Розділ 3. Стилістичні особливості перекладу роману С. Де Бовуар «друга стать» українською мовою

Ідіостиль феміністичного роману і його відтворення в

Перекладі

Дослідження стилістичних особливостей перекладу роману неможливе без детального аналізу індивідуального авторського стилю, а також співвіднесення цього стилю з наявним у перекладі. Під поняттям індивідуальний стиль або ідіостиль розуміємо передусім систему змістових та формальних лінгвістичних характеристик, притаманних творам певного автора.

Досліджуючи зв’язок між автором і структурою створюваного ним тексту як словесно-художнього цілого, В.В. Виноградов доходить висновку про те, що стиль письменника створює та відтворює індивідуально-виразні якості та співвідношення речей-образів, типові для творчої системи саме цього митця. Поряд із цим особистість письменника відображається у неповторності й оригінальності асоціацій, вербально матеріалізованих у лексичній структурі тексту. Асоціативні перегукування та паралелі, найхарактерніші для автора типи асоціацій, пронизують усю його творчість, стають важливою ознакою ідіостилю, відображуючи сприйняття навколишнього світу письменником [10, с.128].

Саме ця система робить унікальним втілений у творах авторський спосіб мовного вираження. На практиці даний термін можна застосувати відносно художніх творів, прози і поезії, в той час, як тексти інших функціональних стилів співвідносять з поняттям «дискурс», близьким, але не тотожним поняттю «ідіостиль». Ідіостиль художнього тексту полягає в актуалізації письменницької мовної особистості у власному стилі викладу, що виявляється через індивідуальне сполучення зовнішніх (екстралінгвістичних) та внутрішніх параметрів [11, c.114].

Екстралінгвістичні параметри художнього тексту включають в себе так звану авторську інтенцію, на основі якої виникає твір. Такі параметри мотивують появу авторського задуму, що виникає для опису об’єктів та явищ навколишньої дійсності, викладу необхідної для читача інформації. Серед власне мовних засобів (внутрішніх параметрів), що складають певні характеристики тексту і відбираються з урахуванням індивідуального способу вираження інтенції, варто відзначити єдність композиційної структури, її зв’язність і членування, інформативність, оцінну складову. Виявляються ці компоненти, як правило, за допомогою стилістичних засобів – тропів, мовленнєвих фігур тощо [19, c.90].

Складовою ідіостилю є ідіолект письменника. За О.О. Селівановою ідіолект є індивідуальним різновидом мови, що реалізується в сукупності різних ознак мовлення окремого носія мови, а в письмовому мовленні виявляє риси ідіостиль. Поняття ідіолекту та ідіостиль співвідносяться як норма й узус національної мови, з одного боку, та індивідуальна манера мовлення, з іншого, тобто ідіостиль постає як індивідуально-творче використання національної мови, що, фактично, закорінене в ідеях В. В. Виноградова про те, що ідіостиль відтворюється засобами ідіолекту, який є сукупністю мовних засобів індивідуального мовлення [8]. О. О. Селіванова деталізує: ідіолект – індивідуальний різновид мови, що реалізується в сукупності різних ознак мовлення окремого носія мови, а в письмовому мовленні виявляє риси ідіостилю [40; с. 167].

Особливості ідіостилю феміністичного роману (зокрема, роману «Друга стать») можна проаналізувати за допомогою домінантних концептів – своєрідних образів-архетипів, що посідають чільне місце в образній структурі тексту. Базовою домінантою роману «Друга стать», як і більшості прикладів жіночої і феміністичної літератури, є концепт «жінка». Саме ідея жінки, жіночності, жіночого в романі є втіленням символу «другої статі» і, в той самий час, засобом створення особливого – жіночого – світогляду.

Базовий домінантний концепт розглядається авторкою з різних позицій, що відображають різні сфери людського знання, і отримує відповідні аспектні номінації. Відтак, концепт «жінка» з біологічної точки зору постає як «самиця», «матка»; з соціологічної – як «мати», «заміжня жінка», «дочка»; з історичної – «ідол», «сучасна жінка». Тісно пов’язаною із первинним концептом є філософська категорія «Іншої», що втілює самоусвідомлення жінки як істоти, відмінної від чоловіка.

