Власне українська та іншомовна лексика офіційно-ділового стилю




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Власне українська та іншомовна лексика офіційно-ділового стилю



 

Українська лексика за своїм походженням неоднорідна.

Лексика сучасної української мови складається з питомих слів та запозичених з інших мов. Питомими є слова, спільні для всіх індоєвропейських мов, наявні в усіх слов’янських мовах, спільносхіднослов’янські слова та власне українські слова, що виникли в період самостійного існування нашої мови.

Власне українська лексика є найчисленнішим розрядом, напр. віхола, людина, мрія.

В українську мову в різні періоди її існування входили й слова з інших мов. Одні іншомовні слова функціонують поряд зі своїми українськими відповідниками, а інші є представниками активного словника міжнаціонального спілкування.

Такими міжнародними словами є фінансові терміни та бухгалтерського обліку, поштово-телеграфних зв’язків та комп’ютерних систем, зовнішньої торгівлі, діловодства, наприклад: акцепт, тариф, гриф, кредит, дебет, маркетинг, менеджмент, біржа.

Для правильного застосування іншомовних слів необхідно:

- вживати іншомовні слова в тому разі, коли немає в українській мові потрібного відповідника;

- запозичене слово слід вживати правильно, відповідно до його значення (перевірте за словником!);

- не вживати в одному тексті власне українське слово та іншомовний відповідник.

Синоніми та пароніми в діловому мовленні

 

Правильне, точне вживання слова забезпечує належну передачу інформації. Це зобов’язує мовця добре знати мову, володіти її синонімічними багатствами.

Синоніми –це слова, що різні за звучанням, але мають тотожне значення або відрізняються відтінками значень.

Наприклад: аргумент – доказ – підстава – обґрунтування; дефект – вада, хиба, недолік, недоробка, упущення, брак, пошкодження

 

Володіти синонімічним багатством мови значить уміти:

- уникнути малозрозумілого, особливо іншомовного, слова;

- уникнути повторення того самого слова;

- знайти слово з певним забарвленням, відтінком у значенні;

- відшукати найвлучніше слово;

- якнайточніше висловити свою думку.

Тексти офіційно-ділового стилю вимагають однозначності, через це точності слів надається неабияке значення. Адже для чіткої регуляції офіційно-ділових стосунків важливо, щоб усі однаково сприймали й витлумачували той чи інший закон, наказ, договір, контракт та ін.

Серед слів нашої мови є досить багато таких, які мають однаковий корінь, а різняться лише суфіксами, літерами в закінченні, префіксами, наявністю чи відсутністю частки –ся та ін. Це пароніми – слова (пари слів), які мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням. Наприклад: ліцензія – ліценція; кампанія – компанія; адрес – адреса

На відміну від синонімів, які можуть заміняти одне одного, для паронімів така взаємозаміна неможлива. Щоб збагатити активний запас слів та правильно використовувати синоніми та пароніми, необхідно звертатися до відповідних словників.

Терміни та їх місце в діловому мовленні

 

У офіційно-ділових текстах використовуються слова двох типів – загальновживані та терміни. За своєю суттю вони різні: терміни в усіх мовах означають те саме поняття, а загальновживані слова в кожній мові мають свій набір значень. Порівняйте словосполучення: золота мить, золоті слова, золота людина, золоте сяйво і золотий паритет, золотий запас.

Золотий паритет – 1) вміст (вага) чистого золота в грошовій одиниці країни;

2) співвідношення двох грошових одиниць за вагою чистого золота, встановленого як золоте забезпечення.

Золотий запас – 1) резервний фонд золота в злитках і монетах, який належить

центральному емісійному банку або скарбниці.

Терміни –це слова або словосполучення, які вживаються в досить специфічній сфері мовлення (науковій, публіцистичній, діловій) і створюються для точного вираження спеціальних понять і предметів.

Терміни позбавлені образних, експресивних, суб’єктивно-оцінних відтінків. Вони створюються засобами власної мови (правник, позивач), конструюються з власних і запозичених складників (телетайп, фототелеграма), але найбільше запозичується в зв’язку з розвитком ринкових відносин, комп’ютеризації (авізо, віза, тариф, штраф, аваль).

До термінів ставляться такі вимоги:

- термін повинен вживатися лише в одній зафіксованій у словнику формі. Визначення термінів зафіксовані у держстандартах, спеціальних довідниках, інструкціях.

- Якщо термін має декілька значень, укладач документа мусить так будувати текст, щоб було одразу видно, яке значення терміна він мав на увазі. Наприклад: Чек –

1) спеціальний фінансовий документ, який містить письмове розпорядження про видачу чи перерахування суми з поточного рахунку юридичної чи фізичної особи, що підписали чек;

2) талон з каси або в касу із зазначенням суми за товар, яку треба сплатити.

