Літературна мова періоду Київської Русі (україни-русі) (х – хііі ст. )

ВСТУП

а) Місце курсу в системі філологічної підготовки студента. Його роль у розвитку соціально-політичної й національної самосвідомості молоді. Зв’язок курсу з історією України. Узагальнений характер історії літературної мови в системі філологічних дисциплін та його практичне значення в справі реалізації Закону про мови незалежної України, Конституції України (ст. 10).

б) Методологічні й методичні засади вивчення історії мови у функціональному аспекті. Розмежування понять історико-структурного аналізу (історична фонетика, граматика, лексикологія загальнонародної мови) і функціонального (виділення та розвиток літературної мови, формування її норм і стилів, співвідношення з діалектами та іншими мовами, використання структурних елементів загальнонародної мови в різних стилях).

Літературна мова як форма й чинник національної культури.

Етнос і нація. Спростування догматичного визначення нації: відрив поняття нації від історії етносу (народності), схематично-формаційне обмеження історії нації межами капіталістичного ладу, спроби „розколоти” поняття нації за гіпертрофованим класовим принципом („дві нації в кожній нації”), ігнорування складності й суперечності розвитку різних ознак нації, у т.ч. національної мови. Нетотожність понять загальнонародна (у т.ч. й усно-розмовна) і літературна мова на різних етапах історії народу.

Національна літературна мова – вища форма розвитку мови українського та інших етносів.

Проблеми виділення східнослов’янського мовного комплексу з праслов’янської мови й раннього формування українського та російського етносів з відповідними мовними рисами.

в) Періодизація історії української літературної мови. Створення слов’янської писемності як умова формування літературної мови в Київській Русі. Суперечність між книжно-писемною мовою й усним мовленням народу. Відображення в ранніх писемних пам’ятках мовних рис формованих українського й російського етносів.

Поняття України-Русі в працях М.Грушевського, І.Огієнка, С.Єфремова, О.Горбача, А.Кримського й закономірності розвитку літературної мови..

Наукова неправомірність поняття про мови „соціалістичних націй”. Хибність твердження про майбутнє „злиття мов”.

г) Джерела вивчення історії української літературної мови.

Література до теми „Вступ”

1. Блик О.П. Історія української літературної мови. – К., 1987. – С. 7 – 14.

2. Горбач О. Генеза української мови та її становище серед інших слов’янських // Фенікс. – Детройт-Мюнхен, 1959. – Ч. 9, 10.

3. Єфремов С. Історія українського письменства. – К., 1995.

4. Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. – К., 1994.

5. Історія української мови: Хрестоматія / Упор. С.Я.Єрмоленко, А.К.Мойсеєнко. – К., 1996.

6. Кононенко П. Українознавство. – К., 1994.

7. Мацюк Г.П., Панько Т.І. Питання української мови в системах поглядів М.Грушевського // Мовознавство. – 1991. – № 6.

8. Огієнко І. Історія української літературної мови. – К, 1995.

9. Панько Т.І. До проблеми формування й уніфікації національної мови // Мовознавство. – 1990. – № 1.

10. Пилинський М.М. Мовна норма і стиль. – К., 1976. – С. 3-30, 174, 203.

11. Півторак Г. Коли ж виникла українська мова? // Українознавство: стан, проблеми, перспективи розвитку. – К., 1993.

12. Півторак Г. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов / Міфи і правда про трьох братів слов’янських зі „спільної колиски”. – К., 2001.

13. Півторак Г. Українці: звідки ми і наша мова. – К., 1993.

14. Плющ П.П. Історія української літературної мови. – К., 1972. – С. 31-81.

15. Русанівський В.М. Історія української літературної мови: Підручник. – К., 2001. – С. 3-9.

16. Степаненко М.І. Історія української мови. – К., 1998. – 149 с.

17. Українська мова: Енциклопедія. – К., 2000.

18. Шевельов Ю. У довгій черзі, проблеми реабілітації // Київ. – 1991. – № 12.

19. Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900 – 1941): Стан і статус. – Чернівці, 1998.

Література до теми 2

1. Білецький А. Коріння нашої мови // Вітчизна. – 1992. – № 4.

2. Булаховський Л.А. Питання походження української мови. – К., 1956.

3. Генсьорський А.І. Галицько-Волинський літопис. – К., 1961.

4. Детальну бібліографію за темою 2 подано в посібнику О.П.Блик з історії української літературної мови. – К., 1987.

5. Єфремов С. Історія українського письменства. – К., 1995.

6. Житецький П.Г. О поэтическом стиле и литературной форме „Слова о полку Ігореве” // Житецький П.Г. Вибрані праці. – К., 1987. – С. 318-321.

7. Житецький П.Г. По поводу вопроса о том, как говорили в Киеве в XIV и XV вв. // Житецький П.Г. Вибрані праці. – К., 1987. – С. 255-300.

8. Залезняк А.А. Значение новгородских берестяных грамот для истории русского и других славянских языков // Вестник АН СССР. – 1988. – № 3.

9. Карпенко Ю.О. Українська гіпотеза // Мовознавство. – 1993. – № 5.

10. Лаврів П. Історія південно-східної України. – К., 1996.

11. Лиса Г. Риси української мови в найдавніших писемних пам’ятках // Культура слова. – 1996. – № 48-49. – С. 95-100.

12. Лиса Г. Взаємодія давньоболгарської мови та її східнослов’янського ізводу //Культура слова. – 1997. – № 50. – С. 50-56.

13. Лиса Г. Въ лhто SХ // Культура слова. – 1996. – № 46-47. – С. 94-99.

14. Матвіяс І. Варіанти української літературної мови від найдавніших часів до кінця XVIII ст. // Культура слова. – 1996. – № 46-47. – С. 3-22.

15. Матеріали Ніжинського симпозіуму „Давньоруський період в історії східних слов’ян і їх мов” // Мовознавство. – 1993. – № 2. – С. 3-38.

16. Німчук В.В. Походження й розвиток мови української народності // Українська народність: нариси соціально-економічної та етнополітичної історії. – К., 1990.

17. Німчук В.В. Берестяні грамоти в Україні // Мовознавство. – 1992. – № 6.

18. Огієнко І. Історія української літературної мови. – К., 1995.

19. Охріменко П.П. Хронічні проблеми „Слова о полку Ігоревім” // Укр. мова і л-ра в шк. – 1989. – № 7.

20. Печерна Г.С. Етногенез та антропологія українців // Укр. мова і л-ра в шк. – 1992. – № 2. (Твердження про зв’язки з італійськими етрусками і пелазгами сумнівні. Контакти зі скіфами могли мати місце. Недолік статті – ігнорування доведеної наукою праслов’янської єдності (напр., документально свідчиться, що слов’янські племена вийшли на Балкани не раніше IV – V ст. нової ери).

21. Півторак Г.П. Виникнення писемності у слов’ян за сучасними науковими даними // Мовознавство. – 1984. – № 6.

22. Півторак Г. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов / Міфи і правда про трьох братів слов’янських зі „спільної колиски”. – К., 2001.

23. Півторак Г. Українці: звідки ми і наша мова. – К., 1993.

24. Русанівський В.М. Давньоруська мова: міф чи реальність // Мовознавство. – 1993. – № 2.

25. Русанівський В.М. Історія української літературної мови. – К., 2001. – С. 10-42.

26. Тараненко О.О. Мова Київської Русі: вузол історико-лінгвістичних і політико-ідеологічних проблем // Мовознавство. – 1993. – № 2.

27. Хрестоматійний матеріал – у посібнику Бабич Н.Д. (К., 1983 (1993). – С.12-26).

ДОДАТОК ДО ТЕМИ 2

22 квітня 1992 р. відбувся симпозіум з проблеми „Давньоруський період в історії східних слов’ян і їх мов”. Учасники: співробітники Інституту української мови, Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні, Інституту археології АН України, науковці університетів і педвузів (Мовознавство. – 1993. – №2.).

Уточнюючи періодизацію історії мови, учасники симпозіуму дійшли висновків:

1. Симпозіум у своїх висновках чітко розмежовує поняття живої розмовної й літературно-писемної мови.

2. Щодо живої розмовної мови, то відкидається поширене в підручниках поняття єдиної давньоруської мови народності. Аргументи: була не єдина давньоруська народність, а союзи племен, консолідація яких призвела до утворення трьох східнослов’янських народів. Цей процес, як і утворення трьох східнослов’янських мов, пов’язується з кінцем праслов’янського періоду, тобто з VII – VIII століттями.

Симпозіум не дає остаточної відповіді, у якій мірі й коли консолідація південних, південно-західних, північних племінних діалектів зумовила виділення з праслов’янської мови систем української, російської, білоруської мов. Проте зазначається, що в мові писемних пам’яток Київської Русі зустрічаються лексичні та фонетико-граматичні елементи живої української мови.

3. Разом з тим наголошується, що реально існувала давньоруська літературно-писемна мова, яка „виникла на основі церковнослов’янської з використанням певних живомовних елементів”.

Проте не відкидається зв’язок цієї літературної мови з живим мовленням, в основі якої, „очевидно, лежала давньокиївська говірка” (північноукраїнська говірка). Отже, не заперечується, хоч і з застереженнями, поняття народно-літературної мови (київське койне).

4. Подані тут найновіші міркування вчених рекомендуємо зіставити з поглядами О.Шахматова, А.Кримського та ін.

ЛІТЕРАТУРНО-ПИСЕМНА МОВА

УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОСТІ (ЕТНОСУ)

ХІІІ – XVI СТ.

 

1. Суспільні умови розвитку культури й літературної мови в Україні після монголо-татарської навали й під час перебування в складі Великого князівства Литовського. Загострення національно-визвольної боротьби після Люблінської унії 1569 р.

