Одягання стерильного халата на хірурга.

Послідовність	Зміст	Примітка
Місце виконання.   Підготувати необхідне.   Попередня підготовка.   Алгоритм виконання.	Операційна.     1. Бікс з халатами.     1. Медсестра обробляє руки одним із методів. 2. Забезпечується присутність санітарки.   1. Одягнути шапочку, маску, бахіли, фартух. 2. Обробити руки одним із методів. 3. Відкрити стерильний бікс за допомогою педалі підставки для біксів. 4. Оцінити якість стерилізації білизни по індикатору та витягнути халат. 5. Взявши халат за верхні частини комірця, розгорнути його не торкаючись ним оточуючих предметів, внутрішньою стороною від себе, одягнути на хірурга. 6. Зав’яжіть зав’язки на рукавах хірурга, попросіть санітарку підтягнути, поправити і зав’язати халат на спині. 7. Хірург подає обережно пасок халата санітарці, тримаючи його за 50-60см від кінців. 8. Одягнути рукавички на хірурга, обробити 96% етиловим спиртом або 0.5% розчином гібітану 9. Охайний вигляд.	1. УВАГА! Всі наступні етапи виконувати так, щоб не порушити стерильність халату, рук, рукавичок. 2. Санітарка стоїть по заду хірурга, не торкаючись його рук та передньої поверхні операційного одягу.

3. Сепсис (зараження крові) — загальна неспецифічна гнійна інфекція, яку спричинюють різні збудники. Виникає внаслідок поширення (генералізації) в організмі людини мікроорганізмів із первинного місцевого гнійного вогнища.

Сепсис характеризується типовою клінічною маніфестацією, яка не залежить від виду збудника; важким перебігом; переважанням інтоксикаційних проявів над локальними змінами, високим рівнем летальності. Сучасне розуміння сепсису значною мірою ґрунтується на наведених визначеннях (дефініціях) цієї патології і належних до неї станів, узгоджених Чиказьким консенсусом експертів (1991 р., СІІІА), які було рекомендовано II Конгресом хірургів України (1998 р., Донецьк) для практичного застосування в

державній охороні здоров'я.

Визначення (дефініції) сепсису та належних до нього станів (Чиказький консенсус експертів, 1991 р., США)

Інфекція — притаманний людині феномен, що характеризується запальною відповіддю на наявність або вторгнення мікроорганізмів у тканини організму, які в нормі є стерильними.

Бактеріемія — наявність візуалізованих (виявлених зором) бактерій у крові.

Синдром системної запальної відповіді (ССЗВ) — системна запальна відповідь на численні клінічні ураження, яка маніфестується як мінімум двома з таких ознак:

— температура тіла > 38 °С або < 36 °С;

— тахікардія > 90 за 1 хв;

— частота дихальних рухів > 20 за 1 хв, або Ра СО2 32 <tоrr (< 4,3 kРа);

— лейкоцити > 12 000/мм3 або < 4000/мм3, або > 10% незрілих форм у лейкоцитарній формулі.

Сепсис — ССЗВ, спричинений вогнищем інфекції.

Важкий сепсис — сепсис, поєднаний з органною дисфункцією, гіпоперфузією та гіпотензією. Гіпоперфузія і перфузійні розлади можуть супроводжуватися (але не обмежуються) лактатним ацидозом, олігурією або гострими розладами ЦНС.

Септичний шок — сепсис із гіпотензією, яка існує попри адекватну інфузійну інтенсивну терапію, і ознаками перфузійних розладів, які не обмежуються лактат ним ацидозом, олігурією або гострими розладами ЦНС. Пацієнти, які отримують інотропні або вазопресорні препарати, незважаючи на наявність перфузійних розладів, можуть не мати гіпотензії.

Гіпотензія — систолічний АТ 90 мм рт. ст. або його зниження на 40 мм рт. ст. від базового рівня (за відсутності інших очевидних причин для гіпотензії).

