Відтворення концепту «гендер» в літературі та перекладі

Дослідження жіночої літератури як особливого феномену в контексті загального літературного процесу – досить молодий і цікавий напрямок сучасного літературознавства. Незважаючи на те, що гендерні дослідження (gender studies) можна вважати досить новим явищем для сучасного суспільства, вони вже являють собою чітко окреслену академічну дисципліну, яка, в свою чергу, має зв’язки з широким діапазоном наук: від медицини до мистецтвознавства. В той самий час, гендерні дослідження завжди були і залишаються однією з найбільш спірних областей академічної науки, оскільки вони часто стають об’єктом іронічної полеміки та відвертого скепсису [29, c.3].

Питання гендеру в перекладознавстві набуває особливого, подвійного значення. Перекладознавчі дослідження зосереджені, з одного боку, на особливостях перекладу жіночої літератури як особливого феномена у загальному літературному процесі, а з іншого – на лексико-стилістичних особливостях перекладів одного й того ж твору, здійснених жінкою і чоловіком.

Кожний науковий напрямок розробляє свій підхід до концепції гендерних диференціацій. Звідси виникають і певні труднощі, з якими має справу дослідник, метою якого є визначити у літературному тексті наявність «фемінного» начала і ознаки жіночого дискурсу. Таким чином, варто розрізняти поняття гендерної літератури та жіночої літератури, оскільки саме гендерне літературознавство робить предметом свого вивчення літературний текст незалежно від статевої приналежності автора. Однак, авторство не є нейтральною категорією, тому будь-який текст (не обов’язково літературний) або дискурс являють собою відображення гендерної парадигми, гендерної рефлексії та гендерної суб’єктивності автора [29, c.8].

Варто відзначити, що концепт «гендер» за своїм значенням не тотожний поняттю «стать». Поняття «стать» (англ. sex) розглядається, як правило, у біонічній площині, в той час, як поняття «гендер» (англ. gender) означає соціокультурну конструкцію. Гендер створюється у відношенні до соціокультурної ситуації в суспільстві, що визначає одні риси як жіночні, а інші як чоловічі [39, c.7].

Важливим є той факт, що питання про гендерні особливості літературного тексту виходить за межі літературознавства, оскільки не може бути в повній мірі розглянуте без урахування міждисциплінарних підходів. Використання підходів, пов’язаних із такими науковими сферами, як історія, психологія, соціологія, культурологія, лінгвістика, допомагає сформувати методологічне підґрунтя для сфери, що раніше базувалася лише на ідеологічних засадах [29, c.5].

Жіноча література – досить цікавий феномен у загальному літературному процесі. Протягом багатьох віків розвиток жіночої літератури був цілком обумовлений гендерною роллю, яку виконувала жінка. Берегиня домашнього затишку, вона існувала у певному закритому просторі і практично не мала доступу до повноцінної освіти, суспільної діяльності, а отже була практично позбавлена можливості брати участь у літературному процесі.

Витоки жіночої літератури беруть свій початок ще до нашої ери. Справжньою перлиною поетичної майстерності можна вважати творчість давньогрецької поетеси Сапфо. У часи Відродження жіночий літературний процес набуває розвитку в Італії, Франції та Англії. Літературною творчістю займаються здебільшого освічені аристократки, куртизанки, що внаслідок свого «звільненого» становища мають доступ до освіти та права, майже рівні з чоловіками.

Однією з перших жінок-письменниць була Маргарита Наваррська (1492-1549). Поетична творчість французької принцеси загалом базувалася на релігійно-етичних засадах та слугувала ідеалам відродження. Маргарита Наваррська знала давні мови, любила наукові заняття і чинила великий вплив на багатьох видатних людей того часу. Серед її друзів були письменники і поети Еразм Роттердамський, Маро, Ронсар та інші. Можна стверджувати, що саме вона була попередницею блискучих господарок літературних салонів XVIII в. Особливої уваги заслуговує збірка новел «Гептамерон» у дусі Боккаччо, що з неабиякою проникливістю описує характери, звичаї вищого суспільства того часту. Головним сюжетом книги стали любовні історії, проте любов трактується письменницею як шлях до досконалості і прилучення до божества [58].