а) Посилення феодальної роздрібненості – причина занепаду Київської держави й поразки в боротьбі з монголо-татарами (1240). Підвищення ролі західних земель і героїчна історія Галицько-Волинської держави. Запрошення боярами 1340 р. Литовського князя Гедиміновича Любарта. Захоплення польським королем Казимиром Галичини (1340 р., 1349 р.; Королева Ядвіга і Ягайло – 1387 р.).

б) Люблінська унія 1569 р. – остаточна втрата самостійності Литовською державою, її входження до складу Речі Посполитої. Ліквідація залишків автономії українських земель. Наступ польського магнатства й шляхти на українські землі. Католицька церква – ідеологічна й політична підпора колонізації України. Спольщення частини українського панства. Посилення експлуатації селян.

в) Зростання народного опору польській колонізації; створення й зміцнення Запорозької Січі (кінець XV – початок XVI ст.). Січ – козацька держава в складі Речі Посполитої. Постійна участь запорожців у боротьбі проти татарських і турецьких загарбників, їх активна участь у народних рухах, повстаннях проти польського магнатства. Демократизм устрою „козацької республіки”, велика увага козацтва до культури й освіти.

Зміцнення міст, магдебурзьке право, створення православних братств, опозиція міщан польсько-католицькому експансіонізму.

г) Справи культурництва. Руйнація культурних надбань Київської Русі монголо-татарською навалою. Спроби збереження книжно-освітніх традицій у галицько-волинських землях. Галицько-Волинський літопис ХІІІ ст. Продовження народнопісенних традицій в усній творчості. Жанрово-стилістичне збіднення літературної мови в XIV – XV ст. Порушення культурно-об’єднувальної ролі православної церкви, роздрібнення осередків культури. Поступове поширення ділових стилів літературної мови.

Східнослов’янський першодрукар білорус Франциск Скорина; друкарня в Празі (1519); український першодрукар Іван Федоров (видав 1574 р. „Буквар” і „Апостол”). Утворення друкарень в Острозі, Львові, Києві та ін. містах.

ґ) Нове піднесення української книжності й літературної мови в другій половині XVI ст. Підвищення авторитету застосування церковнослов’янської мови у зв’язку з боротьбою за православ’я проти уніатства. Відображення другого південнослов’янського впливу в мовній практиці Росії й України (після падіння Візантії в 1453 р.). Поступова трансформація церковнослов’янської (староболгарської) мови під впливом українського живого мовлення; вироблення нового варіанту мови – слов’яно-руської. Слов’яно-руський тип літературної мови у творах українських полемістів напередодні та після прийняття унії (1596): „Ключ царства небесного” Герасима Смотрицького (1587), „Апокрисис” Христофора Філарета (1597 – 1598), „Пересторога” Іова Борецького (1606) та ін. Мова творів Івана Вишенського. Одстоювання пріоритету церковнослов’янської мови над латинською й одночасно широке застосування української лексики й фразеології. Мовно-художня майстерність ораторсько-публіцистичного стилю І.Вишенського. Іван Франко про І.Вишенського.

д) Поява другого варіанта літературної мови – „простої мови”, адресованої до широкого загалу українців. Переклади церковних книг „простою мовою”: Євангеліє Почаївської лаври XVI ст., переклад Негалевського (1581). Видатні пам’ятки „простої мови” – Пересопницьке Євангеліє (1556 – 1561 рр.) і Крехівський Апостол XVI ст. Дослідження мови цих пам’яток П.Житецьким і І.Огієнком. Багатющий живомовний матеріал цих пам’яток (особливості волинського діалекту) у поєднанні з архаїзмами й полонізмами.

е) Перші спроби граматичних і лексикографічних праць кінця XVI ст. Стефан і Лаврентій Зизаній.

2. Українська літературна мова в XIV – XVI ст.

Перевага ділових документів – українських грамот у XIV – XVI ст.

Тимчасове послаблення впливу старослов’янських мовних елементів у книжно-писемному вжитку. Нечисленні пам’ятки церковного й апокрифічного змісту („Ізмарагд” ХІІІ ст., Четья-мінея 1489 р., апокрифи, переклади „Хронік”). Посилення живомовного впливу в українських грамотах. Поєднання українських і білоруських мовних явищ у документах XIV – XVI ст. („Руська” – українсько-білоруська літературна мова).

Нове піднесення української книжності й літературної мови в XVI ст. Значення поширення друкарства. Підвищення ролі старослов’янської мови у зв’язку з полемікою проти унії. Виникнення й розвиток „простої мови”. Мовно-нормалізаторські тенденції в культурно-освітній справі. Жанрово-стилістичне збагачення української мови.

а) „Руська” літературна мова XIV – XV ст. Мова українських грамот XIV – XV ст. і т. зв. молдавських грамот, писаних староукраїнською мовою. Широкий діапазон української живомовної лексики, фонетичних і граматичних елементів як процес поступового подолання „ножиць” між усним мовленням українців і книжною мовою. Невпорядкованість мовного конгломерату „руської мови”: наявність полонізмів і латинізмів, обмеженої кількості старослов’янізмів, традиційних написань, місцевих діалектизмів. Відсутність єдиних норм писемності: І.Огієнко і Л.Булаховський про „українсько-білоруський” тип застосування літературної мови; мова „Описів замків”, Литовського Статуту видань 1526, 1566, 1588 рр., „Гродських книг”.

б) Відображення в культурно-освітніх справах піднесення національної самосвідомості українців в боротьбі проти польсько-католицької експансії. Зв’язок соціально-національного руху з церковно-релігійними проблемами оборони православ’я проти уніатства.

в) Міські братства (Львівське, Луцьке, Київське, Віденське, Рогатинське та ін.). Заслуги князя К.Острозького, заснування 1580 р. Острозької академії, її вихованці – П.Конашевич-Сагайдачний, Мелетій Смотрицький та ін. Створення в Україні сітки шкіл. Піднесення культурно-освітньої ролі Києва.

Гостра боротьба передових людей України, діячів Запоріжжя проти унії. Зв’язки українського культурництва з гуманістичними та реформаційними рухами на заході. Поширення друкарства ву Європі: у Німеччині – Гутенберг (1453-1455), перше друковане Євангеліє в Чехії (1475 р.).

Література до теми З

1. Булаховський Л.А, Питання походження української мови. – К., 1956.

2. Відповідні розділи посібників О.П.Блик та Н.Д.Бабич.

3. Енциклопедія українознавства. – Т. 1. – Л., 1993. – С. 116-117.

4. Малий словник історії України / В.Смолій та ін. – К.: Либідь, 1997. – 464 с.

5. Народознавчі елементи в мові українських ділових текстів XVI – першої половини XVII ст. Чепіга І.П. // Мовознавство. – 1992. – № 6.

6. Огієнко І.І. Українська культура. – К.: Абрис, 1991.

7. Русанівський В.М. Історія української літературної мови. – К., 2001. – С. 43-75.

 

Рр.

Суспільно-історичні умови

Народні визвольні рухи початку XVII ст. Створення української держави під проводом Богдана Хмельницького – наслідок героїчної боротьби українського народу, козацтва й посполитого люду за визволення проти польського магнатства й шляхти. Консолідація в процесі визвольної боротьби творчих сил народу, зміцнення зв’язків між територіями, зростання міст, ремісництва й торгівлі, участь України в міжнародній торгівлі. Труднощі й великі жертви народу в умовах боротьби проти польських і турецьких агресорів, зрадницька політика кримського ханства; значення в цих умовах союзу з Росією (Переяславська рада та Березневі статті 1654 року).

Критика усталених у колишній історіографії положень про беззастережно позитивні наслідки приєднання України до Росії. Суперечність указаних наслідків:

а) в умовах здійснення царським урядом колоніальної політики: грубе порушення Березневих статей: встановлення російських військових залог, поступки Польщі (Адрусівська угода 1667), обмеження прав гетьманства на стосунки з іноземними державами, заборони обирати гетьманів без згоди московського уряду та ін. Руйнування решток української державності за Петра І та Катерини II: утворення Малоросійської колегії, скасування гетьманства (1763 р.), ліквідація Запорозької Січі (1775 р.), остаточне узаконення кріпацтва (1783 р.), роздарювання українських земель царським вельможам;

б) у числі позитивних моментів: усунення небезпеки від татарсько-турецьких нападів, сприйняття прогресивних господарчих реформ, можливість спілкування з передовими людьми, діячами культури Росії

Література до теми 4

1. Житецький П.Г. Нарис історії української мови в XVII ст. // Житецький П.Г. Вибрані праці. – К., 1987. – С. 19-228.

2. Житецький П.Г. „Енеїда” Котляревського у зв’язку з оглядом української літератури ХVІІІ ст. // Житецький П.Г. Вибрані праці. – К., 1987. – С. 302-317.

3. Курс історії української літературної мови. – Т. 1. – К., 1958. – С.68-136.

4. Матеріали і бібліографія за посібником О.П.Блик. – С. 83-109.

5. Матеріали з історії культури України в працях М.Грушевського, І.Крип’якевича, Д.Яворницького, І.Огієнка, М.Аркаса, О.Субтельного, Д.Дорошенка та ін.

6. Русанівський В.М. Історія української літературної мови. – К., 2001. – С. 76-145.

ЗАГАЛЬНОНАРОДНІЙ ОСНОВІ.

Література до теми 5

1. Драгоманов М.П. Шевченко, українофіли і соціалізм // Драгоманов М.П. Літературно-критичні праці. – Т. ІІ. – К., 1970.

2. Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. – К., 1987. – С. 31-142.

3. Зайцев П. Життя Тараса Шевченка. – К., 1994.

4. Коломієць М.П. Семантично-стилістичні функції фразеологічних синонімів у поезіях Т.Г.Шевченка // Мовознавство. – 1992. – № 2.

5. Курс історії української літературної мови. – Т. І. – К., 1958. – С. 40-170, 211-262.

