ТОП 10:

Поняття і види робочого часу та часу відпочинку.



Стаття 45 Конституції України гарантує кожному право на відпочинок, а тому питання, які стосуються робочого часу та часу відпочинку досить чітко врегульовані чинним трудовим за­конодавством із метою реалізації та захисту права працюючих.

Робочим часом вважається час, протягом якого працівник повинен виконувати свої трудові обов'язки згідно з чинним законодавством про працю, правилами внутрішнього трудового розпорядку і колек­тивним, трудовим договором.

Види робочого часу, визначені законодавством України:

§ нормальна тривалість робочого часу;

§ скорочений робочий час;

§ неповний робочий час;

§ нормований і ненормований робочий час;

§ надурочний робочий час;

§ нічний робочий час.

Нормальна тривалість робочого часу працівників не мо­же перевищувати 40 годин на тиждень.

Скорочений робочий час встановлюється для окремих ка­тегорій працівників:

§ неповнолітніх віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень;

§ осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 ро­ків, які працюють у період канікул) — 24 години на тиж­день;

§ учнів, які працюють протягом навчального року у віль­ний від навчання час, — не більше половини максималь­ної тривалості робочого часу (24, 36 годин) для відповід­ного віку;

§ працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умова­ми праці, — 36 годин на тиждень.

Крім цього, встановлюється скорочена тривалість робочо­го часу для окремих категорій працівників — учителів, лікарів тощо.

За угодою між працівником і власником або уповноваже­ним ним органом може встановлюватись неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, у тому числі таку, що перебуває під її опікою, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висно­вку, неповний робочий день або неповний робочий тиждень встановлюється обов'язково. При цьому виді робочого часу сторони самі домовляються про час роботи.

Ненормований робочий час встановлюється для окремих категорій працівників, праця яких, у зв'язку із специфікою і характером їх роботи, не вкладається в рамки нормального робочого дня.

Цей вид робочого часу, як правило, допускає роботу понад нормальний робочий день і тиждень, за що ці працівники користуються додатковою відпусткою. В окремих випадках таким працівникам може проводитись доплата.

Надурочний робочий час — це робота, яка виконується працівниками понад нормальний робочий день і тиждень, як­що вона виконувалась за письмовим або усним розпоряджен­ням власника або уповноваженого ним органу чи з його відома.

За загальним правилом надурочні роботи не допускаються, але власник або уповноважений ним орган може застосовувати їх у виняткових випадках, передбачених законодавством. До на­дурочних робіт не залучають вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років, неповнолітніх та інших осіб.

Свої особливості має і нічний робочий час. Таким вважається робочий час із 22 години до 6 години. Під час роботи в нічний час встановлена тривалість роботи скорочується на одну годину. До роботи в нічний час забороняється залучати вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, неповнолітніх та деяких інших осіб.

Часом відпочинку є встановлений законодавством час, протягом яко­го працівники звільняються від виконання своїх трудових обов'язків і який вони можуть використовувати на власний розсуд.

Основні види часу відпочинку:

§ перерви протягом робочого дня;

§ щоденний відпочинок;

§ щотижневі дні відпочинку;

§ святкові та неробочі дні;

§ відпустки.

Протягом робочого дня працівникам має надаватися пере­рва для відпочинку та харчування тривалістю не більше двох годин (обідня перерва). Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи. Перерви в робочий час не включаються. Крім цього, для окремих категорій працівників встановлюються до­даткові, визначеної тривалості перерви (наприклад, перерви для обігрівання в холодну пору року для працівників, які пра­цюють на свіжому повітрі).

Тривалість відпочинку між робочими днями залежить від тривалості робочого дня та режиму роботи. Він повинен бути не меншим від тривалості робочого часу.

Безперервний щотижневий відпочинок (вихідні дні) не повинен бути меншим за 42 години. При п'ятиденному робочо­му тижні працівникам надаються два вихідні дні на тиждень, при шестиденному робочому тижні — один вихідний день. За­гальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений за­конодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації та, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем.

До святкових і неробочих днів належать: 1 січня — Но­вий рік, 7 січня — Різдво Христове, 8 березня — Міжнародний жіночий день, 1—2 травня — День міжнародної солідарності трудящих, 9 травня — День Перемоги, 28 червня — День Кон­ституції України, 24 серпня — День Незалежності України. Крім цього, робота не проводиться у дні релігійних свят: 7 січ­ня — Різдво Христове; 1 день (неділя) — Пасха (Великдень); 1 день (неділя) — Трійця. У випадку, коли святковий або не­робочий день збігається з вихідним днем, він переноситься на наступний день після святкового або неробочого.

Мінімальна тривалість щорічної відпустки складає 24 ка­лендарні дні. Порядок вирахування тривалості щорічної від­пустки визначається законодавством.

Для окремих категорій працівників можуть встановлю­ватись відпустки, тривалість яких є більшою. Зокрема, непо­внолітнім щорічна відпустка надається тривалістю 31 кален­дарний день.

Деяким працівникам можуть надаватися додаткові від­пустки (наприклад, працівникам, які зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці).

Працівники, що поєднують роботу з навчанням, користу­ються правом на додаткову відпустку за місцем роботи.

Для закінчення дисертаційних робіт, написання підруч­ників та в інших випадках, передбачених законодавством, пра­цівникам надається творча відпустка.

6. Поняття трудової дисципліни. Відповідальність за порушення трудового законодавства: по­няття, підстави, види.

 

У деяких галузях народного господарства для окремих ка­тегорій працівників діють статути і положення про дисципліну.

Трудова дисципліна являє собою дотримання сукупності правових норм, які регулюють внутрішній трудовий розпорядок і встановлю­ють повноваження сторін трудового договору, а також передбачають заохочення за успіхи в роботі та відповідальність за умисне невико­нання трудових обов'язків.

Законодавство України встановлює, що працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно ви­конувати розпорядження власника або уповноваженого ним ор­гану, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Крім цього, на працівників покладають зобов’язання, установлені функціо­нальними обов'язками, внутрішнім розпорядком підприємства, установи, організації, а також трудовим договором.

Відповідальність за порушення трудового законодавства: по­няття, підстави, види.

 

За порушення трудового законодавства встановлена від­повідальність як роботодавця, так і посадових осіб, уповнова­жених ним для здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності у сфері трудових відносин. Посадові особи підприємств, уста­нов, організацій, які винні в порушенні або невиконанні актів законодавства про працю, притягуються до дисциплінарної, ад­міністративної, матеріальної та кримінальної відповідальності в порядку, визначеному законом.

Адміністративна відповідальність настає у випадках і в межах, передбачених Кодексом України про адміністратив­ні правопорушення. У разі порушень трудового законодавства вона може наставати за порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці, порушення чи невиконання ко­лективного договору, угоди порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів із безпечного ведення робіт у галузях промисловості тощо.

Кримінальна відповідальність осіб, винних у порушенні трудового законодавства передбачена Кримінальним кодексом України. Основними злочинами, пов'язаними із порушенням трудового законодавства є: грубе порушення законодавства про працю, грубе порушення угоди про працю, примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку, неви­плата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установле­них законом виплат тощо.

Адміністративна та кримінальна відповідальність за по­рушення трудового законодавства накладається у загальному порядку, передбаченому відповідними галузями права.

 

7. Дисциплінарні стягнення: поняття, види та порядок їх накла­дення і зняття.







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.219.167.194 (0.007 с.)