Відомою письменницею епохи Бароко у Франції стала Марі де Лафаєтт (1634-1693), відома завдяки роману «Принцеса Клевська». Мадам де Лафаєтт підтримувала тісні зв’язки з провідними науковцями, філософами та літераторами своєї доби – Ларошфуко, Расіном, Буало та ін. Не зважаючи на гостру полеміку навколо «Принцеси Клевської» та звинувачення у невідповідності естетиці класицизму та плагіаті, широка публіка оцінила новаторський характер роману, глибоке психологічне потрактування традиційного сюжету «любовного трикутника», майстерне поєднання побутової звичності та високої символіки. Таким чином, твір став справжнім передвісником формування психологічного роману [58].

В добу романтизму відзначилася дочка видатного державного діяча Жермена де Сталь (1766-1817). Творчій шлях Мадам Де Сталь був досить насиченим. Ще в юності вона написала зауваження до праці свого батька. Зосередившись спочатку на створенні сентиментальних оповідань, пізніше письменниця створила цілу низку філософським, історичних та соціально-політичних праць [56].

Проте, справжнього розвитку жіноча література і, зокрема, жіночий роман, набули у ХІХ столітті. Тут відзначилися, головним чином, письменниці Франції та Англії. Роман «Джен Ейр» авторства Шарлотти Бронте за правом увійшов до скарбниці світової літератури. Разом із найвідомішим твором іншої письменниці доби реалізму Джейн Остін, відомим під назвою «Гордість і упередження», ці романи можна вважати блискучими прикладами жіночого роману в класичному його розумінні. Письменниці детально змальовують мораль та звичаї своєї доби, роблячи акцент саме на становищі жінки у суспільстві.

Головна героїня жіночого роману доби реалізму – розумна, кмітлива і освічена жінка з чіткими морально-етичними установками; жінка, що розуміє своє становище в суспільстві, проте в жодному разі не збирається з ним миритися. Саме маніфест, проголошений героїнею Джен Ейр, яка заявила в повний голос про рівність чоловіка і жінки (знайти посилання Д.Е.), заклав основу для майбутніх ідей феміністичних вчень.

Питання еволюції становища жінки в суспільстві та проблематику жіночої емансипації активно розробляла у своїх творах французька письменниця Аврора Дюдеван, більш відома під псевдонімом Жорж Санд (1804-1876). Письменниця чи не вперше пов’язала питання особистої свободи жінки із загальною проблемою соціального звільнення і розглянула питання емансипації в історичному контексті. Цілком підтримуючи ідею сім’ї, Жорж Санд разом з тим осуджує людей, які сприймають шлюб як нерівний союз, де принижена жінка має змиритися зі своїм становищем [34, c.380].

Двадцяте століття стало епохою небувалого розквіту жіночої літератури. Цей розквіт нерозривно пов’язаний з стрімким суспільним розвитком та розповсюдженням ідеї про рівність прав усіх людей незалежно від статі, віку, національності або раси. Саме завдяки цим ідеям жіночий образ набуває нових рис: нарешті жінка опиняється у вирі громадського життя, отримує можливість стати справжньою героїнею, що бере участь у війнах і революціях. Таких жінок-героїнь, що беруть активну участь у діяльності Руху Опору під час Другої світової, бачимо в романах Ельзи Тріоле (1896-1970) [56].

Жіноча література ХХ століття розглядає концепцію «гендер» здебільшого з філософської точки зору. Поглиблюється психологізм жіночого роману, блискучі приклади якого знаходимо у Наталі Саррот. Набувають популярності і малі літературні форми, що змальовують здебільшого побутові історії про кохання, самотність, невдоволення життям, як, наприклад, новели Франсуази Саган [58]. Французький психолог-лінгвіст та авторка низки романів Ю. Кристева детально аналізує проблематику пошуку жіночої ідентичності в контексті сучасної культури та культури постмодерну [56]. Варто відзначити, що у визначенні жіночої ідентичності одну з ключових ролей грає так звана «інакшість», концепція, запроваджена натхненницею «Другої хвилі» фемінізму у Франції, Сімоною де Бовуар, про творчість якої йтиметься у наступному підрозділі нашого дослідження [8, c.8].

Таким чином, можна впевнено стверджувати, що жіноча література протягом усього її історичного розвитку характеризується різноманіттям жанрових та стилістичних концепцій, поступовою еволюцією образу жінки в літературі, співвіднесеною із загальною соціальною еволюцією. Головним персонажем жіночої літератури є сама жінка, і особливості жіночого світосприйняття обумовлюють і лінгвістичні особливості тексту.