6. Ляхова Ж.Т. За рядками листів Тараса Шевченка. – К., 1984.

7. Методичні матеріали в посібнику О.П.Блик. – С. 110-163.

8. Миронова Г.М. „Енеїда” І.П.Котляревського як джерело лінгвоукраїнознавчих відомостей // Укр. мова і л-ра в шк. – 1989. – № 7.

9. Наконечний М.Ф. Квітка-Основ’яненко і розвиток національної літературної мови // Мовознавство. – 1990. – № 4.

10. Добірка статей Русанівського, Маланюка та інших учених у журналі „Українська мова і література в школі” (1992. – № 3-4).

11. Плющ П.П. Історія української літературної мови. – С. 261-277, 291-308.

12. Рогач П. Він переміг простір і час (до 150-річчя з дня смерті І.П.Котляревського) // Укр. мова і л-ра в шк. – 1989. – № 9.

13. Русанівський В.М. Світогляд і мова (до 175-рІччя з дня народження Т.Г.Шевченка) // Мовознавство. – 1989. – № 4.

14. Русанівський В.М. Історична лексика в поезії Т.Г.Шевченка // Мовознавство. – 1991. – № 4.

15. Русанівський В.М. Історія української літературної мови. – К., 2001. – С. 146-220.

16. Сидоренко В.С. Текстуальне вивчення п’єси І.П.Котляревського „Наталка Полтавка” // Укр. мова і л-ра в шк. – 1989. – № 10.

17. Слоньовська О.В. Якщо і розумом, і серцем // Укр. мова і л-ра в шк. – 1989. – № 10.

18. Тарас Шевченко і європейська культура. – Черкаси, 2001.

19. Ткаченко О.Б. Шевченко і мова // Мовознавство. – 1989. – № 4.

20. Турчин П. Життєрадісний сміх на руїнах Січі // Укр. мова і л-ра в шк. – 1991. – № 8.

Література до теми 6

1. Гримич Г. Як цвіт яблуні... (Новаторство М.Коцюбинського) // Укр. мова і л-ра в шк. – 1989. – № 11.

2. Гузар О.В. До проблеми мовознавчої концепції Михайла Драгоманова // Укр. мова і л-ра в шк. – 1991. – № 11.

3. Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. – К., 1987. – С. 143-161.

4. Жовтобрюх М.А. Українська граматика І.С.Нечуя-Левицького // Мовознавство. – 1989. – № 2.

5. Курс історії української літературної мови. – Т.1. – К., 1958. Використати фактичний матеріал з уміщених тут нарисів про мову українських письменників: Ю.Федьковича, М.Кропивницького. М.Старицького, І.Карпенка-Карого, Марка Вовчка, Л.Глібова. І.Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, І.Франка, М.Коцюбинського, Лесі Українки.

6. Лукінова Т.Б. Етимологічні коментарі до назв міфічних істот у драмі-феєрії Лесі Українки „Лісова пісня” // Мовознавство. – 1992. – № 3.

7. Мацюк Г.П., Панько Т.І. Питання української наукової мови в системі поглядів М.Грушевського // Мовознавство. – 1991. – № 6.

8. „Не міряй ти безмірного безкраїм” (До 120-річчя від дня народження Лесі Українки) // Мовознавство. – 1991. – № 2.

9. Пилинський М.М. Мовна норма і стиль. – К., 1976 (особливо С. 13-56).

10. Поповський А.М. Значення південноукраїнських степових говорів у формуванні літературної національної мови. – Д., 1989.

11. Русанівський В.М. Історія української літературної мови. – К., 2001. – С. 221-289.

12. Тези міжвузівської конференції, присвяченої науково-творчій спадщині Б.Д.Грінченка (Луганський педінститут. – 1988 р, 1993 р., 1999 р.).

13. Франко З.Т.Боротьба за українську мову в дожовтневий період // Мовознавство. – 1990. – № 6.

14. Франко І.Я. Літературна мова і діалекти // Твори: В 20 т. – Т. 16. – К., 1959.

15. Фещак В.В. Із спостережень над вивченням „Лісової пісні” // Укр. мова і л-ра в шк. – 1992. – № 2.

16. Чередниченко Д. (Про П.Чубинського) // Укр. мова і л-ра в шк. – 1991. – № 7, 9, 12.

17. Шумило Н. Соціологія „народницької концепції” в українській літературі кінця XIX – початку XX ст. // Укр. мова і л-ра в шк. – 1991. – № 11.

РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ

 

Література до теми 7

1. Жовтобрюх М.А. Мовознавчі праці Я.Головацького // Мовознавство. – 1989 – № 5.

2. Курс історії української літературної мови. – Т. 1. – К., 1958. – С. 173-193, 301-310, 318-344.

3. Матеріали з посібника О.П.Блик (С. 179-183).

4. Огієнко І. Історія української літературної мови. – К., 1995.

5. Плющ П.П. Історія української літературної мови. – С. 312-316, 333-352.

