Проведіть екстренну профілактику правця. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Проведіть екстренну профілактику правця.



Вводять протиправцевий анатоксин 0,5мл, якщо не прищеплений – 1 мл + 3 тис МО ППС, після проби!!!

Екстрена профілактика правця починається з первинної хірургічної обробки рани з одночасним проведенням специфічної профілактики правця.

Вводять тільки 0,5 мл правцевого анатоксину:

- Постраждалим, які мають документальне підтвердження, що вони отримали раніше три ін'єкції правцевого анатоксину, але останнє щеплення було зроблено в період до 10років тому;

- Постраждалим, які мають документальне підтвердження, що вони отримали дві ін'єкції правцевого анатоксину протягом останніх 5років;

- Постраждалим, які мають документальне підтвердження, що вони отримали лише одну ін'єкцію правцевого анатоксину протягом останніх 2років;

- Дітям і підліткам, в анамнезі яких не було протипоказань до щеплень, які не мають документального підтвердження про щеплення.

Вводять 1 мл правцевого анатоксину, а потім іншим шприцом вводять в іншу ділянку тіла ППЛІ (250 МО) або після проведення внутрішньошкірної проби ППС (3000 МО):

- Дорослим (старше 18років), які не мають ніяких відомостей про щеплення проти правця ;

- Особам, які мають повний курс щеплень, - якщо остання ревакцинація проведена більше 10років тому;

- Двічі щепленим особам – якщо останнє щеплення проведене більше 5років тому;

- Одноразово щепленим особам - якщо з моменту щеплення пройшло більше 2років;

- Дітям, підліткам та дорослим, не щепленим проти правця (тобто. що не одержали АКДП, АДП, АДП-М, АП-анатоксин ) і які не мають медичного протипоказань до щеплень.

Всі особи, що отримали активно-пасивну профілактику, повинні бути в подальшому ревакциновані 0,5мл правцевого анатоксину в період від 6місяців до 2років.

3.Екстрена профілактика правця передбачає первинну хірургічну обробку рани і створення при необхідності специфічного імунітету проти правця.

Екстрену специфічну профілактику правця проводять при:

-травмах з порушенням цілісності шкіри та слизових;

-відмороженнях та опіках другої, третьої і четвертої ступені;

-позалікарняних абортах;

-пологах поза медичними закладами;

-гангрені або некрозі тканин любого типу, абсцесах;

-укусах тварин;

-проникаючих ушкодженнях шлунково-кишкового тракту;

Для екстреної специфічної профілактики правця застосовують:

-АП-анатоксин;

-протиправцевий людський імуноглобулін (ППЛІ);

-при відсутності ППЛІ – сироватку протиправцеву очищену концентровану рідку (ППС);

Схема вибору профілактичних засобів при проведенні екстреної специфічної профілактики правця представлена в таблиці №1. АП-анатоксин вводять підшкірно в підлопаткову ділянку. ППЛІ вводять в дозі 250 МО в/м у верхній зовнішній квадрат сідниці. При необхідності застосування ППС з метою екстреної профілактики її вводять в дозі 3000 МО п/ш. Перед введенням ППС для виявлення чутливості до чужорідного білка в обов’язковому порядку виконують в/ш пробу з розведеною (1:100) сироваткою, яка знаходиться в коробці з препаратом (ампула маркована червоним кольором).

Для виконання в/ш проби використовують індивідуальну ампулу, а також стерильний шприц з поділами 0,1мл і тонку голку. Розведену сироватку вводять в/ш в згинальну поверхню передпліччя в об’ємі 0,1мл. Облік реакції проводять через 20 хвилин.

Пробу вважають негативною, якщо діаметр набряку або почервоніння, що з’явились на місці введення, менше 1см.

Пробу вважають позитивною, якщо набряк або почервоніння досягає в діаметрі 1см і більше.

При негативній в/ш пробі із ампули (маркованої синім кольором) ППС вводять п/ш в об’ємі 0,1мл.

При відсутності загальної реакції (дивися нижче) через 30хв. вводять стерильним шприцом решту дози сироватки, ампула з якою повинна зберігатися закритою стерильною серветкою. Особам з позитивною в/ш пробою або у випадках появи анафілактичної реакції на п/ш ін’єкцію 0,1мл ППС надалі введення ППС протипоказано. В такому випадку показано введення ППЛІ.