 

2.2. Роман «Друга стать» як філософське осмислення «жіночого питання» в контексті життя і творчості Сімони де Бовуар

Сімона де Бовуар (1908-1986) – одна з найвпливовіших жінок-філософів двадцятого сторіччя. Її головна праця, роман під назвою «Друга стать» (1949), вважається одним з найвпливовіших філософських досліджень фемінізму. Сімона де Бовуар народилася 9 січня 1908 у Парижі в заможній родині. У дитячі роки великий вплив на становлення майбутньої письменниці чинив батько-інтелігент, який дотримувався атеїстичного світогляду, і мати-католичка. Деякий час вона навіть подумувала про прийняття постригу, проте в 14 років Сімона рішуче відійшла від християнства. Загалом Сімона де Бовуар отримала суворе буржуазне виховання, описане у її книзі «Мемуари добре вихованої дівчини» (Mémoires d'une jeune fille rangée, 1958) [59].

Майбутня письменниця вивчала філософію в Сорбонні, де у 1927 році познайомилася з вождем сучасного екзистенціалізму Ж. П. Сартром, який став її супутником і джерелом літературного натхнення на довгі роки. У 21 рік Сімона отримала вчену ступінь з філософії, ставши таким чином наймолодшою особою, якій вдалося це зробити. На підсумковому екзамені Бовуар зайняла друге місце, перше отримав Сартр, якому на той час було 24 роки (перший екзамен він провалив). Журі довго вагалося кому віддати першість, та все ж обрало Сартра, зазначивши при цьому, що хоч Сартр і володіє унікальними інтелектуальними здібностями, проте природженим філософом є саме Сімона [56].

У 1931 році Сартр запропонував Сімоні одружитися, проте вона відкинула цю ідею, оскільки одруження позбавило б її певної свободи. Передчасна смерть близької подруги Заза у 1929 році спричинило у письменниці «фобію старіння» та вплинула на часте використання темних метафор для вираження ставлення до часової обмеженості людського життя на землі. У творчому доробку Сімони де Бовуар знаходиться, окрім автобіографічного роману «Мемуари добре вихованої дівчини» (1958), велика кількість новел, оповідань філософського та етичного спрямування. Проте найбільш фундаментальною працею вважається «Друга стать», в якій знаходиться детальне пояснення, чому вона і всі жінки загалом дійшли до такої історичної стадії, коли їм вдалося осмислити суть жіночого і чоловічого міфу, і де також проаналізовано необхідність філософської і етичної переоцінки поняття «другої статі» [59].

Книга, опублікована 1949 року, ніби теоретично підсумовує цілий етап у розвитку феміністичної ідеології й жіночого руху загалом. Задумана як всеохопна розвідка, «Друга стать» і на змістовному, й на стильовому рівні поєднує елементи наукового дослідження (одного з перших у галузі жіночих студій в сучасному розумінні цього терміна) та ідеологічного маніфесту, полемічного, пропагандистського звернення, проповіді. З таким поєднанням пов’язано немало достоїнств, але водночас і певних вад роботи. Намагаючись розвінчати численні міфи та приписи, які узаконюють нерівноправність статей, викрити «багатотомне глупство, всілякі вигадки, розпросторені з початку століття» про життєве призначення жінок, Сімона де Бовуар послуговується найрізноманітнішими підходами [4, c.6].

J'ai longtemps hésité à écrire un livre sur la femme. Le sujet est irritant, surtout pour les femmes; et il n'est pas neuf. [1, c.11] – Я довго вагалася, перш ніж написати книжку про жінку. Ця тема, що й казати, дражлива, особливо для самих жінок. До того ж, не вирізняється новизною [6, c.23].

Перший абзац вступної частини дає уявлення про ідеологічну забарвленість роману, проте в ньому яскраво виявляється фатична та експресивна функція тексту: сумнів авторки та неоднозначне ставлення до питання приваблюють увагу читача, доводячи йому, що «дражлива» тема потребує детального висвітлення.

Проблематика «Другої статі» виходить за межі власне феміністичної, якщо звужено трактувати фемінізм перш за все як ідеологію боротьби за жіночу емансипацію. Письменниця спробувала поєднати риси наступальної феміністичної публіцистики і суто наукового дослідження. «Друга стать» є цікавим дослідженням з точки зору застосування різних дослідницьких методик, зокрема, психоаналітичної, соціологічної, структурно-антропологічної [27, c.148].