6. Франко З.Т. Боротьба за українську мову в дожовтневий період // Мовознавство. – 1990. – № 6. – С. 1-17.

7. Шалата М. Микола Устинович // Укр. мова і л-ра в шк. – 1991. – № 12.

 

В ПІСЛЯРЕВОЛЮЦІЙНИЙ ПЕРІОД

 

Питання розвитку української літературної мови в УНР

Незважаючи на непослідовність своєї політики, складні умови класової боротьби в Україні, Центральна Рада й уряд УНР здійснили важливі заходи щодо ліквідації імперсько-царистської спадщини в культурно-освітній і мовній справі. Уже в березні 1917 року було поставлене питання про переведення народних шкіл на українську мову, поступову українізацію вищої школи, видання літератури українською мовою. 23.03.1918 р. видано наказ Ради Міністерств УНР про запровадження української мови в діловодстві, заміну російського герба українським. Поставлене, але не розв’язане питання про єдність України. 22.01.1919 р. – проголошення акта злуки УНР і ЗУНР. Повсюдне поширення преси, універсалів Центральної Ради, розпоряджень уряду УНР (Директорії) українською мовою. Ухвала про створення Академії наук України. Поява перших підручників українською мовою для шкіл. Активна творчість українських письменників О.Олеся, П.Тичини, Л.Старицької-Черняхівської, М.Вороного та ін. Відродження українського театру, різних культурних установ.

Незважаючи на несприятливі умови роботи, у 1917 – 1920 рр. активізувалася робота українських мовознавців; з’явилися елементарні граматики О.Курило, Є.Тимченка, М.Грунського та ін.; науково-популярні роботи про українську мову І.Свєнціцького, О.Синявського; узагальнюючі об’ємні курси І.Огієнка, М.Сумцова; ряд термінологічних словників.

2. Українська літературна мова 20-х років в умовах УРСР („Розстріляне Відродження”)

а) Ленінська тактика з національного питання, спрямована на зміцнення зв’язків між республіками колишньої імперії й забезпечення партійного керівництва національними процесами. Гостра критика на адресу Сталіна у зв’язку з його теорією „автономізації” та великодержавницькими тенденціями по відношенню до „націоналів”. Ленінські настанови щодо „коренізації” в національних республіках, зокрема в Україні, резолюція VIII партконференції, постанови X і XII з’їздів РКП(б).

б) Енергійна діяльність по здійсненню українізації М.Скрипника, О.Шумського. В.Чубаря та ін. Декрет ВУЦВК УРСР від 01.08.1923 р.

Позитивні наслідки українізації в культурно-освітній справі: у трудових школах українською мовою навчалося в 1927 р. 2,5 млн. дітей; тираж українських газет протягом 1927 – 1928 рр. зріс у 5 разів; тираж видань досяг 30 млн. книг. Українською мовою оволоділа велика частина державних і партійних працівників. Повністю перейшли на українську мову установи ВУАН. Повернулися з еміграції видатні вчені М.Грушевський, С.Єфремов.

в) Важливим чинником зростання культури й національної свідомості був розвиток художньої літератури й критики, Журнали: „Плуг”, „Червоний шлях”, „Життя і революція”, „Літературний ярмарок”. „Вапліте”, „Нова генерація”, „Критика” та ін. Літературні угрупування, які створювали атмосферу серйозних творчих дискусій. Жанрово-стилістична різноманітність творчості „пролетарських” письменників – М.Хвильового, В.Еллана-Блакитного, В.Сосюри та ін. „плужан” – С.Пилипенка, П.Капельгородського та ін., футуристів – М.Семенка, М.Йогансена та ін. Оригінальна творчість П.Тичини, М.Рильського, М.Бажана, прозаїків Г.Косинки, А. Головка, Ю.Яновського. М.Куліша, Остапа Вишні та ін. Майстерність і „світовий діапазон” неокласиків М.Зерова, Павла Филиповича та ін.

г) Виконання значної роботи з нормалізації української літературної мови.

„Найголовніші правила українського правопису” – перший, офіційно схвалений державою правописний кодекс (опубліковано на початку 1921 р.). Робота державної комісії по підготовці повного правопису, участь у ній учених із Східної і Західної України (затверджено й видано в 1928 р.). Неприйняття громадськістю деяких правил, внесених за пропозиціями галицьких учених, зокрема щодо правопису запозичених слів. Неправомірні обвинувачення творців правопису 1928 р. у „націоналістичному шкідництві”. Переробка правопису, затвердженого в 1933 р., який діяв до 1946 р.).

Розвиток української лексикографії. Підготовка й видання серії термінологічних словників. Перевидання загальномовних словників Б.Грінченка та Уманця і Спілки (Комарова), перших трьох томів чотиритомного академічного російсько-українського словника комісією ВУАН під головуванням академіка А.Кримського. Словники М.Наконечного, М.Йогансена, Б.Ткаченка, М.Гладкого. Г.Сабалдиря та ін. Багатий і в цілому достовірний склад української лексики. Недоліки словників, зумовлені труднощами відбору адекватної лексики й суб'єктивними уподобаннями укладачів. Вигадування штучних слів, захоплення архаїзмами. Критичні виступи М.Калиновича, О.Синявського. Неправомірні погромницькі звинувачення укладачів словників у буржуазно-націоналістичному шкідництві (А.Хвиля та ін.).

