Стилістичні особливості перекладу українською мовою французької жіночої літератури

Стилістичні особливості перекладу українською мовою французької жіночої літератури

(на матеріалі роману С. де Бовуар «Друга стать»)

 

 

КИЇВ 2013

Зміст

Вступ……………………………………………………………..…..….......3

 

Розділ 1. Теоретичні засади художнього перекладу …………………..8

1.1. Місце художнього перекладу в процесі міжмовної комунікації….. 8

1.1.1. Поняття перекладу в історичному контексті……………………………9

1.1.2. Типологія видів перекладу…………………………………………….13

1.1.3. Художній переклад в системі міжкультурного спілкування………….17

1.2. Проблематика сучасних класифікацій моделей перекладу

в контексті становлення теорії перекладу……………………………….21

1.2.1. Денотативна модель перекладу……………………………………….23

1.2.2. Семантична модель перекладу…………………………………………25

1.2.3. Комунікативна модель перекладу…………………………………….27

1.2.4. Трансформаційна модель перекладу………………………………….28

Висновки до першого розділу……………………………………………30

 

Розділ 2. Проблематика гендерного дискурсу у французькій

жіночій літературі та перекладі ………………………………………..31

2.1. Відтворення концепту «гендер»…………………………………….31

2.1. Роман «Друга стать» як філософське осмислення «жіночого питання» в контексті життя і творчості Сімони де Бовуар…………………..36

Висновки до другого розділу…………………………………………....40

 

Розділ 3. Стилістичні особливості перекладу роману C. де Бовуар «Друга стать» українською мовою ………………………………………..…41

3.1. Ідіостиль феміністичного роману і його відтворення в

перекладі…………………………………………………………………..41

3.2. Загальна порівняльна характеристика роману та перекладу…..45

3.3. Граматично-синтаксичні трансформації в перекладі роману….46

3.3.1. Суб’єктні трансформації в перекладі роману…………………….46

3.3.2. Структурні трансформації…………………………………………51

3.4. Лексико-стилістичні особливості роману «Друга стать»………..53

3.4.1. Компоненти наукового стилю та переклад термінології………….55

3.4.2. Відтворення елементів художньої експресивності……………….56

Висновки до третього розділу…………………………………………..59

 

Висновки…………………………………………………………………..61

Résumé……………………………………………………………………..64

Список використаних джерел……………………………………………68

Вступ

Художня література, на відміну від більшості інших видів мистецтва, що сприймаються безпосередньо і зрозумілі для представників всіх національностей, має долати значні труднощі на шляху до іномовних читачів. Саме тому складно переоцінити важливість художнього перекладу, адже саме художній переклад вважається одним з найбільш очевидних проявів взаємодії як між літературами, так і між культурами в цілому. Незважаючи на те, що велика кількість людей володіє двома або більше мовами, білінгвізм та полілінгвізм не можна вважати всеохопним явищем. В сучасному глобалізованому суспільстві перекладна література стає потужним інструментом освоєння світу та розширення колективної пам'яті людства.

Як відзначає О. Чередниченко, саме переклад працює на збереження культурного розмаїття як багатства людської цивілізації. На думку дослідника «переклад можна порівняти зі своєрідним фільтром, який пропускає все корисне і потрібне для розвитку цільової мови і культури і затримує те, що може зашкодити їхній самобутності» [48, 171].

Історія художнього перекладу налічує більше двох тисяч років. Формування теоретичних засад художнього перекладу стало, в свою чергу, головною передумовою для виділення окремої галузі лінгвістики, що займається перекладом у всій множині його аспектів. З самого початку формування перекладознавства як науки художньому перекладу приділялася особлива увага. Проблематику художнього перекладу досліджували, зокрема, В. Виноградов, Д. Дюришин, В. Коптілов, Р. Зорівчак, О. Чередниченко, М. Рильський.

Г. Чернієнко підкреслює виняткове місце перекладу серед інших словесних діяльностей, адже він підпорядкований високій меті відтворити надбання літератури, поезії та риторики [49, с. 27].З іншого боку, розуміння сутності художнього перекладу неможливе без усвідомлення всієї багатогранності літератури, що проявляється у жанровій різноманітності та множині лінгвостилістичних аспектів художніх творів. Саме тому художній переклад має тісні зв’язки як із галузями мовознавства, так і з іншими гуманітарними (психологія, соціологія, історія) та навіть природничими науками.

