Колективний договір, трудовий договір: поняття та порядок укладення.

Колективний договір — це нормативно-правовий до­говір, що укладається на виробничому рівні між роботодавцем і найманими працівниками з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інте­ресів суб'єктів соціального партнерства.

Колективний договір укладається між роботодавцем і одним або кількома профспілковими (чи іншими уповноваженими на представництво трудовими колективами) органами, а у разі від­сутності таких органів — представниками трудящих, обраних та уповноважених трудовим колективом. Колективний договір традиційно вважається одним із основних інститутів трудового права.

Колективний договір укладається відповідно до ст. 10—20 КЗпП України, Закону України «Про колективні договори і уго­ди» та взятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виро­бничих, трудових та соціально-економічних відносин.

Колективний договір укладається на підприємствах незалежно від форм власності, які використовують найману працю і мають права юридичної особи, є обов'язковим до виконання суб'єктами трудових відносин.

У змісті колективного до­говору:

1) конкретизуються правові норми, встановлені державою. Наприклад конкретизується тривалість щорічної додаткової від­пустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці;

2) встановлюються умови праці, якщо згідно із законодавст­вом це віднесено до компетенції суб'єктів договірного регулю­вання. Сторони встановлюють особливості оплати праці праців­ників конкретного підприємства;

3) може йтися про підвищення рівня пільг і гарантій, вста­новлених законодавством. Так, за кошти роботодавця для пра­цівників можуть додатково встановлюватися пільги і компен­сації;

4) заповнюються прогалини у трудовому праві.

У колективному договорі встановлюються взаємні зо­бов'язання сторін, зокрема:

— зміни її організації виробництва та праці;

––нормування й оплата праці, встановлення розмірів заробіт­ної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);

––участь трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом);

––режим роботи, тривалість робочого часу і відпочинку;

––умови і охорона праці;

––забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівни­ків та ін.

Колективний договір підлягає реєстрації органами державної виконавчої влади. Він набирає чинності від дня підписання його сторонами або від дня, зазначеного в ньому, і діє до часу укла­дення нового договору чи перегляду чинного.

Контроль за виконанням здійснюється безпосередньо сторо­нами, які його уклали, або уповноваженими представниками. Що­річно у строки, передбачені колективним договором, сторони зві­тують про його виконання.

Працівники реалізують право па працю через укладання тру­дового договору.

Трудовий договір — це така двостороння угода, за якою пра­цівник зобов'язується особистою працею виконувати обумовлену договором роботу з дотриманням встановленого трудового роз­порядку, а роботодавець зобов'язується виплачувати працівникові відповідну заробітну плату та забезпечити належні умови пра­ці, визначені трудовим законодавством, колективним договором та угодою сторін.

Трудовий договір — основний інститут у системі трудового права, він є підставою для виникнення трудових правовідносин, а також формою залучення до праці. Використовується в усіх краї­нах з ринковою економікою для найму робочої сили.

Зміст трудового договору формулює взаємні зобов'язання йо­го сторін. Основною вимогою до договірних умов є правило ст. 9 КЗпП:

умови трудового договору не повинні погіршувати становище працівника порівняно з тим, що вже встановлено чинним законо­давством.

Забороняється включати умову, за якою, наприклад, щорічна відпустка буде надаватися працівникові меншої тривалості, ніж 24 календарні дні, або тривалість робочого часу перевищуватиме 40 год. на тиждень. Умова, відповідно до якої працівнику нада­ється додатковий оплачуваний день по догляду за неповнолітні­ми дітьми, буде вважатися такою, що не погіршує правове стано­вище працівника.

Умови змісту трудового договору поділяють на два види: не­обхідні (обов'язково відображені у трудовому договорі) та факу­льтативні (необов'язкові, додаткові).

Обов'язкові умови трудового договору, оплата праці, місце роботи, трудова функція працівника (вид роботи або посада, ви­конання чи заміщення яких можливе з огляду па професію, спе­ціальність, кваліфікацію).

Факультативні умови трудового договору не повинні погір­шувати становище працівника. Це, як правило, умови про непов­ний робочий час, про сумісництво чи суміщення, про випробува­льний строк та ін. З'являються нові сучасні умови: володіння іноземною мовою, наявність власного автомобіля, нерозголошення комерційної таємниці тощо.

На Заході практикується така додаткова умова, як заборона працівнику одночасної роботи на іншого роботодавця, що озна­чає заборону сумісництва. Чинне трудове законодавство Украї­ни не містить спеціальних обмежень щодо роботи за сумісни­цтвом.

Строк випробування — встановлюється з метою перевірки професійної придатності працівника.

КЗпП встановлює перелік категорій осіб, яким випробування при прийнятті на роботу не може бути встановлене (ст. 26): особи, які не досягли 18 років, молоді спеціалісти після закінчення вищих навчальних закладів, особи, звільнені у запас і військової чи альтернативної служби, та ін.

Загальний випробувальний строк не повинен перевищувати З місяці, для робітників 1 місяць; за погодженням із профспілковим комітетом він може бути продовженим до 6 місяців. Для державних службовців випробувальний строк встановлений до 6 місяців.

У період випробування працівник користується усіма правами і на нього покладаються обов'язки, визначені трудовим законо­давством. Якщо протягом строку випробування виявлено невід­повідність працівника виконуваній роботі, то роботодавець до закінчення цього строку мас право звільнити його з роботи. Якщо роботодавець не ставить питання про припинення випробуваль­ного строку, то вважається, що випробування витримане і жод­них додаткових наказів не видасться. Трудові відносини трива­ють далі.

Контракт –– особливий вид трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умо­ви розірвання трудового договору, у тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Контракт укладається письмово у двох примірниках і підпису­ється сторонами, які його уклали.

Контракт отримав юридичне оформлення у трудовому праві з березня 1991 р. Спочатку вважалося, що це випробуваний на За­ході варіант найму на роботу, з його допомогою наймач має мо­жливість формувати більш кваліфікований кадровий потенціал і позбавлятися від лінивих, несумлінних працівників, які порушу­ють трудову дисципліну. Законодавство вказує на винятковість укладання контракту та обмеження сфери його застосування при наймі па роботу. Він може укладатися лише тоді, коли це перед­бачено законами України. Контракт — це завжди строковий до­говір, тому його можна вважати угодою, що в основі своїй погі­ршує правове становище працівника.

Порядок укладений трудового договору:

Громадянин зобов'язаний подати паспорт, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, — документ про осві­ту, документ про стан здоров'я.

Забороняється вимагати відомості про партійну та національ­ну приналежність, походження, прописку та документи, падання яких не передбачено законодавством.

Зміна умов трудового договору — переведення працівника на іншу роботу, посаду, чи на інше підприємство, в іншу місцевість, тимчасові переведення на іншу роботу в разі виробничої погре­би — допускається лише за згодою працівника.

Власник може перевести працівника на іншу роботу, не обу­мовлену трудовим договором, без його згоди, якщо вона не про­типоказана працівникові за станом здоров'я строком до одного місяця лише для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, виробничих аварій, а також за інших обставин, які можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей.