які навчалися за денною формою навчання менше 10 місяців, такого права не мають. Зате для них встановлена пільга - включення часу навчання до стажу роботи, який дає право на основну відпустку.

Право на використання відпустки до закінчення шести місяців роботи на даному підприємстві виникає і в інших випадках, передбачених законодавством України. Наприклад, Закон "Про статус ветеранів військової служби і органів внутрішніх справ та їх соціальний захист" (ст. 6) надає таке право особам, на яких поширюється дія цього Закону. Таке право може бути також передбачене колективним чи трудовим договором (п. 11 частини сьомої ст. 10 Закону "Про відпустки"). На можливість встановлення такого права трудовим договором варто звернути особливу увагу. Законодавець по суті дозволив сторонам трудового договору вирішувати питання про надання щорічних основної та додаткової відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві за своїм розсудом, оскільки відповідним чином доповнити трудові договори ніколи не пізно. Причому в разі надання щорічних основної та додаткової відпусток до закінчення встановленого шестимісячного строку на підставі колективного і трудового договору повинні надаватися відпустки повної тривалості. Це позбавляє всякого сенсу правило частини шостої ст. 10 Закону "Про відпустки", відповідно до якого при наданні у відповідних випадках відпустки за перший рік роботи тривалість відпусток повинна бути пропорційною до відпрацьованого часу.

Для одержання відпустки за перший рік роботи до закінчення встановленого шестимісячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві, якщо працівникові таке право надане відповідно до частини сьомої ст. 10 Закону "Про відпустки", не встановлені будь-які вимоги до тривалості роботи на даному підприємстві. Звідси слід зробити висновок про те, що працівник, який має право використовувати відпустку до закінчення встановленого шестимісячного строку безперервної роботи на даному підприємстві, має право в перший день роботи подати заяву про надання щорічних основної та додаткової відпусток із другого дня роботи. На власника закон покладає лише один обов'язок такого роду перед працівником - надати щорічну основну та додаткову відпустки до закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Щорічні основна і додаткова відпустки за другий і наступні робочі роки надаються відповідно до графіка відпусток у будь-який час робочого року.

Стаття 82 КЗпП, і ст. 9 Закону "Про відпустки" детально регулюють порядок обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку. Спеціально регулюється порядок обчислення стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки.

Щорічна основна відпустка надається за робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина перша ст. 6 Закону "Про відпустки"). Це, однак, лише загальне правило, практичне застосування якого дуже проблематичне, уже хоча б унаслідок складності визначення дня, з якого трудовий договір варто вважати укладеним. Тому при обчисленні стажу роботи, що дає право на основну щорічну відпустку, слід безпосередньо керуватися більш конкретними нормами коментованої статті і ст. 9 Закону "Про відпустки".

До стажу роботи, що дає працівникові право на щорічну основну відпустку, зараховуються такі періоди:

1) час фактичної роботи на підставі трудового договору на даному підприємстві, установі, організації протягом робочого року, за який надається відпустка. Спеціально зазначається в законі на те, що до стажу зараховується і час роботи на умовах неповного робочого часу. До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховується і час роботи на умовах неповного робочого часу жінок (інших осіб, зазначених у частині сьомій ст. 179 КЗпП і в ст. 1861 КЗпП) у період відпустки для догляду за дитиною до досягнення трирічного (у випадках, передбачених частиною шостою ст. 179 КЗпП, - шестирічного) віку. Не зараховується лише час педагогічної роботи на умовах погодинної оплати праці, оскільки в ставках погодинної оплати врахована компенсація за невикористану відпустку. Підкреслимо, що під фактичною роботою в п. 1 частини першої ст. 82 КЗпП і частини першої ст. 9 Закону "Про відпустки" мається на увазі саме реальне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Час, коли працівник перебував у трудових правовідносинах, однак фактично не працював, не підпадає під дію цієї норми. Включення такого часу до стажу роботи, що дає право на відпустку, допускається лише тоді, коли це передбачено спеціальними правилами;

