Попередники Т. Шевченка. Т. Шевченко – основоположник сучасного типу української літературної мови

 

Вступні зауваження:

1. Нація як соціально-етнічна категорія виростає з історії народу (етносу), сформованих протягом тисячоліть особливостей його психічного складу, виробничої діяльності, мовлення. Консолідації (єднанню) нації сприяє розвиток економічних і соціально-політичних зв’язків, спільна боротьба за самовизначення й незалежність народу. Визначну роль у розвитку нації відіграє нагромаджене протягом усієї історії суспільства мовне багатство, у лексиці й граматиці якого відкладається життєвий досвід, звичаї, дух (мислення і психіка) народу. Вищий етап формування нації супроводжується усуненням розходжень („ножиць”) між книжно-писемною мовою і розмовним мовленням, виробленням наддіалектних загальнонародних норм. Спільність життя нації, як і формування національної самосвідомості, неоднакові в різних народів.

Консолідація української нації й вироблення національної самосвідомості були зумовлені єднанням українців з різних територій у визвольній боротьбі й праці задовго до сформування нації й літературно-мовної спільності й гальмувалися національними утисками з боку російської та австро-угорської імперій, тривалим збереженням кріпосництва, русифікацією класової верхівки.

У справі національного розвитку України, підвищення національної самосвідомості народу велику роль відіграли революційні й ліберальні сили української інтелігенції, визвольні рухи селянства й робітників.

Формування сучасного типу української національної мови відбувалося на основі багатющої мовної спадщини літератури Київської Русі надбань слов’яно-руської і „простої” мови XIV – XVIII ст. Якісною зміною, що зумовила створення нового типу літературної мови, був перехід на живомовну народну основу з переорієнтацією на найбільш вирівняний середньонаддніпрянський діалект і південно-східне наріччя української мови.

2. Зростання національної самосвідомості в перші десятиліття XIX ст. Культурно-освітні справи.

Видання збірок народної поезії України. Відкриття Харківського університету (1805), Ніжинського ліцею (1832), ряду гімназій, духовних семінарій, парафіяльних шкіл. Перші українські журнали при Харківському університеті. Видання альманахів. Відкриття перших стаціонарних театрів. Публікація „Истории Малой России” Бантиш-Каменського. Створення комісії для розгляду давніх актів (1835 – 1845). Перша граматика живої української мови О.Павловського (1818 р,).

II. Розвиток української літературної мови в період від І.Котляревського до Т.Шевченка

1. Мова творів І.Котляревського. Народномовна основа творів І.Котляревського „Енеїда”, „Наталка Полтавка”, „Москаль-чарівник”. Ліберально-гуманістична ідейна позиція письменника. „Енеїда” – справа всього життя Котляревського (перші три частини – 1798 р., перше повне видання твору – 1842 р.). Прогресивне соціальне звучання „Енеїди” як завуальованого протесту проти утисків українського слова, осуду знищення козацьких вольностей, критики морального падіння колишньої козацької старшини, чиновництва. Вимоги гуманного ставлення до пригніченого простого люду.

Український патріотизм І.Котляревського. Усвідомлення безперспективності старого мовного типу, висміювання схоластики й застарілого мовного канцеляризму.

Вплив на творчість І.Котляревського передової російської літератури. Критичне використання досвіду „героїко-комічних” поем.

1. Мовні засоби бурлеску. Лексичне, фразеологічне й синонімічне багатство його творів. Зв’язок з українським фольклором мовних засобів у творах І.Котляревського.

Висока мовна майстерність і новаторство п’єси „Наталка Полтавка”. Середньонаддніпрянська діалектна основа творів І.Котляревського. Риси невпорядкованості в правописі й граматиці.

Значення творчості І.Котляревського в історії української літературної мови як зачинателя нового її типу й талановитого попередника Т.Шевченка,

2. Культурні зрушення в українстві Західної України початку ХІХ ст. Діяльність „руської трійці” – М.Шашкевича, Я.Головацького, І.Вагилевича. Збірник „Русалка Дністрова” (1837 р.). Оригінальні й фольклорні матеріали в збірнику. Усне народне мовлення – основа мови творів.

Фольклорні художньо-зображальні прийоми. Діалектний характер поетичної мови. Елементи книжної мови.

Полеміка навколо питання про право на існування літератури, писаної українською народною мовою.

Спроби створення серйозного („середнього”) стилю в українських ліричних поезіях, баладах, прозі (П.Гулак-Артемовський, Є.Гребінка, поети-романтики, Г.Квітка-Основ’яненко). Байкарський жанр у творчості П.Гулака-Артемовського і Є.Гребінки. Фольклорна основа балад Л.Боровиковського.