Специфічну профілактику правця здійснюють із дотриманням наступних умов:

-розкриття ампул і процедуру введення ППС і АП-анатоксину проводять при суворому дотриманні правця асептики і антисептики;

-не застосовуються препарати в ампулах з порушенням цілісності і маркування, при зміні фізичних властивостей (нерозчинні пластівці, сторонні включення, мутні сироватки, імуноглобуліни);

-безпосередньо перед введенням АП-анатоксину ампулу струшують до отримання гомогенної суміші;

-відкрита ампула з АП-анатоксином зберіганню не підлягає.

Введення препаратів реєструють у встановлених облікових формах з вказанням дати щеплення, дози, підприємства де виготовлений препарат, номера серії, реакції на введення препарату.

Реакції на введення препаратів. Введення сироватки протиправцевої інколи супроводжується розвитком різних алергічних реакцій: негайної, що виникає зразу ж після введення або через кілька годин; ранньої – на протязі доби після введення і пізньої – на 2-му тижні і пізніше. Ці реакції проявляються симптомокомплексом сироваткової хвороби (підвищення температури, поява сверблячки і висипань на шкірі, біль в суглобах та ін.) і дуже рідко анафілактичним шоком. Враховуючи можливість виникнення шоку при введенні ППС, за кожним щепленим необхідно забезпечити медичне спостереження на протязі 1 години після введення препарату. Місця проведення щеплень повинні бути забезпечені засобами протишокової терапії.

Особи, що отримали ППС, повинні бути попереджені про необхідність негайного звертання за медичною допомогою у випадку появи ознак, характерних для сироваткової хвороби.

Після введення АП-анатоксину можуть спостерігатися як загальні реакції, так і нездужання і підвищення температури, так і місцеві реакції у вигляді почервоніння, набряку, болісності, які проходять через 24-48год. Дуже рідко виникає шок.

Протипокази до введення препаратів. Для застосування ППС з лікувальною метою протипоказань нема. Протипоказання до застосування специфічних засобів екстреної профілактики правця:

-наявність в анамнезі підвищеної чутливості до відповідного препарату;

-вагітність (в першій половині протипоказано введення АП-анатоксину і ППС; у другій – протипоказано введення ППС).

Форма випуску. Сироватка протиправцева кінська очищена концентрована рідка – в ампулах по 2, 3 і 5мл, що містять 1 профілактичну дозу (3000МО) – для екстреної профілактики правця, і вмістом 10 і 20мл, що містять 10000, 20000 або 50000 МО – для лікування правця. Сироватка, розведена 1:100, для визначення чутливості людини до кінського білка в ампулах по 1мл і маркованих червоним кольором.

Випускається в комплекті. Комплект складається із 1 ампули ППС і 1 ампули сироватки, розведеної 1:100. В пачці 5 комплектів.

№ 36

Пацієнт госпіталізований в хірургічне відділення з лікарським діагнозом : Гостра кишкова непрохідність.

1. Які потенційні проблеми можуть виникнути у пацієнта?

2. Алгоритм постановки назогастрального зонда?

3. Кишкова непрохідність, етіологія, клініка , лікування.

 

Відповідь.

1.-Біль спастичного характеру зумовлений перерозтягненням стінки кишечника внаслідок порушенням пасажу кишкового вмісту та газів по ШКТ;

- нудота та блювота викликана накопиченням шлункового та кишкового вмісту, порушенням його пасажу;

-виражене вздуття живота зумовлене порушенням відходження стільця та газів, парезу кишечника.

-відсутність або утруднене відходження стільця та газів через наявність перешкоди чи парезу кишечника;

-виражена загальна слабкість, в’ялість , погіршення апетиту,як наслідок всмоктування токсичних продуктів кишкового вмісту;

- розвиток парезу кишечника та перитоніту внаслідок перфорації стінки кишки та потрапляння її вмісту у вільну ЧП.

 

2. Алгоритм постановки назогастрального зонда.