2) час, коли працівник не працював, але за ним, відповідно до законодавства, зберігалося місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково, в тому числі час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням чи незаконним переведенням. Це - час виконання державних і громадських обов'язків (час перебування військовозобов'язаних на військових зборах; час роботи в комісіях з питань приписки допризовників до призовних дільниць, у призовних і лікарських комісіях при військкоматах членів цих комісій, лікарів і середнього медичного персоналу; час виконання зазначеними особами державних обов'язків на призовних дільницях і збірних пунктах під час призову громадян на військову службу; час роботи в примирних комісіях і трудових арбітражах), час відсторонення від роботи із збереженням заробітної плати повністю чи частково; час щорічних основної і додаткової відпусток; час навчальної відпустки з повною або частковою оплатою тощо). У той же час необхідно враховувати, що поширюється така законодавча практика, коли за час виконання державних чи громадських обов'язків за працівниками зберігається місце роботи, але виплата в розмірі середньої заробітної плати за основним місцем роботи провадиться за місцем виконання державних чи громадських обов'язків. Такі правила передбачені ст. 32 Закону "Про статус депутатів місцевих рад", Законами "Про всеукраїнський та місцеві референдуми", "Про вибори Президента України", "Про вибори народних депутатів України", "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" (щодо кандидатів на відповідні посади, їх довірених осіб, членів виборчих комісій і комісій по проведенню референдумів), частиною четвертою ст. 252 КЗпП (щодо членів виборних органів профспілок на час участі у роботі з'їздів і конференцій профспілок) тощо. У цих випадках немає підстав для включення періодів виконання державних чи громадських обов'язків до стажу роботи, що дає право на щорічну оплачувану відпустку, оскільки відповідно до п. 4 частини першої ст. 82 КЗпП і п. 4 частини першої ст. 9 Закону "Про відпустки" до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується лише час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалося заробітна плата у порядку, визначеному ст. 25 і 26 Закону "Про відпустки". Звільнення працівників від виконання трудових обов'язків на період виконання ними державних або громадських обов'язків без збереження заробітної плати, але з виплатою середнього заробітку за місцем виконання державних або громадських обов'язків не підпадає під дію ст. 25 і 26 Закону "Про відпустки". Інші підстави для зарахування зазначених періодів у трудовий стаж, що дає право на щорічну основну відпустку, також не встановлені;

3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, крім частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Час цієї останньої відпустки до стажу роботи, що дає право на відпустку, не включається;

4) час, коли працівник фактично не працював, йому не виплачувалася заробітна плата, однак за ним зберігалося місце роботи (посада). Тут мається на увазі надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати, у порядку, передбаченому ст. 25 і ст. 26 Закону "Про відпустки". Однак час перебування жінки у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, що потребує відповідно до медичного висновку домашнього догляду, до досягнення дитиною шестирічного віку, до стажу роботи для надання щорічної основної відпустки не зараховується. Не включається до цього стажу і час участі в страйку, хоча б він і не був визнаний незаконним. Зазначення в частині третій ст. 28 Закону "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" на невключення до загального та безперервного стажу лише часу участі у визнаному судом незаконним страйку, не слід розуміти як можливість включення до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку, часу участі працівника в страйку, не визнаному судом незаконним. Спеціальні правила частини першої ст. 82 КЗпП і частини першої ст. 9 Закону "Про відпустки" передбачають включення до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку періодів, зазначених у цих нормах, а також передбачених законодавством. Правило про невключення до стажу роботи, що дає право на відпустку, часу участі в страйку, визнаному судом незаконним, не можна тлумачити таким чином, що тим самим передбачене включення до такого стажу часу участі в інших страйках. Дні, коли працівник фактично не працював, хоча б працівник і довів наявність поважних причин, не можуть включатися до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, якщо тільки це не передбачено спеціальними положеннями законодавства. Відпустка без збереження заробітної плати, надана працівникові відповідно до частини другої ст. 126 КЗпП, не може включатися до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку за основним місцем роботи, оскільки за цей період працівник одержує право на відпустку (грошову компенсацію замість невикористаних днів відпустки) за місцем впровадження відповідного об'єкта інтелектуальної власності;

