Стилістична диференціація української лексики. Професійна лексика.

Склад лексики сучасної української мови є стилістично неоднорідним. Залежно від сфери спілкування, мети висловлювання, мовленнєвого рівня співрозмовника ми обираємо різнорівневі мовні засоби, найбільш придатні для конкретної ситуації. Найяскравіше стилістична диференціація мовних засобів виявляється на рівні лексики.
Залежно від сфери використання прийнято виділяти дві групи слів: 1) лексика стилістично нейтральна, чи міжстильова; 2) лексика стилістично маркована ("позначена"). Остання поділяється, у свою чергу, на книжну (наукову, ділову, газетно-публіцистичну) і розмовну. Розглянемо кожну з цих груп докладніше.
До міжстильової (нейтральної) лексики належать слова, не закріплені за яким-небудь стилем. Вони можуть уживатися будь-де: у підручнику чи часопису, у виступі на нараді чи науковій конференції, у художньому творі чи в особистому листі, у невимушеній бесіді чи радіопередачі тощо. Міжстильову лексику становлять слова будь-якої частини мови, за винятком вигуків, які завжди вирізняються стилістичним забарвленням. Нейтральні слова становлять основу словникового запасу української мови. Вони переважають у тексті будь-якого стилю.
До книжної лексики входять слова, що вживаються переважно в писемних різновидах літературної мови. Книжні слова мають відтінок офіційності, урочистості. Більшість їх належить до іншомовної лексики або містить запозичені корені, як-от: абстракт, адепт, анормальний, еквівалент, екзальтація, індиферентний, тощо. До книжної лексики належать деякі старослов'янізми: благоговійний, благовісник, благоговіння, благоденство, благочестя, предтеча, пред'являти, сокровенний. За функціональною ознакою книжна лексика може бути поділена на наукову, офіційно-ділову, газетно-публіцистичну.
У лексичній системі наукового стилю виділяють так звану загаль-нонаукову лексику, уживану у будь-якій науковій галузі: дослідження, гіпотеза, тощо. Особливістю лексики наукового стилю є також наявність термінів, тобто слів чи словосполучень, які вживаються для точного позначення спеціальних понять.
Офіційно-ділова лексика переважає в ділових документах. Основними групами такої лексики є назви ділових паперів — заява, інструкція, доповідна, пояснювальна записка, накладна, протокол, витяг з протоколу, клопотання і т. ін., номенклатурні назви (назви установ, службових осіб тощо) — міністерство, генеральна дирекція,, абревіатури для позначення номенклатурних назв — МЗС (Міністерство закордонних справ), В А Т (відкрите акціонерне товариство), ЗА Т (закрите акціонерне товариство),

. Прикладами офіційних слів і словосполучень є також реквізит, обсяг коштів, довіритель, позивач, відповідальний наймач, ухвалити, уповноважувати, визнати недійсним. До найбільш поширених серед газетно-публіцистичної лексики належать такі групи слів: 1) суспільно-політична лексика — демократія, гласність, багатопартійність, свобода слова, толерантність
тощо; 2) слова, яким властива піднесеність, урочистість, патетичність — звершення, вагомість, натхнення, безсмертя, велич і т. ін. Висока лексика у тлумачних словниках дається із стилістичною позначкою "висок.".
Розмовна лексика становить третій стилістичний шар словникового складу української мови. Це слова, що мають знижене (порівняно з нейтральною лексикою) стилістичне забарвлення і використовуються в усних різновидах мови — невимушеній бесіді, побутовій розмові тощо, як-от: акуратист, балакун, балда, спромога і под. Розмовні слова надають мові неофіційного звучання, отже, вони є неприпустимими для офіційно-ділового та наукового стилів, але можуть використовуватися в публіцистиці та в художній літературі.

Незважаючи на стилістичну зниженість, розмовні слова належать до літературної лексики. Поза її межами перебуває просторічна лексика, до якої належать грубі, вульгарні слова (жерти, тріскати ("їсти"), морда, паскуда, злодюга, осточортіти, варнякати, червономордий, товстопузий, свинюка, сволота тощо) і "неправильні", "перекручені" слова, які порушують норми літературної мови (охтобус, радіво, тухвель, шохвер, транвай, спінжак, завсіди, тудою, сюдою, просють, ходють). Основною сферою функціонування просторіччя є усне мовлення малоосвічених осіб.
Характеристика додаткового стилістичного значення дається за допомогою системи позначок: розм. (розмовне), прост. (просторічне), книж:. (книжне). Ці три позначки іноді доповнюються іншими.

Професійна лексика. Професіоналізми — слова й живомовні звороти, властиві мові людей певного фаху. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише в царині того чи іншого фаху, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні (отже, експресивно забарвлені) синоніми до термінів. Вони ніби деталізують загальновідомі назви. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик.

22. Українська юридична термінологічна система (з історії розвитку мови права).