Актуальність даного дослідження визначається загальною тенденцією сучасних лінгвістичних та перекладознавчих досліджень до вивчення проблем перекладу літературних творів різних жанрів, а також потребою детального багатоаспектного аналізу стилістичних особливостей художнього твору з урахуванням позамовних, зокрема, гендерних чинників.

Гендерна лінгвістика – досить молодий, проте перспективний напрямок наукових досліджень, що займається проблемами визначення ролі чоловіка та жінки в лінгвістиці, а також розбіжностей у чоловічому та жіночому мовленні. Цей міждисциплінарний напрямок, що вийшов головним чином з біологічного контексту, наразі поєднує в собі елементи таких наук, як філософія, соціологія, психологія та історія. Невід’ємною частиною гендерної лінгвістики можна вважати гендерне перекладознавство.

В перекладознавчому контексті проблема «гендеру» може постати в двох аспектах. З одного боку, значний інтерес становить вивчення лінгвостилістичних особливостей перекладу власне жіночої літератури як особливого явища в літературному процесі. З іншого – за наявності перекладів одного й того самого твору, здійснених перекладачем-чоловіком і перекладачем-жінкою, перспективним стає детальне дослідження особливостей перекладацьких стратегій та тактик, що застосовуються до одного тексту перекладачами різних статей.

Теоретичною базою роботистали праці із загальних питань теорії перекладу В. Виноградова, Д. Дюришина, В. Комісарова, В. Коптілова, В. Щетинкина, Я. Рецкера, О. Чередниченка, А. Швейцера, а також праці зі стилістики французької мови З. Хованської, М. Морен та І. Смущинської.

Метою дослідження є з’ясування сутності та механізмів відтворення стилістичних особливостей, комплексний аналіз перекладацьких рішень та відтворення авторського стилю роману, а також виявлення способів подолання способів подолання можливих труднощів при перекладі з французької на українську мову за допомогою синтаксичних і лексичних трансформацій.

Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:

- дослідити загальні теоретичні засади художнього перекладу та проаналізувати існуючі моделі перекладу з точки зору їх відповідності загальній меті художнього перекладу;

- визначити основні аспекти відтворення авторського стилю в романі «Друга стать»;

- обґрунтувати використання граматично-синтаксичних і, зокрема, суб’єктних трансформацій в перекладі роману українською мовою;

- визначити і проаналізувати лексико-стилістичні особливості перекладу роману «Друга стать»;

- дослідити особливості відтворення українською мовою гендерного аспекту французької жіночої літератури.

Об'єктом дослідження є засоби відтворення змісту у перекладі роману С. де Бовуар «Друга стать» українською мовою.

Предметом дослідження є синтаксичні та лінгво-стилістичні трансформації як спосіб відображення гендерного чинника.

Мета і завдання дослідження зумовили використання таких методів дослідження, як: зіставний аналіз тексту оригіналу та перекладу, індуктивний метод, що полягає в систематизації накопиченого мовного матеріалу та кількісний метод, що використовувався як допоміжний.

Матеріалом дослідження є роман французької письменниці та філософа Сімони де Бовуар «Друга стать» та його український переклад, здійснений Н. Воробйовою, П. Воробйовим та Я. Собко. Усього опрацьовано 1852 сторінки художнього матеріалу, з них французького тексту – 1071 сторінка, українського – 781 сторінка.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що в ньому вперше шляхом комплексного перекладознавчого і літературознавчого аналізу було встановлено відповідності ідейно-художніх систем оригіналу та перекладу роману «Друга стать», а також конкретні аспекти відтворення гендерної складової в перекладі.

Структура дослідження. Бакалаврська робота складається з трьох розділів, вступу, висновку, резюме французькою мовою та списку використаних джерел.

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об’єкт і предмет дослідження, окреслено мету, завдання та методику, висвітлено новизну та практичне значення роботи.

У першому розділі визначаються основні засади теорії перекладу та наводиться аналіз основних моделей перекладу в контексті проблематики художнього перекладу.

У другому розділі наводиться дослідження концепту «гендер» та гендерного дискурсу у французькій жіночій літературі.

Третій розділ присвячено порівняльному аналізу оригіналу та перекладу роману «Друга стать», проаналізовано відповідність перекладу оригіналу.