Уведення назогастрального зонда (пацієнт може допомагати медсестрі, поведінка адекватна) Процедура 10.2

 

Оснащення: стерильний шлунковий зонд діаметром 0,5-0,8 см, рушник, серветки, шприц Жане ємкістю 60 мл, фонендоскоп, стерильна вазелінова олія чи гліцерин, лоток, чисті рукавички, лейкопластир (1х10 см), затискач, ножиці, заглушка для зонда, безпечна шпилька

 

Етапи Обґрунтування
1. Підготовка до процедури Пояснити пацієнту хід проведення та сутність майбутньої процедури (якщо це можливо) і отримати згоду пацієнта на проведення процедури Заохочення пацієнта до співпраці. Дотримуються права пацієнта
2. Підготувати оснащення (зонд слід тримати в морозильній камері не менше ніж 1,5 год) Забезпечується швидке та ефективне проведення процедури. Полегшується введення зонда завдяки зменшенню блювотного рефлексу
3. Визначити найсприятливіший спосіб уведення зонда: притисну­ти спочатку одне крило носа і попросити пацієнта дихати, потім повторити ці дії з іншим крилом носа Процедура дозволяє визначити найбільш прохідну половину носа
4. Визначити відстань, на яку слід увести зонд: від кінчика носа до мочки вуха і вниз по передній черевній стінці так, щоб останній отвір зонда був нижче від мечоподібного відростка Забезпечується правильне введення зонда в шлунок
5. Виконання процедури Допомогти пацієнту набути високого положення Фаулера (див. процедуру 4.31) Створюється фізіологічне положення при ковтанні
6. Прикрити груди пацієнта рушником Захищається одяг від забруднення. Забезпечується інфекційна безпека
7. Вимити і висушити руки. Надіти рукавички Забезпечується інфекційна безпека
8. Добре обробити сліпий кінець зонда стерильною вазеліновою олією чи гліцерином Полегшується введення зонда. Запобігаються неприємні відчуття і травмування слизової оболонки носа
9. Попросити пацієнта трохи закинути голову Забезпечується можливість швидкого введення зонда
10. Увести зонд через нижній носовий хід на відстань 15-18 см Природні вигини носового ходу полегшують проведення зонда
11. Попросити пацієнта повернути голову в природне положення Забезпечується можливість подальшого введення зонда
12. Дати пацієнту склянку з водою і трубочкою для пиття. Попросити пити маленькими ковтками, ковтаючи зонд. Можна додати у воду шматочок льоду Полегшується проходження зонда через ротоглотку. Зменшу­ється тертя об слизову оболонку. Під час ковтання надгортанник закриває вхід у трахею, одночасно відкриваючи вхід у стравохід. Холодна вода зменшує ризик виникнення нудоти
13. Допомагати пацієнту ковтати зонд, м’яко просуваючи його в глотку під час кожного ковтання Зменшується дискомфорт. Полегшується просування зонда
14. Переконатися, що пацієнт може чітко говорити і вільно дихати Забезпечується впевненість, що зонд у стравоході
15. Переконатися в правильному розташуванні зонда в шлунку - ввести в шлунок близько 20 мл повітря за допомогою шприца Жане, вислуховуючи при цьому надчеревну ділянку, або приєднати шприц до зонда - при аспірації в зонд повинен надходити вміст шлунка Забезпечується можливість проведення процедури. Підтверджується правильне положення зонда
16. У разі потреби залишити зонд на тривалий час: відрізати пластир завдовжки 10 см, розрізати його в довжину на 5 см навпіл. Прикріпити лейкопластир нерозрізаною частиною до спинки носа. Обгорнути кожною розрізаною смужкою лейкопластиру зонд і закріпити смужки хрест-навхрест на спинці носа, уникаючи натискування на крила носа Виключається зсування зонда
17. Закрити зонд заглушкою (якщо процедура, заради якої було введено зонд, виконувати­меться пізніше) і прикріпити безпечною шпилькою до одягу пацієнта на грудях Не допускається витікання шлункового вмісту між годуваннями
18. Допомогти пацієнту набути зручного положення Забезпечується правильне положення тіла
19. Закінчення процедури Зняти гумові рукавички, занурити їх у дезінфекційний розчин. Вимити і висушити руки Забезпечується інфекційна безпека
20. Зробити запис про проведення процедури і реакцію пацієнта Забезпечується послідовність медсестринського догляду
21. Промивати зонд кожні 4 год 15 мл ізотонічного розчину натрію хлориду Забезпечується підтримка прохідності зонда
   

 

Кишкова непрохідність.

Кишкова непрохідність (ileus) – повне або часткове порушення проходження вмісту по кишковому тракту. Займає третє місце серед гострих захворювань живота. Післяопераційна летальність становить 6-8 % (О.О. Шалімов, 2001).

Основними причинами кишкової непрохідності можуть бути: 1) спайки черевної порожнини після травм, поранень, перенесених операцій та запальних захворювань органів черевної порожнини і таза; 2) довга брижа тонкої або товстої кишок, що зумовлює підвищену їх рухливість; 3) пухлини черевної порожнини і заочеревинного простору.

Класифікація кишкової непрохідності:

І. За походженням:

1. Уроджена.

2. Набута.

ІІ. За клінічним перебігом:

1. Гостра.

2. Хронічна.

ІІІ. За порушенням пасажу кишкового вмісту:

1. Повна.

2. Часткова.

ІV. За рівнем непрохідності:

1. Тонкокишкова.

2. Товстокишкова: а) висока; б) низька.

V. За морфо-функціональною природою:

1. Динамічна кишкова непрохідність: а) паралітична; б) спастична; в) гемодинамічна.

2. Механічна кишкова непрохідність: а) странгуляційна; б) обтураційна; в) змішана.

Клініка. У клінічному перебігу кишкової непрохідності виділяють три стадії:

1. Стадію гострого порушення кишкового пасажу (фазу компенсації).

2. Стадію гемодинамічних розладів у стінці кишки та її брижі (фазу субкомпенсації).

3. Стадію перитоніту (фазу декомпенсації). Початок захворювання раптовий, частіше через 1-2 год після приймання їжі. Найбільш раннім і постійним симптомом кишкової непрохідності є переймоподібний біль у животі, який буває найбільш сильним при странгуляційній формі непрохідності. Біль поступово наростає, але на термінальній стадії захворювання, після розвитку гангрени кишечника і перитоніту, стихає. Другою ознакою кишкової непрохідності є блювання (75-80 %), найбільш часто трапляється при високих рівнях непрохідності (вузлоутворенні, завороті тонкого кишечника, спайковій непрохідності).

Характерними ознаками кишкової непрохідності є здуття живота, за­тримка випорожнень і газів. При огляді живота можна побачити скорочення кишки (перистальтичні хвилі) і почути перистальтичні шуми (бурчання) на відстані. При пальпації, на початковій стадії захворювання живіт м’який, помірно болючий, згодом виникає м’язовий захист, з’являються симптоми подразнення очеревини. При перкусії можна виявити зону високого тимпаніту над роздутою кишкою. При аускультації живота на початку захворювання прослуховують підсилені перистальтичні шуми, а згодом, з погіршанням стану хворого, перистальтичні шуми згасають: “шум початку”, “тиша кінця” (Мондор).

Для кишкової непрохідності характерні деякі патогномонічні ознаки: а) симптом Валя – обмежене еластичне ковбасоподібне утворення; б) симптом Склярова – “шум кишкового плеску”; в) симптом Ківуля – металевий звук над роздутою петлею кишки; г) симптом Шланге – видима перистальтика кишки після пальпації живота; д) симптом Спасокукоцького – “шум падаючої краплі”; е) симптом Грекова (Обухівської лікарні) – зяяння анального отвору та балоноподібне розширення ампули прямої кишки. При рентгенологічному дослідженні виявляють чаші Клойбера – рівні рідини і газу в петлях кишечника (рис. 3.5.52).

Особливості клінічного перебігу деяких форм кишкової непрохідності:

1. Странгуляційна непрохідність. При цій формі кишкової непрохідності (завороті, защемленні, вузлоутворенні і т. ін.), поряд із перекриттям просвіту кишки настає порушення крово- і лімфообігу в її стінці та стиснення нервів брижі (рис. 3.5.53).

Основні клінічні ознаки странгуляційної кишкової непрохідності значною мірою залежать від рівня її непрохідності. При високій странгуляційній непрохідності швидко настає зневоднення організму внаслідок блювання та порушення секреторної функції кишечника, зменшується об’єм циркулюючої крові, вона згущується (ріст рівня гематокриту, еритроцитів, лейкоцитозу та ін.). Все це призводить до виникнення гуморального синдрому Самаріна (гіпопротеїнемія, гіпокаліємія, гіпоксія та ін.), некрозу стінки кишки, перитоніту та погіршання стану хворого.

При низькій кишковій непрохід­ності вищевказані ознаки на початку захворювання виражені в меншій мірі і наростають згодом.

