Види робочого тижня, порядок його встановлення.

Робочий тиждень - це тривалість робочого часу протягом календарного тижня.

Звичайно застосовуються два види робочого тижня: 5-денний з двома вихідними днями і 6-денний з одним вихідним днем.

Рішення про введення 5- або 6-денного робочого тижня приймається власником спільно з профспілковим органом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за узгодженням з місцевою радою.

40-годинна гранична норма робочого часу повинна дотримуватися при 5 і 6-денному робочому тижні.

При 6-денному робочому тижні тривалість робочого дня напередодні вихідного дня не може перевищувати 5 годин (ст. 53 КЗпП), а напередодні святкових і неробочих днів - скорочується на одну годину.

Законодавством встановлений скорочений (36-годинний) робочий тиждень для деяких категорій працівників, трудова діяльність яких пов'язана з особливим характером праці (наприклад, педагогічні працівники, медичні працівники та ін.) або станом здоров'я (деякі категорії інвалідів).

Для працівників віком від 16 до 18 років встановлений 36-годинний робочий тиждень, віком від 15 до 16 років - 24-годинний робочий тиждень, Для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул, - не більш 24 годин на тиждень, а якщо учні працюють протягом навчального року у вільний від занять час, то тривалість їх робочого часу на повинна перевищувати половини тієї норми, яка встановлена для осіб відповідного віку, тобто для учнів віком від 14 до 16 років - не більше 12 годин на тиждень, а віком від 16 до 18 років - 18 годин на тиждень.

Скорочується тривалість робочого часу напередодні святкових днів на 1 годину як при 6-денному, так і при 5-денному робочому тижні. Це положення не поширюється на працівників, яким встановлений скорочений робочий час на інших підставах.

Нормальний робочий час. Неповний робочий час. Скорочений робочий час.

Нормальною тривалістю робочого часу є норма, що не перевищує 40 годин на тиждень(при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу ніж це передбачено законом. Ця тижнева норма є загальною нормою тривалості робочого часу.)

Скорочений робочий час – скорочена тривалість робочого часу встановлена для деяких категорій працівників. Це є висока соціальна гарантія, зокрема неповнолітнім у віці від 16 до 18 років 36 годин на тиждень. Від 15 до 16 – 24 години на тиждень. Якщо учні працюють протягом навчального року у вільний від навчання час – тривалість їх робочого часу не може перевищувати половини встановленої для неповнолітніх максимальної тривалості робочого часу, тобто відповідно 18 і 16 годин. Цей день встановлюється законодавством і не може бути предметом трудового договору. Також він встановлюється для працівників, які навчаються без відриву від виробництва (заочно), встановлюється скорочений робочий тиждень із збереженням зарплати. Графіки надання особам, які навчаються скороченого робочого дня затверджується керівником підприємства за погодженням з профспілковим комітетом цього підприємства. Скорочена тривалість робочого часу означає, що час протягом якого працівник має виконувати трудові обов'язки скорочується, але працівник має право на оплату праці у розмірі повної тарифної ставки чи повного окладу. Для працівників зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці тривалість робочого часу встановлюється не більше як 36 годин на тиждень. Перелік працівників для яких скорочується тривалість робочого часу визначається Списком виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день.

Робочий день скорочується лише за ті дні, коли працівники працювали з шкідливими умовами праці не менше половини скороченого робочого дня, а при зазначенні у списку постійно зайнятий або постійно працюючий робочий день для таких працівників скорочується лише тоді, коли вони фактично зайняті на роботі з шкідливими умовами праці протягом усього скороченого робочого дня. Якщо професії чи посади працівників не зазначені в списку, але працівник в окремі дні роботи працював з шкідливими умовами праці йому повинен у ці дні встановлюватися робочий день такої тривалості, яка передбачена для працівників постійно зайнятих на таких роботах. Також скорочений робочий день встановлюється для окремих категорій працівників розумової праці, діяльність яких пов'язана з підвищеним інтелектуальним і нервовим напруженням. Для інвалідів першої і другої груп встановлюється 36 годинний робочий тиждень.