У висновках підводяться узагальнені підсумки дослідження, визначаються досягнення.

Теоретичне значення дослідження полягає в узагальненні теоретичних матеріалів, що стосуються проблематики відтворення художньої прози. Висновки дослідження доповнюють уявлення про процес перекладу та шляхи досягення якнайбільшої відповідності текстів оригіналу та перекладу.

Практичне значення даної роботи полягає у використанні результатів дослідження у курсах з теорії та практики перекладу та порівняльної стилістики.

Апробація результатів дослідження. Матеріали наукового дослідження було використано для доповіді на Всеукраїнській науковій конференції за участю молодих учених «Мова, свідомість, художня творчість, інтернет у дзеркалі сучасних філологічних студій» (11 квітня 2013р.) Тема доповіді - Суб’єктні трансформації як вияв міжмовної асиметрії в перекладі роману Сімони де Бовуар «Друга стать».

 

Типологія видів перекладу

Переклад відрізняється від скороченого викладу, переказу та інших форм відтворення тексту тим, що він є процесом відтворення єдності змісту та форми автентичного тексту. Отже, при перекладі з однієї мови іншою ключовою є необхідність враховувати дію одних і тих самих логіко-семантичних факторів задля забезпечення смислового змісту тексту, але при цьому варто також зберегти його стилістичні, експресивні та інші особливості відповідно до норм даної мови [5, c.16].

Проблематика типологізації та класифікації видів перекладу досить актуальна. Окремі види перекладу мають як спільні риси, обумовлені єдиним лінгвістичним механізмом перекладацької діяльності, так і специфічні особливості. Таким чином, окремі види перекладу можуть обумовлювати модифікацію процесу перекладу, надання особливого значення досягненню вищого рівня еквівалентності, або, навпаки, дозволяти відхилення від максимально можливого ступеня смислової спільності, включати певні елементи адаптації [31, c.56].

Зважаючи на це, виділяють дві основні класифікації видів перекладу: за характером перекладних текстів та за характером мовленнєвих дій перекладача в процесі перекладу. Перша класифікація пов’язана з жанрово-стилістичними особливостями оригіналу, друга – із психолінгвістичними особливостями мовленнєвих дій в письмовій та усній формі [22, c.94-102].

Жанрово-стилістична класифікація перекладів залежно від жанрово-стилістичних особливостей оригіналу обумовлює виокремлення двох функціональних видів перекладу: художній (літературний) переклад та інформативний (спеціальний переклад) [21, c.35].

Художнім перекладом називають переклад творів художньої літератури, яка відрізняється від інших видів літератури тим, що її домінанта – одна з комунікативних функцій мови, а саме художньо-естетична та поетична.

Інформативний переклад – це переклад текстів, основна функція яких полягає в повідомленні будь-яких відомостей або знань, а не в художньо-естетичному впливі на читача. До таких текстів належать усі матеріали наукового, ділового, суспільно-політичного, побутового характеру та ін..

Психолінгвістична класифікація перекладів враховує спосіб сприйняття оригіналу і створення тексту перекладу, підрозділяє перекладацьку діяльність на письмовий переклад та усний переклад.

Письмовим перекладом називається такий вид перекладу, за якого мовні твори, що об’єднуються актом міжмовного спілкування (оригінал та текст перекладу), виступають в процесі перекладу у вигляді фіксованих текстів, до яких перекладач може неодноразово звертатися.

Усний переклад – це такий вид перекладу, за якого оригінал і його переклад виступають в процесі перекладу у нефіксованій формі, що визначає одноразовість сприйняття перекладачем частин оригіналу і неможливість подальшого співставлення чи виправлення перекладу після його виконання. Усний переклад, у свою чергу, включає в себе такі способи перекладу, як синхронний та послідовний. Синхронний переклад є специфічним підвидом усного перекладу, який обумовлює практично одночасне (з невеликим відставанням у 2-4 сек.) приговорювання перекладу під час безпосереднього прослуховування промови оратора. Послідовний переклад розглядається як спосіб усного перекладу, за якого перекладач починає перекладати після того, як оратор перестав говорити, якщо він закінчив промову або її частину. Розмір відрізка, що має бути перекладеним, може варіюватися: від окремого висловлювання до тексту значного обсягу, який оратор промовляв протягом 20-30 або більше хвилин. [21, c.41].

Основна розбіжність між усним та письмовим перекладом полягає в тому, що перекладач, який здійснює кожен із цих видів перекладу, має справу з обробкою різних за обсягом текстів. Так, у письмовому перекладі спеціаліст перекладає одну фразу оригіналу за іншою, проте має в своєму розпорядженні увесь текст оригіналу в цілому, де кожен вислів виступає як одиниця даного тексту [20, c.55].

В практичному плані класифікація видів перекладу дає основу для спеціалізації перекладачів на певних типах перекладацької діяльності. Залежно від значення їхніх специфічних рис окремі види перекладу вимагають більш-менш детального теоретичного аналізу.

На сьогоднішній день спеціальні теорії перекладу розроблені досить фрагментарно. Серед спеціальних теорій перекладу, пов’язаних з жанрово-стилістичною класифікацією перекладів, найбільшу увагу дослідників привертають проблеми перекладу науково-технічних та газетно-інформаційних матеріалів, що становлять великий теоретичний та практичний інтерес. При розробці спеціальних теорій перекладу, що вивчають його види та підвиди на основі психолінгвістичної класифікації перекладів, найбільшу увагу привертають різні аспекти усного, і, особливо, синхронного перекладу [14, c.163].

Оскільки психолінгвістична класифікація перекладів заснована на відмінностях в характері мовленнєвих дій перекладача, науковий опис окремого виду перекладу включає не тільки суто лінгвістичні, але і головним чином, психолінгвістичні чинники. Особливо це стосується теорії усного перекладу (як синхронного, так і послідовного), за умов якого одноразове усне пред'явлення оригіналу і відтворення тексту перекладу у вигляді серії однократних актів виключає можливість повернення до оригіналу або істотних виправлень перекладу. Умови здійснення усного (особливо синхронного) перекладу створюють певні обмеження для досягнення максимальної еквівалентності і призводять до деяких втрат інформації як при сприйнятті перекладачем оригіналу, так і при виборі варіанту перекладу [51, c.83].

 

Семантична модель перекладу

Одне з основних завдань загальної теорії перекладу полягає в розкритті сутності еквівалентних відносин між змістом оригіналу та перекладу. Природно припустити, що теоретична модель перекладацької діяльності повинна насамперед ґрунтуватися на вивченні смислової сторони текстів оригіналу і перекладу. Міркуючи теоретично, можна стверджувати, що еквівалентність змісту двох текстів (у тому числі і двох текстів на різних мовах) має на увазі ідентичність чи достатньо близьку подібність всіх або деяких смислових елементів, які складають зміст цих текстів. Процес перекладу в цьому випадку буде зводитися до виділення смислових елементів в оригіналі і до вибору одиниць мови перекладу, що в максимальному ступені виражають такі ж смислові елементи [23, c.36].

Семантична модель перекладу побудована із врахуванням компонентного аналізу змістових одиниць мови, а також наявності регулярних міжмовних відповідностей. Передбачається, що в процесі перекладу в оригінальному тексті виокремлюються всі елементарні змістові одиниці та їхні компоненти, до яких підбираються в мові перекладу рівнозначні чи подібні за значенням одиниці. Таким чином переклад зводиться до аналізу змістових компонентів вихідного тексту, та синтезу смислу в матеріалі мови перекладу. Основний зміст будь-якої мовної одиниці розглядається як єдність, що складається з набору елементарних смислових, стилістичних та інших характеристик, до якої підбирається відповідник у мові перекладу.

За умов такого трактування процес перекладу здійснюється не стільки на рівні слів та речень, скільки на рівні елементарних змістових компонентів. Переклад вважається максимально адекватним за умови найвищого ступеня співпадіння таких елементарних смислових одиниць. Семантична модель перекладу пов’язана з постулатом про наявність у мовах глибинних змістових категорій та структур, спільних для всіх мов [12, c.14].

Будь-яка семантичнамодель перекладу передбачає зіставлення елементів змісту оригіналу і перекладу, а також аналіз структури цього змісту та вміння виділяти в ньому певні елементарні одиниці або компоненти. Таким чином, текст розподіляється на так званий предметно-логічний зміст, що об’єднує всю фактичну інформацію, та експресивно-стилістичні особливості, тобто емоційно-оцінні елементи та характеристика одиниць тексту з точки зору їх приналежності до певного функціонального стилю мови чи жанру мовлення. Такий розподіл, в свою чергу, вказав на необхідність включення в поняття перекладацької еквівалентності експресивно-стилістичну відповідність оригіналу і перекладу.

Подальший розвиток лінгвістичних досліджень плану змісту дав можливість більш детально описувати елементи сенсу в оригіналі та перекладі. Зміст будь-якої одиниці мови розглядається як набір елементарніших смислів, семантичних множників або сем. Виділення окремих сем у змісті мовної одиниці проводиться шляхом визначення диференціальної ознаки, за якою зміст даної одиниці протиставляється близькій за значенням одиниці іншої мови.

Семантична теорія перекладу пов’язує перекладацьку еквівалентність з наявністю загальних сем у змісті оригіналу і перекладу. При цьому спільність існує не між сукупністю сем, закріплених за відповідними одиницями різних мов (така спільність принципово неможлива внаслідок мовної вибірковості), а лише між окремими елементами сенсу. Завдання перекладача полягає в тому, щоб відтворити в перекладі саме елементарні змісти, присутні в оригіналі. Втрата всіх інших сем, що містяться в значенні перекладних одиниць, вважається при перекладі несуттєвою [12, c.14].

Висновки до першого розділу

Однією з основних функцій перекладу є забезпечення процесу комунікації. Функція художнього перекладу полягає в забезпеченні комунікації не тільки між мовами, але й між культурами, що сприяє розширенню національної мовно-культурної свідомості.

Спроба теоретичного осмислення художнього перекладу почалася як намагання визначити певні критерії оцінки якості результату перекладу, серед яких зазначалося не лише доскональне володіння мовою оригіналу та перекладу, а й уникнення буквалізмів, застосування загальновживаних мовних норм та лексичних засобів, що якнайкраще передають прагматичну та стилістичну забарвленість.

Перекладна література як результат художнього перекладу значним чином вплинула на вироблення норм літературної мови і на загальне світовідчуття людства. Значну увагу дослідники приділяли поєднанню точності і вірності як основних критеріїв художнього перекладу. Коли лінгвісти зосередили увагу на вивченні власне процесу перекладу, було розпочато процес виокремлення певних теоретичних моделей перекладу.

Наприклад, денотативна модель перекладу зосереджена на відтворенні цілісної дійсності через її елементи, денотати. Семантична модель перекладу полягає в еквівалентності змісту оригіналу та перекладу, що досягається шляхом розкладання тексту на елементарні смислові одиниці. Комунікативна модель розглядає переклад як процес міжмовного спілкування та оцінює його на рівні ефективності взаємодії джерела та одержувача інформації. Трансформаційна модель перекладу зосереджена на системі перекладацьких трансформацій різних рівнів: лінгвістичного, синтаксичного тощо.

Висновки до другого розділу

Гендерна лінгвістика – досить молода, проте перспективна галузь наукового знання, зосереджена на дослідженні ознак жіночого дискурсу в літературі та перекладі. Гендер розуміється головним чином не як біологічна, а як соціокультурна категорія.

Жіноча література відігравала значну роль в загальному літературному процесі. З часів Давньої Греції і до наших днів жінки брали активну участь в літературній діяльності, розробляючи цілу низку різних жанрів та стильових напрямків. Хоча справжній «розквіт» жіночої літератури у Франції припадає на ХІХ - початок ХХ століття, перші відомі літературні твори, авторство яких належало видатним жінкам, з’явилися ще в кінці Середньовіччя.

Переломним моментом в історії жіночої літератури стало ХХ століття. Концепцію «гендеру» розробляли переважно у філософському розумінні. Концепт «іншості», вперше запропонований та розроблений Сімоною де Бовуар, набув неабиякої популярності. У своєму романі «Друга стать» Сімона де Бовуар розкриває фундаментальне дослідження жіночої сутності і жіночої ідентичності, ставить питання існування жінки у розумінні такого філософського спрямування, як екзистенціалізм.

 

Перекладі

Дослідження стилістичних особливостей перекладу роману неможливе без детального аналізу індивідуального авторського стилю, а також співвіднесення цього стилю з наявним у перекладі. Під поняттям індивідуальний стиль або ідіостиль розуміємо передусім систему змістових та формальних лінгвістичних характеристик, притаманних творам певного автора.