2. Обтураційна кишкова непрохідність. Може виникати внаслідок рубцевого звуження кишки, закупорки її просвіту пухлиною, клубками аскарид, стороннім тілом, каловим каменем і т. ін. На відміну від странгуляцій­ної кишкової непрохідності, перебігає не так бурхливо. На перше місце при цій патології виступають ознаки порушення пасажу кишечника (тривалий переймоподібний біль, затримка випорожнення, метеоризм та ін.). Ознаки деструкції кишки та перитоніту при цій формі кишкової непрохідності відступають на друге місце (рис. 3.5.54).

3. Інвагінація – особливий вид кишкової непрохідності, що виникає внаслі­док входження однієї ділянки кишки в іншу, яка є проміжною формою між обтураційною та странгуляційною кишковою непрохідністю і при якій, поряд із закупорюванням просвіту кишки інвагінатом, має місце защемлення брижі інвагінованої кишки. Інвагінуватись може тонка кишка в товсту (ілеоцекальна інвагінація), тонка в тонку і товста в товсту. Слід відмітити, що поряд із простою (три циліндри) інвагінацією, можуть зустрічатись 5- і 7-циліндрова інвагінація. Основними патогномонічними ознаками інвагінації є: періодичний переймоподібний біль у животі, наявність у черевній порожнині еластичного малоболючого рухомого валика і поява крові в калі. Якщо крові немає, слід виконати пробу Бабука: для цього здійснюють легкий масаж інвагінату в животі та дослідження промивних вод на еритроцити після клізми; наявність формених елементів крові свідчить про інвагінацію.

4. Динамічна кишкова непрохідність виникає внаслідок ураження патологічним процесом нервово-м’язового апарату кишки та брижі. Вона ділиться на паралітичну і спастичну. Паралітична непрохідність часто виникає після абдомінальних операцій, запальних захворювань органів черевної порожнини, травм і отруєнь.

Спастична кишкова непрохідність може виникати при свинцевій коліці, неврозах, істерії, гельмінтозах та ін. Діагностика цієї форми кишкової непрохідності не є тяжкою, особливо, коли відома її причина. Основними клінічними ознаками спастичної непрохідності є: розпираючий переймоподібний біль у животі, за­тримка газів і випорожнень. При пальпації живіт не здутий, м’який, болючий.

5. Гемодинамічна мезентеріальна кишкова непрохідність виникає внаслідок тромбозу або емболії мезентеріальних судин. Найбільш часто зустрічається у хворих із захворюваннями серця, мітральною й аортальною вадами, інфарктом міокарда, бородавчастим ендокардитом. Переважно уражається верхня брижова артерія (широкий просвіт, відгалуження від аорти під кутом 450).

Початок захворювання гострий: хворі збуджені, неспокійні, приймають вимушене колінно-ліктьове положення або положення на боці із зігнутими ногами; у них швидко розвиваються ознаки абдомінального ішемічного шоку (частий пульс, зниження артеріального і пульсового тиску, холодний піт, ціаноз слизових і акроціаноз). У клінічній картині швидко наростають явища інтоксикації. Під час огляду живіт симетричний, м’який, перистальтика кишечника спершу (1-2 год) посилена (гіпоксичне посилення перистальтики), пізніше – згасає (“могильна тиша”). На початку захворювання спостерігають затримку газів, випорожнень, потім – пронос із домішками крові. При відсутності крові в калі слід провести дослідження (макроскопічно) промивних вод кишечника, як після проби Бабука при інвагінації.

При встановленні діагнозу кишкової непрохідності слід проводити диференційну діагностику з проривною гастродуоденальною виразкою, гострим панкреатитом, гострим холециститом, нирковою колікою і т. ін.

Лікування. Усі хворі з кишковою непрохідністю підлягають госпіталізації в хірургічне відділення. Протягом перших 1,5-2 год після прийняття у стаціонар таким хворим проводять обстеження і комплексну консервативну терапію, яка має диференційно-діагностичне значення і одночасно є передопера­ційною підготовкою. Для боротьби з абдомінальним больовим шоком призначають аналгетики, спазмолітики, нейролептаналгетики, паранефральні новокаїнові блокади.

Ліквідацію гіповолемії з корекцією електролітного, вуглеводного і білкового обмінів досягають введенням сольових кровозамінників, 5-10 % розчину глюкози, альбуміну, протеїну й плазми крові. Розрахунок кількості рідини, необхідної для нівелювання гіповолемії, здійснюють за показниками гематокриту, верхньою межею норми якого вважають 40 %. На кожні 5 % вище цієї величини слід переливати 1000 мл рідини.