Неповний робочий день. Може встановлюватися як шляхом зменшення тривалості робочого дня так і тижня. Визначається як тривалість робочого часу менша у порівнянні з робочим днем нормальної тривалості або як неповний робочий тиждень. Він встановлюється за угодою між працівником і власником як при прийнятті на роботу так і згодом. Встановлення такого режиму є правом керівника, а не його обов'язком. В окремих випадках на керівника покладається обов'язок за бажанням працівника приймати на роботу з неповним робочим днем або переводити на такий режим окремі категорії працюючих. До них закон відносить вагітних жінок, жінок, які мають дітей до 14-ти річного віку або інваліда, інвалідів.

Мінімальна або максимальна тривалість неповного робочого часу законодавством невизначена, тому норма робочого часу і період роботи протягом доби чи тижня визначаються тільки за угодою між працівником і власником підприємства. У разі необхідності керівник підприємства має право прийняти на одну посаду двох працівників. При встановленні режимів праці з неповним робочим днем тривалість робочого дня як правило не може бути меншою 4 годин, а робочого тижні 20-24 годин відповідно при 5-ти і 6-ти денному робочому тижні. Прийняття на роботу з режимом неповного робочого часу нічим не відрізняється від звичайного прийняття на роботу. Праця в умовах неповного робочого дня оплачується пропорційно відпрацьованому часові або залежно від виробітку, на цих осіб повністю поширюється трудове законодавство. Так на загальних підставах відбувається зарахування їм трудового стажу, надається відпустка, у разі тимчасової непрацездатності виплачується допомога, але за основу береться середній заробіток такого працівника.

Прийнятим на роботу з режимом неповного робочого дня працівника що переробили понад норму часу встановлену угодою між сторонами трудового договору переробіток надурочної роботи не становить. Якщо тривалість його не перевищує нормальної тривалості робочого часу, праця при такому переробітку оплачується в одинарному розмірі по фактичному виробітку.(л)

Режими робочого часу.

Розподіл норми робочого часу протягом конкретного календарного періоду називається режимом робочого часу. Елементами режиму виступають:

1) час початку і закінчення роботи;

2) час і тривалість перерв;

3) тривалість і правила чергування змін.

Режим робочого часу передбачає 5- або 6-денний робочий тиждень, початок і кінець робочого дня, час і тривалість обідньої перерви, число змін протягом облікового періоду.

Відповідно до ст. 57 КЗпП час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності.

При режимі змінної роботи працівники чергуються в змінах рівномірно.Найбільш поширена робота в дві зміни, на деяких підприємствах робота провадиться в три і більше змін. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, повинен проводитися через кожний робочий тиждень у години, встановлені графіками змінності (див. ст. 58 КЗпП). Тривалість перерв у роботі між змінами у відповідності до ст. 59 КЗпП повинна бути не менше подвійної тривалості роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Недопустиме призначення працівника на роботу протягом 2 змін підряд. Встановлені роботодавцем за погодженням з профспілковим комітетом графіки змінності є обов'язковими для сторін трудового договору.

Режим роботи з роздробленим робочим днем - вводиться в таких галузях, де обсяг робіт нерівномірно розподіляється протягом дня (наприклад, водії міського транспорту, робота яких інтенсивна вранці та увечері, у часи пік, вдень же водії відпочивають; для тваринників час годівлі і доїння корів призначається у певний час). На таких роботах робочий день може бути поділений на частини з умовою, що загальна тривалість роботи не повинна перевищувати встановленої тривалості робочого дня (див. ст. 60 КЗпП).

