Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Художній переклад в системі міжкультурного спілкування

Поиск

Художній переклад є особливим способом міжкультурної комунікації, в основі якого лежить певна система вербальних форм, що несуть в собі смисл та значення, виражені засобами однієї мови (мови оригіналу) та перекодовані у іншу (мову перекладу) шляхом різноманітних трансформацій, що відбуваються на всіх рівнях обох мовних систем [26, c.38].

Багато сучасних дослідників перекладознавства стверджують, що саме художній переклад є одним із чільних компонентів системи міжкультурного спілкування. Так, Р.П. Зорівчак зазначила таке: «Вплив перекладної літератури на світовідчуття людства – загальновизнаний. Яку важливу роль відіграє художній і науково-технічний переклад в утворенні і виробленні норм літературної мови – основної прикмети повноцінної нації, доводити нема потреби.» [18, c.118].

Цінність художнього перекладу полягає головним чином у тому, що читач отримує можливість ознайомитися з художніми творами рідною мовою. Специфіка окремих художніх творів, що можуть бути класифіковані в синхронічній (художні жанри, напрями) та діахронічній (літератури певних історичних проміжків часу, літературні течії) площині, породжує і специфічність проблем, що постають перед перекладачем. Подолання цих проблем стає можливим лише за умови оволодіння перекладачем здобутків теорії та практики перекладу [25, c.57].

Переклад є важливим чинником, що впливає на літературний процес, адже кожен вид літератури послуговується певним видом перекладу. Так, зокрема, художня література послуговується художнім перекладом, який, в свою чергу, є одним з найбільш поширених проявів взаємодії між культурами різних країн. Фактично він є важливою частиною національно-літературного процесу, оскільки виступає посередником між літературами, і складає питому частину процесу взаємодії та взаємного збагачення світових літератур. Отже, художній переклад можна розглядати як особливий вид перекладу, що відображає думки та почуття автора прозового або поетичного першотвору за допомогою іншої мови, а також перевтілює образи оригінального твору за допомогою засобів іншої мови [17, c.147].

Художній переклад має справу не лише з комунікативною функцією мови, але й з її естетичною функцією, оскільки слово виступає як «першоелемент» літератури. Цей фактор вимагає від перекладача особливої ретельності та ерудованості. У художньому творі відображаються не лише певні події, а й естетичні, філософські погляди його автора, які або становлять продуману та чітко визначену систему, або являють собою суміш різних теорій та вподобань. Саме тому перекладач має володіти так званими фоновими знаннями, тобто володіти достатніми для перекладу знаннями з найрізноманітніших сфер: філософії, естетики, етнографії (необхідної для змалювання деталей побуту), географії, біології, історії мистецтв, тощо. Ідейно-образна структура оригіналу може стати в перекладі мертвою схемою, якщо перекладач через брак або відсутність відповідної компетенції не в стані осягнути історичну площину, в якій з’явився певний твір, причини його написання, а відтак, і головну ідею оригінального твору [17, c.150].

Інша проблема художнього перекладу – співвідношення контексту автора і контексту перекладача. У художньому перекладі контекст останнього дуже наближається до контексту першого. Критерієм співпадіння, або, навпаки, розходження обох контекстів є міра співвідношення даних дійсності і даних, взятих з літератури. Письменник іде від дійсності і свого її сприйняття до закріпленого словами образу. Іншими словами, якщо переважають дані дійсності, то ідеться про авторську діяльність. Перекладач іде від існуючого тексту і відтворюваної в уяві дійсності через її «вторинне», «наведене» сприйняття до нового образного втілення, закріпленого в тексті перекладу. Тобто, якщо переважають дані літературного походження, то йдеться про контекст перекладача. [17, c.153].

Таким чином, художній переклад обумовлений не лише об’єктивними факторами (конкретно-історичним літературним каноном, нормативним існуванням), але й суб’єктивними (поетикою перекладача). Жоден переклад не може бути абсолютно точним, оскільки сама мовна система приймаючої літератури за своїми об’єктивними даними не може досконало передати зміст оригіналу, що неминуче призводить до втрати певного об’єму інформації. Тут також замішана особистість перекладача, який при перекодуванні тексту обов’язково випустить щось із змісту, а також його схильність продемонструвати чи не продемонструвати усі особливості оригіналу [16, c.53].

