Правове регулювання робочого часу.

Робочий час — це норма тривалості часу, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов'язки відповідно до закону і правил внутрішнього розпорядку, обумовлених трудо­вим договором.

Розрізняють основний робочий час — встановлена законом або трудовим договором тривалість робочого часу, яку безумов­но повинен відпрацювати працівник (існує: нормальний, скоро­чений та неповний робочий час); неосновний робочий час— за­конодавчо закріплене відхилення від основного робочого часу (це надурочні роботи, тривалість робочого часу у вихідні, свят­кові та неробочі дні).

Нормальний робочий час не може перевищувати 40 годин на тиждень (ст. 50 КЗпП).

Скорочений робочий час є допустимою нормою робочого часу для працівників, які мають право на такий вид робочого часу, на­приклад, неповнолітні особи та ін. (не впливає на розмір заробіт­ної плати, тривалість відпустки тощо).

Неповний робочий час встановлюється за погодженням між працівником та роботодавцем (неповний робочий тиждень, непо­вний робочий день). Оплата праці в цьому випадку проводиться пропорційно відпрацьованому часу.

Надурочний робочий час — це час, протягом якого працівник викопує обумовлену трудовим договором роботу понад установ­лену норму робочого часу.

Стаття 62 КЗпП подає вичерпний перелік випадків залучення працівників до надурочних робіт, наприклад, проведення робіт, необхідних для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків; необхідність закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі майна тощо. Оплата праці за роботу в надурочний час здійснюється в підвищеному розмірі (ст. 106 КЗпП). Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

Правове регулювання часу відпочинку.

Стаття 45 Конституції України визначає: кожен, хто працює, має право па відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпуст­ки, встановленням скороченого робочого дня для окремих про­фесій, скорочення тривалості роботи у нічний час.

Трудове право України визначає такі види відпочинку: пере­рви протягом робочого дня; щоденний відпочинок після роботи; щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні); щорічні (святкові) неробочі дні; щорічні відпустки та ін.

Перерви протягом робочого дня надаються працівникам для відпочинку і харчування (обідня перерва, як правило, через 4 год. після початку роботи). Перерва не включається в робочий час. Початок і закінчення перерви встановлюються правилами внут­рішнього трудового розпорядку.

Працівники використовують час перерви па свій розсуд, на цей час вони можуть піти з роботи. Якщо через умови виробниц­тва перерву встановити неможливо, працівникові має бути нада­на можливість прийняття їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт і місце обідньої перерви визначаються керівником за погодженням із профспілковим комітетом.

Щоденним відпочинком є перерва в роботі після закінчення робочого дня. Тривалість такого відпочинку залежить від конк­ретного режиму робочого часу. У всіх випадках мінімальна три­валість щоденного відпочинку разом із часом обідньої перерви має бути не меншою за подвійну тривалість робочого часу в ро­бочий день, що передує відпочинку. Наприклад, при 7-годинпому робочому дні і годинній обідній перерві міжденна перерва у ро­боті становить 16 годин.

Щоденний відпочинок. Вихідні дні надаються усім пра­цівникам. Загальним вихідним днем є неділя. Другий день може визначатися графіком роботи організації, погодженим із проф­спілковим комітетом і, як правило, має надаватися підряд із зага­льним вихідним днем.

Вихідні дні на підприємствах, пов'язаних з обслуговуванням населення (у магазинах, театрах, музеях тощо), встановлюються місцевими Радами.

Законодавство про працю забороняє роботу у вихідні дні. За­лучення до роботи у ці дні допускається лише з дозволу профспі­лки і лише у виняткових випадках за письмовим наказом керів­ника.

Святкові дні в Україні: 1 січня, 7 січня — Різдво, 8 березня Міжнародний жіночий день, 1—2 травня— День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня — День перемоги; 28 червня — День Конституції України; 24 серпня— День Незалежності України. Неробочими днями є дні релігійних свят: — Пасха (Великдень), Трійця.

За поданням релігійних громад інших конфесій, зареєстрова­них в Україні, керівництво підприємств падає особам, які спові­дують відповідні релігії, до 3 днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні (так, іно­земні студенти, які навчаються в Україні, святкують свої націо­нальні свята).

У святкові й неробочі дні допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови. На бажання працівника, який працював у цей день, йому може бути наданий інший день відпочинку або оплачена робота у подвійному розмірі.

Щорічні відпустки встановлюються відповідно до Закону України «Про відпустки» (1996). Право на відпустку мають гро­мадяни України, які перебувають у трудових відносинах з під­приємствами незалежно від форм власності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Законом України «Про відпустки» встановлюються такі види щорічних відпусток: осно­вна відпустка; додаткова відпустка за роботу зі шкідливими умо­вами праці та ін.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше як 24 календарних дні за робочий рік. Право на щоріч­ну відпустку у перший рік роботи настає після закінчення 6 місяців безперервної роботи на підприємстві.

Промислово-виробничому персоналу промисловість з особли­вими умовами праці вугільна, металургійна та ін. встановлена щорічна відпустка від 28 робочих днів. Керівні, педагогічні пра­цівники мають відпустку 56 календарних днів. Особам віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю ЗІ ка­лендарний день.

Відпустка без збереження заробітної плати (до 15 календар­них днів на рік) може бути надана працівникові на його прохання за угодою сторін у зв'язку з сімейними обставинами та з інших поважних причин.

Закон України «Про відпустки» передбачає випадки, коли від­пустки без збереження заробітної плати надаються працівникові на його прохання в обов'язковому порядку:

1)особам, які беруть шлюб (до 10 календарних днів);

2)для закінчення санаторно-курортного лікування відповідно до медичного висновку);

3)у разі смерті рідних тривалістю, залежно від ступеня спорі­дненості із померлим, від 3 до 7 днів;

4)для складання вступних екзаменів у вищі навчальні заклади та у ряді інших випадків.

Трудова дисципліна.

Трудова дисципліна полягає у точному, неухильному і сум­лінному виконанні кожним працівником покладених па нього трудових обов'язків. Це правила поведінки працівників, з яких складається внутрішній трудовий розпорядок підприємств.

Трудова дисципліна передбачає взаємні зобов'язання двох сторін трудового договору: обов'язок роботодавця – створювати працівнику умови праці, необхідні для найбільш ефективного ви­конання трудової функції; обов'язок працівника - неухильно дотримуватися правил поведінки, встановлених законодавчими актами.

Загальні обов'язки працівника визначені у ст. 139 КЗпП України.

Методи забезпечення трудової дисципліни. Трудова дисцип­ліна забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної продуктивної праці методами переконання, виховання, а також заохочення за сумлінну працю. До окремих несумлінних працівників вживаються заходи дисци­плінарного і громадського впливу.

Заохочення для сумлінних працівників (своєрідна форма по­зитивної оцінки результатів праці): оголошення подяки, нагоро­дження цінним подарунком або грошовою премією тощо.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один із видів дисциплінарного стягнення –– догана або звільнення. Керівник має право вимагати письмове пояснення. Стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку. Якщо протягом року з дня накладення стягнення працівника не буде піддамо новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення. Протягом строку дії стягнення заохочення не застосовуються.

Типові правила внутрішнього розпорядку для державних навчально-виховних закладів надаються у ст. 19 КЗпП України.