Гнучкий графік роботи - форма організації робочого часу, при якій для окремих працівників або колективів підрозділів допускається саморегулювання початку, закінчення і загальної тривалості робочого дня. При цьому потрібне повне відпрацювання сумарної кількості робочих годин протягом облікового періоду (робочого дня, робочого тижня, робочого місяця). Гнучкий графік роботи встановлюється за погодженням між власником і працівником як при прийомі на роботу, так і в процесі роботи, за погодженням з профкомом і з урахуванням думки трудового колективу. Елементами гнучкого графіка є: змінний (гнучкий) робочий час - початок і закінчення робочого дня; фіксований час - час обов'язкової присутності на роботі; перерви для відпочинку і харчування; тривалість облікового періоду.

Вахтовий метод - це особлива форма організації робіт, що ґрунтується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умов, коли щоденна доставка працівників до місця роботи і назад до місця постійного проживання неможлива. Вахтовий метод організовується за допомогою підсумованого обліку робочого часу, а міжвахтовий відпочинок надається працівникам у місцях їх постійного проживання.До робіт, що виконуються вахтовим методом, забороняється залучати осіб віком до 18 років, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років, а також осіб, які мають медичні протипоказання для такої роботи.Обліковий період охоплює весь робочий час, час у дорозі та час відпочинку, який припадає на цей календарний відрізок часу. Тривалість вахти не може перевищувати 1 місяця, а в окремих випадках, з дозволу міністерства та відповідної профспілки, - 2 місяців. Тривалість робочого дня не повинна перевищувати 10 годин.

На працівників з ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві, в установі, організації режим робочого часу. Ненормований робочий день на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форм власності, може застосовуватися для керівників, фахівців і робітників, а саме:- для осіб, праця яких не піддається точному обліку в часі;- для осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);- для осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.

Ненормований робочий день потрібно відрізняти від надурочної роботи.

Ненормований робочий день.

Відповідно до Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Мінпраці та соціальної політики України від 10.10.97 р. № 7 (зі змінами та доповненнями, внесеними наказом Мінпраці та соціальної політики України від 05.02.98 р. № 18), ненормований робочий день – це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці у даному випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, а й колом обов'язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням).

Пунктом 3 цих Рекомендацій визначено, що додаткова відпустка працівникам з ненормованим робочим днем надається як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад установлену тривалість робочого часу.

Стаття 8 Закону «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (зі змінами та доповненнями) встановлює працівникам з ненормованим робочим днем додаткову відпустку саме за характер праці, а не лише за роботу понад встановлену норму робочого часу.

Таким чином, при визначенні тривалості додаткової відпустки працівникам з ненормованим робочим днем за особливий характер праці необхідно враховувати всі вищеперелічені фактори. Такий підхід, приміром, як ведення обліку кількості годин роботи понад установлену тривалість робочого часу для одержання такої відпустки, є неправильним.

На працівників, які працюють на умовах ненормованого робочого дня, поширюється встановлений на підприємстві, в установі, організації режим робочого часу. Тому роботодавець не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад установлену тривалість робочого часу.

Слід мати на увазі, що ненормований робочий день не застосовується для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем. До працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня, ненормований робочий день може застосовуватися.

Ненормований робочий день на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності може застосовуватися для керівників, спеціалістів і робітників, а саме:

- осіб, праця яких не піддається точному обліку в часі;

- осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);

- осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.

Згідно зі ст. 8 Закону № 504/96-ВР працівникам, які працюють на умовах ненормованого робочого дня, надається додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів згідно зі списками посад, робіт і професій, визначених колективним договором, угодою.

Додаткова відпустка за ненормований робочий день надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.

Конкретна тривалість такої відпустки встановлюється колективним договором по кожному виду робіт, професій та посад чи трудовим договором.

Отже, якщо на підприємстві колективний договір не укладено, то щорічну додаткову відпустку за ненормований робочий день може бути встановлено у трудовому договорі у письмовій формі (ст. 24 Кодексу законів про працю України від 10.12.71 р. (зі змінами та доповненнями, за текстом – КЗпП)).