Elle se détermine et se différencie par rapport à l'homme et non celui-ci par rapport à elle; elle est l'inessentiel en face de l'essentiel. Il est le Sujet, il est l'Absolu: elle est l'Autre [1, c.15]. – Жінку характеризує те, що відрізняє її од чоловіка, але не навпаки: він – головний, вона – другорядна. Він – Суб’єкт, він – Абсолют. Вона – Інша [6, c.27].

Концепт «Іншої» виконує в романі певну об’єднуючу функцію, оскільки саме цей концепт виявляється у співвідношенні суб’єкта, яким вважається чоловік, і об’єкта, яким вважається жінка. Жінка стає Іншою із суто біологічних причин, які надають їй можливість давати нове життя, і в той самий час відчужують її в очах чоловіків.

Таким чином, основна ідея роману «Друга стать» – наявність діалектичного протистояння жіночого і чоловічого начал, при чому сама авторка розглядає це протистояння з позицій жінки. С. де Бовуар дає детальний аналіз становища жінки у всій множинності аспектів її буття, проте більшість цих аспектів виявляється саме у відношенні її до чоловіка, чий досвід є панівним у суспільстві. Шлях жінки відносно історичної еволюції суспільства письменниця розглядає як своєрідний шлях від уярмлення, відчуження до звільнення.

Для кращого розуміння специфіки авторського стилю С. де Бовуар слід звернути увагу на структуру твору, як індивідуальну форму конкретного тексту. Варто зазначити, що загальною особливістю романів письменниці можна вважати плинність структури, якій властиві внутрішня цілісність та інтуїтивне (автор / автор), іноді комунікативне (автор / читач) саморегулювання [28, c.140]. Роман «Друга стать» має складну структуру, що відображує цілісність дослідження та його багатогранність. Перший з двох томів роману поєднує в собі три основні частини: “Destin”, “Histoire”, “Mythes”. Кожна з цих частин, в свою чергу, містить декілька глав, що допомагають розглянути обрану проблему з різних позицій. Другий том провадить ідею розвитку жінки у синхронічній площині і розподілений на чотири основні частини: “Formation”, “Situation”, “Justifications”, “Vers la libération”. Не варто також забувати і про вступ, у якому авторка пояснює особисті причини, що спонукали до написання цієї книги, а також загальні висновки, у яких подається загальне коротке резюме праці.

Вже на етапі формування структури твору виявляється його панорамність, тобто зображення жінки в різних культурах, на різних етапах історичного розвитку тощо. Сюжетна багатоплановість твору полягає у включеннях до тексту різноманітних уривків та відступів, при цьому авторка користується як науковими працями, так і особистими враженнями різних жінок, відомостями з біографічної літератури. Звідси випливає і своєрідне поєднання наукового, художнього, публіцистичного та розмовного стилів, взаємопроникнення яких і становить основну стилістичну домінанту роману «Друга стать».

Ще однією особливістю індивідуального стилю С. де Бовуар можна зазначити наявність постійного діалектичного протистояння, що, з одного боку, створює основний сюжетний конфлікт, а з іншого – забезпечує можливість висвітлити різні точки зору, тобто поліфонічність твору. Наявність такого конфлікту в рамках структурованого роману надає йому певну фрагментарність.

Ідіолект роману виявляється не лише на прагматичному, а й на синтаксичному рівні. Відтак, для стилю С. де Бовуар характерне використання довгих речень із зв’язками складно сурядності та складнопідрядності, включення до тексту паралельних конструкцій. Складні синтаксичні конструкції допомагають втілити основну думку і, в той же час, дати необхідні пояснення та доповнення. Таким чином, єдина синтаксична одиниця може бути втіленням цілісної думки, що включає в себе тезу, аргументи, що її виправдовують або заперечують, а також висновок.