- Укладаючи документ, необхідно враховувати його адресата і якнайменше вводити спеціальні терміни до тих документів, що адресуються широкому загалові

- Серед термінів є такі, які потребують біля себе уточнюючого означення, що спрощує сприйняття змісту тексту документа. Наприклад:

банк – державний, комерційний, акціонерний, кредитний, емісійний…

ліцензія – патентна, повна, перехресна, разова, виключна, невиключна (проста), договірна, експортна, звичайна, імпортна, митна…

Терміни – це така група слів, яка потребує до себе спеціальної уваги, постійного звірення з словниками, поновлення в пам’яті їх значення.

 

Вибір граматичної форми іменників у офіційно-діловому стилі

Такі основні ознаки офіційно-ділового стилю, як стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту, залежить від правильного вибору граматичної форми слова, зокрема іменників.

Рід іменників

Назви осіб за професією, посадою, званням, як правило, утворюють паралельні форми чоловічого й жіночого роду (учитель – учителька, працівник – працівниця)

При виборі однієї з цих форм слід орієнтуватися на такі правила:

1. Офіційними назвами посад, професій, звань є іменники чоловічого роду: директор, дипломат, професор; у діловій мові вони вживаються незалежно від статі особи.

2. Текст набуває строго офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду і в тих випадках, коли мова йде про жінок (головний технолог повідомив). Проте якщо в документі вказується прізвище жінки, яка займає вказану посаду, то підпорядковані слова узгоджуються з прізвищем і вживаються у формі жіночого роду (головний технолог Сахновська В. І. повідомила)

3. Найменування жіночого роду вживаються в текстах, якщо не можуть бути виражені іншими засобами (виступ відомої співачки)

4. Не вживаються в офіційно-ділових документах утворені від іменників чоловічого роду форми жіночого роду за допомогою суфіксів –м(а), -их(а), -к(а) (касирка, професорша – професорка) на позначення посад, звань, професій. Вони передають інше значення.

5. У ділових паперах назви осіб за місцем проживання, роботи передаються тільки складеними найменуваннями: мешканці міста, заводські робітники Варіанти сільчани, заводчани є розмовними.

 

Число іменників

У ділових паперах зустрічаються випадки необґрунтованого вибору форм однини там, де повинні вживатися іменники у множині.

1. Однина іменників в українській мові може вживатися на позначення не одного, а багатьох предметів (…зібрано цукрового буряка на площі…) У цих випадках однина служить засобом узагальнення.

2. Якщо кількість предметів можна рахувати або якось кількісно вимірювати, тоді слід використовувати форми множини (…партію дитячих костюмів надіслано райспоживспілці).

3. Іменники, які позначають множину, вживаються у формі однини.

У реченнях типу: викликані до військкомату з’являються з паспортом і приписним свідоцтвом, тут назви документів вжиті у формі однини, хоч мається на увазі не одна особа, а багато. Ця форма однини показує, що однакові предмети перебувають в однаковому відношенні до кожного з групи названих осіб (вступники, які отримали виклик, з’являються…)

4. Абстрактні іменники не мають форми множини (рух поїздів).

5. Деякі речовинні іменники (масло, сіль, нафта, вода) набувають форм множини на позначення видів, сортів, типів речовин (мінеральні солі, машинні масла). Таке вживання форм множини в ділових документах є нормою.

Відмінювання іменників

Найбільше помилок припадає на форми давального відмінка однини іменників чоловічого й жіночого роду.

1. Слід запам’ятати і правильно використовувати форми давального відмінка однини іменників чоловічого роду, які можуть мати паралельні закінчення –ові, -еві, та –у, -ю. У діловому стилі перевага надається закінченням –у, -ю: ректору, менеджеру. Але щоб уникнути двозначності в тексті документа при використанні іменників, які мають однакові закінчення в родовому та давальному відмінках (допомога заводу), слід вживати в давальному відмінку закінчення –ові, -еві, -єві (допомога заводові).

2. В іменниках – власних назвах на –ів, (їв) –ов, -ев, -єв, -ин, -ін, -їн можливим є тільки закінчення –у (Харкову, Києву, Ільїну)

3. Двозначності при використанні в одному документі іменників жіночого роду родового і давального відмінків можна уникнути такою побудовою речення, при якій відмінкова форма набуває однозначності (контроль бухгалтерії – бухгалтерський контроль; контроль бухгалтерії – бухгалтерію контролюють).

4. Паралельні закінчення родового відмінка іменників –а, -я та –у, -ю, як правило, пов’язуються із розрізненням смислових відтінків:

акта (документ) – акту (дія)

рахунка (документ) – рахунку (дія)

листопада (назва місяця) – листопаду (процес опадання листя)

Закінчення родового відтінка фіксують, як правило, усі словники, тому цей факт легко встановлюється в разі потреби.





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.85.57.0 (0.011 с.)