Українська термінологічна юридична система. З історії розвитку мови права. Для розвитку наукової думки наприкінці ХХ - початку ХХІ в. характерними є не тільки процеси диференціації, але й інтеграції наук, унаслідок чого на стику окремих галузей виникають нові науки, як, наприклад, математична логіка, хімічна фізика, економічна геологія, військова географія, технічна естетика й ін. Сказане повною мірою стосується і юридичної науки. Так, наприклад, на стику юридичної і психологічної галузей виникла юридична психологія, юридична і філософська - філософія права, юридична і соціологічна - юридична соціологія, юридична і філологічна - юридична лінгвістика.
Юридична соціологія і юридична лінгвістика - тільки на шляху визнання.
Відомо, що будь-яка нова наука виникає тоді, коли накопичується достатня кількість спеціальних наукових праць по даній проблематиці. Проведений нами аналіз свідчить, що у вітчизняній і закордонній науці чимало зроблено в області рішення проблем, зв'язаних з лінгвістичним забезпеченням розвитку правознавчої науки й удосконаленням законодавчої і юридичної практики, свідченням чого є численні роботи, опубліковані як в Україні, так і за її межами.
Спробуємо простежити етапи становлення юридичної лінгвістики як окремої науки в Україні. Перші роботи, що умовно можна об'єднати під рубриками "Правові проблеми мови" і "Язикові проблеми права", почали регулярно з'являтися на сторінках авторитетних юридичних видань тільки шість-сім років тому.
Трохи пізніше в Україні з'являються і дисертаційні роботи з юридичної лінгвістики. Першою ластівкою була кандидатська дисертація З.А. Тростюк "Понятійний апарат Особливої частини Кримінального кодексу України",. У жовтні цього ж року в спеціалізованій ученій раді при Одеській національній юридичній академії захищається кандидатська дисертація С.П. Кравченко "Мова як фактор правотворчості і законотворчості". Потім у листопаду 2002 р. спеціалізована вчена рада при Національній академії внутрішніх справ України розглядає кандидатську дисертацію В.Я. Радецкої "Мова науки криміналістики".
На початку 2003 р. побачила світло перша в Україні монографія по юридичній лінгвістиці "Понятійний апарат Особливої частини Кримінального кодексу України" З.А. Тростюк. У передмові до цієї роботи доктор юридичних наук професор В.А. Навроцький пише: «Проблеми, зв'язані з термінологією законодавства, відносяться до тих, актуальність яких безсумнівна. Адже від їхнього правильного рішення залежить не тільки дозвіл теоретичних дилем, але і рішення питань правозастосування - долі конкретних людей. Визначальної є роль дослідження термінологічних проблем для теорії і практики карного права. Саме в цій галузі ціна слова, іноді навіть букви або розділового знака надзвичайно висока».
Кілька місяців потому з'являється й оригінальна робота В.Н. Демченко "Органічна і неорганічна українська мова", де в діахронному і синхронному плані аналізуються природні і штучні риси юридичного субстиля української мови.
Продовженням роботи з узагальнення творчих досягнень вчених в області юридичної лінгвістики є і складений нами тематичний бібліографічний довідник, у якому нараховується понад 500 позицій. Відзначимо, що цей перелік є далеко не повним, адже через об'єктивні і суб'єктивні обставини в нього не ввійшов ряд робіт, опублікованих за межами України.
Дехто з наших опонентів дорікає в "вторгненні" учених-мовознавців "у сферу впливу" вчених-юристів і навпаки, хоча в цьому ми не вбачаємо нічого надприродного. Подібні процеси, як відзначалося вище, є типовими для розвитку науки наприкінці ХХ - початку ХХІ в. у цілому. Таким чином, можна констатувати той факт, що потреба і підстави, що не менш важливо, у виділенні юридичної лінгвістики як самостійної спеціальності є.
Отже, в недалекому майбутньому юридична лінгвістика займе своє гідне місце й у переліку спеціальностей, по яких проводиться захист докторських і кандидатських дисертацій, і серед навчальних дисциплін, що вивчаються у вищих юридичних навчальних закладах як в Україні, так і за її межами.

 

Правнича термінологія – історично сформована сукупність термінів, яка відбиває систему понять у галузі права й призначена забезпечувати особливі потреби спілкування в царині законодавства, юридичної науки і практики.

Юридична термінологія як мовнознакова система створюється впродовж усієї історії державно-правового розвитку людства й відображає різноманітні способи осмислення, номінації, визначення, класифікації правових явищ і категорій, шляхи еволюції правового знання, національномовні традиції термінотворення.

Правнича термінологія як сукупність номінацій явищ і понять у галузі права, що функціюють у єдиному конвенціональному плані в мовно-правових сферах законодавства, ділової документації та правничих наук, становить велику й надзвичайно важливу частину літературного словника будь-якої мови передусім з точки зору його соціально-комунікативної та інформаційної цінності. Увага до юридичної термінології та її розвитку на своїй національній основі, ступінь розробки та упорядкування, стан її наукового вивчення – це ознаки ступеня розвитку держави, суспільства, нації, національної свідомості й правосвідомості.