Корекцію гемодинамічних показників, мікроциркуляції й дезінтоксикації проводять за допомогою внутрішньовенної інфузії реополіглюкіну, рефортану, перфторану, неогемодезу та ін.

Декомпресію шлунково-кишкового тракту здійснюють за допомогою назогастрального зонда й промивання шлунка, а також сифонної клізми. Своєчасно і технічно правильно виконана сифонна клізма має важливе значення для ліквідації кишкової непрохідності та попередження різних ускладнень.

Ліквідувати кишкову непрохідність такими консервативними засобами вдається у 50-60 % хворих із механічною кишковою непрохідністю.

Пацієнтам із динамічною (паралітичною) кишковою непрохідністю доціль­но провести стимуляцію кишечника. З цією метою: 1) підшкірно вводять 1,0 мл 0,05 % розчину прозерину; 2) через 10 хв внутрішньовенно струминно вводять 60 мл 10 % розчину хлористого натрію; 3) проводять гіпертонічну клізму. При неефективності консервативної терапії протягом 1-2 год здійснюють хірургічне лікування.

Треба зазначити, що єдиного методу ліквідації гострої кишкової непрохід­ності не існує. У більшості випадків при механічній кишковій непрохідності проводять розрізання спайок, що стискають кишку, розправлення завороту й вузлоутворення петель, дезінвагінацію, видалення обтуруючих пухлин тощо. При нежиттєздатності певної ділянки кишки виконують її резекцію разом із 30-40 см привідного й 15-20 см відвідного відділу ураженої кишки і накладанням анастомозу “бік у бік” або “кінець у кінець” (рис. 3.5.55). Життєздатність петлі кишки визначають після її звільнення і закутування у серветку, змочену теплим фізіологічним розчином хлористого натрію. Відновлення кольору, наявність пульсації судин, перистальтичних рухів кишки свідчить про її життєздатність.

Для видалення застійного кишкового вмісту і забезпечення декомпресії кишечника в післяопераційний період проводять назогастроінтестинальну інтубацію, яка передбачає проведення в тонку кишку еластичного зонда товщиною 8-9 мм і довжиною до 3-3,5 м із множинними отворами діаметром 2-2,5 мм уздовж усього зонда, крім частини, що знаходитиметься в стравоході, глотці та ззовні. Запропоновано декілька способів проведення зонда в кишку (назогастральний, через гастростому, цеко- або апендикостому; рис. 1.7.7). Цю процедуру треба виконувати за показаннями, в кожному конкретному випадку індивідуально.

У зв’язку із загрозою виникнення пневмонії, у хворих похилого віку інтубацію кишечника краще проводити через гастростому або цекостому. На сьогодні широке клінічне застосування здобула інтубація кишечника назогастральним способом із використанням другого товстого зонда як провідника першого (за Л.Я. Ковальчуком, 1981). Така методика не тільки спрощує саму процедуру інтубації, але й полегшує проникнення через пілоричний сфінктер і дуоденоєюнальний згин, а також попереджує закидання кишкового вмісту в ротову порожнину й трахею. При цьому зонд намагаються провести в тонку кишку якомога далі й видаляють його наступного дня після появи перистальтики і відходження газів, проте не пізніше як на 7 добу, оскільки більш тривала експозиція зонда несе реальну загрозу утворення пролежнів у стінці кишки.

У кінці операції черевну порожнину дренують в обох клубових ділянках та обох підребер’ях спареними синтетичними дренажними трубками діаметром 0,8-1 см.

У післяопераційний період усім хворим продовжують лікування, спрямоване на корекцію гомеостазу. З цією метою здійснюють вливання рідин (не менше 3 л на добу): 5-10 % розчину глюкози з інсуліном, розчину Рінгера-Локка, білкових препаратів (альбуміну, протеїну, плазми крові та ін.), жирових емульсій (веноліпіду, інтраліпіду, емульсану та ін.). З метою профілактики інфекції призначають антибіотики широкого спектра дії, особливо проти кишкової групи мікробів (морфоциклін, мономіцин, коліміцин, амікоцин, левоміцетин і т. ін.), сульфаніламідні препарати (етазол, бактрим).

При сприятливому перебігу післяопераційного періоду працездатність у хворих відновлюється через 3-4 тижні, однак якщо під час операції була проведена резекція кишечника, то після операції у хворих можуть виникати різні порушення всмоктування і стійка втрата працездатності.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 494; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.158.251.104 (0.01 с.)