У художньому перекладі до усіх цих факторів домішується ще й особистість перекладача який, як уже зазначалося, у цій ситуації є більшою чи меншою мірою й автором. Твір не можна вирвати із стихії рідної мови і “пересадити” на новий ґрунт, він повинен народитися наново у новій мовній ситуації завдяки здібностям і талантові перекладача. Кожний мовний елемент, послуговуючись найтоншими асоціативними зв’язками, впливає на образне мислення носія цієї мови і витворює конкретно-чуттєвий образ.

Закономірно, що при перекладі твору на іншу мову, в силу мовних розбіжностей, ці асоціативні зв’язки значною мірою руйнуються. Щоб твір продовжував жити як мистецький витвір в новому мовному середовищі, перекладач повинен перейняти на себе функції автора і певною мірою повторити творчий процес його створення і наповнити твір новими асоціативними зв’язками, які викликали б нові образи, властиві даній мові. З приводу передачі образної складової Є. Еткінд зазначав: «Творчість перекладача полягає в тому, щоб, відтворюючи твір іноземного письменника, йти одночасно і від книги, тобто, від оригіналу, і від життя, тобто, від живої дійсності, що оточує письменника. Йти одночасно, і у вторинному, відображеному витворі словесного мистецтва створити єдність книжного і живого, іноземного і свого, прочитаного і підслуханого» [54, c.29].

Наступна, співвідносна з попередньою, проблема художнього перекладу – проблема точності і вірності. Що з цих двох критеріїв важливіше і чи можливо їх поєднати в одному перекладі? Ще Максим Рильський з приводу поетичного перекладу писав: “Вважаю неможливим, як дехто цього вимагає, щоб автор поетичного перекладу, отже й сам поет, цілком забув про себе, цілком підкорився індивідуальності іншого поета. Це навіть, здається мені, небажано: таким способом можна стерти пилок з крилець того метелика, що зветься поезією. Художній твір повинен перекладатися «не від звуку до звуку, не від слова до слова, не від фрази до фрази, а від ланки ідейно-образної структури оригіналу до відповідної ланки перекладу» [38, c.115].

У поетичному перекладі чіткіше відображається ця перекладацька концепція. Поетичний твір – єдність ідей, образів, слів, звукопису, ритму, інтонації, композиції. Не можна змінити один компонент, щоб це не вплинуло на загальну структуру твору. Зміна одного компоненту обов’язково спричинює зміну усієї системи. Спроба відтворити у поетичному творі усі конструктивні елементи неодмінно призведе до втрати гармонії твору, отже необхідно визначити які елементи в даному творі є головними і відтворити їх з усією можливою точністю, не звертаючи, або звертаючи неістотно, увагу на інші [12, c.45].

Мистецтво поетичного перекладу знаходиться у владі двох суперечливих тенденцій: з одного боку перекладні вірші повинні справляти на читача безпосереднє емоційне враження, а з іншого вони повинні вносити в літературу щось нове, збагачувати читачів невідомими до того часу поетичними образами, ритмами, строфами. У першому випадку вони покликані пристосувати чуже мистецтво до сприйняття читача, у другому – розкрити перед читачем різноманітність мистецтва, показати йому красу відмінних національних форм, історичних нашарувань, індивідуальних творчих систем.

Як зазначає В. Левик, переклад повинен звучати як оригінальні вірші і це один з елементів точності чи вірності. Але через призму приймаючої мови повинні чітко відчуватись національний дух та національна форма оригіналу, а також індивідуальний стиль поета. Він порівнює перекладача з талановитим актором. Яку б роль не грав актор, його завжди впізнають, і в той же час публіка захоплюватиметься тим, як вдало йому вдалося перевтілитися в образ. Залишаючись самим собою він повинен з кожною новою роллю пропонувати своїм глядачам щось нове, а подекуди й чуже для себе особисто. Так само й у творчості перекладача: він повинен пропонувати своїм читачам з кожним новим перекладом нові образи, нові форми, нові стилі, але водночас в кожному перекладі повинен вгадуватися його особистий стиль [30, c.27].

За Коптіловим, перекладач має йти «вшир і вглиб» – залучати нові широкі верстви читачів до шедеврів світової літератури й заглиблюватись в поетичні простори світів їх авторів. Таким чином варто відзначити, що художній переклад має двоїсту природу. З одного боку він є продуктом міжлітературної комунікації, але в той же час він багато в чому обумовлює і визначає її. Переклад виконує дві основні функції: інформативну, тобто посередницьку, і безпосередньо творчу [25, c.9].

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-22; просмотров: 343; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.224.73.150 (0.009 с.)