Синдром поліорганної недостатності (СПОН) — наявність розладів функції органів у пацієнтів із гострими захворюваннями, які унеможливлюють утримування гомеостазу без медичного втручання. Точна статистика випадків сепсису в Україні не відома. У США щороку реєструють 300 000—400 000 випадків цього захворювання. Септичний шок залишається найчастішою причиною смерті пацієнтів у відділеннях інтенсивної терапії, він розвивається у 40% септичних хворих. Попри інтенсивне лікування, летальність у разі сепсису сягає 50—60%, позаяк сепсис розвивається внаслідок взаємодії трьох головних чинників — мікроорганізму, місцевої та системної ланок захисту макроорганізму. До головних чинників, з якими пов'язують почастішання випадків цього захворювання, відносять: — неналежне раннє оброблення ран — потенційних вхідних воріт інфекції та неадекватне лікування гнійної хірургічної інфекції (фурункулів, абсцесів, панариціїв тощо) чи гострої хірургічної патології (апендицит, холецистит, панкреатит та ін.);

— зростання інтенсивної онкологічної хіміо-, гормоно- та променевої терапії;

— поширення використання кортикостероїдів та імуносупресивної терапії під час трансплантації органів і лікування запальних захворювань;

— збільшення виживання пацієнтів, які мають дефекти імунного захисту, а саме: проблемних новонароджених, осіб похилого та старечого віку, діабетичних хворих, онкологічних хворих, реципієнтів донорських органів,

хворих із СПОН або гранулоцитопенією;

— інтенсивне застосування в медицині інвазивних засобів — протезів, інгаляційних приладів, внутрішньосудинних та урологічних катетерів;

— неконтрольоване вживання населенням антибіотиків, яке формує сприятливі умови для селекціонування, розвитку та колонізації агресивної антибіотикорезистентної флори.

Сепсис не має інкубаційного періоду, але обов'язково має вхідні ворота інфекції з ушкодженням зовнішніх покривів, через які в організм потрапляють збудники та первинне вогнище (ділянка запалення, яка виникла внаслідок проникнення та розмноження в тканинах мікроорганізмів —

абсцеси, флегмони, фурункули, гостра хірургічна патологія). Про сепсис йтиметься, коли, здолавши гуморальні та клітинні механізми захисту макроорганізму, велика кількість високовірулентних збудників розмножуються в тканинах і постійно виділяють у кровотік нові бактерії та токсини (септицемія) або, використавши кровообіг як транспортний

шлях, утворюють нові гнійні вогнища в інших органах (метастазуюча інфекція — септикопіємія). В обох випадках важкість клінічного перебігу захворювання зумовлена токсемією — наявністю в крові бактерійних токсинів. Попри те, що кожен тип мікроорганізмів має потенційну можливість спричиняти розвиток септичного синдрому чи септичного шоку, найчастіше цю патологію зумовлюють грамнегативні бактерії. У пацієнтів відділень інтенсивної терапії тріада головних септичних чинників містить Pseudomonas aeruginosa, Staphylococcus aureus і коаґулазонегативні стафілококи. Із сечового тракту в цих хворих найчастіше колонізується Escherichia coli. Сучасні дослідники вказують і на суттєве зростання частоти

грампозитивної, переважно стафілококової, флори. Анаеробні інфекції рідше спричинюють сепсис: зазвичай в осіб із важкими ураженнями організму на ґрунті інтра- абдомінальних чи тазових інфекційних вогнищ.