Досліджуючи зв’язок між автором і структурою створюваного ним тексту як словесно-художнього цілого, В.В. Виноградов доходить висновку про те, що стиль письменника створює та відтворює індивідуально-виразні якості та співвідношення речей-образів, типові для творчої системи саме цього митця. Поряд із цим особистість письменника відображається у неповторності й оригінальності асоціацій, вербально матеріалізованих у лексичній структурі тексту. Асоціативні перегукування та паралелі, найхарактерніші для автора типи асоціацій, пронизують усю його творчість, стають важливою ознакою ідіостилю, відображуючи сприйняття навколишнього світу письменником [10, с.128].

Саме ця система робить унікальним втілений у творах авторський спосіб мовного вираження. На практиці даний термін можна застосувати відносно художніх творів, прози і поезії, в той час, як тексти інших функціональних стилів співвідносять з поняттям «дискурс», близьким, але не тотожним поняттю «ідіостиль». Ідіостиль художнього тексту полягає в актуалізації письменницької мовної особистості у власному стилі викладу, що виявляється через індивідуальне сполучення зовнішніх (екстралінгвістичних) та внутрішніх параметрів [11, c.114].

Екстралінгвістичні параметри художнього тексту включають в себе так звану авторську інтенцію, на основі якої виникає твір. Такі параметри мотивують появу авторського задуму, що виникає для опису об’єктів та явищ навколишньої дійсності, викладу необхідної для читача інформації. Серед власне мовних засобів (внутрішніх параметрів), що складають певні характеристики тексту і відбираються з урахуванням індивідуального способу вираження інтенції, варто відзначити єдність композиційної структури, її зв’язність і членування, інформативність, оцінну складову. Виявляються ці компоненти, як правило, за допомогою стилістичних засобів – тропів, мовленнєвих фігур тощо [19, c.90].

Складовою ідіостилю є ідіолект письменника. За О.О. Селівановою ідіолект є індивідуальним різновидом мови, що реалізується в сукупності різних ознак мовлення окремого носія мови, а в письмовому мовленні виявляє риси ідіостиль. Поняття ідіолекту та ідіостиль співвідносяться як норма й узус національної мови, з одного боку, та індивідуальна манера мовлення, з іншого, тобто ідіостиль постає як індивідуально-творче використання національної мови, що, фактично, закорінене в ідеях В. В. Виноградова про те, що ідіостиль відтворюється засобами ідіолекту, який є сукупністю мовних засобів індивідуального мовлення [8]. О. О. Селіванова деталізує: ідіолект – індивідуальний різновид мови, що реалізується в сукупності різних ознак мовлення окремого носія мови, а в письмовому мовленні виявляє риси ідіостилю [40; с. 167].

Особливості ідіостилю феміністичного роману (зокрема, роману «Друга стать») можна проаналізувати за допомогою домінантних концептів – своєрідних образів-архетипів, що посідають чільне місце в образній структурі тексту. Базовою домінантою роману «Друга стать», як і більшості прикладів жіночої і феміністичної літератури, є концепт «жінка». Саме ідея жінки, жіночності, жіночого в романі є втіленням символу «другої статі» і, в той самий час, засобом створення особливого – жіночого – світогляду.

Базовий домінантний концепт розглядається авторкою з різних позицій, що відображають різні сфери людського знання, і отримує відповідні аспектні номінації. Відтак, концепт «жінка» з біологічної точки зору постає як «самиця», «матка»; з соціологічної – як «мати», «заміжня жінка», «дочка»; з історичної – «ідол», «сучасна жінка». Тісно пов’язаною із первинним концептом є філософська категорія «Іншої», що втілює самоусвідомлення жінки як істоти, відмінної від чоловіка.

Elle se détermine et se différencie par rapport à l'homme et non celui-ci par rapport à elle; elle est l'inessentiel en face de l'essentiel. Il est le Sujet, il est l'Absolu: elle est l'Autre [1, c.15]. – Жінку характеризує те, що відрізняє її од чоловіка, але не навпаки: він – головний, вона – другорядна. Він – Суб’єкт, він – Абсолют. Вона – Інша [6, c.27].