Термінологічна система мови права поповнюється за рахунок таких процесів творення:

1) деякі терміни з’являються а) у результаті калькування – перекладу відповідних іншомовних термінів, б) шляхом транслітерації (побуквений спосіб відтворення слів, написаних за допомогою однієї алфавітної системи, засобами іншої алфавітної системи);

2) нові терміни створюються штучно на базі слів рідної мови або запозичень шляхом додавання до твірної основи тих або інших афіксів (морфологічний словотвір), наприклад: векселедавець,кримінально-виконавче право, латентна злочинність.

Калькування – процес творення нових слів, словосполучень, фразеологізмів, при якому засвоюється тільки значення та принцип організації іншомовної одиниці, що передається засобами мови.

Цей процес належить до недостатньо вивчених мовознавчих фактів. Згадується калькування, принагіднo, як про явище другоряднe в працях про запозичення, переклад і міжмовні контакти.

Сам автор терміна «калька» (Ш. Баллі) вважав цей термін найдоцільнішим. У своїй праці «Трактат про французьку стилістику», опублікованому в 1909 році, він писав: «Іноді це явищеназивають гібридизацією, однак останній термін не зовсім точний, і його важко запам’ятати. Навпаки, термін «калька» дуже простий, у прямому розумінні він означає точне механічне відтворення рисунка ручним способом» [

Транслітерaція – автоматичне передавання тексту та певних його слів, які зафіксовані однією графічною системою, зразками іншого графічного порядку при вторинній ролі звукової точності, тобто передавання однієї писемності літерами іншої. Наприклад, аудит (англ. audit), депозит (англ. deposit), криміналіст (англ. criminalist), кримінальний (англ. criminal), цивільний (англ. civil) та ін.

Транслітерація допускає умови вживання літер, впровадження додаткових та діакритичних знаків. Необхідність у транслітерації з’явилася в кінці 19 ст. для того, щоб залучити до єдиного списку праці, написані мовами, які опираються на латинських, кириличних, арабських, індійських та ін. системах письма. Пам’ятки транслітерації, створені із цією метою, стали в 20 ст. підґрунтям стандарту для перекладу нелатинських систем письма на латиницю.

Вона застосовується для того, щоб полегшити друкарський набір або для того, щоб замінити маловідомий алфавіт більш відомим. Транслітеруванню підлягають географічні назви та інші власні назви, терміни, що набули міжнародного визнання. При їх перенесенні з мови в мову необхідно дотримуватися точності або в збереженні буквеного образу топоніма чи власного імені, або у відтворенні звучання. Викликане це тим, що жоден з тих алфавітів, які існують, не забезпечує комплектної відповідності між написанням і вимовою. Не є винятками й топоніми та власні назви.

Системний підхід – напрямок методології дослідження, в основі якого лежить аналіз об’єкта як цілісного безлічі елементів у сукупності відносин і зв’язків між ними, тобто аналіз об’єкта як системи.

Акцентуючи увагу на системному підході, можна говорити про деякі способи організації дій, такому, який охоплює будь-який вид діяльності, підкреслюючи закономірності й взаємозв’язок з метою їх ефективнішого використання. Проте системний підхід є не стільки методом вирішення завдань, скільки методом постановки задач.

Основними ознаками системного підходу є:

● Цілісність, що дозволяє розглядати одночасно систему як єдине ціле і в той же час як підсистему для вищих рівнів.

· Ієрархічність будови, тобто наявність безлічі (принаймні, двох) елементів, розташованих на основі підпорядкування елементів нижчого рівня елементам вищого рівня.

· Структуризація, що дозволяє аналізувати елементи системи та їх взаємозв’язки в рамках конкретної організаційної структури. Як правило, процес функціювання системи обумовлений не стільки властивостями її окремих елементів, скільки властивостями самої структури.

· Множинність, що дозволяє використовувати безліч кібернетичних, економічних та математичних моделей для опису окремих елементів і системи в цілому.

Системність, властивість об’єкта володіти всіма ознаками системи.

Такий погляд на рівні мовної структури вперше сформульований французьким мовознавцем Емілем Бенвеністом, проте багатьма

Українська юридична термінологія, сьогодні, динамічно удосконалюється. Вивчення терміна як багатоаспектного явища є об’єктом пильної уваги науковців. Українські дослідники Т. Кияк, Т. Панько, Г. Мацюк, І. Кочан та ін. вивчають проблеми українського термінотворення, вживання та функціювання термінологічних одиниць. Серед сучасних наукових досліджень, спрямованих на вивчення термінології, варто акцентувати увагу на працях Л. Боярової, Г. Сергєєвої, О. Радченко, Т. Михайлової, О. Медведь та ін.

Дослідження терміносистеми неможливе без вивчення її понятійної організації. На нашу думку, понятійний аспект може здійснюватися як у терміносистемі, так і незалежно від неї. Для того, щоб кодифікувати терміносистему цінним є, в першу чергу, формулювання такої системи сутностей, яка може послуговувати підґрунтям поняттєвого творенням термінів.