Сепсис розвивається як закономірне продовження локального вогнища інфекції, в якому триває локальне розмноження (мультиплікація) мікроорганізмів. Головним ініціатором сепсису є продукування чи звільнення бактеріями ендотоксину або інших запальних субстанцій бактерійного генезу. Ендотоксин діє на власні клітини людського організму (лейкоцити, тромбоцити, ендотеліоцити), які починають надмірно продукувати медіатори запалення, продукти неспецифічної та специфічної ланок імунного захисту — виникає синдром системної запальної відповіді (гіпо- або гіпертермія, тахікардія, тахіпное, лейкоцитоз або лейкопенія). Оскільки головною мішенню цих медіаторів є ендотелій судин, пряме чи опосередковане його ушкодження, спазм чи парез судин, зменшення інтенсивності кровотоку

призводять до розвитку синдрому підвищеної проникності капілярів— порушення мікроциркуляції в усіх важливих системах й органах, прогресування гіпотензії, поява гіпоперфузії чи порушення функції окремих або кількох важливих для життя систем організму. Типове ураження ендотелію судине при сепсисі Власне ушкодження й недостатність мікроциркуляції є визнаним патогенетичним фіналом сепсису, який спричинює розвиток або прогресування синдрому поліорганної недостатності, а часто і смерті. Більшість дослідників вважають, що в разі запізнення з адекватним лікуванням сепсису ці механізми набувають тенденції до самопрогрєсування і втрачають залежність від первинного запального вогнища й продукування ендотоксину.

Класифікація сепсису ґрунтується на визначенні його етіологічного чинника (бактерійний грампозитивний, бактерійний грамнегативний, бактерійний анаеробний, грибковий), наявності вогнища інфекції (первинний крип-

тогенний — вогнище не можна виявити, вторинний — виявляють причинне вогнище), локалізації цього вогнища (хірургічна, акушерсько-гінекологічна, урологічна, ото генна тощо), джерела (ранове, післяопераційне, післяпологове тощо), часу появи (ранній — розвивається протягом 2 тиж від

моменту виникнення вогнища, пізній — розвивається після 2 тиж від моменту виникнення вогнища), клінічного перебігу (блискавичний, гострий, підгострий, хронічний, септичний шок), його форми (токсемія, септицемія, септикопіємія).

Клінічна картина сепсису дуже різноманітна, залежить від форми захворювання та його клінічного перебігу, етіологічного чинника й вірулентності останнього. Класичними ознаками гострого сепсису вважають наявність первинного вогнища інфекції, гіпер- або гіпотермію, тахікардію, тахі-пное, погіршення загального стану пацієнта, розлади ЦНС (збудження або загальмованість), гепатоспленомегалію, інколи жовтяницю, нудоту, блювання, проноси, анемію, лейкоцитоз чи лейкопенію, тромбоцитопенію. Виявлення метастатичних вогнищ інфекції свідчить про перехід у фазу септи-копіємії. Гарячка є найчастішим, часто єдиним, проявом сепсису, але в деяких випадках її може не бути.

№ 17

Медичну сестру запросили оглянути студента, який під час спортивних змагань отримав травму лівої верхньої кінцівки. Об’єктивно: ліве плече в нижній третині набрякле, а в середній – деформоване. В місці деформації визначається біль та крепітація. Потерпілий збуджений, тримається за ліве плече, з рани якого пульсує яскраво червона кров та наявні кісткові уламки.

1. Визначте основні проблеми пацієнта? Надати першу медичну допомогу?

2. Накладіть артеріальний джгут Есмарха при артеріальній кровотечі у верхній третині плеча.

3. Лабораторні та інструментальні методи діагностики кровотеч.

 

Відповідь:

1. Проблеми пацієнта: ліве плече в нижній третині набрякле, а в середній – деформоване, в місці деформації визначається біль та крепітація, потерпілий збуджений, тримається за ліве плече, з рани якого пульсує яскраво червона кров та наявні кісткові уламки.

Алгоритм ПМД:

1) Тимчасова зупинка кровотечі.

2) Знеболення.

3) Асептична пов'язка.

4) Транспортна іммобілізація.

5) Гспіталізація потерпілого до найближчого лікувального закладу де йому зможуть надати необхідну медичну допомогу.