ґ) Активна й продуктивна наукова робота з питань українського мовознавства. Дослідження О.Синявського, О.Курило, В.Ганцова, П.Горецького, Є.Тимченка, Б.Ткаченка, М.Сулими, М.Йогансена. С.Смеречинського; „Підвищений курс української мови” за ред. Л.Булаховського. Праці за межами УРСР І.Огієнка, В.Симовича. С.Смаль-Стоцького та ін. Дискусії з мовознавчих питань.

Література до теми 8

1. Асєєва С. Твори Сосюри в роки війни // Укр. мова і л-ра в шк. – 1991. – № 11.

2. Бевзенко С.П. Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови: Навч. посіб. – К., 1991.

3. Бондаренко А., Бондаренко Ю. „А в серці, насподі, в осерді душі...” (поетизми душа і серце у віршових творах В.Стуса) // Культура слова. – 1996. – №№ 48-49.

4. Великий гранослов свого народу (М.Т.Рильський) // Мовознавство. – 1990. – № 3.

5. Вітренко Р. Григір Тютюнник // Укр. мова і л-ра в шк. – 1991. – № 11.

6. Державна програма розвитку української та інших національних мов на Україні // Укр. мова і л-ра в шк. – 1991. – № 6.

7. Жанри і стилі в історії української літературної мови. – К.: Наук. думка, 1989. – С. 199-282.

8. Жулинський М. Олесь Гончар: творчість як доля // Укр. мова і л-ра в шк. – 1991. – №№ 11, 12.

9. Ковальчук О. Ранні оповідання В.Винниченка // Укр. мова і л-ра в шк. – 1991. – № 1.

10. Конституція України. –К., 1996.

11. Костенко В. Від всього серця я вітаю...(П.Тичина) // Укр.мова і л-ра в шк. – 1991. – № 1.

12. Лазебник Ю.Поет у мові та мова поета // Мовознавство. – 1992. – № 1.

13. Лавріненко Ю. Поет своєї епохи (Маланюк) // Укр. мова і л-ра в шк. – 1991. – № 1.

14. Масенко Л.Т. Химерна проза // Мовознавство. – 1990. – № 6.

15. Матеріали до 100-річчя Миколи Зерова // Укр. мова і л-ра в шк. – 1990. – № 4.

16. Основні мотиви лірики Дмитра Павличка // Укр. мова і л-ра в шк. – 1991. – № 1.

17. Рудницький М. Богдан Лепкий // Січ. – 1992. – № 11.

18. Русанівський В. Сила і краса (Мова творів В.Винниченка) // Укр. мова і л-ра в шк. – 1992. – № 2.

19. Русанівський В.М. Історія української літературної мови. – К., 2001. – С. 291-379.

20. Салига Т. З Україною в серці (Маланюк) // Укр. мова і л-ра в шк. – 1991. – № 10.

21. Сидяченко Н. Мова Михайла Стельмаха // Мовознавство. – 1992. – № 6.

22. Сіпака Т. Стильові особливості української прози першої половини 20-х років // Укр. мова і л-ра в шк. – 1989. – № 1.

23. Слабошпицький М. Письменник світового масштабу (В.Винниченко) // Укр. мова і л-ра в шк. – 1991. – № 2.

24. Слово про поета (Ліна Костенко) // Укр. мова і л-ра в шк. – 1990. – № 3.

25. Сологуб Н.М, Мовний світ Олеся Гончара. – К., 1991.

26. Ставицька Л. Образ України в поезії Євгена Маланюка // Культура слова. – 1997. – № 50.

27. Тараненко О.О. У дзеркалі сьогоднішніх оцінок і дискусій // Літературна Україна. 1993. – № 3 (21 січня).

28. Українська мова: Енциклопедія. – К., 2000.

29. Український правопис. – К., 1993 та подальші видання.

30. Франко З.Т. Функціонування української мови в радянський період // Мовознавство. – 1991. – № 1.

31. Харчук Р. Речі, які не вибирають (М.Хвильовий) // Укр. мова і л-ра. в шк. – 1991. – № 8.

 

Плани практичних занять

 

Заняття 1

Заняття 2

Заняття 3

Перемога „простої” мови як літературної мови формованої української нації. Розвиток літературної мови у XVIII ст.

 

Контрольні питання

1. Наростання живомовних елементів у інтермедіях.

2. Універсали Богдана Хмельницького.

3. Козацькі літописи (Самовидця, Граб’янки, Величка).

4. Мова міських „гродських” книг.

5. Жива „проста” мова в драмі „Милость Божія”.

6. Мова творів Климентія Зіновієва.

7. Розвиток української літературної мови в XVIII ст..