5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на очних відділеннях професійно-технічних закладів освіти (п. 5 частини першої ст. 82 КЗпП; п. 5 частини першої ст. 9 Закону "Про відпустки"). Тут йдеться не тільки про випадки направлення на навчання працівників підприємства, установи, організації за згодою сторін і повернення працівника на попереднє місце роботи, але і про всі інші випадки навчання, що безпосередньо передує вступу на роботу на підприємство. Аналогічне правило міститься в частині третій ст. 38 Закону "Про професійно-технічну освіту". Час професійної підготовки безпосередньо на виробництві законодавство про працю непрямо кваліфікує як час роботи (ст. 201, 204 КЗпП; п. 1, 2 Положення про оплату праці за час виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншим професіям). Природно, що він також включається до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку;

6) час навчання нових професій (спеціальностей) осіб, звільнених у зв'язку із змінами в організації виробництва, у тому числі у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників. За буквою закону (п. 6 частини першої ст. 82 КЗпП; п. 6 частини першої ст. 9 Закону "Про відпустки" мова йде тільки про "звільнених". Отже, цей пункт не стосується осіб, які не звільнялися, а були направлені на навчання нових професій (спеціальностей) з метою продовження роботи на тому ж підприємстві. Якщо ж направлення на навчання нової професії (спеціальності) особи, яка підлягає звільненню, провадиться підприємством, з якого працівник підлягає звільненню, то в цьому випадку трудові відносини зберігаються. І час навчання слід зараховувати до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, застосовуючи при цьому за аналогією п. 6 ст. 9 Закону "Про відпустки" і п. 1 ст. 26 Закону "Про зайнятість населення". У подібних випадках можливе також використання правила п. 5 ст. 9 Закону "Про відпустки";

7) до стажу роботи, що дає право на відпустку, включаються й інші періоди, передбачені законодавством.

Виявляючи послідовний лібералізм при визначенні порядку обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, законодавець зайняв тверду позицію при встановленні правил обчислення стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки. До стажу роботи, що дає право на одержання щорічних додаткових відпусток зараховуються лише такі періоди:

1) час фактичної роботи із шкідливими або важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у таких умовах не менше половини тривалості робочого часу, встановленого для працівників даного виробництва, цеху або посади. Це правило частини другої ст. 82 КЗпП і п. 1 частини другої ст. 9 Закону "Про відпустки" дещо розширило можливості працівників одержати право на додаткові відпустки. Справа в тому, що п. 11 раніше чинної Інструкції про порядок застосування Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких надає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день, передбачав у разі зазначення у Списку "постійно зайнятий" та "який постійно працює" зарахування до стажу роботи, що дає право на додаткову відпустку лише тих днів, коли працівник був зайнятий у відповідних умовах повний робочий день. Це правило нормативного акта Союзу РСР втратило силу як таке, що суперечить Закону "Про відпустки". Міністерство праці та соціальної політики України наказом затвердило Порядок застосування Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах у яких надає право на щорічну додаткову відпустку і Порядок застосування Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних, географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці. Ці нормативні акти передбачають, що у разі зазначення у відповідних списках "постійно зайнятий", "який постійно працює" як час, відпрацьований в таких умовах, зараховуються лише ті дні, коли працівник у таких умовах праці був зайнятий повний робочий день. На нашу думку, це правило не цілком відповідає п. 1 частини другої ст. 82 КЗпП і п. 1 частини другої ст. 9 Закону "Про відпустки". Підприємства, які не одержують дотації з бюджетів, безумовно, мають право надавати додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах із шкідливими та важкими умовами праці або з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого часу, встановленого для працівників даного виробництва, цеху або посади. Відповідні витрати цілком допустимо віднести на валові витрати;

2) час щорічних основної та додаткової відпусток за роботу із шкідливими або важкими умовами і за особливий характер праці. Якщо працівник переведений на роботу, що дає право на додаткову відпустку, а потім йому надається щорічна основна відпустка, то до стажу роботи, що дає йому право на додаткову відпустку, буде включена лише та частина основної відпустки, яка була надана за період роботи, що дає право на додаткову відпустку;

3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій на них не впливають несприятливі виробничі фактори та на яких не передбачено надання щорічної додаткової відпустки.

Інші періоди до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, включатися не можуть.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 99; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.198.139.112 (0.011 с.)