Сучасне сімейне законодавство України

Під сімейним законодавством розуміють систему сі­мейно-правових нормативних актів, розташованих у певному по­рядку залежно від їх юридичної сили.

Найвищу юридичну силу в нашій державі має Конституція України, норми якої є нормами прямої дії (ст. 8). Особливе зна­чення для регулювання сімейних відносин мають норми другого розділу Конституції, де зафіксовано права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Основні принципи сімейного законодав­ства закріплено у ст. ст. 51, 52 Конституції України: Шлюб ґрунтується па вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен з подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Батьки зобов'язані утри­мувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклу­ватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, мате­ринство і батьківство охороняються державою.

Основні міжнародно-правові акти, ратифіковані Україною у цій юридичній галузі, такі: Загальна декларація прав людини (1948), у ст. 16 зазначається, що чоловіки і жінки, які досягли по­вноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознаками раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю; шлюб може укладатися лише у разі вільної і повної згоди сторін, що одружуються; сім'я є природним і основним осередком суспі­льства і має право на захист з боку суспільства та держави.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1996).

Європейська Конвенція захисту прав та основних свобод лю­дини (1950).

Конвенція про права дитини (1989) та ін.

Закони України: «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (1992), «Про сприяння соціальному становленню та розвитку мо­лоді в Україні» (1993); Укази Президента України; Постанови Кабінету Міністрів України.

Крім того, низка важливих питань щодо державного захисту сім'ї, материнства, батьківства, дитинства тощо регулюється но­рмами цивільного, житлового, трудового, пенсійного законодавства та законодавства про освіту, охорону здоров'я тощо.

Сімейний Кодекс України, прийнятий 10 січня 2002 р., на­брав чинності з 1 січня 2004 р., є систематизованим законодав­чим актом, в якому містяться норми права, що регулюють суспі­льні відносини у галузі сімейного права. Складається з семи розділів (292 статті). Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до мо­ральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин здій­снюється з урахуванням права па таємницю особистого життя та недопустимість свавільного втручання у сімейне життя.

Сучасне сімейне законодавство дозволяє суду враховувати при вирішенні сімейних спорів місцеві звичаї, а також звичаї на­ціональних меншин, якщо це не суперечить законодавству і мо­ральним засадам суспільства. СК, порівняно з попереднім зако­нодавством, посилює захист прав дітей, як того вимагають чинні міжнародні договори України.

Порядок укладення шлюбу та створення сім'ї

Шлюб це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєс­трований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (сі. 21 СК). Проживання однією сім'єю жінки і чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Шлюб є основою продовження людського роду, осно­вою сім'ї — у цьому його суспільне значення.

Сім'я це союз людей, права та обов'язки яких виникають зі шлюбу, родинних відносин, усиновлення (удочеріння) та прийн­яття дітей на виховання в сім'ю. Сім'я — це первинний основний осередок суспільства, в якому реалізується дітородна, культурно-виховна та інші функції суспільного життя.

Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина й чоловік у зв'язку з на­вчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батька­ми, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ни­ми не проживає.

Умови укладення шлюбу.

—Для укладення шлюбу необхідна взаємна згода осіб, які од­ружуються, і досягнення ними шлюбного віку.

—Шлюбний вік: 18 років для чоловіків і 17 років для жінок. За заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це від­повідає її інтересам.

—Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чолові­ком особисто до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану (ОРАІДС) за їх вибором. Жінка та чоловік зо­бов'язані при цьому подати паспорт чи інші документи, що засві­дчують їх особу та вік. Церковний обряд шлюбу (вінчання) не дає йому правового значення, тобто не породжує прав і обов'язків, передбачених шлюбно-сімейним законодавством.

—Згідно з ч. 1 ст. 27 СК державна реєстрація шлюбу встанов­лена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чо­ловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їх дітей, а також в інтересах держави і суспільства. Ця реєстрація засвідчується сві­доцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

—Якщо жінка або чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву до державного органу реєстрації, таку за­яву, нотаріально посвідчену, можуть подати їх представники. По­вноваження представника мають бути нотаріально посвідчені.

—Стаття 29 СК встановлює обов'язок органів РАЦСу озна­йомлювати осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з умо­вами його укладення та перешкодами до цього, встановленими законом, про їх право укладати шлюбний договір (ст. 10 СК), їх права та обов'язки щодо взаємного утримання (ст. 9 СК), право укладати договір про надання утримання (ст. 78 СК).

—Якщо реєстрація шлюбу у визначений день не відбулася, заява про реєстрацію шлюбу втрачає чинність після спливу 3 мі­сяців від дня її подання.

Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, вважаються зарученими (ст. 31 СК), але заручини не створюють обов'язку всту­пу в шлюб. Особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшко­дувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Такі затрати не під­лягають відшкодуванню, якщо відмова була викликана протиправ­ною, аморальною поведінкою нареченої/нареченого, прихованням обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо).

— Шлюб реєструється у присутності наречених після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу. За наявності поважних причин керівник державного ор­гану реєстрації дозволяє реєстрацію шлюбу до спливу цього строку.

— Реєстрація шлюбу відбувається у приміщенні державного органу реєстрації. За заявою наречених реєстрація може відбути­ся і в іншому місці, за місцем надання медичної допомоги (необ­хідність стаціонарного лікування), якщо вони з поважних причин не можуть прибути до державного органу реєстрації.