8. Період шукань нового типу літературної мови. Мова творів Некрашевича та Сковороди.

 

Робота з текстами

1. Інтермедії (у посібнику Бабич Н.Д. Історія української літературної мови. – К., 1993. – С. 67-70; у посібнику Блик О.П. Історія української літературної мови. – К., 1987. – С. 85-87).

2. Охранна грамота Богдана Хмельницького (у посібнику Бабич Н.Д. – С. 128-129).

3. Козацькі літописи (у посібнику Бабич Н.Д. – С. 132-136; у посібнику Блик О.П. – С. 102-103).

4. „Гродські” книги (у посібнику Бабич Н.Д. – С. 119-120).

5. „Милость Божія” (у посібнику Бабич Н.Д. – С. 139-140).

6. Уривки з творів Климентія Зіновієва (у посібнику Бабич Н.Д. – С. 144-147).

7. Уривки з творів Некрашевича (у посібнику Бабич Н.Д. – С. 152-155).

8. Уривки з творів Сковороди (у посібнику Бабич Н.Д. – С. 156-161; у посібнику Блик О.П. – С. 105-109).

 

Література

1. Огієнко І.І. Історія української літературної мови. – К., 1995.

2. Плющ П.П. Історія української літературної мови. – К., 1971. – С. 217-253.

3. Русанівський В.М. Історія української літературної мови. – К., 2001 – С. 76-145.

4. Українська мова: Енциклопедія. – К., 2000.

 

Заняття 4

В І половині ХІХ ст.

 

Контрольні питання

1. Місце І.Котляревського в історії української літературної мови:

а) мовно-діалектна основа творчості І.Котляревського. Середньонаддніпрянське мовлення й український фольклор;

б) трансформація бурлескного стилю в „Енеїді”. Мовний реалізм „Наталки Полтавки”;

в) національно-патріотичні мотиви й соціальна критика в „Енеїді”;

г) синоніміка в мові „Енеїди”;

ґ) лексико-фразеологічне багатство мови творів І.Котляревського.

2. Мовні особливості творів Г.Квітки-Основ’яненка, Є.Гребінки, поетів-романтиків (бажано підготувати доповіді у вигляді рефератів).

3. Культурний рух на початку ХІХ ст.

 

Література

1. Блик О.П. Історія української літературної мови. Практичні заняття. – К., 1987. – С. 110-153.

2. Житецький П.Г. Вибрані праці. Філологія. – К., 1987. – С. 140-255.

3. Іван Котляревський і світова культура: Зб. наук. ст.. – Опішне, 1999.

4. Огієнко II. Історія української літературної мови. – К., 1995. – С. 128-139.

5. Плющ П.П. Історія української літературної мови. – К., 1971. – С. 261-291.

6. Русанівський В.М. Історія української літературної мови. – К., 2001. – С. 146-169.

 

 

Заняття 5

Заняття 6

Заняття 7

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДЛЯ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

 

ТЕМА: Первісна розмовна мова наших предків. Проблема давності українців. Дискусія про походження української мови.

МЕТА: Ознайомитися з різними гіпотезами науковців про походження української мови, зокрема опрацювати дослідження 20-х – 30-х років, які в певний період були забороненими.

 

У результаті самостійної роботи студент повинен знати:

· наукові праці, у яких дискутується питання про походження української мови;

· обґрунтувати положення загальноприйнятої думки про автохтонність українців та давність української мови;

· найхарактерніші ознаки української мови;

уміти:

· пояснювати походження назв “Україна”, “українська” мова;

· знаходити в текстах і пояснювати найважливіші ознаки української мови.

Основні базові знання, уміння та навички, необхідні для засвоєння теми: українська мова – національна мова української народу, одна із форм його національної культури; українська літературна мова – упорядкована форма загальнонародної мови; українська мова серед мов світу та ін.

Зміст теми:

1. Первісна розмовна мова наших предків. Проблема давності українців.

2. Дописемна історія мови.

3. Походження та розвиток літературно-писемної мови в Україні-Русі ХІ – ХІІ ст.

МАТЕРІАЛ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Розкажіть про праіндоєвропейську мову.

2. Коли виникла і як постала праслов’янська мова?

3. Які етапи в розвитку праслов’янської доби виділяє І.Огієнко?

4. Як різні вчені пояснюють розпад праслов’янської єдності? На який період він припадає?

5. Які племена відносяться до протоукраїнських?

6. Як виникла українська мова?

7. Як різними вченими пояснюється походження назви “Україна” та “українська” мова?

8. Як виникла літературно-писемна мова в Україні-Русі?

 

Завдання для самостійної роботи:

I. Опрацюйте матеріал за монографією І.Огієнка Історія української літературної мови. – К., 1995. – С. 52 – 75.

II. Напишіть анотацію на 2-3 нижченазвані праці:

1. Булаховській Л.А. Питання походження української мови. – К., 1956. – С. 104-125, 143-153.

2. Висоцький С.О. Київська писемна школа в ХІ – ХІІ ст. // Мовознавство. – 199