Поняття та ознаки злочину. Класифікація злочинів.

Злочином є передбачене КК суспільно небезпечне випис діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ч. 1 ст. 11 КК).

Кримінальне законодавство визнає злочином лише конкрет­ну поведінку, вчинок людини у формі суспільно небезпечного діяння або бездіяльності. Думки, почуття, побажання, переко­нання, записи для особистого користування, скільки б вони не засуджувалися мораллю, не є злочином, оскільки вони не є ді­янням, вчинком.

Під дією розуміється активна поведінка (вчинок) особи, в якій виражена зовні її воля і яка спрямована па спричинення певних негативних наслідків.

Бездіяльність— це пасивна поведінка, в якій так само вира­жена зовні воля особи і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків.

Ознаки злочину:

1) Передбаченість кримінальним законодавством. КК встано­влює вичерпний перелік злочинів.

Не є злочином діяння, яке посягає на об'єкти, що не охороня­ються КК (особисті відносини між подружжям тощо). «Немає злочину, немає покарання, якщо немає відповідного закону» — відомий правовий принцип римських юристів. Наприклад, за КК (див. ст. 440) не є злочином виробництво зброї масового знищен­ня, якщо до такого виробництва ще не міститься заборон у між­народних договорах, або якщо такі заборони і містяться, але ці міжнародні договори не ратифіковані Верховною Радою України.

2) Суб'єкт злочину — фізична осудна особа, яка па момент вчинення злочину досягла віку, з якого настає кримінальна від­повідальність.

Юридичні особи за заподіяну шкоду кримінальної відповіда­льності не несуть. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Особи, що вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають криміна­льній відповідальності лише за деякі найбільш небезпечні діяння.

Суб'єктом злочину вважається лише осудна особа, тобто така, яка під час учинення діяння, передбаченого КК, могла усвідом­лювати свої дії і керувати ними.

3) Винність діяння означає, що воно вчинене умисно або з не­обережності. Діяння, вчинене за відсутності вини, тобто за відсу­тності психічного ставлення особи до дії чи бездіяльності, не може визнаватися злочином.

4) Суспільна небезпечність як ознака злочину означає об'єк­тивну його особливу шкідливість для особи (фізичної чи юриди­чної), суспільства, держави, людства.

Суспільна небезпечність діянь не є раз і назавжди усталеним поняттям. її переоцінка здійснюється постійно під впливом пев­них негативних чи позитивних факторів (істотних обставин), які об'єктивно зумовлюють необхідність криміналізації (або навпа­ки, декриміналізації) певного діяння. Вказані фактори можуть бути негативним наслідком науково-технічного прогресу, еколо­гічних, демографічних змін, соціальних реформ тощо. Так, над звичайно високий рівень ерозії земель на території України створили підстави для криміналізації забруднення і псування зе­мель (ст. 239 КК) і безгосподарського використання земель (ст. 254 КК). Соціальні реформи (економічна, адміністративна, судова тощо) викликали необхідність переоцінки суспільної не­безпеки багатьох діянь, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, криміналізацію таких діянь, як втручання у діяльність державного діяча, посягання на життя присяжного тощо.

Умисел поділяється на прямий і непрямий. Умисел визнається прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний хара­ктер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслід­ки і бажала їх настання.

Непрямим визнається умисел, якщо особа усвідомлювала сус­пільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його сус­пільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припу­скала настання них наслідків.

Необережність поділяється на злочинну самонадіяність і зло­чинну недбалість.

Злочинна самонадіяність -— така поведінка особи, коли вона передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслід­ків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Злочинна недбалість — така поведінка особи, коли вона не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслід­ків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити. Слу­жбова недбалість (ст. 367 КК), тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або інтересам окремих юридичних осіб.

Класифікація злочинів залежно від ступеня тяжкості за КК:

1) злочини невеликої тяжкості, за які законом передбачено по­карання у вигляді позбавлення волі па строк не більше 2 років або інше, більш м'яке покарання; наприклад, погроза вбивством (ст. 129), незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145). та ін.;

злочини середньої тяжкості, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі па строк не більше 5 ро­ків; наприклад, експлуатація дітей, які не досягли віку, з якого законодавство дозволяє працевлаштування, шляхом використання їх праці з метою отримання прибутку (ст. 150), обман по­купців і замовників (ст. 225) шахрайство з фінансовими ресур­сами (ст. 222), незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289)та ін.;

3) тяжкі злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі не більше 10 років; наприклад, ство­рення злочинної організації (ст. 255), порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, якщо воно спричи­нило загибель людей (ст. 270), організація масових завору­шень, що супроводжувалися насильством над особою, погро­мами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, опором представникам владі із застосуванням зброї (ст. 294) та ін.;

4) особливо тяжкі злочини. Ними визнаються злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років або довічного позбавлення волі; наприклад, контрабанда наркотичних засобів (ст. 305), посягання на пред­ставника іноземної держави (ст. 443), легалізація грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ст. 209), умис­не знищення або пошкодження майна (ст. 194) та ін.

Стадії вчинення злочину.

Кримінальне законодавство визначає три стадії вчинення зло­чину:

1) готування до злочину — це пошук, пристосування засобів, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину;

2) замах на злочин — це навмисна дія, безпосередньо спрямо­вана на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було дове­дено до кінця з причин, що не залежали від волі злочинця (на­приклад, вибухівка заготовлена, а особа проїхала іншою вулицею);

3) закінчений злочин — це діяння, яке містить усі ознаки складу злочину.

Особа, яка добровільно відмовилася від готування до злочину або замаху па злочин, усвідомлюючи можливість доведення зло­чину до кінця, звільняється від кримінальної відповідальності за умови, що фактично вчинене нею діяння не містить складу іншо­го злочину.

Але коли злочинну діяльність вдалося перервати па етапі го­тування до злочину чи замаху па злочин не з волі злочинця, то він не звільняється від покарання.