Широке й стилістично різноманітне використання усної народної творчості. Збагачення літературної мови в галузі лексики, фразеології, синтаксису. Перші спроби української публіцистичної прози. Переклади й переспіви.

Підготовчий етап у виробленні норм єдиної літературної мови. „Граматика малоросійського наріччя” О.Павловського (1818).

Словники першої половини XIX ст. Полеміка навколо питань правописної й граматичної нормалізації української мови. Правописні системи першої половини XIX ст. в Східній і Західній Україні.

ІІІ. Т.Шевченко – основоположник сучасного типу української літературної мови

Погляди Т.Шевченка на художнє слово. Його широка освіченість. Т.Шевченко – академік.

Народність художньої творчості й мови Т.Шевченка. Синтез елементів розмовної мови письменника: відсутність діалектної обмеженості; повнота відображення в його творчості народної лексики й фразеології на відміну від мови його попередників (лексика гніву й соціально-визвольної боротьби, духовного світу народу). Широке використання мовних надбань світової літератури. Міжслов’янські творчі й мовні зв’язки Т.Шевченка.

Семантичне засвоєння церковнослов’янізмів і елементів російської мови в творчості Т.Шевченка.

Т.Шевченко – історик, широке використання історизмів, надбань староукраїнської літературної мови.

Органічний зв’язок мови поета з українським фольклором, творчі модифікації народнопоетичної спадщини.

Синтез різноманітних складників мови в єдиній мовностилістичній системі; роль Т.Шевченка у створенні лексико-фразеологічних і граматичних норм сучасної української літературної мови.

Ідейно-творче партнерство з російськими і польськими демократами. Хибні позиції В.Бєлінського в оцінках творчості Т.Шевченка.

М.Костомаров, П.Куліш, М.Драгоманов про творчу спадщину Т.Шевченка.

Критика фальсифікацій творчості Т.Шевченка в колишній радянській критиці.

Художньо-образна система творів Т.Шевченка. Мовний реалізм і багатство мовних засобів його творчості, зумовлених високим пафосом боротьби за волю України, слов’янства. Поєднання критичного реалізму й романтики в мовній творчості поета.

Значення й методи вивчення творів Т.Шевченка в школі.

Література до теми 5

1. Драгоманов М.П. Шевченко, українофіли і соціалізм // Драгоманов М.П. Літературно-критичні праці. – Т. ІІ. – К., 1970.

2. Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. – К., 1987. – С. 31-142.

3. Зайцев П. Життя Тараса Шевченка. – К., 1994.

4. Коломієць М.П. Семантично-стилістичні функції фразеологічних синонімів у поезіях Т.Г.Шевченка // Мовознавство. – 1992. – № 2.

5. Курс історії української літературної мови. – Т. І. – К., 1958. – С. 40-170, 211-262.

6. Ляхова Ж.Т. За рядками листів Тараса Шевченка. – К., 1984.

7. Методичні матеріали в посібнику О.П.Блик. – С. 110-163.

8. Миронова Г.М. „Енеїда” І.П.Котляревського як джерело лінгвоукраїнознавчих відомостей // Укр. мова і л-ра в шк. – 1989. – № 7.

9. Наконечний М.Ф. Квітка-Основ’яненко і розвиток національної літературної мови // Мовознавство. – 1990. – № 4.

10. Добірка статей Русанівського, Маланюка та інших учених у журналі „Українська мова і література в школі” (1992. – № 3-4).

11. Плющ П.П. Історія української літературної мови. – С. 261-277, 291-308.

12. Рогач П. Він переміг простір і час (до 150-річчя з дня смерті І.П.Котляревського) // Укр. мова і л-ра в шк. – 1989. – № 9.

13. Русанівський В.М. Світогляд і мова (до 175-рІччя з дня народження Т.Г.Шевченка) // Мовознавство. – 1989. – № 4.

14. Русанівський В.М. Історична лексика в поезії Т.Г.Шевченка // Мовознавство. – 1991. – № 4.

15. Русанівський В.М. Історія української літературної мови. – К., 2001. – С. 146-220.

16. Сидоренко В.С. Текстуальне вивчення п’єси І.П.Котляревського „Наталка Полтавка” // Укр. мова і л-ра в шк. – 1989. – № 10.

17. Слоньовська О.В. Якщо і розумом, і серцем // Укр. мова і л-ра в шк. – 1989. – № 10.

18. Тарас Шевченко і європейська культура. – Черкаси, 2001.

19. Ткаченко О.Б. Шевченко і мова // Мовознавство. – 1989. – № 4.

20. Турчин П. Життєрадісний сміх на руїнах Січі // Укр. мова і л-ра в шк. – 1991. – № 8.