Концепт «Іншої» виконує в романі певну об’єднуючу функцію, оскільки саме цей концепт виявляється у співвідношенні суб’єкта, яким вважається чоловік, і об’єкта, яким вважається жінка. Жінка стає Іншою із суто біологічних причин, які надають їй можливість давати нове життя, і в той самий час відчужують її в очах чоловіків.

Таким чином, основна ідея роману «Друга стать» – наявність діалектичного протистояння жіночого і чоловічого начал, при чому сама авторка розглядає це протистояння з позицій жінки. С. де Бовуар дає детальний аналіз становища жінки у всій множинності аспектів її буття, проте більшість цих аспектів виявляється саме у відношенні її до чоловіка, чий досвід є панівним у суспільстві. Шлях жінки відносно історичної еволюції суспільства письменниця розглядає як своєрідний шлях від уярмлення, відчуження до звільнення.

Для кращого розуміння специфіки авторського стилю С. де Бовуар слід звернути увагу на структуру твору, як індивідуальну форму конкретного тексту. Варто зазначити, що загальною особливістю романів письменниці можна вважати плинність структури, якій властиві внутрішня цілісність та інтуїтивне (автор / автор), іноді комунікативне (автор / читач) саморегулювання [28, c.140]. Роман «Друга стать» має складну структуру, що відображує цілісність дослідження та його багатогранність. Перший з двох томів роману поєднує в собі три основні частини: “Destin”, “Histoire”, “Mythes”. Кожна з цих частин, в свою чергу, містить декілька глав, що допомагають розглянути обрану проблему з різних позицій. Другий том провадить ідею розвитку жінки у синхронічній площині і розподілений на чотири основні частини: “Formation”, “Situation”, “Justifications”, “Vers la libération”. Не варто також забувати і про вступ, у якому авторка пояснює особисті причини, що спонукали до написання цієї книги, а також загальні висновки, у яких подається загальне коротке резюме праці.

Вже на етапі формування структури твору виявляється його панорамність, тобто зображення жінки в різних культурах, на різних етапах історичного розвитку тощо. Сюжетна багатоплановість твору полягає у включеннях до тексту різноманітних уривків та відступів, при цьому авторка користується як науковими працями, так і особистими враженнями різних жінок, відомостями з біографічної літератури. Звідси випливає і своєрідне поєднання наукового, художнього, публіцистичного та розмовного стилів, взаємопроникнення яких і становить основну стилістичну домінанту роману «Друга стать».

Ще однією особливістю індивідуального стилю С. де Бовуар можна зазначити наявність постійного діалектичного протистояння, що, з одного боку, створює основний сюжетний конфлікт, а з іншого – забезпечує можливість висвітлити різні точки зору, тобто поліфонічність твору. Наявність такого конфлікту в рамках структурованого роману надає йому певну фрагментарність.

Ідіолект роману виявляється не лише на прагматичному, а й на синтаксичному рівні. Відтак, для стилю С. де Бовуар характерне використання довгих речень із зв’язками складно сурядності та складнопідрядності, включення до тексту паралельних конструкцій. Складні синтаксичні конструкції допомагають втілити основну думку і, в той же час, дати необхідні пояснення та доповнення. Таким чином, єдина синтаксична одиниця може бути втіленням цілісної думки, що включає в себе тезу, аргументи, що її виправдовують або заперечують, а також висновок.

 

Структурні трансформації

Трансформація є засобом адаптації вихідного тексту цільової мови, а відтак допомагає досягти адекватності його сприйняття читачем. Синтаксичні трансформації диктуються нормами та узусом мови перекладу, вимогами логічного викладу думки, особливостями образної системи твору та індивідуальним стилем перекладача [43, c.38].

Серед основних типів трансформацій формальної структури речення можна зазначити такі: синтаксичні уподібнення, що полягають у калькуванні вихідної структури речення, членування вихідного речення, об’єднання речень та граматичні заміни, що полягають у зміні форм слова, частин мови або членів речення [23, c.172].

Необхідність членування вихідного речення зумовлена тим, що французька мова має тенденцію до довгих речень, ускладнених зв’язками сурядності та підрядності. Саме тому трансформації об’єднання та членування речення забезпечують легкість сприйняття перекладу.