Фактично авторка розглядає поняття жіночої екзистенції, жіночого призначення і ролі в суспільстві у найрізноманітніших аспектах. Біологічні особливості жінки, що часто стають на заваді її самореалізації в різних сферах громадського життя, на думку С. де Бовуар, не мають жодним чином визначати другорядну роль жінки. Таким чином, письменниця спростовує біологічне пояснення відмінності між чоловіком і жінкою, згідно з яким воля, рішучість і прагнення до творчої діяльності притаманні лише людським істотам, позбавленим репродуктивної функції [4, c.7].

Дуже важливим для розуміння всієї концепції твору є поняття «Іншої». Цей концепт полягає в тому, що чоловік сприймається як Суб’єкт та Абсолют. Жінка ж визначається завжди відносно чоловіка, тобто сприймається як Інша. Мораль екзистенціалізму, якої суворо дотримується авторка, визнає екзистенційне буття як дещо неопосередковане, спрямоване на самого себе, на пізнання себе, і, отже, на пізнання світу. Жінка в патріархальному суспільстві позбавлена цієї екзистенційної повноти і свободи вибору, їй відмовлено навіть у прагненні до трансцендентного, вона позбавлена суверенності поряд з іншою статтю [4, c.8].

La catégorie de l’Autre est aussi originelle que la conscience elle-même [1, c.16]. – Категорія «Іншого» така ж споконвічна, як і сама свідомість [6, c.23].

З феноменологічної та екзистенційної точки зору проблема «Іншої» розкривається через конкретні ситуації та взаємодію з суб’єктивним «Я». Відносини між двома концептами виявляються через конфлікти, оскільки «Я» може розкрити себе як суб’єкт лише за допомогою та за умов фактичного існування «Іншої». Роман «Друга стать» постає як оригінальна розробка тематики жіночої ідентичності на науковому рівні. Так звана «жіноча ідентичність» не має попередньо визначеної сутності, і по своїй суті є проектом, тобто нестабільним утворенням, що може змінюватися в залежності від соціокультурних умов. Проблема «Іншості» вважається ключовою для формування жіночої ідентичності, оскільки фемінне в культурі підпадає під категорію «Іншого» [8, c.15].

Aucune collectivité ne se définit jamais comme Une sans immédiatement poser l'Autre en face de soi [1, c.16]. – Жодна спільнота не усвідомлює своєї єдності, не протиставляючи собі щось Інше [6, c.24].

Феміністська точка зору зумовила також надзвичайно цікаві й несподівані результати сучасних лінгвістичних досліджень. С. де Бовуар звертала увагу на те, що мова також відбиває підлегле становище жінки у патріархальній Європі. Мовознавці, які займаються цими проблемами, стверджують, що «жіноча несвобода» і нерівність запрограмовані ще до її народження у самих мовних кліше. Наприклад, фразеологізми на зразок «козир-дівка», «бабський розум», «бабські вигадки» слугують індикатором жінки, проте майже не можливо знайти аналогічні вирази, які могла би вживати жінка стосовно чоловіка. Детальні дослідження співвідношення фемінного і маскулінного в мові, а також способи заміни «образливих» сполучень розробляла в другій половині ХХ ст. французька школа феміністської семіотики. Проте спроби формулювання більш коректної лексики закінчилися невдачею через сильний вплив стереотипів [4, c.18].

Висновки до другого розділу

Гендерна лінгвістика – досить молода, проте перспективна галузь наукового знання, зосереджена на дослідженні ознак жіночого дискурсу в літературі та перекладі. Гендер розуміється головним чином не як біологічна, а як соціокультурна категорія.

Жіноча література відігравала значну роль в загальному літературному процесі. З часів Давньої Греції і до наших днів жінки брали активну участь в літературній діяльності, розробляючи цілу низку різних жанрів та стильових напрямків. Хоча справжній «розквіт» жіночої літератури у Франції припадає на ХІХ - початок ХХ століття, перші відомі літературні твори, авторство яких належало видатним жінкам, з’явилися ще в кінці Середньовіччя.

Переломним моментом в історії жіночої літератури стало ХХ століття. Концепцію «гендеру» розробляли переважно у філософському розумінні. Концепт «іншості», вперше запропонований та розроблений Сімоною де Бовуар, набув неабиякої популярності. У своєму романі «Друга стать» Сімона де Бовуар розкриває фундаментальне дослідження жіночої сутності і жіночої ідентичності, ставить питання існування жінки у розумінні такого філософського спрямування, як екзистенціалізм.