Pendant toute son enfance la fillette a été brimée et mutilée; mais, cependant, elle se saisissait comme un individu autonome; dans ses relations avec ses parents, ses amis, dans ses études et ses jeux, elle se découvrait au présent comme une transcendance: elle ne faisait que rêver sa future passivité [2, c.89]. – Протягом усього дитинства дівчина зазнає кепкувань, глуму. А проте сама вона завжди почувається незалежним індивідуумом. У стосунках з батьками, друзями, у навчанні та іграх дівчина поступово виявляє в собі здатність до трансценденції. Та попри все, вона тільки те й робить, що мріє про свою майбутню пасивність [6, c.275].

Специфіка художнього перекладу як засобу передачі насамперед художнього образу, а також необхідність приведення перекладу у відповідність до граматичних та синтаксичних норм мови перекладу зумовлює необхідність широкого застосування граматичних замін. Відтак, заміна дієприслівниковий зворот французького речення трансформується при перекладі в складнопідрядне атрибутивне речення.

«Non, la femme n'est pas notre frère; par la paresse et la corruption, nous en avons fait un être à part, inconnu, n'ayant d'autre arme que son sexe, ce qui est non seulement la guerre perpétuelle mais encore une arme pas de bonne guerre…» [2, c.643]. – «Ні, жінка нам не посестра; лінощами й розбещеністю ми зробили з неї своєрідну невідому істоту, котра не має іншої зброї, крім своїх статевих органів, – призвідника не лише вічної війни, а й війни поза правилами…» [7, c.373].

Загальна тенденція української мови до вираження в реченні дії, а не номінації предмету, спричиняє взаємозаміну підмета та присудка, а також розширення речення.

«… adorant ou haïssant, mais pas compagnon franc, un être qui forme légion avec esprit de corps, franc-maçonnerie — des défiances d'éternel petit esclave.» [2, c.643]. – «…здатна любити або ненавидіти, вона не може бути щирим товаришем; істота, котра завдяки своєму тілу перетворюється на легіон, табір, франкмасонство, – це недовіра вічної рабині» [7, c.373].

Варто відзначити, що граматичні трансформації в романі мають комплексний характер, тобто практично не відбуваються окремо від лексичних трансформацій. До таких комплексних трансформацій відносяться: антонімічний переклад, експлікація (описовий переклад) та компенсація [23, c.173].

Отже, ключовими аспектами, що зумовлюють необхідність застосування синтаксичних трансформацій є: явище міжмовної асиметрії, тобто можливість вираження елементів денотативної ситуації різними членами речення; а також необхідність виконання адекватного перекладу, що полягає в збереженні глибинної структури речення і, в той же час, приведення формальної структури у відповідність до граматичних та синтаксичних норм мови перекладу.

Висновки

Переклад художнього твору – це складний процес, що має враховувати велику кількість аспектів. перекладений твір, як результат цього процесу, має не лише зберігати ідейно-образну структуру оригіналу, а і виступати як його семантично-стилістична паралель. Саме за цих умов комплексне дослідження стилістичних особливостей перекладу набуває особливого значення.

В результаті проведеного наукового дослідження з теми «Стилістичні особливості перекладу українською французької жіночої літератури» ми дійшли висновку, що аналіз стилістичних особливостей перекладу потребує врахування низки мовних та позамовних чинників. Матеріалом нашого дослідження слугував роман Сімони де Бовуар «Друга стать» та переклад українською мовою, здійснений Н. Воробйовою, П. Воробйовим та Я. Собко. Зокрема, у визначенні сутності та механізмів відтворення стилістичних особливостей в перекладі роману «Друга стать» необхідно виходити за рамки трансформаційної моделі перекладу, а комплексний аналіз перекладацьких рішень неможливий без детального вивчення позамовних чинників.

У даній роботі ми визначили основні теоретичні засади художнього перекладу, проаналізували існуючі моделі перекладу та виокремили основні проблеми художнього перекладу і критерії його оцінки. При здійсненні комплексного аналізу перекладу художнього твору необхідно брати до уваги засади як трансформаційної моделі, так і денотативної, семантичної та комунікативної моделей.

У ході дослідження було розглянуто трансформаційні класифікації таких вчених як О. І. Чередниченко, Я. І. Рецкер, В.Н. Комісаров, Л.С. Бархударов, А. Д. Швейцер.

Задля визначення особливостей відтворення гендерного аспек